Постанова 4873 № 911/1840/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "27" липня 2022 р. Справа№ 911/1840/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Станіка С.Р. суддів: Тищенко О.В. Скрипки І.М. за участю секретаря судового засідання Салій І.О. за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 27.07.2022 від позивача: не з`явився від відповідача: Абоімов О.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ясенсвіт" на рішення Господарського суду Київської області від 03.11.2021 (повний текст складено та підписано 22.11.2021) у справі № 911/1840/21 (суддя Грабець С.Ю.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Неогрупп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ясенсвіт" про стягнення заборгованості в сумі 3 060 121,99 грн. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Неогрупп" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ясенсвіт"про стягнення заборгованості в сумі 3 060 121,99 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач послався на порушення відповідачем умов договору поставки товару №01042020 від 01.04.2020 року (далі - договір), згідно з якими позивач зобов`язувався передати відповідачу товар, а відповідач зобов`язувався переданий товар прийняти і оплатити вчасно та в повному обсязі. Короткий зміст заперечень відповідача проти позову Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що, позивач порушив умови договору та не зареєстрував податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних, у зв`язку з чим, у відповідача не наступив обов`язок сплатити грошові кошти за отриманий товар. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення Рішенням Господарського суду Київської області від 03.11.2021 у справі № 911/1840/21 задоволено повністю позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Неогрупп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ясенсвіт" про стягнення заборгованості в сумі 3 060 121,99 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ясенсвіт" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Неогрупп" 2 931 304,67 грн. (два мільйони дев`ятсот тридцять одну тисячу триста чотири грн. 67 коп.) основного боргу; 128 817,32 грн. (сто двадцять вісім тисяч вісімсот сімнадцять грн. 32 коп.) пені; 45 901,83 грн. (сорок п`ять тисяч дев`ятсот одну грн. 83 коп.) витрат на сплату судового збору. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що: - матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору позивачем були надані відповідачу рахунки на оплату №6 від 02 квітня 2020 року, на суму 555 960,00 грн., №14 від 06 квітня 2020 року, на суму 546 530,00 грн., №20 від 08 квітня 2020 року, на суму 545 300,00 грн., №25 від 10 квітня 2020 року, на суму 540 790,00 грн., №30 від 13 квітня 2020 року, на суму 539 150,00 грн., №43 від 16 квітня 2020 року, на суму 537 100,00 грн., №4 від 21 квітня 2020 року, на суму 554 320,00 грн., №5 від 22 квітня 2020 року, на суму 561 290,00 грн., №8 від 27 квітня 2020 року, на суму 554 730,00 грн., №21 від 28 квітня 2020 року, на суму 544 480,00 грн., №25 від 29 квітня 2020 року, на суму 554 320,00 грн., №34 від 04 травня 2020 року, на суму 552 270,00 грн., №45 від 06 травня 2020 року, на суму 537 100,00 грн., №51 від 09 травня 2020 року, на суму 546 530,00 грн., №64 від 14 травня 2020 року, на суму 551 616,00 грн., №65 від 15 травня 2020 року, на суму 548 352,00 грн., копії яких долучені до матеріалів справи, проте відповідач товар, поставлений позивачем, згідно зі специфікаціями №1, №2, №3 та №4, оплатив частково, а саме в сумі 5 838 533,33 грн., що підтверджується реєстром банківських документів по рахунку позивача за період з березня 2020 року до червня 2021 року та 12 жовтня 2020 року; - суд першої інстанції зазначив, що згідно з умовами п. 3 специфікацій №1, №2, №3 та №4, оплата за товар здійснюється протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати поставки товару згідно видаткової накладної, остання партія товару, поставленого позивачем відповідачу, повинна була бути оплачена відповідачем не пізніше 29 травня 2020 року (15 травня 2020 року, - дата останньої поставки товару позивачем відповідачу), але оскільки відповідачем борг оплачений не був, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 3 060 121,99 грн. заборгованості; - до матеріалів справи позивачем долучені податкові накладні, на загальну суму 639 111,34 грн., а саме: №86 від 29.04.2020 року, №1 від 05.05.2020 року, №2 від 06.05.2020 року, №3 від 09.05.2020 року, №4 від 14.05.2020 року, №5 від 15.05.2020 року, а також квитанції про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних від 08.07.2020 року (6 шт.)