Постанова КАС ВС № 640/7211/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 серпня 2022 року м. Київ справа №640/7211/20 адміністративне провадження № К/9901/2843/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Мацедонської В. Е., суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В. розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2021 року (головуючий суддя Коротких А. Ю., судді: Сорочко Є. О., Чаку Є. В.) І. Суть спору У березні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 23 березня 2020 року № 81к, яким скасовано наказ виконуючого обов`язки Генерального прокурора Чумака В. В. від 06 березня 2020 року № 80к про призначення ОСОБА_1 прокурором міста Києва. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що оскаржуваний наказ є протиправним, прийнятим без дотримання передбачуваної процедури, не на підставі та не у межах повноважень, не у спосіб, визначений Конституцією та законами України. ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи З 25 червня 2014 року ОСОБА_1 призначений на посаду прокурора міста Києва. 16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України «Про очищення влади». 20 березня 2015 року позивачем подано до Генеральної прокуратури України заяву, в якій ОСОБА_1 повідомив про відсутність щодо нього заборони, визначеної ч. 3 або ч. 4 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» та надав згоду на проходження перевірки. Довідкою від 11 березня 2015 року про результати вивчення особової справи щодо застосування заборон, визначених Законом України «Про очищення влади», встановлено, що позивач працював в органах прокуратури України з 26 липня 2013 року по 17 квітня 2014 року на посаді заступника прокурора Луганської області. Наказом Генерального прокурора України від 23 березня 2015 року № 217к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора міста Києва у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до п. 7-2 ст. 36 Кодексу Законів про працю України, на підставі положень Закону України «Про очищення влади». Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року, у справі № 804/5496/15 позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, прокуратури міста Києва про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 23 березня 2015 року № 217к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора міста Києва. Поновлено позивача на посаді прокурора міста Києва з 24 березня 2015 року. Стягнуто з прокуратури міста Києва на користь ОСОБА_2 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24 березня 2015 року по 25 лютого 2020 року у розмірі 37 097,73 грн, з вирахуванням розміру обов`язкових платежів. Зобов`язано Офіс Генерального прокурора проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади». У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Допущено до негайного виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року в частині поновлення позивача на посаді прокурора міста Києва з 24 березня 2015 року. На виконання зазначеного рішення суду відповідачем видано наказ від 04 березня 2020 року № 72к, відповідно до якого скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 23 березня 2015 року № 217к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора міста Києва та поновлено його на вказаній посаді з 24 березня 2015 року. У подальшому, наказом Генерального прокурора від 04 березня 2020 року № 73к припинено повноваження ОСОБА_1 на посаді прокурора міста Києва у зв`язку із закінченням строку перебування на адміністративній посаді (за п. 1 ч. 2 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру») з 25 червня 2019 року. На підставі рішення Ради прокурорів України від 05 березня 2020 року наказом виконуючого обов`язки Генерального прокурора Чумака В. В. від 06 березня 2020 року № 80к ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора міста Києва з 06 березня 2020 року. Цього ж дня, виконуючим обов`язки Генерального прокурора направлено до Міністерства юстиції України листа з приводу вирішення питання щодо виключення відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» з відповідного Реєстру. 20 березня 2020 року Міністерство юстиції України повідомило, що вилучення таких відомостей з Реєстру можливе лише у разі надходження відповідного судового рішення, яке набрало законної сили. Наказом Генерального прокурора від 23 березня 2020 року № 81к скасовано наказ виконуючого обов`язки Генерального прокурора Чумака В. В. від 06 березня 2020 року № 80к як такий, що виданий без дотримання вимог ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади». Підставою для прийняття такого наказу слугувало те, що на день його видання на вебсайті Міністерства юстиції України у відповідному Реєстрі містилися відомості про ОСОБА_1 , як про особу, на яку поширюються обмеження, передбачені ч. 3, 4 ст. 1 Закону України «Про очищення влади». За твердженням відповідача, призначення ОСОБА_1 на посаду прокурора міста Києва за умови його перебування у Реєстрі осіб, на яких поширюються обмеження, передбачені Законом України «Про очищення влади», грубо порушувало вимоги цього Закону, тому відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України Генеральним прокурором усунуто таке порушення шляхом скасування наказу, виданого з порушенням Закону. Уважаючи наказ протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів. ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки призначення ОСОБА_1 на посаду прокурора міста Києва відбулося всупереч прямим вимогам Закону України «Про очищення влади», без урахування актуальної інформації, яка міститься у Єдиному державному реєстрі осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», Генеральним прокурором усунуто таке порушення шляхом скасування наказу про призначення його на посаду. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що за умов відсутності такого, що набрало законної сили, рішення суду, яке б давало підстави для виключення відомостей стосовно ОСОБА_1 з Реєстру, відповідач виходив з того, що визначені Законом України «Про очищення влади» заборони є чинними стосовно позивача, що виключає можливість його призначення на посаду прокурора міста Києва. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2020 року скасовано. Ухвалено нову постанову, якою задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 23 березня 2020 року № 81к, яким скасовано наказ виконуючого обов`язки Генерального прокурора Чумака В. В. від 06 березня 2020 року № 80к як такий, що виданий без дотримання вимог ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади». Суд апеляційної інстанцій виходив з того, що судові рішення у справі № 804/5496/15 мають преюдиційне значення для вирішення даної справи, оскільки ними встановлено відсутність підстав для звільнення позивача з посади прокурора міста Києва відповідно до діючого закону про люстрацію та застосування відносно нього відповідних заборон, передбачених ч. 3 ст. 1 та ч. 2 ст. 3 Закону України «Про очищення влади». Крім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що чинне законодавство не передбачає такого правового механізму як звільнення прокурора з адміністративної посади органу прокуратури шляхом скасування наказу, яким особу було призначено на посаду. Також суд зазначив, що в силу положень ч. 1 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру» перелік підстав для звільнення прокурора з адміністративної посади є вичерпним. IV. Провадження в суді касаційної інстанції 21 січня 2021 року Офіс Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2021 року. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі п. 3 ч. 4 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). V. Касаційне оскарження У касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції. На обґрунтування позиції скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, в контексті реалізації Генеральним прокурором повноважень, передбачених ч. 2 ст. 9 Закону України «Про прокуратуру», з метою усунення порушень вимог ч. 3 ст. 1, п. 4 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про очищення влади». Також відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування судом апеляційної інстанції положень ч. 4 ст. 78, ст. 308, 317 КАС України, внаслідок чого визнано доведеними фактичні обставини, про існування яких суду першої інстанції не було і не могло бути відомо, та наслідком чого стало скасування рішення суду першої інстанції. Відповідач зазначає, що станом на день видання як наказу виконувача обов`язків Генерального прокурора від 06 березня 2020 року № 80к, так і наказу Генерального прокурора від 23 березня 2020 року № 81к, згідно з інформацією на вебсайті Міністерства юстиції України в Реєстрі ОСОБА_1 мав статус особи, на яку поширюються обмеження, передбачені ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади», а тому призначення позивача на посаду прокурора міста Києва відбулося всупереч прямим вимогам згаданого Закону, у зв`язку з чим Генеральним прокурором було усунуто таке порушення шляхом винесення спірного наказу. Позивачем поданий відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін. ОСОБА_1 зазначає, що наявність відомостей у Реєстрі про особу, носить інформаційний характер та не передбачає наслідки у вигляді застосування щодо цієї особи заборони, передбаченої ст. 1 Закону України «Про очищення влади». На підставі судового рішення у справі № 804/5496/15, яким установлено відсутність підстав для звільнення позивача з посади відповідно до Закону України «Про очищення влади» та застосування відносно нього відповідних обмежень, позивач не міг вважатися особою, на яку поширюються обмеження, передбачені цим законом, незалежно від наявності або відсутності таких відомостей у Реєстрі. Також позивач стверджує, що перелік підстав для звільнення прокурора з адміністративної посади є вичерпним, а чинне законодавства не передбачає такого правового механізму звільнення прокурора з адміністративної посади органу прокуратури шляхом скасування наказу, яким особу було призначено на посаду. VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У відповідності до статті 1 Закону України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII «Про очищення влади» (далі - Закон № 1682-VII) очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист. Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (ч. 3 ст. 1 Закону № 1682-VII). Згідно з ч. 5 ст. 1 Закону № 1682-VII заборона, передбачена частиною третьою або четвертою цієї статті, може застосовуватися до особи лише один раз. Відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України (ч. 1 ст. 7 Закону № 1682-VII). За приписами п. 2 розд. 1 Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», затвердженого наказом Міністерства юстиції України 16 жовтня 2014 року № 1704/5 (далі - Положення № 1704/5), установлено, що реєстр - це електронна база даних, яка містить відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену ч. 3 або 4 ст. 1 Закону України «Про очищення влади». Пунктом 5 розд. ІІ Положення № 1704/5 передбачено, що підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену ч. 3 або 4 ст. 1 Закону України «Про очищення влади», є надходження до Реєстратора: - обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади», від органу, який проводив перевірку; - відповідного судового рішення, яке набрало законної сили; - відповідних документів про смерть особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру; - інші випадки, визначені законом. Частиною 2 ст. 9 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) передбачено, що Генеральний прокурор видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень, у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції і законів України. Генеральний прокурор призначає прокурорів на адміністративні посади та звільняє їх з адміністративних посад у випадках та порядку, встановлених цим Законом (п. 3 ч. 1 ст. 9 Закону № 1697-VII). За приписами ч. 1, 6 ст. 39 Закону № 1697-VII установлено, що адміністративними посадами в Офісі Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратурах (крім посад, зазначених у частині третій цієї статті) є посади: 1) Генерального прокурора; 2) першого заступника Генерального прокурора; 3) заступника Генерального прокурора; 4) керівника підрозділу Офісу Генерального прокурора; 5) заступника керівника підрозділу Офісу Генерального прокурора; 6) керівника обласної прокуратури; 7) першого заступника керівника обласної прокуратури; 8) заступника керівника обласної прокуратури; 9) керівника підрозділу обласної прокуратури; 10) заступника керівника підрозділу обласної прокуратури; 11) керівника окружної прокуратури; 12) першого заступника керівника окружної прокуратури; 13) заступника керівника окружної прокуратури; 14) керівника підрозділу окружної прокуратури; 15) заступника керівника підрозділу окружної прокуратури. Не може бути призначено прокурора на адміністративну посаду, якщо він має заборгованість зі сплати аліментів на утримання дитини, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання. Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону № 1697-VII звільнення прокурора з адміністративної посади, передбаченої пунктами 2-10 частини першої статті 39 цього Закону, здійснюється Генеральним прокурором з таких підстав: 1) подання заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням; 2) переведення на посаду до іншого органу прокуратури (крім адміністративної посади, передбаченої пунктами 1-3 частини третьої статті 39 цього Закону); 3) неналежне виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов`язків, установлених для відповідної адміністративної посади; 4) наявність заборгованості із сплати аліментів на утримання дитини, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання. Звільнення прокурора з адміністративної посади, передбаченої пунктами 11-15 частини першої статті 39 цього Закону, здійснюється керівником обласної прокуратури в окружних прокуратурах, які розташовані у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури, з підстав, передбачених абзацом першим частини першої цієї статті. За нормами ч. 2 ст. 41 Закону № 1697-VII передбачено, що повноваження прокурора на адміністративній посаді припиняються в разі: 1) закінчення строку перебування на адміністративній посаді; 2) звільнення з посади прокурора або припинення повноважень на посаді прокурора. Частиною 5 ст. 41 Закону № 1697-VII визначено, що після звільнення прокурора з адміністративної