Постанова Закарпатський апеляційний суд № 308/6703/20

Справа № 308/6703/20 П О С Т А Н О В А Іменем України 18 липня 2022 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі головуючого судді КОНДОРА Р.Ю. суддів БИСАГИ Т.Ю., ГОТРИ Т.Ю. за участю секретаря БОЧКО Л.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 308/6703/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації за відчужене спільне майно, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 6 липня 2021 року, повний текст якого складено 6 липня 2021 року, головуюча суддя Дергачова Н.В., - встановив: 13.07.2020 ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачки Служба у справах дітей Виконавчого комітету Ужгородської міської ради Закарпатської області, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання сина сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю та поділ спільного сумісного майна шляхом стягнення на її користь 81000,00 грн у рахунок компенсації вартості частки в майні. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 20.07.2020 вимоги позову про визначення місця проживання дитини та про поділ спільного сумісного майна шляхом стягнення коштів у рахунок компенсації вартості частки в майні були роз`єднані, цивільній справі за майновими вимогами був присвоєний № 308/6703/20. Позов про стягнення компенсації за відчужене спільне майно мотивувався таким. Сторони з 25.10.2014 перебували в шлюбі, але приблизно з листопада 2019 року не проживали разом. Позивака дізналася про зраду чоловіка з іншою жінкою, тому стосунки сторін із цього моменту різко закінчились. Враховуючи, що відповідач проживав у її будинку, він за її наполегливими проханнями залишив будинок. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 05.06.2020 у справі № 308/682/20 шлюб між сторонами розірвано. За час спільного проживання в шлюбі сторони придбали автомобіль марки Nissan Теаnа, 2006 року випуску, рама № НОМЕР_1 , д/н НОМЕР_2 , що був оформлений на ім`я позивачки. У липні 2019 року відповідач почав благати надати йому довіреність на продаж автомобіля, обґрунтовував це тим, що нібито є несправності в авто і він зможе обміняти цей автомобіль на кращий або продати його за ціну, яка дасть їм змогу купити в подальшому кращий автомобіль. Практично увесь липень відповідач просив позивачку видати йому таку довіреність. Лише згодом вона зрозуміла, навіщо йому була потрібна довіреність. 23.07.2019 відповідач вмовив позивачку і вона йому видала довіреність строком на один місяць. Під час експлуатації автомобіля позивачка не бачила в ньому ніяких несправностей і заявила, що не буде продовжувати довіреність, оскільки не бачить сенсу змінювати автомобіль. Прийшовши додому 16.08.2019 позивачка побачила, що автомобіль переоформлений на інші номери. Того дня у неї з відповідачем виникла сварка з приводу переоформлення автомобіля, що його, як вона дізналася, відповідач 16.08.2019 переоформив на свою матір - ОСОБА_5 . У подальшому було з`ясовано, що автомобіль був проданий за договором купівлі-продажу від 16.08.2019 № 1/1106. Відповідач пояснив свої дії тим, що нібито боявся, що позивачка не дозволить йому продати автомашину, а в нього є варіанти придбати кращий автомобіль продавши цей. Відповідач запевнив, що після продажу автомобіля буде придбаний новий автомобіль і буде оформлений на ім`я позивачки. Залишивши в листопаді 2019 року будинок позивачки, відповідач запевнював, що віддасть їй або автомашину або гроші за неї. Станом на 27.04.2020 відповідач не виконав обіцяного, не повернув позивачці виручені за продаж її частки кошти, що змусило її звернутися до суду по компенсацію своєї частки в спільному сумісному майні. Таким чином, неправомірні дії відповідача з відчуження спільного майна були спрямовані на позбавлення позивачки її частки в цьому майні. Згідно даних сайту продажу автомобілів «AUTO RIA», мінімальна вартість автомобіля марки Nissan Теаnа, 2006 року випуску, становить 6000,00 дол. США, що на 27.04.2020 за офіційним курсом валют 1,00 дол. США/27,00 грн є еквівалентом 162000,00 грн. За приписами ст.