., невиконання або неналежне виконання таких умов договору (здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання, а обов`язок відповідача щодо оплати вартості поставленого позивачем товару не може ставитись у залежність від оформлення (неоформлення) податкових накладних позивачем; - суд першої інстанції вказав, документів, що підтверджували б наявність у відповідача претензій до позивача щодо предмету, якості або кількості переданого позивачем товару, а також документів, що підтверджували б оплату боргу перед позивачем, відповідач суду не надав, таким чином, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача боргу в сумі 2 931 304,67 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню; - суд першої інстанції зазначив, що крім стягнення основного боргу, позивач просив стягнути з відповідача пеню в сумі 128 817,32 грн. і оскільки відповідач повинен був сплатити грошові кошти за отриманий від позивача товар протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати поставки товару, згідно з видатковою накладною, то сплату за отриманий товар за видатковою накладною №26 від 29 квітня 2020 року, в сумі 162 863,89 грн., відповідач повинен був сплатити до 13.05.2020 року включно; - судом першої інстанції встановлено, що станом на 13 серпня 2020 року борг відповідача перед позивачем за поставлений товар за видатковою накладною №26 від 29 квітня 2020 року, становив 554 320,00 грн. з ПДВ. Частиною 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, оскільки позивачем пеня визначена в розмірі 128 817,32 грн., то стягненню підлягає саме ця сума. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись з постановленим рішенням, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ясенсвіт" (13.12.2021 згідно відмітки печатки суду апеляційної інстанції) звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що: - суд першої інстанції порушив норми процесуального законодавства щодо залишення позову без розгляду, скаржник зазначає, що двічі подав до суду першої інстанції документи у яких наголошувалось, що позивачем позовну заяву не підписано особисто, підпис не є власноручним, а є таким, що відтворює підпис особи, проте, судом не здійснено розгляд зазначених заяв ТОВ «Ясенсвіт» щодо залишення позову без розгляду. Підписання позовної заяви ТОВ «НЕОГРУПП» шляхом факсимільного відтворення підпису представника позивача не є власноручним підписом цієї особи в розумінні приписів частини восьмої статті 42, частини другої статті 162 ГПК України та не є підтвердженням волі позивача на настання відповідних правових наслідків за позовом саме станом на час ініціювання його судового розгляду, тому позов підлягає залишенню без розгляду з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 226 ГПК України. - судом першої інстанції порушено вимоги законодавства у ухвалі Господарського суду Київської області від 08.09.2021 стосовно того, що не розглянув належним чином клопотання ТОВ "Ясенсвіт" клопотання про залишення позову без розгляду, а інформація про результати розгляду зазначеного клопотання -відсутня. - скаржник у апеляційній скарзі стосовно ухвали суду Господарського суду Київської області від 29.09.2021 зазначив, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про призначення технічної експертизи - судом першої інстанції судом першої інстанції невірно встановлено права і обов`язки сторін, передбачені договором поставки що передбачені абз.2 п.6.8 Договору, ТОВ «Ясенсвіт» правомірно затримано оплату відповідного Товару і початок такого строку не настав, а Позивачем не надсилалось, а ТОВ «Ясенсвіт» не отримано письмового повідомлення від Позивача, за підписом уповноваженої особи, про реєстрацію податкових накладних, як це передбачено абз.2 п.6.8 Договору, а тому ТОВ «Ясенсвіт» правомірно затримано оплату відповідного Товару. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи між суддями від 13.12.2021, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ясенсвіт" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Станік С.Р., суддів Тищенко О.В., Скрипка І.М. При дослідженні апеляційної скарги судом встановлено, що скаржник просить скасувати оскаржуване рішення Господарського суду Київської області від 03.11.2021 у справі № 911/1840/21 повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Також скаржник здійснив направлення копії апеляційної скарги учасникам справи за певною адресою. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2021 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/1840/21 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ясенсвіт" на рішення Господарського суду Київської області від 03.11.2021 у справі № 911/1840/21. 05.01.2022 на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 911/1840/21. В свою чергу, головуючий суддя Станік С.Р. з 28.12.2021 по 22.01.2022 включно, а судді: Тищенко О.В. з 21.12.2021 по 06.01.2022 перебували у відпустці і вирішення питання стосовно апеляційної скарги здійснюється після виходу суддів з відпустки. