Постанова 4873 № 910/21475/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "23" січня 2023 р. Справа№ 910/21475/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Гаврилюка О.М. суддів: Зубець Л.П. Ткаченка Б.О. розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2022, повний текст рішення складено та підписано 16.08.2022 у справі № 910/21475/21 (суддя Стасюк С.В.) за позовом Приватного акціонерного товариства "Просто-страхування" до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення 19 553,60 грн. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог Приватне акціонерне товариство "Просто-страхування" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (відповідач) про відшкодування шкоди у розмірі 19 553,60 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору PVP.S № 2000194 добровільного страхування наземних транспортних засобів від 21.01.2020 з огляду на настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля "Renault Sandero", внаслідок чого до позивача перейшло право вимоги до відповідача з огляду на те, що відповідальність водія транспортного засобу "ЗАЗ 110307", з вини якого сталася дорожньо-транспортна пригода застрахована у відповідача на підставі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АО № 001427391. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 позов Приватного акціонерного товариства "Просто-страхування" до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення 19 553,60 грн задоволено повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на користь Приватного акціонерного товариства "Просто-страхування" 19 553,60 грн страхового відшкодування та 2 270,00 грн витрат по сплаті судового збору. Рішення мотивоване тим, що Відповідачем не надано до суду доказів сплати страхового відшкодування у повному обсязі, а тому суд дійшов до висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Просто-страхування" до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення 19 553,63 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить поновити Приватному акціонерному товариству "Українська пожежно-страхова компанія" строк на апеляційне оскарження рішення. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 у справі № 910/21475/21 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" відмовити. Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами. Скаржник вказує на те, що виплата страхового відшкодування позивачем була проведена на підставі ремонтної калькуляції № 145317 від 05.09.2020, де вартість відновлювального ремонту транспортного засобу р.н. НОМЕР_1 складає 97 550,26 грн - без врахування фізичного зносу складових транспортного засобу, натомість як згідно із розрахунком коефіцієнту фізичного зносу КТЗ № 236SG_AO1427391, складений спеціалістом Горбань О., так і висновком експертного авто товарознавчого дослідження № 94-D/94/9 від 22.09.2021, який надано позивачем до суду, коефіцієнт фізичного зносу складових транспортного засобу р.н. НОМЕР_1 складає 0,2705, отже, розмір страхового відшкодування за шкоду, пов`язану з пошкодженням транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу та франшизи, складає 75 996,65 грн. На думку скаржника, суд першої інстанції не зважаючи на те, що в матеріалах судової справи наявне експертне авто товарознавче дослідження яке виконане на замовлення позивача, та яке містить відомості про коефіцієнт фізичного зносу складових транспортного засобу р.н. НОМЕР_1 , що складає 0,2705, дійшов хибного висновку, що коефіцієнт фізичного зносу для даного автомобіля не нараховується і виплата страхового відшкодування відповідачем повинна бути проведена без врахування коефіцієнту фізичного зносу складових транспортного засобу. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу Позивач письмового відзиву на апеляційну скаргу суду не надав, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) справу № 910/21475/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Зубець Л.П., Ткаченко Б.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2022 поновлено Приватному акціонерному товариству "Українська пожежно-страхова компанія" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 у справі № 910/21475/21. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 у справі № 910/21475/21. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 у справі № 910/21475/21 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною. Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів. Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин. Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/21475/21 розглядалась протягом розумного строку. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції 21.01.2020 між Приватним акціонерним товариством "Просто-страхування" та Товариством з обмеженою відповідальністю "НТМ "ОМНІС" укладено Договір страхування PVP.S № 2000194 (Договір) щодо автомобіля "Renault Sandero", 2018 року випуску, реєстраційний номер - НОМЕР_1 , за яким у відповідності до п. 2.1. предметом договору є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням наведеним транспортним засобом. Пунктом 1.7. Договору сторони визначили страхові випадки, яким є пошкодження або знищення застрахованого ТЗ, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі- ДТП), яка сталася за участю двох або більше керованих наземних ТЗ, та є контактними (наявне зіткнення) з вини третьої особи - встановленого учасника, який керував транспортним засобом, який підлягає обов`язковому страхуванню цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів та допустив таке контактне зіткнення з застрахованим ТЗ. При цьому ДТП має бути належним чином оформлено компетентними органами державної влади або Європротоколом. Відповідно до пункту 1.13. Договору, період страхування визначений з 05.02.2020 по 04.02.2021. 