ст. 60, 69-72 СК України, ст. 372 ЦК України вищевказаний автомобіль є спільною сумісною власністю колишнього подружжя, частки якого в майні є рівними, що в грошовому еквіваленті становить по 81000,00 грн для кожної сторони. Посилаючись на ці обставини, діючи на захист свого права власності на належну їй частину спільного майна, позивачка просила стягнути на її користь із відповідача компенсацію вартості спільного сумісного майна в розмірі 81000,00 грн. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 06.07.2021 позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 16500,00 грн компенсації вартості спільного сумісного майна, а також стягнуто з відповідача на користь позивачки 171,27 грн у рахунок компенсації витрат зі сплати судового збору. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що за чинним договором комісії автомобіль був проданий за 33000,00 грн, які були отримані безпосередньо комітентом, що ним на підставі виданої позивачкою довіреності виступав відповідач, і ці кошти не були їй передані відповідачем. Відтак на користь позивачки підлягає стягненню з відповідача половина цих коштів як компенсація належної їй частки в спільній сумісній власності. Відповідач ОСОБА_2 оскаржив рішення суду як ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. У скарзі посилається на таке. Автомобіль марки Nissan Теаnа, д/н НОМЕР_2 , був придбаний під час шлюбу сторін, його реєстрація за позивачкою була здійснена 04.05.2019, що підтверджується матеріалами справи. Потім сторони вирішили продати належний сім`ї автомобіль і коли відповідач знайшов покупця позивачка видала 23.07.2019 на його ім`я довіреність, якою уповноважила відповідача вчиняти всі необхідні для продажу автомобіля дії, в тому числі, на свій розсуд визначати умови і ціну продажу. 16.08.2019 на продаж автомобіля був укладений договір комісії з комісіонером ТОВ «Автомото Групп» і саме позивачка є стороною договору (комітентом). Договір купівлі-продажу автомобіля №1/1106 був укладений 16.08.2019 із ціною продажу 33000,00 грн. Тому спільне сумісне майно на час укладення договору було відчужене дружиною (позивачкою), від імені якої діяв її чоловік (відповідач), отже, майно було відчужено подружжям за взаємною згодою. Оскільки автомобіль на підставі договору купівлі-продажу був зареєстрований за іншим власником, він з цього моменту не є об`єктом спільної сумісної власності сторін. Автомобіль був проданий за визначеною подружжям вартістю у 33000,00 грн, що підтверджується чинними договорами та відповідає волевиявленню позивачки, відображеному у виданій нею довіреності. Отримані від продажу автомобіля кошти були використані сторонами спільно, в інтересах сім`ї, в тому числі, був куплений тур до Єгипту, куди вони поїхали на море всією сім`єю, разом з їхнім сином і сином позивачки від першого шлюбу. Таким чином, підстав для задоволення позовних вимог позивачки не було, чого суд першої інстанції не врахував і неправильно застосував норми матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини. Зокрема, суд не взяв до уваги, що вартість відчуженого одним із подружжя майна враховується при поділі майна лише в разі, коли буде встановлено, що майно було відчужене проти волі іншого з подружжя, не в інтересах сім`ї, гроші не були передані на її потреби тощо, а такі обставини не були встановлені. У дійсності автомашина була продана за згодою позивачки, а виручені гроші були використані за спільною згодою в інтересах сім`ї, весь тягар утримання якої фактично лежав на відповідачеві. Сторона просить рішення суду скасувати, в позові відмовити. Позивачка ОСОБА_1 рішення суду не оскаржує, відзиву на апеляцію відповідача не подавала. Заслухавши доповідь судді, пояснення: представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Дрюченка О.С., який апеляцію підтримав, позивачки ОСОБА_1 та її представника адвоката Свиди О.Г., які скаргу не визнали, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, оцінивши докази в сукупності, апеляційний суд приходить до такого. За приписами ст. 3 ч. 1 п.п. 3, 5, 6, ст. 11, ст. 12 ч. 1, ст.ст. 13, 14, 15, 16, ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст. 3 ч.ч. 1, 3, ст. 4 ч. 1, ст.ст. 12, 13, 19, ст.