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2022 відкрито апеляційне провадження у справі № 911/1840/21 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ясенсвіт" на рішення Господарського суду Київської області від 03.11.2021, розгляд справи призначено на 16.02.2022. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2022 відкладено розгляд № 911/1840/21 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ясенсвіт" на рішення Господарського суду Київської області від 03.11.2021 на 30.03.2022. 30.03.2022 розгляд справи не відбувся, у зв`язку із введенням Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" воєнного стану в Україні та загрозою життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів, суддів і працівників апарату суду. Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №133/2022 від 14 березня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №259/2022 від 18 квітня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119- IX), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години ЗО хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №341/2022 від 17 травня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, (зі змінами, внесеними Указами від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119- IX, та від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-ІХ), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Крім того, керуючись статтею 3 Конституції України, статтями 10, 122 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", статтями 2, 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішенням Ради суддів України від 24 лютого 2022 року №9, рекомендаціями Ради суддів України від 02.03.2022, враховуючи положення Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", розпоряджень Ради оборони міста Києва, прийнятих відповідно до статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", пунктом 1 Наказу Голови Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2022 №1 "Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану" наказано тимчасово до усуненння обставин, які зумовили загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників суду, в умовах воєнної агресії проти України зупинено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом. Пунктом 1 Наказу Голови Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2022 №11 "Про внесення змін до наказу від 03.03.2022 №10 "Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану" відновлено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом. В свою чергу, головуючий суддя Станік С.Р. з 11.04.2022 по 13.05.2022 включно, перебував у відпустці, а судді з колегії суддів: Тищенко О.В. перебувала у відпустці з 14.03.2022 по 12.04.2022, та з 18.04.2022 по 29.04.2022 включно, та з 02.05.2022 по 27.05.2022 включно і вирішення питання стосовно призначення справи здійснюється після виходу суддів з відпусток. За положенням ч. 2 ст. 281 Господарського процесуального кодексу України, процедурні питання, пов`язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом апеляційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша); кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга). Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану. Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку визначити іншу дату та час проведення наступного судового засідання у цій справі у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2022 призначено до розгляду в судовому засіданні на 27.07.2022 справу №910/13289/21 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНА СТОЛИЦЯ" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2021. Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання У судове засідання 27.07.2022 з`явились учасники справи: представник відповідача (Товариства з обмеженою відповідальністю "Ясенсвіт"), а позивач (Товариства з обмеженою відповідальністю "Неогрупп") представника у судове засідання не направив, про розгляд справи повідомлялись засобами електронного зв`язку, які наявні в матеріалах справи, оскільки у Північному апеляційному господарському суді тимчасово припинено фінансування поштової кореспонденції. Ухвала Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2022 надіслана учасникам справи за офіційними електронними адресами, які наявні в матеріалах справи: позивачу (Товариству з обмеженою відповідальністю "Неогрупп'') за електронними адресами: neogrupp@ukr.net, allaurist75@gmail.com, у зв`язку із відсутністю фінансування видатків, які передбачені на поштову кореспонденцію у Північному апеляційному господарському суді. У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). У судовому засіданні 27.07.2022 представник відповідача надав пояснення по суті спору та по суті апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу - задовольнити, а оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи Суд апеляційної інстанції враховуючи те, що учасники справи про розгляд справи повідомлені належним чином, явка учасників обов`язковою не визнавалась, у зв`язку з чим неявка представників позивача та третьої особи, особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги (ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України). Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники учасників справи, що не з`явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких апеляційну скаргу не може бути вирішено в даному судовому засіданні. Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників учасників справи у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги - відсутні. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 01.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Неогрупп" (далі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ясенсвіт" (далі - відповідач) був укладений договір поставки товару №01042020 (далі - договір), згідно з умовами якого позивач зобов`язувався передати відповідачу товар, а відповідач зобов`язувався переданий товар прийняти і оплатити вчасно та в повному обсязі. Згідно з п. 4.1 договору, позивач поставляє товар партіями на умовах, зазначених в специфікаціях або додаткових угодах до договору, на кожну партію товару та згідно правил DDP "Інконтермс" (редакція 2010 року), і застосовуються із урахуванням особливостей, пов`язаних із внутрішньодержавним характером даного договору, а також тих особливостей, що випливають із умов даного договору. Відповідно до п. 4.4 договору, строки поставки товару визначаються сторонами в специфікаціях або додаткових угодах до даного договору. Пунктом 4.6 договору встановлено, що право власності на товар, що поставляється, переходить від позивача до відповідача в момент фактичної передачі товару відповідачу та підписання сторонами товарно - транспортної накладної, видаткової накладної. Датою поставки вважається дата підписання сторонами видаткових накладних. Згідно з ч. 1 ст. 189 Господарського кодексу України, ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування. Відповідно до ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України, ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Згідно з п. 1.2 договору, загальна сума договору складається з суми специфікацій або додаткових угод укладених між сторонами. Відповідно до п. 3.1 договору, відповідач зобов`язаний здійснити оплату вартості товару, що постачається за даним договором в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача протягом строків погоджених сторонами у відповідній специфікації або додатковій угоді до договору. Пунктом 3.2 договору встановлено, що датою здійснення оплати є дата списання грошових коштів з рахунку відповідача на користь позивача. Згідно з п. 8.1 договору, даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2020 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором. У випадку, якщо за 10 (десять) робочих днів до закінчення строку дії договору, жодна із сторін не виявить бажання його розірвати, даний договір вважається пролонгованим (продовженим) строком на 1 (один) рік на тих самих умовах. Сторона, яка виявила бажання розірвати даний договір, за 10 (десять) робочих днів до закінчення строку його дії, повинна повідомити про те іншу сторону у письмовій формі з підписом уповноваженого представника. Кількість пролонгацій не є обмеженою. 01 квітня 2020 року сторонами підписана специфікація №1 до договору №01042020 поставки товару від 01 квітня 2020 р., на загальну суму 2 050 000,00 грн. з ПДВ, 10 квітня 2020 року сторонами підписана специфікація №2 до договору №01042020 поставки товару від 01 квітня 2020 р., на загальну суму 2 870 000,00 грн. з ПДВ, 27 квітня 2020 року сторонами підписана специфікація №3 до договору №01042020 поставки товару від 01 квітня 2020 р., на загальну суму 2 870 000,00 грн. з ПДВ та 13 травня 2020 року сторонами підписана специфікація №4 до договору №01042020 поставки товару від 01 квітня 2020 р., на загальну суму 1 224 000,00 грн. з ПДВ. Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар, згідно зі специфікаціями №1, №2, №3 та №4, на загальну суму 8 769 838,00 грн., про що сторонами підписані видаткові накладні №3 від 02 квітня 2020 року, на суму 555 960,00 грн., №10 від 06 квітня 2020 року, на суму 546 530,00 грн., №20 від 08 квітня 2020 року, на суму 545 300,00 грн., №26 від 10 квітня 2020 року, на суму 540 790,00 грн., №30 від 13 квітня 2020 року, на суму 539 150,00 грн., №43 від 16 квітня 2020 року, на суму 537 100,00 грн., №4 від 21 квітня 2020 року, на суму 554 320,00 грн., №5 від 22 квітня 2020 року, на суму 561 290,00 грн., №18 від 27 квітня 2020 року, на суму 554 730,00 грн., №22 від 28 квітня 2020 року, на суму 544 480,00 грн., №26 від 29 квітня 2020 року, на суму 554 320,00 грн., №35 від 04 травня 2020 року, на суму 552 270,00 грн., №46 від 06 травня 2020 року, на суму 537 100,00 грн., №51 від 09 травня 2020 року, на суму 546 530,00 грн., №64 від 14 травня 2020 року, на суму 551 616,00 грн., №65 від 15 травня 2020 року, на суму 548 352,00 грн.; товарно - транспортні накладні №Р3 від 02 квітня 2020 року, №111 від 06 квітня 2020 року, №375 від 08 квітня 2020 року, №128 від 10 квітня 2020 року, №188 від 13 квітня 2020 року, №945 від 16 квітня 2020 року, №128 від 21 квітня 2020 року, №131 від 22 квітня 2020 року, №223 від 27 квітня 2020 року, №243 від 28 квітня 2020 року, №235 від 29 квітня 2020 року, №133 від 04 травня 2020 року, №138 від 06 травня 2020 року, №211 від 09 травня 2020 року, №114 від 14 травня 2020 року, №115 від 15 травня 2020 року, копії яких долучені до матеріалів справи. Крім цього, до матеріалів справи долучені податкові накладні №86 від 29.04.2020 року, №1 від 04.05.2020 року, №2 від 06.05.2020 року, №3 від 09.05.2020 року, №4 від 14.05.2020 року, №5 від 15.05.2020 року, а також 6 квитанцій про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних від 08.07.2020 року. Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивачем були надані відповідачу рахунки на оплату №6 від 02 квітня 2020 року, на суму 555 960,00 грн., №14 від 06 квітня 2020 року, на суму 546 530,00 грн., №20 від 08 квітня 2020 року, на суму 545 300,00 грн., №25 від 10 квітня 2020 року, на суму 540 790,00 грн., №30 від 13 квітня 2020 року, на суму 539 150,00 грн., №43 від 16 квітня 2020 року, на суму 537 100,00 грн., №4 від 21 квітня 2020 року, на суму 554 320,00 грн., №5 від 22 квітня 2020 року, на суму 561 290,00 грн., №8 від 27 квітня 2020 року, на суму 554 730,00 грн., №21 від 28 квітня 2020 року, на суму 544 480,00 грн., №25 від 29 квітня 2020 року, на суму 554 320,00 грн., №34 від 04 травня 2020 року, на суму 552 270,00 грн., №45 від 06 травня 2020 року, на суму 537 100,00 грн., №51 від 09 травня 2020 року, на суму 546 530,00 грн., №64 від 14 травня 2020 року, на суму 551 616,00 грн., №65 від 15 травня 2020 року, на суму 548 352,00 грн., копії яких долучені до матеріалів справи. Проте відповідач товар, поставлений позивачем, згідно зі специфікаціями №1, №2, №3 та №4, оплатив частково, а саме в сумі 5 838 533,33 грн., що підтверджується реєстром банківських документів по рахунку позивача за період з березня 2020 року до червня 2021 року та 12 жовтня 2020 року. Згідно з умовами п. 3 специфікацій №1, №2, №3 та №4, оплата за товар здійснюється протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати поставки товару згідно видаткової накладної. Так, остання партія товару, поставленого позивачем відповідачу, повинна була бути оплачена відповідачем не пізніше 29 травня 2020 року (15 травня 2020 року, - дата останньої поставки товару позивачем відповідачу). Оскільки, відповідачем борг оплачений не був, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 3 060 121,99 грн. заборгованості. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків. Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання. Статтею 174 Господарського кодексу передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Статтею 175 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом. Якщо майново-господарське зобов`язання виникає між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами, зобов`язаною та управненою сторонами зобов`язання є відповідно боржник і кредитор. Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. (стаття 181 Господарського кодексу України) Відповідно до ч. 1 ст. 264 Господарського кодексу України, матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб`єктів господарювання, здійснюються суб`єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу. Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Частиною 3 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Згідно з ч. 1 ст. 266 Господарського кодексу України, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Відповідно до ч. 2 ст. 266 Господарського кодексу України, загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом. Частиною 2 ст. 267 Господарського кодексу України встановлено, що строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством. Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доводи скаржника у суді першої інстанції стосовно, у якому він проти боргу перед позивачем заперечував, послався на те, що позивач порушив умови договору та не зареєстрував податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних, у зв`язку з чим, у відповідача не наступив обов`язок сплатити грошові кошти за отриманий товар, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив, з огляду на наступне. Згідно з п. 6.8 договору, зокрема, позивач, якщо він має статус платника податку на додану вартість (ПДВ), зобов`язаний надати відповідачу податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням вимог порядку реєстру електронного підпису уповноваженої платником особи та заповнення податкових накладних, визначених законодавством України. Податкова накладна має бути зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) з дотриманням законодавства щодо реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних у законодавчо встановлені граничні строки, і спрямована відповідачу (отримувачу) в електронному вигляді. У разі невиконання зазначених вище вимог, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної позивачу, відповідач має право затримати оплату відповідного товару в розмірі, еквівалентному сумі податку на додану вартість, яка була відображена в податковій накладній, не зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних або оформленої з порушенням вимог порядку заповнення податкових накладних або реєстрація якої зупинена, на строк до реєстрації (розблокування реєстрації) податкової накладної в ЄРПН (оплата здійснюється після отримання письмового повідомлення від позивача за підписом уповноваженої особи про реєстрацію накладної в строк 5 (п`ять) банківських днів). Відповідно до п. 187.1. Податкового кодексу України (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Згідно з п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Відповідно до положень п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У матеріалах справи наявні податкові накладні, на загальну суму 639 111,34 грн., а саме: №86 від 29.04.2020 року, №1 від 05.05.2020 року, №2 від 06.05.2020 року, №3 від 09.05.2020 року, №4 від 14.05.2020 року, №5 від 15.05.2020 року, а також квитанції про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних від 08.07.2020 року (6 шт.). Зазначення сторонами у договорі про обов`язок позивача здійснити реєстрацію податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у ЄРПН протягом передбаченого законодавством строку не має наслідком зміну характеру відповідних правовідносин з податкових на господарські. Таким чином, суд першої інстанції вірно зазначив, що невиконання або неналежне виконання таких умов договору (здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання, а обов`язок відповідача щодо оплати вартості поставленого позивачем товару не може ставитись у залежність від оформлення (неоформлення) податкових накладних позивачем. Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt). 17 жовтня 2019 року набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким, зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши до господарського процесу стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 року в справі №910/18036/17, від 23.10.2019 року в справі №917/1307/18, від 18.11.2019 року в справі №902/761/18, від 04.12.2019 року в справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 року в справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19). Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 року в справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 року в справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив з того, що факти, встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази. Документів, що підтверджували б наявність у відповідача претензій до позивача щодо предмету, якості або кількості переданого позивачем товару, а також документів, що підтверджували б оплату боргу перед позивачем, представник відповідача суду не надав, таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача боргу в сумі 2 931 304,67 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Доводи скаржника, що судом першої інстанції невірно встановлено права і обов`язки сторін, передбачені договором поставки що передбачені абз.2 п.6.8 Договору, ТОВ «Ясенсвіт» правомірно затримано оплату відповідного Товару і початок такого строку не настав, суд апеляційної інстанції відхиляє, як належним чином необґрунтований у відповідності до вимог ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України. Крім стягнення основного боргу, позивач просив стягнути з відповідача пеню в сумі 128 817,32 грн. Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України). Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Так, пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання у відсотках від суми визначеною обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Пунктом 6.1. договору встановлено, що за порушення умов даного договору винна сторона несе відповідальність в порядку, передбаченому чинним законодавством України та даним договором. Згідно з п. 6.2 договору, у випадку невиконання або порушення виконання зобов`язань по оплаті товару/партії товару, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день прострочення платежу від суми несплаченого платежу. Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Згідно з ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки відповідач повинен був сплатити грошові кошти за отриманий від позивача товар протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати поставки товару, згідно з видатковою накладною, то сплату за отриманий товар за видатковою накладною №26 від 29 квітня 2020 року, в сумі 162 863,89 грн., відповідач повинен був сплатити до 13.05.2020 року включно; - за видатковою накладною №35 від 04 травня 2020 року, відповідач повинен був сплатити до 18.05.2020 року включно; - за видатковою накладною №46 від 06 травня 2020 року, відповідач повинен був сплатити до 20.05.2020 року включно; - за видатковою накладною №51 від 09 травня 2020 року, відповідач повинен був сплатити до 23.05.2020 року (оскільки 23.05.2020 року припадало на вихідний, останнім днем виконання зобов`язання відповідачем мало стати 25.05.2020 року, перший за ним робочий день); - видаткова накладна №64 від 14 травня 2020 року, відповідач повинен був сплатити до 28.05.2020 року включно; - видаткова накладна №65 від 15 травня 2020 року, відповідач повинен був сплатити до 29.05.2020 року включно. Як встановлено судом, відповідач плату за отриманий товар від позивача оплатив частково, а саме: - за видатковою накладною №3 від 02 квітня 2020 року, - 28 квітня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за квітень 2020 р. - червень 2021 р., на суму 463 300,00 грн. (555 960,00 грн. - 463 300,00 грн. = 92 660,00 грн. (борг)) та 04 травня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за квітень 2020 р. - червень 2021 р., на суму 455 441,67 грн. (455 441,67 грн. - 92 660,00 грн. = 362 781,67 грн. (переплата)); - за видатковою накладною №14 від 06 квітня 2020 року, - 05 травня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за квітень 2020 р. - червень 2021 р., на суму 455 441,67 грн. (362 791,67 грн. (переплата) (546 530,00 грн. - 362 781,67 грн. = 183 748,33 грн. (борг) та 05 травня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за квітень 2020 р. - червень 2021 р., на суму 454 416,67 грн. (454 416,67 грн. - 183 748,33 грн. = 270 668,34 грн. (переплата)); - за видатковою накладною №20 від 08 квітня 2020 року, - 05 травня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за квітень 2020 р. - червень 2021 р., на суму 454 416,67 грн. (270 668,34 грн. (переплата) (545 300,00 грн. - 270 668,34 грн. = 274 631,66 грн. (борг), 06 травня 2020 року та 08 травня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за квітень 2020 р. - червень 2021 р., на загальну суму 599 950,00 грн. (599 950,00 грн. - 274 631,66 грн. = 325 318,34 грн. (переплата); - за видатковою накладною №26 від 10 квітня 2020 року, - 08 травня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за квітень 2020 р. - червень 2021 р., на суму 449 291,67 грн. (325 318,34 грн. (переплата) (540 790,00 грн. - 325 318,34 грн. = 215 471,66 грн. (борг) та 12 травня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за квітень 2020 р. - червень 2021 р., на суму 300 000,00 грн. (300 000,00 грн. 215 471,66 грн. = 84 528,34 грн. (переплата); - за видатковою накладною №30 від 13 квітня 2020 року, - 12 травня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за квітень 2020 р. - червень 2021 р., на суму 300 000,00 грн. (84 528,34 грн. (переплата) (539 150,00 грн. - 84 528,34 грн. = 454 621,66 грн. (борг), 13 травня 2020 року та 14 травня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за квітень 2020 р. - червень 2021 р., на загальну суму 909 516,66 грн. (909 516,66 грн. - 454 621,66 грн. = 454 895,00 грн. (переплата); - за видатковою накладною №43 від 16 квітня 2020 року, - 14 травня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за квітень 2020 р. - червень 2021 р., на загальну суму 909 516,66 грн. (454 895,66 грн. (переплата) (537 100,00 грн. - 454 895,00 грн. = 82 205,00 грн. (борг) та 15 травня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за квітень 2020 р. - червень 2021 р., на суму 467 741,67 грн. (467 741,67 грн. - 82 205,00 грн. = 385 536,67 грн. (переплата); - за видатковою накладною №4 від 21 квітня 2020 року, - 15 травня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за квітень 2020 р. - червень 2021 р., на суму 467 741,67 грн. (385 536,67 грн. (переплата) (554 320,00 грн. - 385 536,67 грн. = 168 783,33 грн. (борг), 15 травня 2020 року та 20 травня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за квітень 2020 р. - червень 2021 р., на загальну суму 200 000,00 грн. (200 000,00 грн. - 168 783,33 грн. = 31 216,67 грн. (переплата); - за