посади або припинення його повноважень на цій посаді він не пізніше одного місяця призначається на одну з вакантних посад у цьому ж органі прокуратури або в разі відсутності вакантних посад переводиться на посаду до іншого органу прокуратури того ж або нижчого рівня за його письмовою згодою. У таких випадках рішення про призначення на посаду приймається керівником відповідного органу прокуратури. У разі відмови прокурора від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури або від переведення на посаду до іншого органу прокуратури у зазначений строк прокурор звільняється з посади прокурора. До моменту прийняття рішення про призначення прокурора на посаду, переведення на посаду до іншого органу прокуратури або звільнення з посади прокурора повноваження відповідного прокурора зупиняються із збереженням гарантій матеріального, соціального та побутового забезпечення, передбачених законодавством для прокурорів. Згідно з ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. VІІ. Висновки Верховного Суду Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судового рішення здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (ч. 1 ст. 341 КАС України). Відповідно до ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року касаційне провадження відкрито на підставі п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України. На обґрунтування позиції скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, в контексті реалізації Генеральним прокурором повноважень, передбачених ч. 2 ст. 9 Закону України «Про прокуратуру», з метою усунення порушень вимог ч. 3 ст. 1, п. 4 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про очищення влади», а також щодо застосування судом апеляційної інстанції положень ч. 4 ст. 78, ст. 308, 317 КАС України, внаслідок чого визнано доведеними фактичні обставини, про існування яких суду першої інстанції не було і не могло бути відомо, та наслідком чого стало скасування рішення суду першої інстанції. З цього приводу Верховний Суд уважає за доцільне зазначити таке. Як убачається з матеріалів справи, спірним наказом від 23 березня 2020 року № 81к було скасовано наказ від 06 березня 2020 року № 80к про призначення позивача на посаду прокурора міста Києва, як такий, що виданий без дотримання вимог ч. 3 ст. 1 Закону № 1682-VII, оскільки у Реєстрі містилися відомості стосовно ОСОБА_1 , як про особу, на яку поширюються обмеження, визначені Законом № 1682-VII. Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону № 1697-VII Генеральний прокурор видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень, у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції і законів України. Своєю чергою, п. 3 ч. 1 ст. 9 цього ж Закону передбачено, що Генеральний прокурор, зокрема, призначає прокурорів на адміністративні посади та звільняє їх з адміністративних посад у випадках та порядку, встановлених цим Законом. За переліком, визначеним ч. 1 ст. 39 Закону № 1697-VII, адміністративними посадами в Офісі Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратурах (крім посад, зазначених у частині третій цієї статті) є посади, серед іншого, керівника обласної прокуратури (пункт 6), до яких у силу ч. 1 ст. 10 цього Закону належить Київська міська прокуратура. Випадки та порядок призначення Генеральним прокурором прокурорів на адміністративні посади та звільнення їх з адміністративних посад визначені Законом № 1697-VII, зокрема, статтею 41 визначені підстави звільнення прокурора з адміністративної посади, передбаченої пунктами 2-10 частини першої статті 39 цього Закону, в тому числі й керівника обласної прокуратури, до яких належить Київська міська прокуратура (п. 6 ч. 1 ст. 39 Закону № 1697-VII). Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про те, що Генеральний прокурор, реалізуючи надані йому повноваження щодо призначення прокурорів на адміністративні посади та звільнення їх з адміністративних посад, може приймати лише рішення про призначення на адміністративну посаду або ж звільнення з адміністративної посади. При цьому скасування наказу про призначення або звільнення не є способом реалізації повноважень Генерального прокурора, визначених Законом № 1697-VII. Аналізуючи викладені вище норми законодавства також убачається, що прокурор звільняється з адміністративної посади за наказом Генерального прокурора і виключно у випадках, визначених ч. 1 ст. 41 Закону № 1697-VII. Інших підстав для такого звільнення законом не передбачено, а тому висновки суду апеляційної інстанції про протиправність спірного наказу є правильними. Крім того, колегія суддів погоджується й з висновками суду апеляційної інстанції про те, що приймаючи наказ від 23 березня 2020 року № 81к до позивача фактично було застосовано повторно заборону, передбачену ч. 3 ст. 1 Закону № 1682-VII, що у рамках ч. 5 ст. 