Постанова 4801 № 146/1528/21

Справа № 146/1528/21 Провадження № 22-ц/801/1151/2022 №22-ц/801/1269/2022 Категорія: 42 Головуючий у суді 1-ї інстанції Скаковська І. В. Доповідач:Стадник І. М. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 09 серпня 2022 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача Стадника І.М., суддів: Войтка Ю.Б., Сопруна В.В., з участю секретаря судового засідання Безрученко Н.Р., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 16 травня 2022 року та додаткове рішення цього ж суду від 01 червня 2022 року, ухвалені під головуванням судді Скаковської І.В., в справі № 146/1528/21 за позовом ОСОБА_1 (позивач) до ОСОБА_2 (відповідач) про стягнення боргу за договором позики,- встановив: Короткий зміст позовних вимог В жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до районного суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, в обґрунтування якого посилався на те, що 8 червня 2021 року відповідач отримав від нього грошові кошти в розмірі 26 000 доларів США, які зобов`язувався повернути до 20.08.2021 в повному обсязі в доларах США або у гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату повернення грошових коштів. Ухилення відповідача від виконання своїх цивільно-правових обов`язків по поверненню отриманих в позику коштів в добровільному порядку стало підставою для звернення до суду. Просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму позики у розмірі 692 949 грн 18 коп., яка складається з суми основного боргу 681 241 грн 60 коп., 3% річних від простроченої суми боргу в розмірі 3 526 грн 08 коп. та інфляційних втрат в розмірі 8 178 грн 50 коп. Рішення суду першої інстанції Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 16 травня 2022 року в задоволенні позову відмовлено. Додатковим рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 16 травня 2022 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, відмовлено. Короткий зміст вимог апеляційної скарги 01 червня 2022 року позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. 21 червня 2022 року позивачем ОСОБА_1 також подано апеляційну скаргу на додаткове рішення суду першої інстанції, яке він просив скасувати та ухвалити нове про задоволення заяви про стягнення судових витрат, пов`язаних із розглядом справи. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт вважає рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 16 травня 2022 року необґрунтованим та незаконним, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права. Додаткове рішення на його думку є похідним від первісного, а відтак також підлягає скасуванню. Доводи апелянта полягають у тому, що відмовляючи в задоволенні позову з тих підстав, що позивач не заявляв клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи з питання про особу, яка писала боргову розписку, а саме чи писав розписку відповідач, суд в порушення вимог процесуального закону і норм матеріального права переклав обов`язок із доведення відсутності певної обставини на позивача. Відповідач за весь час провадження справи в суді першої інстанції письмових заяв по суті спору (відзиву, пояснень) із запереченням факту написання ним відповідної розписки і укладення договору позики не подавав. В свою чергу такого змісту пояснення адвоката Барвінського О.П. в судовому засіданні взагалі не мали братися судом до уваги, так як його повноваження як представника не були підтверджені належним чином. Так само позивач вважає незаконним додаткове рішення, так як в задоволенні заяви про стягнення витрат, пов`язаних з розглядом справи витрат на прибуття до суду, йому було відмовлено в зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог. Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надійшов, проте його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції частина 3 статті 360 ЦПК України. Провадження у справі в суді апеляційної інстанції Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 03 червня 2022 року відкрито апеляційне провадження за скаргою на рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 16 травня 2022 року, а ухвалою від 24 червня 2022 року на додаткове рішення, ухвалене цим же судом. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 12 липня 2022 року закінчено підготовчі дії у справі за апеляційними скаргами позивача та призначено справу до розгляду. Апелянтпозивач ОСОБА_1 в судовому засіданні вимоги апеляційних скарг підтримав на умовах, викладених у них, просив задовольнити їх. Апелянт відмовився від поданого апеляційному суду письмового клопотання про призначення у даній справі судової почеркознавчої експертизи наполягаючи на тому, що обов`язок з доведення того, що розписка нібито виконана не ОСОБА_2 , а іншою особою, лежить на відповідачеві, який таких заяв не робив і відповідних вимог не заявляв. Відповідач ОСОБА_2 , повідомлений в установленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не з`явився. Заява адвоката Барвінського О.