Постанова 4857 № 380/15707/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 серпня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/15707/21 пров. № А/857/8143/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Носа С.П., суддів: Іщук Л.П., Шинкар Т.І., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини А НОМЕР_3 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року у справі № 380/15707/22 (суддя Качур Р.П., м. Львів) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А НОМЕР_3 про зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: 16 вересня 2021 ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Військової частини А НОМЕР_3 в якому просив стягнути з відповідача середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.07.2018 по 26.08.2021 (включно) у розмірі 26820,96 грн з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_3 (АДРЕСА_2; код ЄДРПОУ НОМЕР_4) задоволено. Стягнуто з військової частини НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки) за період із 17.07.2018 по 27.08.2021 у розмірі 28902,65 (двадцять вісім тисяч дев`ятсот дві) гривні 65 копійок. Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, який у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.01.2022 року по справі №380/15707/21 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Зокрема в апеляційній скарзі відповідач зазначає те, що на відміну від Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», КЗпП України не регулює питання проходження військової служби. Зокрема, ст. 3 КЗпП України визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації. Таким чином, апелянт вважає, що суд першої інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин норми спеціального законодавства щодо його відповідальності за час затримки розрахунку при звільненні та виходив з загальних приписів трудового законодавства щодо оплати праці. Апелянт звертає увагу на те, що дана компенсація за невикористані календарні дні відпустки має іншу природу походження та призначення у порівнянні з Главою VII - Оплата праці Кодексу законів про працю України, тому визначена приписами ст.. 116-117 Кодексу, відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні до даних правовідносин не застосовується. Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_3 до суду апеляційної інстанції. Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Судом апеляційної інстанції з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3. Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) № 151 від 16.07.2018 майора ОСОБА_1 , начальника автомобільної служби технічної частини військової частини А НОМЕР_3, звільненого наказом Командувача Високомобільних десантних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 15 червня 2018 року № 52, з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», 16.07.2018 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Станом на момент звільнення із позивачем не проведено розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.07.2021 у справі № 380/7771/21, яке набрало законної сили 31.08.2021, позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_3 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задоволено повністю: визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; зобов`язано військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Військова частина НОМЕР_3 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.07.2021 у справі № 380/7771/21 здійснила нарахування компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби в сумі 28921,37 грн. Виплату зазначеної компенсації відповідачем здійснено 27.08.2021, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача № НОМЕР_2 \!ССРМК.2У від 27.09.2021, виданої АТ «Приватбанк». Оскільки виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивачу здійснено не в останній день служби, то він звернувся до суду з цим позовом про стягнення з відповідача середнього заробітного за затримку розрахунку при звільненні з 17.07.2018 по 27.09.2021. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову частково шляхом стягнення із відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки) за період із 17.07.2018 по 27.08.2021 у розмірі 28902,65 грн. виходячи з принципу справедливості та співмірності, а також з урахуванням істотності частки недоплаченої суми поріняно із середнім заробітком працівника. Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погоджується з огляду на таке. Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ від 22.10.1993 (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про відпустки» № 504/96-ВР від 05.11.1996 (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття б цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Згідно з ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Відповідно до п. 8 ст. 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. За приписами ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно із ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, шо належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, непроведения з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України - виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права до подібних правовідносин викладена в постановах Верховного Суду у справі № 806/2473/18 від 30.10.2019, у справі № П/811/570/16 від 22.08.2019, у справі № 524/8023/16-а від 11.06.2019, яка в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судами при вирішенні спірних правовідносин. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовано положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України. Суд першої інстанції вірно зазначив, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України та поширити останні на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 20 січня 2021 року у справі № 200/4185/20-а, від 20 січня 2021 року у справі № 240/12238/19, від 05 березня 2021 року у справі № 120/3276/19-а, від 31 березня 2021 року у справі № 340/970/20, від 24 червня 2021 року у справі № 480/2577/20. Оскільки грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки позивачу не виплачено в день його виключення із списків особового складу та всіх видів забезпечення - 16.07.2018, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 (провадження № 11-121 Оапп 19) зазначила, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв`язку із звільненням проведено 27.08.2021 виплатою грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, а не при виключенні останнього із списків частини 16.07.2018, то із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 17.07.2018 по 27.08.2021 за затримку строком 1137 днів. Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (далі - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляд)7 справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності. При задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Суд першої інстанції вірно врахував при розгляді даної справи правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11, у постанові Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999, у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18) та висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі № 6-113цс1б щодо застосування: принципу співмірності з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо- Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03.04.2019 у справі № 662/1626/17, від 17.01.2019 у справі № 2-1579/11; у постановах Верховного Суд' у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду7 від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, від 24.07.2019 у справі № 805/3167/18-а, від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, від 31.03.202.1 у справі № 120/2617/20- а, від 24.06.2021 у справі № 480/2577/20. Відповідно до довідки про нараховане грошове забезпечення майору ОСОБА_1 № 921, виданої 26.08.2021 військовою частиною НОМЕР_5 (а.с. 10), за два останні повні місяці позивачу (травень та червень 2018 року) йому нараховано грошове забезпечення у розмірі 24003,65 грн, Відтак середньоденна заробітна плата становить 393,50 грн (за останні 2 місяці - 24003,65 грн /61 календарний день за останні два повні місяці - травень та червень 2018 року). Врахувавши, що невиплачена позивачу станом на день звільнення сума грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки становить 28921,37 грн, яка виникла за 1137 календарних днів і є значно меншою, ніж середньомісячна заробітна плата позивача за період затримки (447409,50 грн), суд вірно застосував до спірних правовідносин принцип співмірності. Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 28921,37 грн / 447409,50 грн (сума виплаченої компенсації/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,0646. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 393,50 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,0646 х 1137 (календарних днів затримки розрахунку) = 28902,65 грн. Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що з урахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу в розмірі 28902,65 грн з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини А НОМЕР_3 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року у справі № 380/15707/22 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя С. П. Нос судді Л. П. Іщук Т. І. Шинкар