Постанова 4824 № 369/1955/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 369/1955/20 Головуючий у суді І інстанції Дубас Т.В. Провадження № 22-ц/824/7920/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 липня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, в с т а н о в и в: У лютому 2020 року ОСОБА_2 звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики. Зазначений позов ОСОБА_2 обґрунтувала тим, що нею 01 липня 2018 року було надано у позику відповідачу грошові кошти у розмірі 193 200,00 доларів США, що станом на 01 липня 2018 року еквівалентно 5 059 753,44 грн, строком до 31 грудня 2018 року, про що відповідачем власноруч написано розписку. 10 серпня 2019 року відповідачем частково було погашено фінансове зобов`язання у розмірі 27 000 доларів США, що станом на цю дату було еквівалентно 683 545,50 грн. Станом на 10 серпня 2019 року заборгованість склала 4 207 602,30 грн, що в перерахунку за курсом НБУ становить 166 200 доларів США. ОСОБА_1 ігнорує взяті на себе зобов`язання та уникає розмов щодо повернення грошових коштів. Відповідно до умов розписки, у разі несплати заборгованості до 31 грудня 2018 року відповідач зобов`язався сплачувати пеню щоденно 0,5 % від повної суми боргу до повного розрахунку. 01 листопада 2019 року нею було направлено на адресу відповідача лист-вимогу щодо негайного повернення грошових коштів, однак відповіді вона не отримала. Враховуючи викладене, ОСОБА_2 , з урахуванням зменшення позовних вимог, просить стягнути з ОСОБА_1 на її користь заборгованість в розмірі 546 804,00 доларів США, яка складається із заборгованості за договором позики в розмірі 166 200,00 доларів США та процентів від простроченої суми, розмір яких визначений договором позики в сумі 380 604,00 доларів США та понесені нею судові витрати на сплату судового збору. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 грудня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в сумі 166 200,00 доларів США, пеню в розмірі 80 604,00 доларів США, всього 246 804,00 доларів США та судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 10 510,00 грн. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу. Вважає, що суд першої інстанції не дав належної оцінки доводам відповідача про те, що грошові кошти в борг від ОСОБА_2 не отримувались, розписка відповідачем не складалась, грошові кошти йому не передавались, часткове погашення боргу ним не здійснювалось, письмова вимога про повернення боргу на адресу відповідача не надходила та доказів її направлення в матеріалах справи не було, а всі викладені в позові обставини не відповідають дійсності щодо реальних подій. Судом не наведено мотивів щодо визначення правової природи правовідносин, що можуть бути підтверджені розпискою - правовідносин позики. Адже досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Однак в даній розписці відсутній обов`язок відповідача повернути суму боргу в розмірі 193 200,00 доларів США, внаслідок чого судом було прийнято невірне та необґрунтоване рішення про наявність у відповідача даного зобов`язання. Як вбачається із вказаної розписки, відповідач зобов`язався сплачувати пеню в розмірі 0,5% щоденно від повної суми боргу до повного розрахунку. В якості спростування існування між сторонами боргових зобов`язань та надання коштів в борг від ОСОБА_2 відповідач надав суду декларації за 2016-2018 роки. Вказані декларації опубліковані на сайті Єдиного Державного реєстру декларацій, які були надані чоловіком позивачки ОСОБА_3 , як особою уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування в графі «грошові активи» та «фінансові зобов`язання» не вказано інформації про надання в борг коштів ОСОБА_2 - ОСОБА_1 згідно розписки в розмірі 193 200,00 доларів США в липні 2018 року. Також скаржник вважає, що суд безпідставно не взяв до уваги наданий відповідачем доказ висновок експерта за результатами проведення психологічної експертизи в даній справі від 12 травня 2020 року № 1-05-2020, складений Громадською організацією «Всеукраїнська асоціація поліграфологів» за результатами опитування із застосуванням комп`ютерного поліграфа у громадянина ОСОБА_1 . Відповідач вважає, що цей доказ є належним та таким, що містить інформацію щодо предмета доказування, доведення обставин, що підтверджують заперечення сторони у справі щодо обставин подій, як це передбачено статтею 77 ЦПК України. Просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Від представника позивачки - адвоката Скрицької Н.