П. про відкладення розгляду справи на тій підставі, що з ним укладено договір про надання правової допомоги, проте він не може взяти участь в судовому засіданні за сімейними обставинами до задоволення не підлягає, так як до неї не додано ні документів на підтвердження повноважень представника, ні доказів поважності причин неявки в судове засідання. Встановлені судом першої інстанції обставини Судом встановлено, що до позовної заяви позивачем подано копію розписки (оригінал якої досліджувався судом), де зазначено, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 26 000 (двадцять шість тисяч) доларів США, які зобов`язався повернути ОСОБА_1 до 20 серпня 2021 року в повному обсязі в доларах США або в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату повернення грошових коштів. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з урахуванням позиції відповідача, вважав вимоги недоведеними, оскільки сама по собі наявність розписки не свідчить про факт виникнення між сторонами позикового зобов`язання. Позиція апеляційного суду Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає з таких підстав. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України). Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження укладення якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Таким чином, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, що може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. Тобто, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Водночас за змістом частин першої, другої статті 207 і частини другої статті 1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобов`язанням її повернення), так і дати її отримання. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Отже, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суди для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України повинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Відповідні правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України містяться в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі N 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі N 6-79цс14, від 11 листопада 2015 року у справі 6-1967цс15, та в постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі N 658/689/17, від 15 листопада 2018 року у справі N 361/5718/16-ц. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною четвертою статті 81 ЦПК України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. У постанові від 17 червня 2020 року у справі N 615/1499/17 (провадження N 61-38412св18) Верховний Суд зазначив про обов`язок відповідача спростувати належними та допустимими доказами твердження позивача щодо відсутності певної події. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач ОСОБА_1 надав копію розписки про отримання ОСОБА_2 грошових коштів у позику, оригінал якої був оглянутий судом першої інстанції в судовому засіданні. Оскільки у позивача знаходиться написана відповідачем розписка, яка посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми, то вказана обставина відповідно до частини другої статті 1047 ЦК України підтверджує укладення договору позики. Натомість відповідачем зазначений факт у передбаченому законом порядку не спростований. Суд першої інстанції на зазначені обставини справи і відповідні їм норми права уваги не звернув і натомість переклав обов`язок доказування відсутності певних обставин укладення договору позики на позивача, тобто на сторону, яка подала належний і допустимий доказ на підтвердження цієї обставини. При цьому суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, так як поклав в основу судового рішення усні пояснення представника відповідача адвоката Барвінського О.П. про те, що відповідач заперечує факт отримання у борг коштів. При цьому всупереч вимог частини 1 статті 174 ЦПК України письмових заяв по суті справи (відзиву, заперечень) відповідач не подавав, вимог про визнання недійсним цього правочину чи про його безгрошовість не заявляв, й відповідних доказів на підтвердження своїх заперечень не подавав. Висновки суду першої інстанції про те, що позивачем не було використано право, передбачене ЦПК України на звернення до суду з клопотанням про призначення почеркознавчої експертизи на предмет встановлення справжності підпису відповідача, що призвело до неможливості встановити особу, яка писала розписку, є помилковими. Такий підхід суду першої інстанції суперечить також нормам матеріального права, зокрема статті 204 ЦК України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Тобто законодавцем встановлена презумпція правомірності правочину, яка може бути спростована в установленому законом порядку. Відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів, які б спростовували укладення ним договору позики шляхом видачі розписки і отримання грошових коштів у позику, а тому позовні вимоги про їх стягнення підлягають до задоволення. Крім того, згідно із частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача за порушення грошового зобов`язання три проценти річних 3 526 грн 08 коп., та інфляційні витрати 8 178 грн 50 коп. Три відсотки річних з простроченої суми обчислюється за формулою: Розрахунок здійснюється за формулою: сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення, а тому за період з 21.08.2021 до 22.10.2021 становить 3 526,08 грн (681 541,60 x 3 % x 63 : 365 : 100). Інфляційні втрати позивачем заявлені за вересень 2021 року (101,2%) і розраховуються за формулою ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 ) ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, ...... ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення і становлять 681 541,60 x 1.01200000 - 681 541,60 = 8 178,50 грн. Встановивши, що відповідач не виконав умов укладеного договору позики, оскільки не повернув гроші у визначений строк колегія суддів приходить до висновку про задоволення позовної вимоги про стягнення із відповідача на користь позивача трьох процентів річних та заявлених інфляційних витрат на підставі частини 2 статті 625 ЦК України. Водночас переглядаючи додаткове рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 01 червня 2022 року, колегія суддів дійшла таких висновків. Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення на його користь витрат, пов`язаних із прибуттям у судове засідання, суд першої інстанції виходив з того, що позивачеві було відмовлено у задоволенні позову. Проте в зв`язку зі скасуванням рішення суду першої інстанції і ухваленням судом апеляційної інстанції рішення про задоволення позовних вимог додаткове рішення не може залишатися в силі. З відповідача на користь позивача відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України слід стягнути судові витрати по справі, що складаються з судового збору за подання позовної заяви 6 929,49 грн, апеляційної скарги 20 394,24 грн, а також заяви про забезпечення позову 454 грн, а всього 17 877 грн 73 коп. Разом з тим, вирішуючи питання про стягнення на користь позивача витрат, пов`язаних з розглядом справи, а саме витрат на прибуття до суду, колегія суддів вважає їх необґрунтованими. Так, відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов`язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 138 ЦПК України). Розмір витрат, пов`язаних з переїздом до іншого населеного пункту стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, визначається вартістю квитків на залізничний, автомобільний, водний, повітряний транспорт або ж підтвердженою вартістю пального, необхідного для переїзду до суду власним автотранспортом. Вирішуючи питання про відшкодування стороні витрат, пов`язаних із прибуттям до суду, необхідно виходити з конкретних обставин справи, зважаючи на вид транспорту, яким скористалася особа, а також документи, подані нею на підтвердження здійснення цих витрат. Як вбачається з матеріалів справи до заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат, пов`язаних із прибуттям позивача у судове засідання до Томашпільського районного суду 16 травня 2022 року, останнім надано чеки АЗС про сплату за пальне, які на думку колегії суддів, не підтверджують понесення заявлених витрат, оскільки доказів про те, що заправляючи власний автомобіль пальним 19.04.2022, 02.05.2022 та 07.05.2022 на суму 2301,62 грн позивач дійсно використав його на прибуття до суду 16 травня 2022 року. Крім того, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження середньої витрати пального належного йому транспортного засобу, а зазначений показник використаний ним у відповідних розрахунках. Щодо розподілу судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до частин 1, 2 та 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати по справі, що складаються з судового збору за подання позовної заяви 6 929,49 грн, апеляційної скарги 20 394,24 грн, а також заяви про забезпечення позову 454 грн, а всього 17 877 грн 73 коп. На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 368, 376, 382, 384 ЦПК України, Суд, постановив: Апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 16 травня 2022 року та додаткове цього ж суду від 01 червня 2022 року задовольнити. Рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 16 травня 2022 року та додаткове рішення цього ж суду від 01 червня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в рахунок погашення боргу за розпискою від 18 червня 2021 року станом на 22 жовтня 2021 року в загальному розмірі 692 949 грн 18 коп., з яких 681 241 грн 60 коп. - основний борг, 3 526 грн 08 коп. - 3 % річних від простроченої суми, та 8 178 грн 50 коп. інфляційні витрати. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі - витрати по сплаті судового збору за подання позову, заяви про забезпечення позову і апеляційної скарги в сумі 17 877 грн 73 коп. В задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов`язаних із прибуттям до суду відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий:І.М. Стадник Судді:Ю.Б. Войтко В.В. Сопрун