Постанова 4873 № 910/15902/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "22" серпня 2022 р. Справа № 910/15902/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Мальченко А.О. суддів: Чорногуза М.Г. Агрикової О.В. розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2022 у справі № 910/15902/21 (суддя Головіна К.І.) за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" про стягнення 29 869,36 грн ВСТАНОВИВ: Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" (далі - ТДВ "СК "Альфа-Гарант", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (далі - ПАТ "НАСК "Оранта", відповідач) про стягнення 29 869,36 грн страхового відшкодування, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань як страховиком за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) було пошкоджено транспортний засіб, який застрахований позивачем та відшкодовано останнім шкоду на користь страхувальника, у зв`язку з чим до позивача перейшло право вимоги до відповідача, яким було застраховано цивільно-правову відповідальність винного у ДТП, щодо сплати страхового відшкодування, яке було виплачено страхувальникові за договором добровільного страхування. Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.02.2022 у справі № 910/15902/21 у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що реальний розмір збитків, спричинених дорожньо-транспортною пригодою, які має відшкодувати ПАТ "НАСК "Оранта", складає 100 130,64 грн (з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових 0,70 %). Водночас судом першої інстанції не прийнято в якості доказів поданий позивачем аварійний сертифікат № 32-D/74/9 з огляду на відсутність формули та складових, які застосовувались аварійним комісаром при визначенні коефіцієнту зносу, що позбавляє суд здійснити перевірку доводів позивача у цій частині, а також ненадання позивачем звіту/консультації 32-D/74/9, які він використав для визначення вартості відновлювального ремонту транспортного засобу та коефіцієнта фізичного зносу. Також судом відхилено поданий позивачем рахунок-фактуру СТО від 07.12.2020 на суму 349 940,36 грн, оскільки зазначена у цьому рахунку СТО вартість відновлювального ремонту була визначена без урахування коефіцієнту фізичного зносу деталей, що є обов`язковим. Разом з тим, відповідач зі свого боку надав висновок фахівця експертно-розрахункового управління ПАТ "НАСК "Оранта" Лисого А. М. від 24.06.2021, де розмір відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля був визначений з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових, що підлягають заміні (0,70 %), у сумі 100 130,64 грн на підставі долученого розрахунку. Не погодившись із вищезазначеним рішенням, ТДВ "СК "Альфа-Гарант" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте при не з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням норм процесуального права. В обґрунтування скарги апелянт вказував на те, що відповідачем не надано доказів на підтвердження визначення коефіцієнта фізичного зносу та розміру матеріального збитку; відповідачем не надано суду висновку автотоварознавчої експертизи. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2022 поновлено ТДВ "СК "Альфа-Гарант" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2022 у справі №910/15902/21; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТДВ "СК "Альфа-Гарант" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2022 у справі № 910/15902/21; розгляд апеляційної скарги ТДВ "СК "Альфа-Гарант" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2022 у справі № 910/15902/21 ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; ПАТ "НАСК "Оранта" встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та 05.07.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду подав відзив на апеляційну скаргу. В обґрунтування поданого відзиву на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що відповідачем було сплачено позивачу вартість матеріального збитку у розмірі 100 130,64 грн, що є вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу. Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 09.10.2019 між ТДВ "СК "Альфа-Гарант" (страховик) та ТОВ "МВ Стеллар" (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспортного засобу, що є предметом застави № 06-3NSZ\22-124-01090 (далі - договір), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим транспортним засобом та/або застрахованим додатковим обладнанням, за яким був застрахований, в тому числі, автомобіль "Volvo", д.н.з. НОМЕР_1 . 17.08.2020 на автодорозі Київ-Харків-Довжанський М-03 сталась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого у позивача транспортного засобу "Volvo", д.н.з. НОМЕР_1 , що належить ТОВ "МВ Стеллар", під керуванням ОСОБА_1 , та транспортного засобу "Renault", д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , в результаті чого вказаним транспортним засобам були завдані механічні пошкодження. Вказана дорожньо-транспортна пригода призвела до пошкодження транспортних засобів, зокрема, застрахованого позивачем транспортного засобу "Volvo", д.н.з. НОМЕР_1 . Постановою Славутицького міського суду Київської області від 09.09.2020 у справі № 377/507/20 за фактом вказаної ДТП водій ОСОБА_2 був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн. 26.08.2020 водій транспортного засобу "Volvo", д.н.з. НОМЕР_1 , звернувся до позивача (страховика) із заявою № 12/9709 про настання події з ознаками страхового випадку згідно договору та на виплату страхового відшкодування ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України". Згідно з аварійним сертифікатом № 32-D/74/9, наданим позивачем, вартість матеріального збитку, завданого внаслідок ДТП власнику автомобіля марки "Volvo", д.н.з. НОМЕР_1 , з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу (0,298) склала 176 403,16 грн, а згідно з рахунком-фактурою СТО № 2008868 від 07.12.2020 - 349 940,36 грн (без урахування коефіцієнту фізичного зносу). Також страховик та страхувальник уклали угоду про розмір страхового відшкодування від 22.03.2021, у якій дійшли згоди, що сума страхового відшкодування за страховим випадком, що стався 17.08.2020, становить 280 000,00 грн (за вирахуванням франшизи, амортизаційного зносу деталей) та ця сума є остаточною (п. 1, 3 угоди). На підставі рахунку СТО № 2008868 від 07.12.2020, страхового акту № СТ/20/0207 від 13.03.2021, розрахунку страхового відшкодування та укладеної сторонами угоди про розмір страхового відшкодування від 22.03.2021, позивач сплатив страхувальнику (потерпілій особі) вартість завданого матеріального збитку у сумі 280 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 42 від 13.04.2021 та № 16342 від 15.04.2021. Цивільно-правова відповідальність транспортного засобу "Renault", д.