Ухвала КАС ВС № 640/16667/20

УХВАЛА про відмову у відкритті касаційного провадження 18 серпня 2022 року м. Київ справа №640/16667/20 адміністративне провадження № К/990/20904/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Коваленко Н.В. та Шарапа В.М., перевіривши касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "ВТБ БАНК" Стрюкової Ірини Олександрівни на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 лютого 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2022 року у справі № 640/16667/20 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "ВТБ БАНК" Стрюкової Ірини Олександрівни про визнання протиправною бездіяльності, В С Т А Н О В И В : 04 серпня 2022 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "ВТБ БАНК" Стрюкової Ірини Олександрівни (далі - скаржник, Уповноважена особа Фонду) звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 лютого 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2022 року. Як убачається з оскаржуваних судових рішень та матеріалів касаційної скарги, предметом розгляду у цій справі є позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідача в частині невключення додаткової інформації щодо позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за вкладами, розміщеними у АТ "ВТБ Банк" на підставі Заяви-Договору на оформлення банківських продуктів №25162379 від 12 листопада 2018 року на суму 52 270 гривень та зобов`язання відповідача надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) додаткову інформацію щодо позивача як вкладника, яка має право на відшкодування коштів за вкладами, розміщеними у АТ "ВТБ Банк" за рахунок Фонду за Заявою-Договором на оформлення банківських продуктів № 25162379 від 12 листопада 2018 року на суму 52 270 гривень. Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, суд виходить з наступного. Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин. Згідно з пунктом 10 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у даній справі (невключення додаткової інформації щодо позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб), свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності. Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою. Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовної діяльності дає змогу досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання. Отже, функціями Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні передусім є формування обґрунтованої правової позиції стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і відповідне спрямування судової практики в єдине і правильне правозастосування (вказати напрям, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснення змісту законодавчого акта в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах із вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи при цьому судам нижчої інстанції результат вирішення конкретної судової справи. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який упроваджується шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють із метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Суд також звертає увагу на положення пункту 32 Копенгагенської Декларації, схваленої 12-13 квітня 2018 року у Комітеті міністрів Ради Європи, згідно з яким схвалюється суворе та послідовне застосування критеріїв стосовно прийнятності заяви у судовому процесі та в повному обсязі використання можливості оголосити заяву неприйнятною, якщо заявники не постраждали від значної шкоди. Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності № 640/16667/20, які передбачені частинами четвертою та п`ятою статті 328 КАС України: касаційна скарга має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/14681/17, від 30 травня 2018 року у справі № 910/23036/16, від 23 жовтня 2018 року у справі № 804/6992/15. Скаржник також вказує про наявність підстав передбачених пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, з огляду на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, а також встановив певні обставини на підставі недопустимих доказів. Однак, твердження скаржника про те, що справа становить виняткове значення для нього (підпункт "в" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України) не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів. Таке твердження скаржника має загальний характер та притаманне кожній аналогічній справі, а тому не може бути враховано судом касаційної інстанції. При цьому використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», або «суспільний інтерес» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». Суд касаційної інстанції також відхиляє посилання скаржника на правові позиції Верховного Суду, висловлені у постановах від 10 травня 2018 року у справі № 910/14681/17, від 30 травня 2018 року у справі № 910/23036/16 та від 23 жовтня 2018 року у справі № 804/6992/15 щодо питання правильного застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у подібних правовідносинах, оскільки колегія суддів, здійснивши аналіз зазначених скаржником правових позицій, не вбачає неправильного застосування судами норм матеріального права, оскільки мотиви суду апеляційної інстанції, якими він керувався при перегляді рішення суду першої інстанції у справі № 640/16667/20, у повній мірі відповідають вказаним скаржником правовим позиціям. Крім того, з огляду на посилання скаржника про наявність підстав передбачених пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України та інші доводи, зазначені у касаційній скарзі, колегія суддів наголошує, що суть наведених у касаційній скарзі тверджень зводиться до необхідності здійснення Верховним Судом повторного дослідження та оцінки доказів у справі. Проте, вказане призведе до порушення Верховним Судом положень статті 341 КАС України, зі змісту яких вбачається, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Суд також вказує, що мотиви суду апеляційної інстанції, якими він керувався при перегляді рішення суду першої інстанції у справі № 640/16667/20, у повній мірі відповідають правовій позиції Великої Палати Верхового Суду, висловленій у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №802/351/16-а, яка містить висновки щодо питання правильного застосування норм права, порушеного в касаційній скарзі, про що суд апеляційної інстанції і зазначив в оскаржуваній постанові. Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі № 640/16667/20, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню. На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення ухвалені у справі незначної складності, а передбачені статтею 328 КАС України підстави касаційного оскарження судових рішень та виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку не обґрунтовані скаржником у касаційній скарзі, суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Аналогічного висновку стосовно віднесення даної категорії справ до справ незначної складності дійшов Верховний Суд в ухвалах від 13 липня 2022 року у справі №640/20086/21, від 14 липня 2022 року у справі № 804/332/16 та від 18 липня 2022 року у справі № 826/10497/15. Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 КАС України, Суд УХВАЛИВ :

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "ВТБ БАНК" Стрюкової Ірини Олександрівни на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 лютого 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2022 року у справі № 640/16667/20 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "ВТБ БАНК" Стрюкової Ірини Олександрівни про визнання протиправною бездіяльності.

2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя -доповідач Я.О. Берназюк Судді Н.В. Коваленко В.М. Шарапа