Постанова 4872 № 915/1151/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 серпня 2022 року м. ОдесаСправа № 915/1151/21 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Колоколова С.І., Принцевської Н.М. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини "А НОМЕР_4" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 15 листопада 2021 року (повний текст складено 25.11.2021) по справі № 915/1151/21 за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до відповідача: Військової частини "А НОМЕР_4" про: стягнення 36 162,49 грн.,- суддя суду першої інстанції: Семенчук Н.О. дата та місце винесення рішення: 15.11.2021, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22, Господарський суд Миколаївської області В С Т А Н О В И В: У липні 2021 року Моторно (транспортне) страхове бюро України (далі- позивач, МТСБУ) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом про стягнення з Військової частини "А НОМЕР_4" сплаченого страхового відшкодування в розмірі 36 162,49 грн.. Позовні вимоги обґрунтовані фактом переходу до позивача права вимоги в порядку регресу у зв`язку з завданням шкоди застрахованому транспортному засобу. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 15.11.2021 по справі №915/1151/21 (суддя Семенчук Н.О.) позовні вимоги Моторного (транспортного) страхового бюро України до Військової частини "А НОМЕР_4" задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Військової частини "А НОМЕР_4" на користь Мотороного (транспортного) страхового бюро України суми сплаченого відшкодування в розмірі 36 162,49 грн., а також судовий збір у розмірі 2 270 грн. Аргументуючи судове рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність належними та допустимими доказами позивачем наявності правових підстав для стягнення з відповідача збитків у розмірі 36 162,49 грн. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Військової частини "А НОМЕР_4" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій відповідач просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 15 листопада 2021 року у справі №915/1151/21 та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позовних повністю. У своїй апеляційній скарзі Військова частина "А НОМЕР_4" вважає, що рішення Господарського суду Миколаївської області від 15 листопада 2021 року у справі №915/1151/21 є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неповним дослідженням обставин справи. Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції, що відповідно до п.38.2.1. ст.38 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Моторне (транспортне) страхове бюро України має право подати регресивний позов до власника або водія транспортного засобу який спричинив дорожньо-транспортну пригоду. Зокрема, відповідачем за позовом повинен бути винуватець дорожньо-транспортної пригоди, а саме ОСОБА_1 . Проте, не зважаючи на вищенаведене, ОСОБА_1 не був залучений в якості співвідповідача або третьої особи. Крім того апелянт звертає увагу суду, що відповідно статті 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно- це державне майно (зокрема, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси), закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. Отже, власником автомобіля «УАЗ-3962» номерний знак НОМЕР_1 є держава, а тому Військова частина "А НОМЕР_4" не є відповідним суб`єктом, який має нести відповідальність за заподіяну матеріальну шкоду. Тому на думку скаржника, відсутні законні підстави для відшкодування військовою частиною "А НОМЕР_4" суми в розмірі 36 162,49 грн, та 2270 грн судового збору. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини "А НОМЕР_4" на рішення Господарського суду Одеської області від 15.11.2021 по справі №915/1151/21. Крім того, відповідно до даної ухвали, розгляд справи здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.03.2022, прийнято справу №915/1151/21 до провадження у визначеному складі суддів: головуючий суддя Савицький Я.Ф., судді: Колоколов С.І., Принцевська Н.М. Представник позивача письмового відзиву на апеляційну скаргу суду не надав, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку. Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Згідно з приписами ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною. Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів. При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012). Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин. Враховуючи наведене, а також принцип незмінності складу суду, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, з метою дотримання розумного строку судова колегія вважає за необхідне розглянути справу поза межами встановленого Господарським процесуальним кодексом України строку. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне. 21 січня 2020 року в м. Краматорську (Донецька область) мала місце дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля марки «УАЗ-3962» військовий реєстраційний номерний знак № НОМЕР_1 під керуванням водія військовослужбовця військової частини «А-НОМЕР_4» ОСОБА_1 та пасажирського тролейбуса «ДНІРОТ-203» реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 (власник майна- КБ «ПРИВАТБАНК»). З огляду на матеріали справи вбачається, що відповідно до наказу командира Військової частини "А НОМЕР_4" від 21.06.2018 року №128 солдат ОСОБА_1 прийнятий на військову службу за контрактом на посаду водія-слюсаря відділення спеціальних робіт взводу спеціальних робіт ремонтної роти автомобільної техніки ремонтно-відновленого батальйону Військової частини "А НОМЕР_4" (а.