Постанова 4852 № 280/880/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 09 серпня 2022 року м. Дніпросправа № 280/880/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року в адміністративній справі №280/880/21 (головуючий суддя І-ї інстанції Прасов О.О.) за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,- В С Т А Н О В И В: Позивач 01.02.2021 року звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив: - стягнути з відповідача на його користь вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку; - стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки при звільненні по день ухвалення судового рішення. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 1999 року працював в органах прокуратури України з 20.08.2019 року на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України. Наказом Генерального прокурора України від 04.11.2019 року за №1331ц позивача звільнено з посади на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» з 11.11.2019 року. Водночас, відповідачем на момент звільнення, тобто на 11.11.2019 року не здійснено повний розрахунок (виплату всіх належних сум) за час існування трудових відносин, а саме: вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Вказане зумовило зобов`язання відповідача виплати позивачу вихідну допомогу та середній заробіток за весь час затримки при звільненні по день фактичного розрахунку відповідно ст.117 КЗпП України та Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року за №13, постанови Верховного Суду від 23.01.2018 року у справі №273/212/16-ц) Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку в сумі 40750 грн. 03 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.11.2019 року по 24.05.2021 року в сумі 724023 грн. 70 коп.. Не погодившись з рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що Законом №113 запроваджено реформування системи органів прокуратури. Зокрема, згідно з п.6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113 з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру». Відповідно до вимог пп.1 п.19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113 наказом Генерального прокурора від 04.11.2019 року №1331ц ОСОБА_1 звільнено з посади старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» з 11.11.2019 року. Зазначений наказ позивачем оскаржено до суду (справа №640/23690/19). Таким чином, ОСОБА_1 одночасно подано позови і про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і про стягнення вихідної допомоги при звільненні, що є несумісними вимогами. Оскільки ані спеціальними Законами України «Про прокуратуру» та Законом №113, ані ст.44 КЗпП України не передбачено виплату вихідної допомоги прокурорам, яких звільнено відповідно до пп.1 п.19 розділу II Закону України №113 у зв`язку з неподанням заяви та ненаданням згоди на проходження атестації, правових підстав для виплати такої допомоги у Генеральної прокуратури України не було. Вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та про стягнення вихідної допомоги і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є взаємовиключними. У разі задоволення в цій частині повністю одночасно двох позовів, відповідач може бути зобов`язаний виплатити по факту подвійну суму середнього заробітку, оскільки їх розміри є однаковими. Таким чином, позивачу при звільненні виплачено всі належні суми, тому підстав для застосування до Офісу Генерального прокурора відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбаченої ст.117 КЗпП України. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив вимоги апеляційної скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24.05.2021 року скасовано в частині задоволення адміністративного позову про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.11.2019 року по 24.05.2021 року в сумі 724023 грн. 70 коп. та в цій частині позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 15 червня 2022 року постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до Третього апеляційного адміністративного суду. Позивач та представник відповідача в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідно до частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на скаргу, встановила наступне. Як зазначалось вище, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає, що розглядаючи справу по суті позовних вимог, судом першої інстанції не було з`ясовано питання додержання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку. Так, відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною п`ятою цієї статті передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відтак, на думку колегії суддів, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом місяця від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Апеляційний суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дотримання учасниками адміністративного судочинства правомірної поведінки та своєчасного виконання ними, передбачених кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини повинні бути підтверджені відповідними та належними доказами. При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись». Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 року у справі № 340/1019/19). Згідно тексту адміністративного позову наказом Генерального прокурора України від 04.11.2019 року за №1331ц ОСОБА_1 звільнено з посади з 11.11.2019 року. Відповідачем на момент звільнення, тобто на 11.11.2019 року не здійснено повний розрахунок (виплату всіх належних сум) за час існування трудових відносин, а саме: вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Колегія суддів зазначає, що оскільки позивач проходив публічну службу та вимоги пов`язані із звільненням його з публічної служби, то в даних правовідносинах повинен бути застосований місячний строк звернення до суду. З наведених вище обставин в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що про вказаний наказ та розмір виплат (їх призначення) позивач повинен був дізнатись в день звільнення та проведення з ним розрахунку у зв`язку із звільненням, тобто в листопаді 2019 року. З матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся до адміністративного суду з вимогами про стягнення вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку лише 01.02.2021 року, тобто з пропуском місячного строку. Посилання позивача на те, що про невиплату йому відповідачем вихідної допомоги він дізнався лише в січні 2021 року апеляційним судом до уваги не приймається з наведених вище підстав. Відповідно до положень частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, яка є чинною станом на час перегляду справи апеляційним судом, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Натомість, позивачем клопотання про поновлення строку звернення до суду з даним адміністративним позовом взагалі не заявлялось та судом першої інстанції питання про поновлення такого строку не розглядалось. Судом апеляційної інстанції не встановлено поважних причин пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з даними позовними вимогами та матеріали справи не містять доказів поважності пропуску такого строку. Пунктом 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Отже, судом першої інстанції рішення в частині позовних вимог про стягнення вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку ухвалено з порушенням норм процесуального права, тому воно підлягає скасуванню із залишенням позовних вимог в цій частині без розгляду. Оскільки в данній справі позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку є похідними від вимог щодо стягнення вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку, то за відсутності рішення суду про задоволення останніх, вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволенню не підлягають, а тому в цій частині позову слід відмовити. Відповідно до п.2 ч.1 ст.315, ст.317, ч.1 ст.319 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив його скасувати та прийняти нове рішення про залишення позовних вимог про стягнення вихідно допомоги без розгляду, а в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відмовити, оскільки судом першої інстанції при розгляді справи порушено норми процесуального права. Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року в адміністративній справі №280/880/21 задовольнити частково. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 травня 2022 року в адміністративній справі №280/880/21 скасувати. Позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора в частині стягнення вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку залишити без розгляду. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий - суддя І.В. Юрко суддя С.В. Чабаненко суддя С.Ю. Чумак