06.06.2020 в м. Решетилівка на вулиці Новосанжарській відбулась дорожньо-транспортна пригода. Учасниками даної пригоди були: автомобіль "ЗАЗ 110307", реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 ; та застрахований автомобіль "Renault SANDERO" реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 . Відповідно до Постанови Полтавського апеляційного суду у справі № 546/436/20 від 17.02.2021 року встановлено, що вказана дорожньо-транспортна пригода сталася в результаті порушення Правил дорожнього руху ОСОБА_1 . Відповідно до полісу № АО/1427391 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля "ЗАЗ 110307", державний номер НОМЕР_2 , була застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 2 000,00 грн та лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 100 000,00 грн. Страховим актом позивача № 145317 від 04.03.2021 вирішено виплатити страхове відшкодування у розмірі 97 550,26 грн. Відповідно до платіжного доручення № 3874 від 04.03.2021 позивач перерахував страхувальнику грошові кошти у розмірі 97 550,26 грн за вартість відновлювального ремонту автомобіля "Renault SANDERO" реєстраційний номер НОМЕР_1 . 15.04.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою № 04-957 від 15.04.2021 про відшкодування сплаченого страхового відшкодування в сумі 97 550,26 грн. За результатами розгляду даної заяви ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" прийняло рішення про виплату страхового відшкодування в розмірі 75 996,65 грн, які 21.11.2021 були перераховані на рахунок АТ "Просто-страхування". Оскільки частина страхового відшкодування відповідачем у добровільному порядку відшкодована не була, позивач звернувся до суду з даним позовом. Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову, виходячи з наступного. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ст. 16 Закону України "Про страхування" від 07.03.1996, № 85/96-ВР (далі - Закон № 85/96-ВР) договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Така ж норма закріплена і в ч. 1 ст. 979 ЦК України. Згідно із ст. 8 Закону № 85/96-ВР страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема, порядок виплати такого відшкодування та дії сторін при настанні страхового випадку, регулюються Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 № 1961-IV із змінами та доповненнями (далі Закон № 1961). Згідно із ч. 22.1 ст. 22 Закону № 1961 у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до ст. 29 Закону № 1961 у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України; якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. Як вже зазначалось, вина водія автомобіля "ЗАЗ 110307", державний номер НОМЕР_2 ОСОБА_1 встановлена у судовому порядку, а його цивільно-правова відповідальність застрахована відповідачем. Так, сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу. Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов`язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик. Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, зокрема, й до страхувальника за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі № 910/2603/17 від 04.07.2018 висловила правову позицію, згідно з якою перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов`язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією. При цьому, помилковим є ототожнення права вимоги, визначеного статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 Цивільного кодексу України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес. На відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов`язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов`язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов`язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов`язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи. Зазначене вбачається зі змісту статей 559 та 1191 Цивільного кодексу України, згідно яких зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Зважаючи на зміст наведених норм Цивільного кодексу України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов`язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов`язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов`язання шляхом виконання обов`язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов`язанні третьою особою. В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 Цивільного кодексу України і статті 27 Закону України "Про страхування", йдеться про виконання обов`язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов`язанні. При цьому, при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов`язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора - право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика. При регресі - право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов`язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов`язання та виникнення нового (регресного) зобов`язання. Так, у спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію. У постанові Верховного Суду у справі № 910/171/17 від 02.10.2018 відображено правову позицію, згідно з якою на підставі вищевказаних правових норм до страховика потерпілого переходить право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність. При цьому, в постанові у справі № 910/32720/15 від 02.04.2018 Верховний Суд зазначив, що вказівка "у межах витрат", означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена. Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред`являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат. Отже, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми п. 22.1 ст. 22 та ст. 30 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи. Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов`язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом. Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що проведення оцінки завданої шкоди суб`єктом оціночної діяльності є необхідним лише у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнта фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003). Так, на думку відповідача, ним виконано своє зобов`язання на підставі страхового акту № 036/037/011597/21/1, здійснивши виплату страхового відшкодування на рахунок позивача у розмірі 75 996,56 грн. Вказана виплата була здійснена з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу. Відповідно до статті 8 Закону України "Про судову експертизу" та статті 9 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", згідно наказу Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092 (у редакції наказу Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.07.2009 № 1335/5/1159) була затверджена Методика товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (надалі за текстом - Методика). Пунктом 1.2. Методики визначено, що вона встановлює механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів (КТЗ), а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ. Методи оцінки, передбачені цією Методикою, можуть використовуватися для оцінки самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, тракторів і комбайнів на колісних шасі, якщо вони не суперечать тим положенням, які регламентують оцінку цих видів транспорту. Відповідно до пункту 1.6 Методики, відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Пунктом 2.4. Методики визначено, що вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості). Згідно із п. 3.9 Методики, фізичний знос обумовлюється погіршенням технічного стану КТЗ унаслідок експлуатаційного зносу його складників. Фізичний знос ураховується як втрата вартості КТЗ, що виникає в процесі його експлуатації. Порядок розрахунку коефіцієнта фізичного зносу визначений у пункті 7.38 Методики, згідно якого значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю, для нових складників та складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів; 5 років - для мототехніки. Як вбачається з інформації, яка міститься в свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу "Renault Sandero", державний номер НОМЕР_1 , вказаний транспортний засіб є легковий, а отже коефіцієнт фізичного зносу дорівнює нулю, якщо строк експлуатації такого транспортного засобу не перевищує 7 років. Оскільки транспортний засіб "Renault Sandero", державний номер НОМЕР_1 було випущено у 2018 році, тому на момент дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася 06.06.2020, строк експлуатації транспортного засобу не перевищував 7 років, у зв`язку із чим, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що заявлена позивачем сума страхового відшкодування розрахована вірно, без порушення вимог чинного законодавства та необхідності врахування коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу. Так, відповідно до ремонтної калькуляції № 145317 від 05.08.2020, вартість відновлювального ремонту та запасних частин автомобіля "Renault Sandero", державний номер НОМЕР_1 складає 117 060,31 грн, а відповідно до здійсненого позивачем розрахунку суми страхового відшкодування та страхового акту № 145317 від 04.03.2021 загальна вартість робіт по відновленню застрахованого автомобіля "Renault Sandero", державний номер НОМЕР_1 складає 97 505,26 грн. Відповідно до платіжного доручення № 3874 від 04.03.2021 позивач перерахував страхувальнику грошові кошти у розмірі 97 550,26 грн за вартість відновлювального ремонту автомобіля "Renault Sandero" реєстраційний номер НОМЕР_1 . З огляду на викладене, до позивача, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, в межах фактичних затрат перейшло право вимоги, яке страхувальник (потерпілий) мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Відповідно до статті 12.1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. За умовами полісу № АО/1427391 передбачено франшизу у розмірі 2 000,00 грн. Тобто, відповідач зобов`язаний сплатити позивачу суму страхового відшкодування, сплаченого позивачем страхувальнику за мінусом франшизи, що становить 19 553,60 грн. Натомість відповідачем не надано до суду доказів сплати страхового відшкодування у повному обсязі. Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Просто-страхування" до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення 19 553,63 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі, у зв`язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 у справі № 910/21475/21 відсутні. Скаржником не доведено наявності підстав для застосування коефіцієнту фізичного зносу до транспортного засобу "Renault Sandero" реєстраційний номер НОМЕР_1 , строк експлуатації якого не перевищував 7 років. Враховуючи обставини справи, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін, що були покладені в основу оскаржуваного судового рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає про те, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994; п. 29-30), однак, це право не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Проніна проти України" від 18.07.2006; п. 23; рішення у справі "Hirvisaari v. Finland" ("Хірвісаарі проти Фінляндії; п. 32). Враховуючи викладене, встановлені обставини справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування свого рішення за аргументами та доказами, які сторони змогли представити в суд. При цьому, рівень деталізації судом своїх доводів в будь-якому разі не призвів до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування оскаржуваного рішення суду відсутні. З приводу решти доводів скаржника, викладених в його скарзі, колегія суддів звертає увагу, що такі аргументи враховані апеляційним судом, при цьому оскаржуване рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації"). Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України). Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України). Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції. Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається. Таким чином, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 у справі № 910/21475/21 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 у справі № 910/21475/21 слід залишити без змін. З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 у справі № 910/21475/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 справі № 910/21475/21 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Справу № 910/21475/21 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя О.М. Гаврилюк Судді Л.П. Зубець Б.О. Ткаченко