ст. 43, 44, 49, 76-82 ЦПК України: загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність; кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів; особа діє у цивільних відносинах вільно, здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує цивільні обов`язки у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства і повинна діяти добросовісно, розумно, обачно, передбачаючи наслідки; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, зловживання цивільними і процесуальними правами не допускається; цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які на свій розсуд розпоряджаються цивільними та процесуальними правами, реалізують право на судовий захист; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, і зобов`язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, обов`язок доказування позову лежить на позивачеві; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У справі встановлені такі факти, обставини та відповідні їм правовідносини, які регулюються нормами законодавства щодо спільної власності подружжя в редакції, чинній на час виникнення юридичних фактів, які мають значення в спорі. ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з 25.10.2014 перебували в шлюбі, що його було розірвано чинним рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 05.06.2020 у справі № 308/682/20 (а.с. 7, 9, посилання в мережі Internet на Єдиний державний реєстр судових рішень https://reyestr.court.gov.ua/Review/89657843). У шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 (а.с. 8). Після укладення шлюбу позивачка мала прізвище « ОСОБА_1 », 16.10.2020 їй видано паспорт громадянина України на прізвище « ОСОБА_1 » (а.с. 7, 10 та ін.). 23.07.2019 ОСОБА_1 видала своєму чоловіку ОСОБА_2 довіреність (із правом передовір`я) строком до 23.08.2019, посвідчену приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехманом О.А. за реєстровим № 664, якою уповноважила чоловіка представляти її інтереси, діяти від її імені, вчиняти всі юридично значимі дії, необхідні для продажу автомобіля марки Nissan Теаnа, 2006 року випуску, рама № НОМЕР_1 , д/н НОМЕР_2 , належність якого їй на праві власності, як зазначено в довіреності, підтверджувалася свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (технічним паспортом) ТЗ НОМЕР_3 , виданим 04.05.2019 ТСЦ 5141, у тому числі, вирішувати для цього всі без винятку питання, укладати договори визначаючи їх умови на власний розсуд, одержувати належні їй за результатами правочинів грошові суми, довіритель у тексті документа засвідчив, що зміст статей 240, 244, 245, 247-250 ЦК України йому нотаріусом роз`яснено (а.с. 27). Факт придбання вищевказаного автомобіля під час перебування сторін у шлюбі та реєстрації його на ім`я позивачки 04.05.2019 окрім того, що підтверджується змістом довіреності від 23.07.2019, визнається сторонами та відповідає обставинам справи. Видача довіреності є одностороннім правочином (ст. 202 ч.ч. 1, 3, 5 ЦК України). Особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення; відмова від цього права є нікчемною (ст. 249 ч. 1 ЦК України). 16.08.2019 ОСОБА_1 (комітент), від імені та в інтересах якої на підставі чинної на цей час довіреності від 23.07.2019 діяв ОСОБА_2 , уклала з ТОВ «Автомото Групп» (комісіонером) договір комісії № 1/1106, за умовами якого, зокрема: комісіонер зобов`язався: за винагороду здійснити від свого імені продаж автомобіля марки Nissan Теаnа, д/н НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , за ціною, узгодженою сторонами в розмірі 50,00 грн (п. 1); завершити роботи з продажу транспортного засобу у формі підписання договору з покупцем (п.2) (а.с. 34). 16.08.2019 ТОВ «Автомото Групп» (комісіонер (продавець)) і ОСОБА_5 (покупець) уклали договір купівлі-продажу № 1/1106, за умовами якого, зокрема: комісіонер (продавець) зобов`язався передати автомобіль марки Nissan Теаnа, д/н НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , у власність покупцю, а покупець зобов`язався прийняти майно та сплатити за нього обумовлену грошову суму (п. 1.1.); продаж вчиняється за 33000,00 грн, які отримані безпосередньо власником (комітентом) майна, про що складений гарантійний лист; власником (комітентом) у цьому договорі розуміється особа, яка здала майно на комісію комісіонеру (продавцю) згідно договору комісії (п. 1.3.); вимоги законодавства щодо змісту, значення й правових наслідків правочину, що укладається сторонами, їм роз`яснено; сторони підтверджують, що цей правочин не є фіктивним чи удаваним, тобто не є таким, що передбачено ст.