с. 83) Наказом командира Військової частини "А НОМЕР_4" від 28.12.2019 №184 «Щодо закріплений водійського складу за транспортними засобами військової частини» санітарний «УАЗ-3962» номерний знак № НОМЕР_1 закріплений за ст. солдатом ОСОБА_1 (а.с. 85). Наказом командира військової частини Військової частини "А НОМЕР_4" від 29.07.2019 №156 солдат ОСОБА_1 вибув у відрядження до району проведення Операції об`єднаних сил (місто Краматорськ), для виконання службових (бойових) завдань. Постановою Краматорського міського суду Донецької області від 04.02.2020 у справі №234/1173/20, встановлено що водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «УАЗ-3962», номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Кирилкіна при виїзді на нерегульоване перехрестя з вул. Маяковського, не надав переваги в русі транспортному засобу - тролейбус пасажирський Дніпро-Т203, номерний знак НОМЕР_2 , який рухався по головній дорозі, та скоїв з ним зіткнення. При ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Крім того, вищезгаданою постановою винним у вищевказаній постанові визнано ОСОБА_1 та зазначено, що ним порушено вимоги п. 16.11 ПДР України та здійснено адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП. У відповідності до ч.ч. 4, 6 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Відповідно до довідки про дорожньо-транспортну пригоду №3020021808822610 Національної поліції України, транспортний засіб «УАЗ-3962», державний номерний знак НОМЕР_1 належить Військовій частині «А НОМЕР_4» та не був застрахований відповідачем відповідно до вимог Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"(а.с. 9-12). 13.05.2020 Комунальне підприємство "Краматорське трамвайно-тролейбусне управління" (власник пошкодженого транспортного засобу Тролейбус "Дніпро Т-203", державний номерний знак № НОМЕР_2 звернувся до позивача з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (а.с. 15-16). У зв`язку з настання вищезгаданої події, 22.05.2020 Комунальне підприємство "Краматорське трамвайно-тролейбусне управління" звернулось із заявою до позивача №20443, у якій відповідно до ст.35 та п.41.1 ст.41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" просив здійснити відшкодування оціненої шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Комунального підприємства «Краматорське трамвайно-тролейбусне управління». Відповідно до звіту №12/20 від 28.01.2020 експертного автотоварознавчого дослідження виконаного на замовлення потерпілої, вартість відновлювального ремонту пасажирського тролейбусу «ДНІПРО Т-203» реєстраційний номер №0224 складає 43 394,49 грн. Проте, сума експертного дослідження була зменшена Моторно (транспортним) страховим бюро України відповідно до п.36.2 ст.36 "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (відраховано суму ПДВ), та перераховано на рахунок Комунального підприємства "Краматорське трамвайно-тролейбусне управління" кошти у розмірі 36 162,49 грн., що вбачається із платіжного доручення №1480129 від 14.07.2020 року. (а.с. 47). 18.05.2022 року позивач звернувся до Військової частини "А НОМЕР_4" з листом №14975, в якому просив відповідача, зокрема, повідомити про наявність чинного на момент ДТП договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (а.с. 48). Відповідач в свою чергу листом №1091 від 16.06.2020 року, повідомив Моторно (транспортне) страхове бюро України про те, що у Військової частини "А НОМЕР_4" відсутній договір цивільно-правової відповідальності. Крім того, відповідач повідомив, що ОСОБА_1 у період з 29.07.2019 по 23.05.2020 брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів на території Донецької та Луганської областях, має право на статус учасника бойових дій. До листа відповідачем додано довідку про участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення (а.с. 49-50). Заходи досудового врегулювання спору не проводились. Наведені обставини стали підставою для звернення Моторного (транспортного) страхового бюро України до Господарського суду Миколаївської області із відповідною позовною заявою. Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків. Предметом даного спору є вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів в порядку регресу в сумі 36162,49 грн. Спірні правовідносини сторін врегульовано, зокрема, нормами Цивільного кодексу України, Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з статтею 11 цього Кодексу цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Стаття 22 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Згідно із ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 1.6 ст. 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах. Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України "Про страхування" страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і, з настанням якої, виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Відповідно до п. 39.2.1 ст. 39 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" основними завданнями МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом. Згідно з пп. 38.2.1. п. 38.2 ст. 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресивний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у п. 13.1 ст. 13 цього Закону. Підпунктом а) п. 41.1. ст. 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам п. 1.7 ст. 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі. За нормою п. 9.1 ст. 9 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Згідно з п. 22.1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Як передбачено ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. За ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. У відповідності до п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Як було встановлено вище, вина ОСОБА_1 встановлена у судовому порядку та підтверджується постаною Краматорського міського суду Донецької області від 04.02.2020 у справі № 234/1173/20. Згідно зі ст. 5 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. Як передбачено ст. 