А. до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Звертає увагу суду на те, що під час розгляду даної справи, а саме під час судового засідання 01 березня 2021 року ОСОБА_1 (час вчинення запису 10:44:48) спочатку стверджував, що оскаржуваної розписки не підписував взагалі, що підтверджується протоколом судового засідання. Оскільки відповідач ОСОБА_1 заперечував факт підписання розписки, представником позивача подано клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 жовтня 2021 року призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз. Водночас, 10 серпня 2023 року від ОСОБА_1 до суду надійшла заява, в якій ОСОБА_1 визнав написання оспорюваної розписки. Отже судова почеркознавча експертиза не була проведена, оскільки ОСОБА_1 визнав написання оспорюваної розписки, а оригінал розписки знаходиться у матеріалах справи № 369/1955/20. Представник позивачки зазначає, що твердження апелянта про те, що письмова вимога про повернення боргу не надходила на його адресу та у матеріалах справи нібито відсутні докази її направлення на адресу відповідача не відповідає дійсності. Так, у матеріалах справи наявна копія як письмової вимоги про повернення коштів, так і копія рекомендованого повідомлення про вручення № 0100110865559, що підтверджує отримання даного листа 09 листопада 2019 року відповідачем ОСОБА_1 . Щодо твердження апелянта про те, що у розписці відсутнє зазначення про те, що кошти, отримані в борг, взагалі мають бути повернуті позивачці, не відповідає дійсності, оскільки у розписці чітко вказано, що кошти надані в борг строком до 31 грудня 2018 року. Також в розписці чітко вказано, що в разі неспроможності повернути борг до 31 грудня 2018 року, ОСОБА_1 зобов`язується сплачувати пеню до повного розрахунку. Щодо твердження апелянта про те, що позивачкою не надано доказів на підтвердження факту передачі грошей відповідачу, то звертає увагу суду, що у розписці чітко вказано, що ОСОБА_1 взяв в борг у ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 193 200,00 доларів США. Письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Саме така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 753/1349/20, від 23 грудня 2021 року у справі № 501/1243/20. Саме тому, є очевидним, що відповідач, отримавши гроші в борг від позивачки, взяв на себе зобов`язання повернути грошові кошти у чітко визначений строк, однак наразі намагається уникнути виконання взятих на себе грошових зобов`язань. Щодо висновку експерта, який, як зазначено у рішенні суду першої інстанції, не брався до уваги, то звертає увагу суду на те, що наданий відповідачем висновок «експерта» за результатами проведення психологічної експертизи із застосуванням спеціального технічного засобу - комп`ютерного поліграфа у цивільній справі № 369/1955/20 від 12 травня 2020 року № 1-05-2020 не може бути взятий до уваги, оскільки вказане дослідження не відповідає вимогам закону, оскільки Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 , який проводив вищезазначене експертне дослідження не внесений до Реєстру атестованих судових експертів та не має свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта, що підтверджується офіційними відомостями з веб сайту Міністерства юстиції України (докази у матеріалах справи). Саме тому, сторона позивача вважає, що зазначений документ не можна вважати належним та допустимим доказом в розумінні статей 76-80 Цивільного процесуального кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 травня 2020 року у справі № 475/793/17. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача - адвокат Оснач С.А. підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити з підстав, що зазначені в ній. Представник відповідача - адвокат Скрицька Н.А. просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що згідно із розпискою складеною 01 липня 2018 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 у борг грошові кошти в сумі 193 200,00 доларів США терміном до 31 грудня 2018 року. Згідно з вказаною розпискою у разі неспроможності повернути кошти до 31 грудня 2018 року ОСОБА_1 зобов`язався сплачувати пеню щоденно 0,5 % від повної суми боргу до повного розрахунку. 