Постанова 4855 № 620/11158/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/11158/21 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції: Тихоненко О.М. ПОСТАНОВА Іменем України 11 серпня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Сорочка Є.О., суддів Федотова І.В., Лічевецького І.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Держпраці у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.01.2022 у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування припису і постанови, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати припис відповідача про усунення виявлених порушень від 31.05.2021 № 25-01-100/0427-0259; - визнати протиправною та скасувати постанову відповідача № 25-19-016/556/74 від 18.08.2021 про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення у розмірі 120 000 грн. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.01.2022 позов задоволено. Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржувані припис і постанова є правомірними. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника. Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець 01.09.2020 за адресою АДРЕСА_1 . За результатами аналізу інформації, викладеної у доповідній записці начальника відділу з питань додержання законодавства про працю та аналітичного забезпечення Управління Держпраці у Чернігівській області Л. Дудар щодо додержання законодавства про працю в частині використання найманої праці без належного оформлення трудових відносин, 01.07.2021 заступником начальника Управління Держпраці у Чернігівській області винесено наказ "Про проведення інспекційного відвідування" № 1048-Н, яким наказано начальнику відділу з питань додержання законодавства про працю та аналітичного забезпечення ОСОБА_2 організувати проведення та забезпечити контроль за проведенням позапланового інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 щодо додержання законодавства про працю в частині використання найманої праці без належного оформлення трудових відносин. Провести позапланове інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 з 02.07.2021 по 12.07.2021. На підставі направлення на проведення контрольного заходу від 01.07.2021 № 483 головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю та аналітичного забезпечення Управління Держпраці у Чернігівській області Залуговським О.А., за участю заступника начальника відділу з питань додержання законодавства про працю та аналітичного забезпечення ОСОБА_3 , в період з 02.07.2021 по 12.07.2021 було проведено інспекційне відвідування на предмет додержання законодавства про працю в частині використання найманої праці без належного оформлення трудових відносин ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . У ході інспекційного відвідування встановлено, що 02.07.2021 об 11 год. 00 хв. на полі, що знаходиться на території Любецької селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області, де вирощуються ягоди, овочі, помідори, перець та інші культури, виконували трудову функцію по прополці насаджень перцю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які надали письмові пояснення, у яких ОСОБА_4 зазначила, що працює у ФОП ОСОБА_1 з 01.06.2021 різноробочою на полі, прополює перець, заробітну плату отримує вчасно; ОСОБА_5 зазначила, що з 15.06.2021 працює різноробочою у ОСОБА_1 . За результатами відвідування складено акт від 09.07.2021 № 25-19-016/556 та винесено припис про усунення виявлених порушень від 12.07.2021 № 25-19-016/556-329, яким зобов`язано позивача усунути виявлені порушення у строк до 12.08.2021. У письмових поясненнях ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 12.07.2021 зазначили, що під час перевірки розхвилювалися і не вірно вказали роботодавця. Вказують, що працюють у ФОП ОСОБА_6 з червня 2021 року по теперішній час. Не погоджуючись з вказаним приписом позивачем подано скаргу (а.с.17), однак листом від 16.08.2021 №02-04/6725 Управління Держпраці у Чернігівській області повідомило позивача, що підстави для скасування припису про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 09.07.2021 № 25-14-018/0327 відсутні. У подальшому, 18.08.2021 заступником начальника Управління Держпраці у Чернігівській області Хоменко І.І., за результатами розглянувши справи про накладення штрафу та на підставі акта від 09.07.2021 № 25-19-016/556 складеного за результатами проведення позапланового заходу державного контролю щодо додержання вимог законодавства у сфері праці, щодо порушень позивачем законодавства про працю, встановлено, що працівників ОСОБА_4 та ОСОБА_5 фактично допущено до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу (частина четверта статті 24 Кодексу законів про працю України) та винесено постанову № 25-19-016/556/74, якою на позивача на підставі абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України накладено штраф у розмірі 120 000 грн. Не погодившись з таким рішенням та приписом про усунення порушень, позивач звернувся до суду з позовом. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю № 25-19-016/556/329 від 12.07.2021 та постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 18.08.2021 № 25-19-016/556/74, винесені відповідачем не обґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а отже є протиправними та підлягають скасуванню. Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого. Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 року № 877-V (далі - Закон № 877-V), дія якого поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Згідно з частиною четвертою статті 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами. Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому Законом № 877-V порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону. Зокрема, згідно частини п`ятої статті 2 Закону № 877-V, органи Держпраці при проведення заходів державного нагляду (контролю), додержуються принципів державного нагляду (контролю); місця здійснення державного нагляду (контролю); вимог щодо врегулювання окремих питань виключно законами; обмеження у проведеннях заходів нагляду контролю в разі наявності конфлікту інтересів; трактування норм на корить суб`єкта господарювання у разі їх неоднозначного трактування; заборона на вилучення оригіналів документів та техніки; обов`язку збереження комерційної та конфіденційної таємниці; умов проведення планових заходів, розробки методики для визначення критерії ризику; право суб`єкта господарювання на ознайомлення з підставами заходу та отримання посвідчення (направлення) на проведення заходу; вимог до складення наказу, посвідчення (направлення) на проведення заходу та акту за результатами заходу; відповідальність посадових осіб органу державного нагляду (контролю); права суб`єктів господарювання; право на консультативні підтримку суб`єктів господарювання; громадський захист; оскарження рішень органів державного нагляду (контролю); та умови віднесення суб`єктів господарювання до незначного ступеня ризиків у разі не затвердження відповідних критеріїв розподілу. Відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю визначена Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823 (далі - Порядок № 823). Згідно абзацу першого пункту 2 Порядку № 823 заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів. Положеннями пунктів 16-18, 20 Порядку № 823 встановлено, що за результатами інспекційного відвідування складаються акт інспекційного відвідування і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю. Акт складається в останній день інспекційного відвідування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та об`єктом відвідування або уповноваженою ним особою. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування. Другий примірник акта залишається в інспектора праці. Якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною. Зауваження можуть бути подані об`єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів після дня підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження. Припис є обов`язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об`єктом відвідування порушень вимог законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування. За змістом статті 265 КЗпП посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. Частиною четвертою статті 265 КЗпП передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Приймаючи оскаржувані постанову та припис, відповідач посилався на те, що 02.07.2021 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 працювали різноробочими на полі у позивача без належного оформлення трудових відносин. На підтвердження наведених обставин, відповідач посилається на письмові пояснення вказаних осіб, які зазначили, що дійсно працюють на позивача. Водночас, допитана у суді першої інстанції у якості свідка ОСОБА_5 , будучи попередженою про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень, пояснила, що під час проведення інспекційного відвідування вона працювала у фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 з 15.06.2021 на підставі заяви, а щодо пояснень наданих 02.07.2021 перевіряючим про те, що працює у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 зазначила, що при їх наданні була розгублена та помилилася. Також, як вірно встановив суд першої інстанції, обставини перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у трудових відносинах у спірний період саме з ФОП ОСОБА_6 , а не з позивачем, підтверджується наявними в матеріалах справи заявами останніх про прийняття на роботу від 30.05.2021 та 14.06.2021, а також офіційними повідомленнями про прийняття працівника на роботу, які були надіслані до податкового органу 31.05.2021 та 14.06.2021. Відтак, за встановлених обставин, позивачем достовірно доведено що на час здійснення спірної перевірки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 працювали на ФОП ОСОБА_6 , а не позивача. При цьому, суд допускає можливість помилки вказаних осіб при наданні перевіряючим письмових пояснень щодо ім`я роботодавця. Враховуючи викладене, за даних обставин самі лише письмові пояснення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , надані під час проведення спірної перевірки, не можуть бути визнані достатніми доказами обставин роботи цих осіб на позивача без належного оформлення трудових відносин. Таким чином, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову. Щодо стягнення судом першої інстанції витрат на правову допомогу. За змістом статті 132 КАС судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Відповідно до частини першої статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI). Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI). Відповідно до статті 134 КАС витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС). Склад та обсяг судових витрат визначено у частині третій статті 134 КАС, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 КАС). У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС). Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем було надано: договір про надання правової допомоги від 19.07.2021, рахунок-фактура від 19.07.2021 №19/07/21-1Р та квитанція від 13.09.2021 на суму 10 000 грн. При цьому, згідно договору, надання правової допомоги стосується питання, пов`язаного із проведенням перевірки відповідачем у липні 2021 року; сторони погодили вартість юридичних послуг у фіксованій формі - 10 000 грн. З матеріалів справи вбачається, що представником позивача у даній справі подавалися до суду першої інстанції позов, разом із відповідними доказами, відповідь на відзив, додаткові письмові пояснення, приймалася участь у двох судових засіданнях. У світлі викладеного, враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг, беручи до уваги предмет даного спору та його складність, суд апеляційної інстанції підтримує висновок суду першої інстанції про підтвердження понесених позивачем витрат в сумі 10 000 грн, їх обґрунтованість та співмірність. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись статтями 34, 243, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління Держпраці у Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.01.2022 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач Є.О. Сорочко Суддя І.В. Федотов Суддя І.О. Лічевецький