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. З матеріалів справи вбачається, що Моторно (транспортним) страховим бюро України перераховано на рахунок Комунального підприємства "Краматорське трамвайно-тролейбусне управління" кошти у розмірі 36 162,49 грн., що вбачається із платіжного доручення №1480129 від 14.07.2020 року. Таким чином, до позивача перейшло в порядку регресу право вимоги до винної особи (відповідача). Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків (ч. 1 ст. 1172 ЦК України). З аналізу змісту Глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування. Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативного захистити свої права та інтереси. Виходячи із наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові (службові) обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується останнім, а не безпосередньо винним водієм. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №426/16825/16-ц зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Тлумачення ч. 1 ст. 1172 ЦК України свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювання шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі №355/1394/16-ц. Схожі за змістом висновки зроблені і у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №640/4185/15-ц, від 05.05.2018 у справі №910/14685/17. З матеріалів справи вбачається, що в момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у Військовій частині "А НОМЕР_4" та знаходився у відрядженні у районі проведення Операції об`єднаних сил (місто Краматорськ). Відповідно до витягу з наказу командира Військовій частині "А НОМЕР_4" №184 від 28.12.2019 закріплено військову техніку за особовим складом згідно Додатку №1. Відповідно пункту 248 Додатку №1 до наказу №184 від 28.12.2019 автомобіль «УАЗ-3962», номерний знак НОМЕР_1 , закріплений за старшим солдатом ОСОБА_3. Відповідач вказані обставини не спростував та не заперечив, також відповідач не заявив про незаконне заволодіння ОСОБА_1 зазначеного автомобіля на момент скоєння ДТП. За таких обставин, з огляду на вищевикладене та враховуючи, що доказами наявними у матеріалах справи доведено законність та обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог, тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що висновок суду першої інстанції є правомірним. За таких обставин, враховуючи розмір права регресної вимоги, яке перейшло до позивача, суд дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу 36 162,49 грн. Щодо твердження скаржника, що власником автомобіля «УАЗ-3962» номерний знак НОМЕР_3 є держава, а тому Військова частина "А НОМЕР_4" не є відповідним суб`єктом, який має нести відповідальність за заподіяну матеріальну шкоду, колегія суддів зазначає наступне. Органами, які здійснюють управління військовим майном згідно зі ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України. Згідно зі ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно (зокрема, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси), закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - ЗСУ). Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Міністерство оборони України як центральний орган управління ЗСУ здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами ЗСУ, зокрема у разі їх розформування. В силу вимог ст. 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами ЗСУ на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до ЗСУ і закріплення його за військовою частиною ЗСУ воно набуває статусу військового майна. За правилами ч. 2 ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України" майно, закріплене за військовими частинами ЗСУ, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц, загальні норми статей 1187-1188 Цивільного кодексу України поширюються на будь-яку юридичну особу, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, у тому числі і на військові частини, які є юридичними особами, незалежно від реєстрації останніх, як суб`єктів господарської діяльності в спеціальному порядку, затвердженому постановою Кабінетом Міністрів України від 03.05.2020 №

749. Враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони несуть відповідальність згідно з ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України. Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи заявника апеляційної скарги стосовно того, що ОСОБА_1 мав бути залучений в якості співвідповідача або третьої особи, оскільки ч. 1 ст. 1172 ЦК України передбачено, що саме роботодавець відшкодовує завдану його працівником шкоду під час виконання службових обов`язків, тобто належним відповідачем у даній справі є Військова частина "А НОМЕР_4". Відповідно до вимог ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У відповідності до ст.76 ГПК належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Зі змісту ст. 77 ГПК вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Статтею 86 Господарського процесуального кодексу встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). За таких обставин, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи, підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини "А НОМЕР_4" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.11.2021 по справі №915/1151/21 - без змін. Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя Савицький Я.Ф. Суддя Колоколов С.І. Суддя Принцевська Н.М.