Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 600/5632/21-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/5632/21-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лелюк Олександр Петрович Суддя-доповідач - Боровицький О. А. 08 серпня 2022 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Боровицького О. А. суддів: Шидловського В.Б. Курка О. П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність (дії) військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату належної індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року шляхом зарахування на особистий картковий рахунок; - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення перерахунку розміру грошового забезпечення з 01 лютого 2020 року по 21 квітня 2021 року з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року та 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб станом на 29 січня 2020 року; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати розмір грошового забезпечення з 01 лютого 2020 року по 21 квітня 2021 року з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року та 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб станом на 29 січня 2020 року. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року адміністративний позов задоволено частково. Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач з 2012 року по 2021 рік проходив військову службу у Збройних силах України у військовій частині НОМЕР_1. З 21 квітня 2021 року, на підставі наказу командира військової частини, позивач виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. 08 вересня 2021 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій, зокрема, просив: надати інформацію щодо виплати (або не виплати) нарахування (не нарахування) йому відповідно до норм законів індексації грошового забезпечення в період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року; у разі невиплати індексації грошового забезпечення надати довідку-розрахунок про розмір невиплаченої індексації грошового забезпечення в період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року; у разі невиплати індексації грошового забезпечення в період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року здійснити виплату належної йому суми індексації; з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року вчинити дії щодо перерахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням відповідно до Додатку 1, Додатку 14 Постанови №704; з 01 січня 2021 року по день виключення зі списків особового складу військової частини включно вчинити дії щодо перерахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням відповідно до Додатку 1, Додатку 14 Постанови №704. Листом військової частини НОМЕР_1 від 10 вересня 2021 року №699-А позивача повідомлено про таке. Відповідно до положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення , Бюджетного кодексу України, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок), у листах Міністерства соціальної політики від 16 липня 2015 року №10685/0/14-15/10, від 09 червня 2016 року №252/10/136-16, від 08 серпня 2017 року №13700/з чітко визначено, що проведення індексації доходів населення, у тому числі грошового забезпечення, здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Вказано, що виплата сум індексації грошового забезпечення має здійснюватися у межах коштів установ та організацій, передбачених на ці цілі. Зазначено також і про те, що за період січень 2016 - лютий 2018 роки виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовцям була призупинена на підставі рішень та вказівок директора Департаменту фінансів у зв`язку з відсутністю у Міноборони можливості виплати індексації грошового забезпечення в межах наявного фінансового ресурсу. Крім цього, телеграмою директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 26 березня 2018 року №248/1485 надано роз`яснення та вказівку, що згідно пункту 5 Порядку визначено, що у місяці в якому відбувається підвищення посадових окладів, значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення посадових окладів. Таким чином, директор Департаменту фінансів Міністерства оборони зазначеною вище телеграмою встановив, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення необхідно здійснювати з квітня 2018 року. Також у листі зазначено, що відповідно до листа Директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 11 квітня 2019 року №248/2839 Щодо індексації грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України індексація грошових доходів населення здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, з урахуванням якого величина індексу споживчих цін за попередні місяці (наростаючим підсумком) перевищила поріг індексації - 103%. Тобто індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з квітня 2018 року по жовтень 2018 року (який опубліковано в листопаді 2018 року), перевищив поріг індексації і становив 103,7 % (100,8 % * 100,0 % * 100,0 % * 99,3 % * 100,0 % *101,9 % * 101,7 %), або 1,037. У зв`язку з цим у грудні 2018 року для індексації грошового забезпечення застосовується індекс 3,7% (103,7% - 100%) Отже, суми індексації грошового забезпечення військовослужбовців, яким грошове забезпечення нараховане за повний місяць, почали нараховувати та виплачувати у грудні 2018 року - 71 грн 08 коп., (1921*3,7% (103,7%- 100%)). Окрім того, у відповіді також зазначено, що позивачу нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення в повному обсязі починаючи з 01 березня 2018 року по день (21 квітня 2021 року) виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1. Поряд з цим, відповідач у цьому ж листі повідомив позивача про відсутність підстав для перерахунку та виплати сум грошового забезпечення за 2020 та 2021 рік шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року та 01 січня 2021 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб станом на 29 січня 2020 року. В обґрунтування наведеного відповідач посилався на те, що пунктом 4 Постанови №704 вказано, що розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року). Однак, у зв`язку з тим, що у 2020 році 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати перевищувало прожитковий мінімум для працездатних осіб, то необхідно застосовувати мінімальну заробітну плату в якості розрахункової величини. Проте відповідач також звертав увагу на зміст пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, який набрав чинності 01 січня 2017 року, згідно з яким після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не (застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Оскільки норма зазначеного Закону не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України №103, а також додатків 1, 12, 13, 14 постанови Кабінету Міністрів України №704, відповідач вважає, що відсутні правові підстави для обчислення позивачу розміру окладу за посаволено частково. Враховуючи наведене, відповідач вказав, що мінімальна заробітна плата не може бути застосована в якості розрахункової величини, а застосування прожиткового розміру для працездатних осіб в якості розрахункової величини не передбачено нормами чинного законодавства, оскільки пункт 4 Постанови №704 в частині, яка суперечить розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" не підлягає застосуванню За таких обставин позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Частиною першою статті 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ) передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. Згідно з абзацом другим частини третьої Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Статтею 18 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії 05 жовтня 2000 року №2017-ІІІ передбачено, що з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян законами України встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Законом, що визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України, є Закон України Про індексацію грошових доходів населення від 03 липня 1991 року №1282-XII (далі - Закон №1282-XII). Відповідно до статті 1 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Частиною першою статті 2 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Згідно з частиною першою статті 4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (частина друга статті 5 Закону України №1282-ХІІ). Відповідно до частини шостої статті 5 Закону №1281-ХІІ проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078). Згідно з пунктом 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту. Відповідно підпункту 2 пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. Беручи до уваги наведені норми суд приходить до висновку, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. При цьому відповідно до вимог чинного законодавства України проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи, що здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Положеннями Закону №1282-XII та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Поряд з цим, вказаними нормативно-правовими актами виплата індексації не ставиться у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації. Отже, за відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, наявні підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку №1078. Згідно з матеріалами справи єдиною підставою для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, за період з січня 2016 року по лютий 2018 року стала відсутність у Міністерства оборони України можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям у межах наявного фінансового ресурсу. Однак указане суд вважає необґрунтованим, оскільки відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для непроведення індексації грошового забезпечення. Відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого він фінансується, кошти на індексацію грошового забезпечення відсутні. Зазначене підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема у справах Кечко проти України , Ромашов проти України , Шевченко проти України . Положення статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначають, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У справі Кечко проти України Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Пунктом 23 рішення у вказаній справі Європейського суду з прав людини вказано, що Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян. У зв`язку з цим Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v.Croatia), п. 74) зазначено, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Водночас зазначені вище твердження відповідача порушують гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном, з огляду на те, що чинне правове положення передбачає індексацію грошового забезпечення, відтак, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у індексації, доки відповідні положення є чинними. Суд звертає увагу на те, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Отже, доводи відповідача щодо відсутності фінансового ресурсу не можуть бути підставою для не нарахування індексації заробітної плати та відмови у її виплаті позивачу, а також жодним чином не впливають на наявність чи відсутність у позивача права на її нарахування та виплату. Крім цього, стосовно посилань відповідача у листі від 10 вересня 2021 року №699-А на листи Міністерства соціальної політики України у листі від 16 липня 2015 року №10685/0/14-15/10, від 09 червня 2016 року №252/10/136-16 та від 08 серпня 2017 року №13700/з, вказівок Департаменту фінансів Міністерства оборони України у листі-відповіді від 03 березня 2018 року №248/927 та телеграмі від 26 березня 2018 року №248/1485 (про те, що відповідно до роз`яснень Міністерства соціальної політики України механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення та складання довідки за попередні періоди немає) варто зазначити, що відповідач повинен керуватися та діяти відповідно до Закону №1282-XII, який є нормативно-правовим актом, який підлягає застосуванню в спірних відносинах. Натомість вказані роз`яснення не є нормативно-правовими актами, а носять лише рекомендаційний, факультативний характер. Положеннями ж Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку №1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. Тобто, мова йде про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів. Тому, суд вважає необґрунтованими твердження відповідача про відсутність коштів для виплати індексації грошового забезпечення як належного доказу неможливості здійснення вказаних виплат. З огляду на викладене, бездіяльність відповідача, яка полягала у не нарахуванні та невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, є протиправною. Наведені судом висновки узгоджується із правовою позицією Верховного Суду в аналогічних правовідносинах, що висловлена у постановах від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17, від 05 лютого 2020 року у справі №825/565/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №825/1832/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 620/1892/19, які суд враховує при вирішенні даного спору в силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України. Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 та зобов`язання її перерахувати позивачу розмір грошового забезпечення з 01 лютого 2020 року по 21 квітня 2021 року з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року та 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб станом на 29 січня 2020 року, то варто зазначити таке. Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Беручи до уваги наведену норму, суд, вирішуючи даний спір, враховує правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 11 лютого 2021 року (справа №240/11952/19) та від 18 лютого 2021 року (справа №200/3775/20-а) з аналогічних правовідносин, і зазначає наступне. Частиною першою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ) передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. Згідно з частиною другою статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Відповідно до частини третьої статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Частиною четвертою статті 9 Закону №2011-ХІІ визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704 (далі - Постанова №704), яка набрала чинності з 01 березня 2018 року, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Пунктом 4 Постанови №704 (у редакції до 24 лютого 2018 року) було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Зокрема, Додатком 1 до Постанови №704 є тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу, а Додатком 14 до Постанови №704 - схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Разом з цим, зазначені вище додатки містять примітки, згідно зі змістом яких: - посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень (пункт 1 до Додатку 1 до Постанови №704); - оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли розмір окладу визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень (примітка до Додатку 14 до Постанови №704). Тобто, в Додатках 1 та 14 до Постанови №704, в яких зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, містяться також примітки, в яких наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. Вказані додатки до пункту 4 Постанови №704 дублювали положення пункту Постанови №704 в частині зазначення розрахункової величини - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року). Разом з цим, постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» до постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 цієї Постанови було викладено у новій редакції, а саме:

4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.. Проте зміст приміток до додатків 1, 12 13 та 14 до пункту 4 Постанови №704 не був змінений у зв`язку із внесенням змін до пункту 4 Постанови №704, тобто такі примітки не були приведені у відповідність з нормою пункту 4 Постанови №704. Отже, що після внесення постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 змін до пункту 4 Постанови №704 таким було визначено, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня 2018 р. , в той час як згідно з примітками до додатків 1, 12, 13 та 14 до Постанови №704 розрахунковою величиною визначено процентний показник від розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року. Поряд з цим, варто зауважити, що не приведення Кабінетом Міністрів України приміток до додатків 1 та 14 до Постанови №704 у відповідність до змін, що були внесені в пункт 4 цієї ж Постанови не може бути підставою для обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням з використанням у якості розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) . Крім цього, суд вважає за необхідне звернути увагу на положення постанови Кабінету Міністрів України від 06 вересня 2005 року №870 затверджені Правила підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України (далі - Правила №870), якими визначено загальні підходи до підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України (постанов і розпоряджень), їх форму, структуру та техніко-юридичні особливості розроблення з урахуванням нормопроектувальної техніки. Так, пунктом 20 Правил №870 встановлені вимоги до змісту проекту положення або іншого нормативно-правового акта (далі - документ), який передбачається затвердити постановою. Зокрема, підпунктом 2 пункту 20 Правил №870 визначений перелік вимог стосовно структури проекту документа, серед яких вказано, що в окремих випадках допускається, як виняток, застосування примітки (зноски) без нормативних положень. Таким чином, примітка до нормативно-правового акту носить інформаційний характер та не може містити норм права. Відповідно, примітки додатків 1, 12, 13 та 14 до пункту 4 Постанови №704 не містять нормативні положення та не встановлюють, зокрема, розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців. Суд вважає, що такі примітки за своїм змістом та призначенням лише роз`яснюють механізм (формулу) обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням. Натомість, нормативні положення, які встановлюють розмір посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців та порядок їх обчислення, містяться у пункті 4 Постанови №704, згідно з яким розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року. Отже, згідно з Постановою №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. Крім цього, суд зауважує, що пунктом 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII, який набрав чинності 01 січня 2017 року, установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. Отже, після набрання чинності цим Законом (з 01 січня 2017 року) мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення військовослужбовцям посадового окладу та окладу за військовим званням. Водночас норма пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови №704 (у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103), а також додатків 1, 12, 13 та 14 до Постанови №704. На переконання суду, при вчиненні оскаржуваних дій (бездіяльності) відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому правові підстави для задоволення указаних вище позовних вимог (пункти 4 та 5 прохальної частини позовної заяви) відсутні. Щодо доводів позову у цій частині заявлених вимог, то такі суд оцінює критично, адже викладене у позовній заяві стосується відносин призначення та перерахунку пенсій військовослужбовцям, тобто відносин, відмінних від спірних. Таким чином, позов в указаній частині є безпідставним та необґрунтованим, такий не підлягає задоволенню. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Боровицький О. А. Судді Шидловський В.Б. Курко О. П.