ст. 234, 235 ЦК України (п. 4.1.); покупець підписуючи даний договір підтверджує той факт, що комісіонером (продавцем) йому передані … гарантійний лист про проведення розрахунків у відповідності із п. 2.1. даного договору (п. 4.4.) (а.с. 35). Відповідно до ЦК України: ст. 355: майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (ч. 1); право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом (ч. 3); ст. 369: співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ч. 1); розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом; у разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом; згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена (ч. 2); співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном (ч. 3); ст. 372: майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом (ч. 1); у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом; за рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення (ч. 2). Відповідно до СК України: ст. 60: майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (ч. 1); ст. 61: об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1); якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 3); ст. 63: дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ч. 1); ст. 65: дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою (ч. 1); при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя (ч. 2); для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово; згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (ч. 3); договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (ч. 4); ст. 68: розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (ч. 1); ст. 69: дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч. 1); ст. 70: у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1). Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (ст. 237 ч. 1, ст. 239 ч. 1 ЦК України). За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ст. 1011 ч. 1 ЦК України). Таким чином, відповідно до прямої вказівки закону автомобіль марки Nissan Теаnа, 2006 року випуску, д/н НОМЕР_2 , був набутий сторонами як подружжям у спільну сумісну власність із презумпцією рівності їхніх часток у праві власності в разі поділу майна, на що придбання, реєстрація автомобіля на ім`я одного з подружжя ( ОСОБА_1 ) не впливає. Правомірність правочину презюмується (ст. 204 ЦК України). Довіреність від 23.07.2019 на час укладення договорів комісії та купівлі-продажу від 16.08.2019 не скасовувалася, не визнавалася недійсною, доказів наявності у довірителя перешкод для скасування довіреності чи для пред`явлення вимоги про її недійсність у справі немає, зазначені договори теж є чинними, вимоги про їх недійсність у цілому чи в певній частині ніким не заявлялися та судовим порядком не вирішувалися. Тобто, правочини були вчинені за вільного волевиявлення позивачки, були спрямовані на настання обумовлених ними наслідків і ці наслідки настали (ст. 202 ч. 1, ст. 203 ч.ч. 1, 2, 3, 4, 5, ст. 207 ч.ч. 1, 2, ст. 208 ч. 1, п. 4, ст. 209 та інші норми ЦК України). Суд першої інстанції вирішуючи питання про вартість проданого автомобіля правильно виходив із чинності та правомірності правочинів, зокрема, договору купівлі-продажу від 16.08.2019, тому обґрунтовано брав до уваги саме 33000,00 грн як суму, виручену за продаж автомобіля, а не посилання позивачки на 81000,00 грн як на еквівалент 6000,00 дол. США, яке за встановлених у справі обставин є припущенням щодо можливої ціни автомобіля і не може враховуватися. Поряд із цим, оцінка обставин справи вимагає послідовності, зокрема, в контексті чинності договорів та необхідності врахування всіх їх умов у взаємозв`язку з обставинами справи. Задовольняючи вимогу про стягнення коштів на користь позивачки частково, суд першої інстанції констатував, що власником (комітентом) у договорі купівлі-продажу розуміється особа, яка здала майно на комісію комісіонеру (продавцю) згідно договору комісії, а відповідач не надав суду гарантійний лист на підтвердження передання нм позивачці грошових коштів у сумі 33000,00 грн від продажу автомобіля. У цьому зв`язку апеляційний суд зауважує таке. ОСОБА_2 , діючи на підставі довіреності від імені та в інтересах дружини ОСОБА_1 , створив цивільні права та обов`язки безпосередньо для довірителя і саме ОСОБА_1 є