н.з. НОМЕР_2 , була застрахована відповідачем на підставі полісу № АР/007079440, діючого станом на 17.08.2020. Вказаний вище поліс передбачає франшизу в розмірі 0, 00 грн та страхову суму (ліміт відповідальності) за шкоду, спричинену майну 130 000, 00 грн. 27.04.2021 позивач звернувся до страховика винної особи - ПАТ "НАСК "Оранта" із заявою про компенсацію страхового відшкодування із дотриманням річного строку, передбаченого положенням статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", на суму в розмірі 130 000,00 грн., сплачену потерпілій особі. Розглянувши вказану вимогу, відповідач відшкодував ТДВ "СК "Альфа-Гарант" суму страхової виплати в розмірі 100 130,64 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 34850 від 12.07.2021. Водночас, позивач, звертаючись до суду з даним позовом, вважає вказану суму недостатньою для відшкодування витрат, понесених ним за договором добровільного страхування, а тому просить стягнути з відповідача решту страхової виплати, що становить 29 869,36 грн. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з рішенням місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог ТДВ "СК "Альфа-Гарант" до ПАТ "НАСК "Оранта", а доводи скаржника вважає безпідставними та такими, що спростовуються наявними у справі доказами, з огляду на наступне. Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини 1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Згідно зі статтею 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Відповідно до частини 1 статті 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. Згідно зі статтею 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування. Відповідно до статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. За приписами статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Отже, у вказаних правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Тобто, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов`язанні. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов`язків свого попередника. Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, виконавши свої зобов`язання перед страхувальником за договором добровільного страхування шляхом виплати страхового відшкодування, позивач набув право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. За змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини. Як було зазначено вище, вина водія ОСОБА_2 , який керував автомобілем "Renault", д.н.з. НОМЕР_2 , у вчиненні ДТП, внаслідок якого було пошкоджено автомобіль "Volvo", д.н.з. НОМЕР_1 , підтверджується постановою Славутицького міського суду Київської області від 09.09.2020 у справі № 377/507/20. Відповідно до статті 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Нормами статті 5 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. За приписами статей 1.7, 1.8 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована. Страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору. Згідно з п.п. 1.2., 3.4 Положення про єдину централізовану базу даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, метою створення єдиної централізованої бази даних Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є накопичення відомостей про чинні та припинені договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності), страхові випадки, що мали місце, транспортні засоби та їх власників для організації обміну інформацією про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності та контролю за його здійсненням. Страховиками - членами МТСБУ надають до бази даних МТСБУ інформацію, зокрема про укладені договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оформлені на бланках полісів та відомості про зміни в укладених договорах обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Як вбачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "Renault", д.н.з. НОМЕР_2 , у вчиненні ДТП, на момент настання страхової події була застрахована в - ПАТ "НАСК "Оранта" на підставі Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР/007079440, (франшиза - 0, 00 грн , ліміт за шкоду по майну - 130 000,00 грн), що підтверджується інформацією з Єдиної централізованої бази даних МТСБУ та копією відповідного полісу. За таких обставин, відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля "Volvo", д.н.з. НОМЕР_1 , відповідно до положень Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" в межах, передбачених договором, а до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача як особи, відповідальної за завдані збитки. Відповідно до частини 2 статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. За приписами частини 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку, страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України (стаття 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"). В силу приписів статей 22, 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у спорах, пов`язаних з відшкодуванням шкоди за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів норми вказаного Закону є спеціальними. Зі змісту положень пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що під оціненою шкодою в ньому розуміється також і шкода, щодо якої страховик і потерпілий досягли згоди про розмір страхового відшкодування без проведення оцінки та експертизи пошкодженого майна. Як вбачається з матеріалів справи, страхувальник за договором добровільного страхування не заперечував проти розміру виплаченого позивачем страхового відшкодування та порядку його виплати, що свідчить про досягнення відповідної згоди між сторонами договору. Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов`язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом. Приписами частини 1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлено імперативного обов`язку щодо проведення такої оцінки саме суб`єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт. Колегія суддів зазначає, що достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, є платіжне доручення та рахунок на сплату послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, а звіт про оцінку автомобіля є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля. Отже, доказом дійсної вартості ремонтних робіт є рахунок СТО, який містить перелік робіт та використаних матеріалів щодо ремонту транспортного засобу, що стосуються саме пошкодженої частини транспортного засобу. Реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення. При цьому, колегія суддів в силу ч. 4. ст. 236 ГПК України враховує аналогічну правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/9396/17. Водночас відповідно до статті 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Таким чином, положеннями статті 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу, розраховуються у порядку, встановленому законодавством, з урахуванням зносу. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах по справі № 910/6094/17 від 02.05.2018, по справі № 910/5001/17 від 12.03.2018, по справі № 910/20199/17 від 01.06.2018, по справі № 910/22886/16 від 01.02.2018, по справі № 910/171/17 від 02.10.2018. ? ? ? Отже, застосування коефіцієнту фізичного зносу на складові частини (деталі) пошкодженого автомобіля у даному випадку є обов`язковим. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач визначив суму страхового відшкодування з урахування коефіцієнту зносу деталей пошкодженого автомобіля "Volvo", д.н.з. НОМЕР_1 , на підставі аварійного сертифікату № 32-D/74/9, складеного на його замовлення аварійним комісаром ОСОБА_3 , згідно з яким розмір матеріального збитку, завданого власнику пошкодженого автомобіля, склав 176 403,16 грн без ПДВ, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу у розмірі 0,298 %. Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, зміст вказаного аварійного сертифікату не містить ні формули, ні складових, які застосовувались аварійним комісаром при визначенні коефіцієнту зносу, що позбавляє суд здійснити перевірку доводів позивача у цій частині. Також позивач не надав звіту/консультації 32-D/74/9, які він використав для визначення вартості відновлювального ремонту транспортного засобу та коефіціента фізичного зносу. За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наданий позивачем аварійний сертифікат № 32-D/74/9 не є належним доказом для визначення суми відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу. Крім того, наданий позивачем рахунок СТО від 07.12.2020 на суму 349 940,36 грн також не підтверджує вартість відновлювального ремонту транспортного засобу "Volvo", д.н.з. НОМЕР_1 , оскільки зазначена у цьому рахунку СТО вартість відновлювального ремонту була визначена без урахування коефіціенту фізичного зносу деталей, що є обов`язковим. Разом з тим, відповідачем подано до суду висновок фахівця експертно-розрахункового управління ПАТ "НАСК "Оранта" Лисого А. М. від 24.06.2021, де розмір відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля був визначений з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових, що підлягають заміні (0,70 %), у сумі 100 130,64 грн. на підставі долученого розрахунку. За змістом статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. З вказаного висновку вбачається реальна вартість відновлювального ремонту автомобіля "Volvo", з урахуванням Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003 р. та ст. 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Судом першої інстанції обґрунтовано відхилено доводи апелянта про порушення відповідачем Методики оцінки колісних транспортних засобів при визначенні суми відновлювального ремонту автомобіля, оскільки для огляду відповідачу пошкоджений автомобіль "Volvo" не надавався, з огляду на наступне. Відповідно до п. 34.4 ст. 34 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком, МТСБУ та потерпілими можуть залучатися аварійні комісари, експерти або юридичні особи, у штаті яких є аварійни комісари чи експерти. Тобто, відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності винної особи, має право залучити експертів (у тому числі зі свого штату) для визначення розміру збитків страхувальника. При цьому, з матеріалів справи вбачається, що необхідні дані для визначення вартості відновлювального ремонту позивачем були надані відповідачу разом з вимогою від 27.04.2021 про сплату страхового відшкодування. Вказане дозволило експерту відповідача самостійно визначити розмір відновлювального ремонту автомобіля "Volvo" без проведення його огляду. За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що реальний розмір збитків, спричинених дорожньо-транспортною пригодою, які має відшкодувати ПАТ "НАСК "Оранта", складає 100 130,64 грн (з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових 0,70 %). Як встановлено судом вище, відповідач відшкодував ТДВ "СК "Альфа-Гарант" суму страхової виплати в розмірі 100 130,64 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 34850 від 12.07.2021, з огляду на що, позовні вимоги про стягнення 29 869,36 грн задоволенню не підлягають. Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. При цьому, обов`язок з доведення таких елементів, як протиправна поведінка відповідача, спричинення позивачеві збитків у заявлених ним розмірах, причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками позивача покладається саме на останнього. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до статей 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Враховуючи викладені обставини та наявні в матеріалах справи докази на їх підтвердження, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Частиною 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі. Згідно зі статтею 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2022 у справі № 910/15902/21 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ТДВ "СК "Альфа-Гарант" має бути залишена без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта. Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2022 у справі № 910/15902/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2022 у справі № 910/15902/21 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/15902/21 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України. Головуючий суддя А.О. Мальченко Судді М.Г. Чорногуз О.В. Агрикова