10 серпня 2019 року відповідачем частково погашено боргове зобов`язання перед позивачем у розмірі 27 000,00 доларів США. 01 листопада 2019 року ОСОБА_2 на адресу ОСОБА_1 було направлено лист-вимогу, в якій заявник вимагала негайно у строк до 31 грудня 2019 року повернути їй борг за договором позики, оформленим розпискою від 01 липня 2018 року, у розмірі 166 200,00 доларів США, а також просила сплатити їй пеню, передбачену розпискою, у розмірі 294 630,00 доларів США. Повідомила, що у разі несплати боргу у строк визначений цією розпискою, буде змушена звернутися до суду для примусового стягнення заборгованості, а також пені. Згідно з висновком експерта за результатами проведення психологічної експертизи із застосуванням технічного засобу - комп`ютерного поліграфа у цій справі від 12 травня 2020 року № 1-05-2020, складеним Громадською організацією «Всеукраїнська асоціація поліграфологів» за заявою ОСОБА_1 , за результатами опитування із застосуванням комп`ютерного поліграфа у громадянина ОСОБА_1 виявлені реакції, які свідчать про те, що він не отримував грошові кошти в розмірі 193 200,00 доларів США у ОСОБА_2 відповідно до розписки від 01 липня 2018 року, складеної ОСОБА_1 . За результатами опитування із застосуванням комп`ютерного поліграфа у громадянина ОСОБА_1 виявлені реакції, які свідчать про те, що він взагалі ніколи не отримував будь-які грошові кошти у ОСОБА_2 . За результатами опитування із застосуванням комп`ютерного поліграфа у громадянина ОСОБА_1 виявлені реакції, які свідчать про те, що він взагалі ніколи не отримував будь-які матеріальні цінності у ОСОБА_2 . Задовольняючи позов про стягнення з ОСОБА_1 боргу та пені, суд першої інстанції виходив з того, що дослідженими судом доказами доведено, що ОСОБА_1 не виконав взяті на себе зобов`язання за договором позики, отримані в позику кошти не повернув, а тому має повернути борг та сплатити пеню, яка була передбачена умовами договору. При цьому суд не взяв до уваги наданий відповідачем висновок експерта за результатами проведення психологічної експертизи із застосуванням технічного засобу - комп`ютерного поліграфа у цій справі від 12 травня 2020 року № 1-05-2020, складеним Громадською організацією «Всеукраїнська асоціація поліграфологів». Свою позицію мотивував тим, що судова експертиза із застосуванням спеціального технічного засобу комп`ютерного поліграфа - це різновид психологічної експертизи, яка проводиться у вигляді дослідження експертом-поліграфологом на основі спеціальних знань з використанням комп`ютерного поліграфа психофізіологічних реакцій людини у відповідь на пред`явлені в ході дослідження стимули з метою перевірки достовірності інформації, що надається досліджуваною особою. Положеннями чинного цивільного процесуального законодавства не передбачена можливість перевірки правдивості показань учасників справи (в даному випадку сторін) із застосуванням поліграфа (детектора брехні) або прийняття судом в якості доказу отриманих таким чином відомостей, які носять орієнтовний характер. Аналіз чинного законодавства дає підстави констатувати, що законодавець дозволяє використовувати поліграф у вузькому професійному колі (Інструкція про порядок використання поліграфів у Національній поліції України, затверджена Наказом МВС України від 13 листопада 2017 року № 920, Порядок проведення психофізіологічного дослідження із застосуванням поліграфа у Державному бюро розслідувань, затверджений постановою КМУ від 11 травня 2017 року № 449, тощо). З огляду на викладене, а також зважаючи на те, що висновок психофізіологічного опитування особи з використанням поліграфа не відноситься до висновків експерта чи документів в розумінні глави 5 розділу І ЦПК України «Докази та доказування», результати перевірок на поліграфі мають орієнтовне значення, а висновки мають ознаки вірогідності, а також беручи до уваги відсутність нормативно-правового акта, що врегульовує питання проведення судової експертизи (психофізіологічне дослідження з використанням поліграфу (детектору брехні) для цілей цивільного провадження, зокрема із визначенням основних принципів використання поліграфа, випадків, в яких це заборонено, кола осіб, які не можуть бути піддані такій перевірці, часових рамок, протягом яких особа може бути піддана такої перевірки, вказаний висновок не береться до уваги. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду виходячи з такого. Згідно з частиною першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Суд першої інстанції проаналізувавши зміст розписки написаної ОСОБА_1 дійшов правильного висновку проте, що з неї чітко вбачається, що він взяв грошові кошти у ОСОБА_2 в борг на строк до 31 грудня 2018 року. Та обставина, що в розписці не зазначено, що ОСОБА_1 зобов`язується повернути ці кошти не може бути сприйнята судом як підстава для неповернення ОСОБА_1 цих коштів. Оскільки саме слово «борг» означає тимчасове користування чимось, що підлягає поверненню. Крім того, у розписці передбачено, що у разі неспроможності повернути кошти до 31 грудня 2018 року ОСОБА_1 зобов`язався сплачувати пеню у розмірі 0,5% від повної суми боргу за кожен день прострочки до повного розрахунку. Доводи апеляційної скарги ці висновки суду першої інстанції не спростували. За змістом статей 546, 548, 549 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися відповідно до вимог закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі порушення зобов`язання. Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України). Установивши, що позичальник не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором позики, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач має право на стягнення пені, визначеної умовами договору, зменшивши її на підставі частини третьої статті 551 ЦК України. Також колегія суддів погоджується із судом першої інстанції в частині неналежності і недопустимості наданого відповідачем доказу висновку експерта за результатами проведення психологічної експертизи із застосуванням технічного засобу - комп`ютерного поліграфа у цій справі від 12 травня 2020 року № 1-05-2020, складеним Громадською організацією «Всеукраїнська асоціація поліграфологів». Вимоги до висновку експерта визначені у статті 102 ЦПК України, зокрема, частині другій цієї статті передбачено, що предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Відповідно до вимог п. 6.8 Розділу VI Наказу Мін`юсту від 08 жовтня 1998 року № 53/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03 листопада 1998 року за № 705/3145 «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень» (Інструкція № 53/5), з метою отримання орієнтувальної інформації можуть проводитися опитування із застосуванням спеціального технічного засобу комп`ютерного поліграфа. Пунктом 6.8.1 Розділу VI Інструкції № 53/5 передбачено, що предметом опитування із застосуванням спеціального технічного засобу - комп`ютерного поліграфа є отримання орієнтувальної інформації щодо: ступеня ймовірності повідомленої опитуваною особою інформації; повноти наданої опитуваною особою інформації; джерела отриманої опитуваною особою інформації; уявлень опитуваної особи про певну подію; іншої орієнтувальної інформації, необхідної для конструювання версій розслідування певних подій. За визначенням поліграф (детектор брехні) є різновидом психофізіологічної апаратури і являє собою комплексну багатоканальну апаратну методику реєстрації змін психофізіологічних реакцій людини у відповідь на пред`явлення за спеціальною схемою певних психологічних стимулів; аналіз інформації, отриманої від людини в процесі опитування за допомогою поліграфа, як стверджується, дає змогу одержувати необхідну орієнтувальну інформацію та виявляти ту, яку людина приховує. Тобто, судова експертиза із застосуванням спеціального технічного засобу комп`ютерного поліграфа - це різновид психологічної експертизи, яка проводиться у вигляді дослідження експертом-поліграфологом на основі спеціальних знань з використанням комп`ютерного поліграфа психофізіологічних реакцій людини у відповідь на пред`явлені в ході дослідження стимули з метою перевірки достовірності інформації, що надається досліджуваною особою. Отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що положеннями чинного цивільного процесуального законодавства не передбачена можливість перевірки правдивості показань учасників справи (в даному випадку сторін) із застосуванням поліграфа (детектора брехні) або прийняття судом в якості доказу отриманих таким чином відомостей, які носять орієнтовний характер. Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції в тому, що наявними в матеріалах справи доказами доводиться факт укладення між сторонами договору позики і неповернення відповідачем коштів взятих за цим договором в борг, а тому суд дійшов до правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову. Колегія суддів звертає увагу на те, що 29 грудня 2023 року Києво-Святошинським районним судом Київської області також було ухвалено рішення у справі № 369/1790/22, яким було відмовлено у задоволенні ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики в якому перевірялись доводи ОСОБА_1 щодо безгрошовості позики. Постановою Київського апеляційного суду від 10 липня 2024 року вказане рішення було залишене без змін. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги позивача. За таких обставин, установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну правову оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов законного і обґрунтованого висновку про задоволення позову. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України. Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 грудня 2023 року в даній справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 23 липня 2024 року. Головуючий С.А. Голуб Судді: Т.А. Слюсар Д.О. Таргоній