власником майна та комітентом за договором комісії від 16.08.2019. Тому кошти, що їх комісіонер виручив за договором купівлі-продажу від 16.08.2019, він у юридичному розумінні передав саме власнику майна і комітенту ОСОБА_1 в особі належно уповноваженого представника власника майна і комітента ОСОБА_2 , на що формулювання «безпосередньо» і «власником (комітентом) … розуміється особа, яка здала майно на комісію комісіонеру (продавцю) згідно договору комісії» в юридичному розумінні не впливають і цієї обставини не спростовують. Окрім цього, за умовами договору купівлі-продажу від 16.08.2019 № 1/1106 гарантійний лист про проведення розрахунків у відповідності із п. 2.1. договору комісіонер (продавець) передав покупцю автомобіля, тобто, ОСОБА_5 . Договір не містить умови про передачу гарантійного листа власнику майна (комітенту), відповідно, немає підстав покладати обов`язок щодо подання такого листа на власника майна (комітента), в тому числі, на його повіреного, а неподання ним такого листа суду не може тягти негативні для нього наслідки чи негативну оцінку його дій або певних обставин виходячи саме з факту наявності чи відсутності гарантійного листа. Судового спору між сторонами договору купівлі-продажу автомобіля щодо розрахунків немає, а покупець автомобіля ОСОБА_5 участі в справі не брала, питання про одержання від неї вищезгаданого гарантійного листа сторонами не ставилося і судом першої інстанції не вирішувалося. Позивачка не ініціювала спір із відповідачем у контексті зобов`язального права щодо належного виконання повіреним доручення, оформленого довіреністю від 23.07.2019 (глави 17, 47, 48, 51, 68 ЦК України), тож невиконання (неналежне виконання) обов`язків повіреного, в тому числі, щодо розрахунків із довірителем, не встановлене. Виходячи з наведеного, автомобіль марки Nissan Теаnа, д/н НОМЕР_2 , був відчужений (проданий) за дорученням позивачки, а за дійсними обставинами справи - за взаємною згодою подружжя, в інтересах сім`ї, позаяк повіреним у відповідних правовідносинах виступав чоловік позивачки. Вищевикладене є достатньою підставою для висновку про необґрунтованість недоведеність позову, про відсутність підстав для його задоволення. Поза тим. Заперечуючи проти доводів позивачки про те, що виручені від продажу автомобіля кошти не були їй передані відповідачем і не були використані в інтересах сім`ї, відповідач вказував на їх безпідставність і у відзиві на позов зазначив, серед іншого, що «грошові кошти отримані від продажу автомобіля були використані нами спільно в інтересах сім`ї, в тому числі нами було придбано путівку на море у Єгипет, куди ми поїхали всією сім`єю, разом з нашим сином та сином позивачки від першого шлюбу» (а.с. 47-49). Доказів придбання такої путівки відповідач на стадії розгляду справи судом першої інстанції не надав і додав їх лише до апеляційної скарги (договір від 16.08.2019 із туристичною фірмою, підтвердження періоду перебування чотирьох осіб у Єгипті з 26.08.2019 по 05.09.2019 та оплати за тур у сумі 53715,16 грн) (а.с. 106-109). Під час апеляційного розгляду справи сторона позивачки заперечувала проти врахування цих доказів із огляду на недодержання відповідачем вимог, зокрема, ст. 83 ч.ч. 3, 4, 5, 8 ЦПК України та на відсутність підстав для застосування положень ст. 367 ч. 3 цього Кодексу. Ці заперечення сторони вірні. Сторона відповідача не додержалася вимог цивільного процесуального закону щодо подання доказів і, зокрема, не навела причин неможливості своєчасного подання суду доказів. Водночас неподання цих доказів суду першої інстанції сторона відповідача пояснювала тим, що факт такого відпочинку дійсно мав місце та не заперечувався позивачкою, тому сторона не вбачала необхідності в поданні відповідних доказів. Вищевказані документи щодо відпочинку в Єгипті були приєднані до апеляційної скарги, тому були підшиті до справи, однак, апеляційний суд з наведених вище причин не приймає їх як докази та не дає їм оцінки по суті. Поряд із цим, під час апеляційного розгляду справи позивачка ОСОБА_1 визнала факт відпочинку в Єгипті, а з матеріалів справи випливає, що цей факт не заперечувався в суді першої інстанції. Апеляційний суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності обставин щодо відпочинку подружжя в Єгипті або добровільності