1 цього Закону є недопустимим. Поряд з цим, у справі № 804/5496/15 суд дійшов висновку, що відсутні підстави для застосування до ОСОБА_1 заборони, визначеної ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади», та визнано протиправним і скасовано наказ Генерального прокурора України від 23 березня 2015 року № 217к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора міста Києва. Допущено до негайного виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року в частині поновлення позивача на посаді прокурора міста Києва з 24 березня 2015 року. Крім того, цим судовим рішенням було зобов`язано Офіс Генерального прокурора проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей з Реєстру про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади». Ураховуючи норми КАС України щодо обов`язковості судових рішень, які належать виконати негайно, на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року у справі № 804/5496/15, яким установлено відсутність підстав для звільнення позивача з посади відповідно до Закону України «Про очищення влади» та застосування відносно нього відповідних обмежень, позивач не міг уважатися особою, на яку поширюються обмеження, передбачені цим законом. Отже, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року у справі № 804/5496/15, яке допущене до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора міста Києва, має преюдиційне значення при розгляді даного спору, оскільки ним установлено відсутність підстав для звільнення позивача відповідно до діючого Закону № 1682-VII. Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що з огляду на вимоги статті 78 КАС України, такі обставини як протиправність застосування до позивача заборони, визначеної ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади», є доведеними і не потребують додаткового доказування. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що позивач був поновлений на посаді прокурора міста Києва згідно з наказом Генерального прокурора від 04 березня 2020 року № 72к, який виданий на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року у справі № 804/5496/15. При цьому, в подальшому накази від 04 березня 2020 року № 73к (щодо припинення повноважень на посаді прокурора міста Києва) та від 06 березня 2020 року № 80к (щодо призначення на вакантну посаду прокурора міста Києва) видані у зв`язку із закінченням строку перебування позивача на адміністративній посаді у відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 41 Закону № 1697-VII та призначення після припинення його повноважень на цій посаді на одну з вакантних посад у цьому ж органі прокуратури відповідно до ч. 5 ст. 41 цього ж Закону. При цьому, за умови поновлення позивача на посаді прокурора міста Києва до закінчення законодавчо встановленого строку перебування на адміністративній посаді, він не міг бути повторно звільнений у зв`язку із застосуванням до нього заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону № 1682-VII. Відповідно до ст. 7 Закону № 1682-VII відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення цього Закону, що формується та ведеться Міністерством юстиції України. Крім того, ця інформація щодо заборон також публікується на веб-сайті Міністерства юстиції України, який надає вільний доступ до відомостей про персональні дані осіб і результати перевірки. Венеціанська комісія на своїй 101-й Пленарній сесії (12-13 грудня 2014 року) схвалила проміжний висновок щодо Закону «Про очищення влади», в якому, зокрема, визнала вищезазначене положення проблематичним. Венеціанська комісія вже зазначала, що «оприлюднення відомостей до ухвалення рішення суду є проблематичним у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Негативний вплив такого оприлюднення відомостей на репутацію особи навряд чи може бути усунений пізніше вилученням відомостей з реєстру, а потерпілий не має засобів для свого захисту від такого негативного впливу. Останнє може бути пропорційним заходом, необхідним у демократичному суспільстві, коли співпраця встановлюється остаточно, але не раніше. Тому оприлюднення має відбуватися тільки після ухвалення рішення суду». З урахуванням вищенаведеного, Суд дійшов висновку, що при прийнятті оскаржуваного наказу від 23 березня 2020 року № 81к відповідач усупереч ч. 5 ст. 1 Закону № 1682-VII фактично повторно застосував до позивача заборону, передбачену частиною третьою цієї статті, що також свідчить про протиправність та необхідність скасування вищезазначеного наказу. Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи, що оскаржуване судове рішення, переглянуте судом касаційної інстанції в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2021 року залишити без змін. Судові витрати не розподіляються. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська Судді Н. А. Данилевич Н. В. Шевцова