Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/11001/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/11001/21 Суддя (судді) першої інстанції: Валентина ТИМОШЕНКО ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 серпня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Файдюка В.В. суддів: Мєзєнцева Є.І. Собківа Я.М. При секретарі: Шепель О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відділу Державної виконавчої служби у м. Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 січня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу Державної виконавчої служби у м. Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу Державної виконавчої служби у м. Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач), в якому просив суд: - визнати протиправною та скасувати постанову про скасування процесуального документа №54314087 від 05 листопада 2021 року. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що при винесенні оскаржуваної постанови державним виконавцем порушено положення статті 74 Закону України «Про виконавче провадження». Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 18 січня 2022 року даний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову про скасування процесуального документа №54314087 від 05 листопада 2021 року. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Відділу ДВС у м. Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 908 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції в порушення процесуальних норм законодавства прийнято рішення, не зважаючи на те, що відділом ДВС подано клопотання про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву та фактично відповідач був позбавлений права на подачу доказів та обґрунтування своєї позиції щодо правомірності дій державного виконавця. При прийнятті рішення судом не було дотримано основних засад та норм судочинства. Рішення прийняте без з`ясування всіх обставин справи, без огляду матеріалів виконавчого провадження, без урахування позиції відповідача, його доказів правомірності дій державного виконавця, не враховуючи норм Закону України «Про виконавче провадження», а лише на неправдивих позовних вимогах позивача. Зазначено, що ні Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-УІІІ «Про виконавче провадження», ні Інструкцією з організації примусового виконання рішень, яка розроблена відповідно до Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-УІІІ "Про виконавче провадження", інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню, ні іншими нормативно-правовими актами не передбачено, що державний виконавець не має законного права самостійно приймати рішення щодо скасування іншої постанови. Державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. 08 серпня 2022 року до суду від відповідача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції (отримано головуючим суддею 09 серпня 2022 року). Дане клопотання нічим необґрунтоване тим. Розглянувши подане позивачем клопотання, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки згідно ч. 2 статті 195 КАС України учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи. Крім того, Порядком роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 08 квітня 2020 року №169 визначено, що учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Отже можливість проведення відеоконференції вирішується судом щодо кожного окремого судового засідання за клопотанням учасника справи, поданим не пізніше як за 5 днів до його проведення. Клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідачем подано з порушенням п`ятиденного строку, передбаченого ч. 2 статті 195 КАС України, у зв`язку з чим не підлягає задоволенню. Також колегія суддів наголошує на тому, що апелянтом не заявлено клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю призначення засіданні в режимі відео конференції. Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечував з підстав, викладених, зокрема, у позові, наполягав на законності оскаржуваного позивачем судового рішення. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення питання, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд за відсутності представника апелянта у відкритому судовому засіданні без здійснення фіксування технічними засобами у відповідності до ч.4 статті 229 КАС України. Відповідно до ч.1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З матеріалів справи вбачається, що 05 листопада 2021 року старшим державним виконавцем Відділу ДВС у м. Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кравченко Мариною Василівною винесено постанову про скасування процесуального документа. Даною постановою скасовано «постанову про закінчення виконавчого провадження» від 28 грудня 2018 року. Вважаючи вказану постанову державного виконавця протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду. Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що постанова про скасування процесуального документа від 05 листопада 2021 року винесена саме старшим державним виконавцем, а не керівником вищого органу державної виконавчої служби чи начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, що суперечить вимогам статті 74 Закону України «Про виконавче провадження». Тобто, сам державний виконавець не уповноважений законом самостійно приймати рішення щодо скасування іншої постанови. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта необґрунтованими, враховуючи наступне. В апеляційні скарзі відповідач вказав про такі обставини справи: виконавче провадження АСВП № 54314087 відкрито № 50922056 від 14 липня 2017 року щодо стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 17918,82 грн. виконавче провадження №54314087 згідно постанови від 02 серпня 2017 року приєднано до зведеного виконавчого провадження № 52970755. В межах виконання зведеного виконавчого провадження за рахунок коштів, отриманих від реалізації майна боржника, стягнуто кошти в сумі 17918,82 грн. та перераховано до державного бюджету, як погашення виконавчого збору. виконавче провадження № 54314087 27 вересня .2018 року виведено зі складу зведеного виконавчого провадження та державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 54314087 у відповідності до вимог п.9 ст.39 Закону України « Про виконавче провадження». 28 грудня 2018 року на підставі отриманого рішення Апеляційного адміністративного суду, яким залишено без змін рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2018 року в частині скасування постанови про стягнення з боржника виконавчого збору. Примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку покладено на державну виконавчу службу. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено в Законі України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року N 1404-VIII (далі Закон № 1404-VIII). Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Пунктом 1 ч.1 статті 3 Закону № 1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Відповідно до ч. 1 статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Згідно ч.1, 2 статті 18 Закону № 1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки. Відповідно до абз. 4 ч.3 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент винесення постанови про скасування процесуального документа) керівник вищого органу державної виконавчої служби у разі виявлення порушень вимог закону визначає їх своєю постановою та надає доручення начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, щодо проведення дій, передбачених абзацами другим і третім цієї частини. Абзацами 2, 3 ч.3 статті 74 Закону № 1404-VIII визначено, що начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова. Отже, з наведеного вбачається, що у разі виявлення порушень законодавства про виконавче провадження керівник вищого органу державної виконавчої служби виносить постанову, у якій доручає начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, провести відповідні виконавчі дії. В свою чергу, начальник відділу у разі виявлення порушень вимог законодавства має право своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, а також зобов`язати державного виконавця провести відповідні виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом. Тобто, як вірно зазначено судом першої інстанції, державний виконавець не уповноважений законом самостійно приймати рішення щодо скасування іншої постанови. Разом з тим, всупереч наведеному правовому врегулюванню, постанова про скасування процесуального документа від 05 листопада 2021 року винесена саме старшим державним виконавцем, що суперечить положенням статті 74 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому, зазначена постанова не містить посилань на те, що старший державний виконавець Відділу ДВС у м. Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) є начальником Відділу ДВС у м. Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), який має право скасовувати своєю постановою інші постанови. Також відповідач, посилаючись на статтю 74 Закону України «Про виконавче провадження», не зазначив постанови керівника вищого органу державної виконавчої служби про надання доручення начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, щодо проведення дій щодо перевірки виконавчого провадження. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що постанова від 05 листопада 2021 року про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 28 грудня 2018 року винесена старшим державним виконавцем з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження», тому вона є протиправною, у зв`язку з чим підлягає скасуванню. Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, оскаржуване рішення прийнято відповідно до норм матеріального та процесуального права, враховано всі обставини справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції немає. Відтак, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову. Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Відділу Державної виконавчої служби у м. Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 січня 2022 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 статті 328 КАС України. Повний текст рішення виготовлено 09 серпня 2022 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: Є.І. Мєзєнцев Я.М. Собків