їх визнання, обидві сторони ці обставини визнають, посилалися на них обґрунтовуючи свої правові позиції в справі. Тому безвідносно до питання щодо своєчасності подання відповідних письмових доказів ці обставини враховуються апеляційним судом у порядку ст. 82 ч. 1 ЦПК України. Я випливає з позицій сторін, поїздка сім`ї на відпочинок до Єгипту мала місце невдовзі після продажу автомобіля марки Nissan Теаnа, д/н НОМЕР_2 . Про продаж автомобіля позивачці стало відомо в день укладення договору. Відповідно до правової позиції позивачки, сторони перестали проживати разом приблизно з листопада 2019 року і в цей же час відповідач пообіцяв їй віддати гроші за проданий автомобіль, проте, не виконав обіцяного. Шлюб між сторонами був розірваний рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 05.06.2020. Позов про стягнення з відповідача частини коштів, виручених від продажу автомобіля, позивачка пред`явила лише 13.07.2020, тобто, майже через рік після його продажу і через сім місяців після вказаного нею часу припинення спільного проживання. Зважаючи на характер і вартість відчуженого майна, обставини продажу автомобіля, що належав подружжю спільно, та подальші дії сторін апеляційний суд виключає обґрунтованість міркувань про те, що подружжя не обговорило обставини та результат продажу автомобіля одразу після укладення угоди, не обговорило питання про використання отриманих від продажу коштів і не зробивши цього сім`я невдовзі провела відпочинок у Єгипті, що потребував значних витрат. Позивачка, якщо вважала свої майнові права порушеними саме відчуженням автомобіля без її згоди та непроведенням з нею розрахунку за майно, не діяла на захист свого права в розумний строк і за обставин, які б не ставили під сумнів обґрунтованість її правової позиції. Позов був пред`явлений у межах трирічної позовної давності з моменту, коли відповідно до правової позиції сторони її права були порушені, на що позивачка має безспірне право як таке. Втім, це не звільняє її від обов`язку пред`явити вимоги з належних фактичних підстав, обґрунтувати та довести їх у належний процесуальний спосіб. Відтак, автомобіль марки Nissan Теаnа, д/н НОМЕР_2 , був набутий у спільну сумісну власність сторонами та був відчужений під час перебування сторін у шлюбі, розпорядження спільним майном відбулося за згодою подружжя, в інтересах сім`ї, в інтересах якої були використані й отримані від продажу майна кошти. Передбачені законом підстави для компенсації відповідачем позивачці половини вартості відчуженого автомобіля не виникли. Протилежного у справі не встановлено, а позивачкою - не доведено. Під час розгляду справи судом першої інстанції від представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Свиди О.Г. надходило клопотання від 02.07.2021 про залишення позову без розгляду, яке в судовому засіданні 06.07.2021 було судом залишене без розгляду (а.с. 87-90). В апеляційному суді сторона позивачки наполягала на розгляді справи по суті, від позову не відмовлялася, можливості досягти мирової угоди сторони в апеляційному суді не бачили. Діючи в процесі на власний ризик і розсуд, вільно реалізуючи свої права на доказування, не маючи для того перешкод і користуючись правовою допомогою адвоката, позивачка не довела у змагальному процесі в належний процесуальний спосіб свого позову. За таких обставин суд першої інстанції не мав передбачених законом підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивачки 16500,00 грн як половини вартості проданого автомобіля в якості компенсації належної позивачці частки в спільній сумісній власності. Доводи апеляції щодо помилковості рішення суду заслуговують на увагу та знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, тому на підставі ст. 376 ч. 1 п.п. 2, 4 ЦПК України апеляцію відповідача слід задовольнити, рішення суду скасувати, у позові про стягнення компенсації за відчужене спільне майно відмовити. Керуючись ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п.п. 2, 4, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити, рішення Ужгородського міськрайонного суду від 6 липня 2021 року скасувати, у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації за відчужене спільне майно відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 3 серпня 2022 року. Судді