Постанова КЦС ВС № 715/162/20

Постанова Іменем України 22 серпня 2022 року місто Київ справа № 715/162/20 провадження № 61-20670св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк, третя особа - ОСОБА_2 , розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 25 листопада 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Литвинюк І. М., Височанської Н. К., Владичана А. І., ВСТАНОВИВ: І. ФАБУЛА СПРАВИ Стислий виклад позиції позивача ОСОБА_1 у січні 2020 року звернувся до суду з позовом, у якому просив припинити обтяження нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 (далі - квартира АДРЕСА_1 ), яка належить йому на праві власності, номер запису про обтяження 3594276 від 11 серпня 2006 року, номер запису обтяження 3594422 від 07 серпня 2009 року. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 10 серпня 2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого було Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого було Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - АКБСР «Укрсоцбанк», ПАТ «Укрсоцбанк», АТ «Укрсоцбанк» відповідно) та ОСОБА_2 укладено договір кредиту №

548. На виконання зобов`язань за кредитним договором 11 серпня 2006 року АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 уклали договір іпотеки № 548, предметом якого є квартира АДРЕСА_3 (далі - квартира АДРЕСА_3 ). Також цього дня АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки № 548, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 зазначав, що приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Хоменко Марина Олександрівна (далі - приватний нотаріус Хоменко М. О.) 20 червня 2011 року вчинила виконавчий напис, яким звернула стягнення на зазначену квартиру АДРЕСА_3 , належну на праві власності ОСОБА_2 , з метою задоволення вимог АТ «Укрсоцбанк» в розмірі 71 158, 53 дол. США та 15 297, 58 грн. АТ «Укрсоцбанк» надано ОСОБА_2 довідку від 02 вересня 2019 року № 95 про отриманий дохід у вигляді прощеного боргу, відповідно до якої банком задоволено забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на квартиру АДРЕСА_3 . Враховуючи наведене, позивач вважав, що іпотека за договором, укладеним між АКБСР «Укрсоцбанк» та ним, є припиненою у зв`язку з припиненням основного зобов`язання. Стислий виклад заперечень інших учасників справи Відповідач заперечував проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами. Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням від 26 лютого 2020 року Глибоцький районний суд Чернівецької області позов задовольнив. Припинив обтяження нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 на праві власності, квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 47, 9 кв. м, житловою площею 35, 3 кв. м, номери записів про обтяження: № 3594276 від 11 серпня 2006 року та № 3594422 від 07 серпня 2009 року. Здійснив розподіл судових витрат. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішення про анулювання боргу схвалено кредитором добровільно, а при прийнятті такого рішення він мав враховувати всі ризики, пов`язані з його прийняттям. Також немає доказів того, що рішення про прощення (анулювання) ОСОБА_2 боргу прийняте саме у зв`язку із задоволенням вимог іпотекодержателя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Суд врахував, що у довідці про отриманий дохід у вигляді прощеного боргу від 02вересня 2019 року № 95 не зазначено, що прощена тільки частина боргу і що відповідач претендує на іншу квартиру - квартиру АДРЕСА_1 . Постановою від 12 червня 2020 року Чернівецький апеляційний суд скасував рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 26 лютого 2020 року, постановив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що АТ «Укрсоцбанк» простило (було анульовано) ОСОБА_2 основну суму, тобто суму кредиту в розмірі 1 458 922,72 грн, водночас АТ «Укрсоцбанк» не звільнило ОСОБА_2 від заборгованості за процентами та пенею, тому основне зобов`язання не є припиненим. Постановою від 22 вересня 2021 року Верховний Суд скасував постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 червня 2020 року, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції наголосив на тому, що апеляційний суд зробив передчасний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки належно не встановив та не дослідив те, яка саме сума заборгованості не сплачена боржниками, якими є її складові, чи є правомірним її нарахування, за який період така заборгованість нарахована, чи нараховувалися банком проценти після вчинення виконавчого напису та зміни строку виконання основного зобов`язання. Постановою від 25 листопада 2021 року Чернівецький апеляційний суд скасував рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 26 лютого 2020 року, у задоволенні позову відмовив. Здійснив розподіл судових витрат. Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що обов`язковою ознакою анулювання (прощення) кредитором заборгованості є повне припинення зобов`язання боржника перед кредитором. Для визначення непогашеної заборгованості ОСОБА_2 перед Акціонерним товариством «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») суд апеляційної інстанції врахував, що сума заборгованості за кредитним договором, встановлена у виконавчому написі нотаріуса, становить 71 158, 53 дол. США та 17 797, 58 грн. Банк задовольнив забезпечену іпотекою вимогу у розмірі 417 000, 00 грн шляхом набуття права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_3 за зазначеною адресою, яка належала боржнику ОСОБА_2 , а також простив (було анульовано) залишок заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 458 922, 72 грн, що разом складає 1 875 922, 72 грн, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 12 квітня 2019 року еквівалентно 69 918, 84 дол. США. Суд апеляційної інстанції, встановивши, що заборгованість за кредитним договором боржником повністю не погашена, виснував, що прощення АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», заборгованості за кредитом не припиняє правовідносин між банком як кредитором та боржником за кредитним договором, оскільки в такому разі банк залишив за собою право вжити повний комплекс заходів щодо стягнення в подальшому кредитної заборгованості, що залишилася чинною, відповідно до вимог чинного законодавства України. ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_1 14 грудня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 25 листопада 2021 року, залишити без змін рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 26 лютого 2021 року. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив, що: - суд апеляційної інстанції не застосував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 686/5252/17 (провадження № 61-27666св18), щодо припинення кредитного та іпотечного зобов`язання з моменту отримання позичальником повідомлення про анулювання боргу; - суд апеляційної інстанції не дослідив докази на підтвердження неіснування непогашеної заборгованості, моменту, з якого припинено основне зобов`язання, та докази на підтвердження дійсної вартості предмета іпотеки - квартири, за рахунок якої банк задовольнив забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на зазначене нерухоме майно. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи АТ «Альфа-Банк» у лютому 2022 року із застосуванням поштового зв`язку надіслало до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ Ухвалою від 12 січня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та відмовив у задоволенні клопотання заявника про зупинення виконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 25 листопада 2021 року. За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. ІV.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки. Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 10 серпня 2006 року АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 уклали договір кредиту № 548, за умовами якого позичальник отримала у позику грошові кошти в розмірі 60 000, 00 дол. США з обов`язком сплати 13 % річних строком до 05 серпня 2021 року. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 11 серпня 2006 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір № 548, за умовами якого в іпотеку банку передано квартиру АДРЕСА_3 у зазначеному будинку. Також на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором 11 серпня 2006 року АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали іпотечний договір № 548, за умовами якого в іпотеку банку передано квартиру АДРЕСА_1 , та на підставі якого зареєстровано обтяження предмета іпотеки квартири АДРЕСА_1 , номер запису 3594276. 31 липня 2009 року АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали додатковий договір № 1 про зміну умов договору іпотеки, за яким 07 серпня 2009 року зареєстровано обтяження предмета іпотеки за номером 3594422. 20 червня 2011 року приватний нотаріус Хоменко М. О. вчинила виконавчий напис, яким вимагала звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_2 , в рахунок погашення заборгованості перед ПАТ «Укрсоцбанк», яке є правонаступником АКБСР «Укрсоцбанк», у розмірі 71 158, 53 дол. США та 17 797, 58 грн. Згідно з довідкою АТ «Укрсоцбанк» про отриманий дохід у вигляді прощеного боргу від 02 вересня 2019 року № 95, банк 12 квітня 2019 року задовольнив забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_3 за рішенням приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Козлової Наталії Володимирівни (далі - приватний нотаріус Козлова Н. В.), оцінка квартири встановлена в розмірі 417 000, 00 грн. Також банк простив ОСОБА_2 борг в розмірі 1 458 922, 72 грн. Право, застосоване судом Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). За змістом частин першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України. Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Підстави для припинення зобов`язання визначені у статтях 598 - 609 ЦК України. Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Отже припинення зобов`язання можливе за умови його належного виконання. Під припиненням зобов`язання розуміють припинення правового зв`язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов`язків, що становлять зміст зобов`язання. Відповідно до частини п`ятої статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання та є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У статті 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека припиняється у разі: припинення зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом, а тому згідно з указаною нормою іпотека припиняється, зокрема, у разі припинення основного зобов`язання. Положеннями частини першої статті 605 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора. Прощення (анулювання) боргу - це односторонній правочин, який вчиняє кредитор та який не потребує дій на його виконання. Під прощенням боргу розуміють звільнення кредитором боржника від виконання обов`язку, що на ньому лежить, повністю або частково. Правочин, спрямований на припинення зобов`язання прощенням боргу, треба вважати вчиненим в момент отримання боржником письмової заяви кредитора про прощення боргу. Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). Верховний Суд врахував, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (провадження № 12-85гс20) зроблено висновок про те, що у випадку забезпечення виконання основного зобов`язання двома і більше предметами застави, основне зобов`язання не припиняється після звернення стягнення на всі предмети застави або на будь-який з них на вибір заставодержателя, якщо це не потягло повного задоволення його вимог та не закінчився строк на реалізацію права звернення стягнення на інші забезпечувальні зобов`язання. Як встановили суди, 20 червня 2011 року приватний нотаріус Хоменко М. О. вчинила виконавчий напис, за яким звернула стягнення на квартиру АДРЕСА_3 з метою задоволення вимог банку в розмірі 71 158, 53 дол. США та 17 797, 58 грн, що складаються з кредиту в сумі 50 283, 67 дол. США, простроченого кредиту в сумі 4 090, 00 дол. США, процентів в сумі 16 784, 86 дол. США, пені за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 2 520, 08 грн, пені за несвоєчасне повернення процентів в сумі 12 777, 50 грн, плати за вчинення виконавчого напису в сумі 2 500, 00 грн. Звернення із заявою про вчинення виконавчого напису про стягнення кредитної заборгованості незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з такою заявою вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Суд апеляційної інстанції врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), відповідно до яких право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, комісію, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про те, що, звернувшись із заявою про вчинення виконавчого напису щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, кредитодавець на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також втратив право нараховувати передбачені договором відсотки за користування кредитом, неустойку, тому дії кредитора щодо нарахування процентів та пені після 20 червня 2011 року є необґрунтованими. При визначенні розміру непогашеної заборгованості позичальника суд апеляційної інстанції виходив з суми заборгованості, встановленої у виконавчому написі нотаріуса Хоменко М. О. у розмірі 71 158, 53 дол. США та 17 797, 58 грн. Банк задовольнив забезпечену іпотекою вимогу у розмірі 417 000, 00 грн шляхом набуття права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_3 , яка належала ОСОБА_2 , а також простив (було анульовано) залишок заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 458 922, 72 грн, що разом становить 1 875 922, 72 грн, що еквівалентно 69 918, 84 дол. США за офіційним курсом Національного банку України станом на 12 квітня 2019 року, тобто станом на дату звернення стягнення на предмет іпотеки. Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив докази на підтвердження браку непогашеної заборгованості, моменту, з якого припинено основне зобов`язання, дійсної вартості предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1 . Так, сукупний розмір погашеного та прощеного боргу в розмірі 1 875 922, 72 грн встановлений у постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у цій справі та в постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 715/2669/19 (провадження № 61-17819св20), якою відмовлено ОСОБА_2 в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Козлової Н. В. про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3 за АТ «Укрсоцбанк». Визначаючи еквівалент суми в розмірі 1 875 922, 72 грн, що становить 69 918, 84 дол. США, суд апеляційної інстанції обґрунтовано застосував офіційний курс Національного банку України саме станом на 12 квітня 2019 року (1 дол. США = 26, 83 грн), тобто станом на дату звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки саме таким курсом керувався банк, визначаючи залишок заборгованості за кредитним договором та суму прощення у довідці про отриманий дохід у вигляді прощеного боргу. Врахувавши послідовність погашення заборгованості, відповідно до пункту 2.5 кредитного договору, суд апеляційної інстанції правильно встановив, що розмір непогашеної заборгованості боржника перед кредитором становить 1 239, 69 дол. США та 17 797, 58 грн, що складається із заборгованості за кредитом в сумі 1 239, 69 дол. США, пені за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 2 520, 08 грн, пені за несвоєчасне повернення процентів в сумі 12 777, 50 грн та плати за вчинення виконавчого напису в розмірі 2 500, 00 грн. За встановлених обставин, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що у боржника перед банком є непогашена заборгованість за кредитним договором, що свідчить про те, що АТ «Укрсоцбанк» не звільнило ОСОБА_2 повністю від заборгованості, встановленої у виконавчому написі, та основне зобов`язання не є припиненим, тому немає підстав для припинення обтяження предмета іпотеки. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про незастосування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 686/5252/17 (провадження № 61-27666св18), з таких підстав. Так, у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 686/5252/17 (провадження № 61-27666св18) зроблено висновок про те, що правочин, спрямований на припинення зобов`язання прощенням боргу, треба вважати вчиненим в момент отримання боржником письмової заяви кредитора про прощення боргу. Такий самий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 22 вересня 2021 року у справі, що переглядається, якою скасовано попередню постанову апеляційного суду та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Зазначений висновок враховано судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови. Втім, у справі № 686/5252/17 відбулося прощення (анулювання) боргу в повному обсязі, тому кредитне та іпотечне зобов`язання є припиненими з моменту отримання позичальником повідомлення про анулювання боргу. Водночас у справі, що переглядається, банк анулював лише частину заборгованості позичальника, тому основне зобов`язання не є припиненим у зв`язку з тим, що прощення банком частини заборгованості за кредитом не припиняє в цілому правовідносин за кредитним договором, оскільки в такому разі банк залишає за собою право вжити інші заходи щодо стягнення залишку кредитної заборгованості відповідно до вимог чинного законодавства України. Отже, доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не повністю дослідив обставини, які мають істотне значення для вирішення справи, не підтвердилися, оскільки апеляційний суд належно оцінив докази, подані учасниками справи, та встановив, що відбулося часткове прощення боргу, основне зобов`язання залишається невиконаним, що підтверджує те, що воно не є припиненим, а тому підстав для припинення обтяження предмета іпотеки немає. Інші доводи касаційної скарги зводяться до непогодження з ухваленим судовим рішенням, а також до необхідності здійснення переоцінки досліджених судом апеляційної інстанції доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано аргументовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд встановив, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої апеляційним судом, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваного судового рішення. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03). Переглянувши у касаційному порядку судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення не суперечить правовому висновку Верховного Суду, викладеному у наведеній у касаційній скарзі постанові. Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Чернівецького апеляційного суду від 25 листопада 2021 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді С. О. Погрібний І. Ю. Гулейков О. В. Ступак