видатковою накладною №5 від 22 квітня 2020 року, - 20 травня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за квітень 2020 р. - червень 2021 р., на суму 100 000,00 грн. (31 216,67 грн. (переплата) (561 290,00 грн. - 31 216,67 грн. = 530 073,33 грн. (борг), за період з 20 липня 2020 року до 24 липня 2020 року та 28 липня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за квітень 2020 р. - червень 2021 р., на загальну суму 600 000,00 грн. (600 000,00 грн. - 530 073,33 грн. = 69 926,67 грн. (переплата); - за видатковою накладною №18 від 27 квітня 2020 року, - 28 липня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за квітень 2020 р. - червень 2021 р., на суму 100 000,00 грн. (69 926,67 грн. (переплата) (554 730,00 грн. - 69 926,67 грн. = 484 803,33 грн. (борг), 29 липня 2020 року, з 03 серпня 2020 року до 07 серпня 2020 року, 11 серпня 2020 року та 13 серпня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за квітень 2020 р. - червень 2021 р., на загальну суму 531 746,33 грн. (531 746,33 грн. - 484 803,33 грн. = 46 943,00 грн. (переплата); - за видатковою накладною №22 від 28 квітня 2020 року, - 13 серпня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за квітень 2020 р. - червень 2021 р., на суму 62 275,00 грн. (46 943,00 грн. (переплата) (544 480,00 грн. - 46 943,00 грн. = 497 537,00 грн. (борг), 14 серпня 2020 року, 04 вересня 2020 року, 07 вересня 2020 року, 08 вересня 2020 року, 10 вересня 2020 року, 21 вересня 2020 року, 23 вересня 2020 року та 12 жовтня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за квітень 2020 р. - червень 2021 р., за жовтень 2020 року, на загальну суму 506 420,33 грн. (506 420,33 грн. - 497 537,00 грн. = 8 883,33 грн. (переплата); - за видатковою накладною №26 від 29 квітня 2020 року, - 12 жовтня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за жовтень 2020 року, на суму 50 000,00 грн. (8 883,33 грн. (переплата) (554 320,00 грн. - 8 883,33 грн. = 545 436,67 грн. (борг), з 19 травня 2021 року до 21 травня 2021 року, 24 травня 2021 року, 25 травня 2021 року, 27 травня 2021 року та 31 травня 2021 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за березень 2020 р. - червень 2021 р., на загальну суму 350 000,00 грн. (545 436,67 грн. - 350 000,00 грн. = 195 436,67 грн. (борг)). Судом встановлено, що станом на 13 серпня 2020 року борг відповідача перед позивачем за поставлений товар за видатковою накладною №26 від 29 квітня 2020 року, становив 554 320,00 грн. з ПДВ. Так, розмір пені за видатковою накладною №26 від 29 квітня 2020 року, враховуючи період заборгованості з: 14.05.2020 року до 11.06.2020 року, сума боргу в розмірі 461 933,33 грн. без ПДВ., облікову ставку Національного банку України, що становила 8,0%, складає 5 856,20 грн.; 12.06.2020 року до 13.11.2020 року, сума боргу в розмірі 461 933,33 грн. без ПДВ., облікову ставку Національного банку України, що становила 6,0%, складає 23 475,30 грн..; - за видатковою накладною №35 від 04 травня 2020 року, враховуючи період заборгованості з: 19.05.2020 року до 11.06.2020 року, сума боргу в розмірі 460 225,00 грн. без ПДВ., облікову ставку Національного банку України, що становила 8,0%, складає 4 828,59 грн.; 12.06.2020 року до 18.11.2020 року, сума боргу в розмірі 460 225,00 грн. без ПДВ., облікову ставку Національного банку України, що становила 6,0%, складає 24 142,95 грн..; - за видатковою накладною №46 від 06 травня 2020 року, враховуючи період заборгованості з: 21.05.2020 року до 11.06.2020 року, сума боргу в розмірі 447 583,34 грн. без ПДВ., облікову ставку Національного банку України, що становила 8,0%, складає 4 304,63 грн.; 12.06.2020 року до 20.11.2020 року, сума боргу в розмірі 447 583,34 грн. без ПДВ., облікову ставку Національного банку України, що становила 6,0%, складає 23 773,27 грн..; - за видатковою накладною №51 від 09 травня 2020 року, враховуючи період заборгованості з: 26.05.2020 року до 11.06.2020 року, сума боргу в розмірі 455 441,67 грн. без ПДВ., облікову ставку Національного банку України, що становила 8,0%, складає 3 384,70 грн.; 12.06.2020 року до 25.11.2020 року, сума боргу в розмірі 455 441,67 грн. без ПДВ., облікову ставку Національного банку України, що становила 6,0%, складає 24 937,29 грн..; - за видатковою накладною №64 від 14 травня 2020 року, враховуючи період заборгованості з: 29.05.2020 року до 11.06.2020 року, сума боргу в розмірі 459 680,00 грн. без ПДВ., облікову ставку Національного банку України, що становила 8,0%, складає 2 813,34 грн.; 12.06.2020 року до 28.11.2020 року, сума боргу в розмірі 459 680,00 грн. без ПДВ., облікову ставку Національного банку України, що становила 6,0%, складає 25 621,50 грн..; - за видатковою накладною №65 від 15 травня 2020 року, враховуючи період заборгованості з: 30.05.2020 року до 11.06.2020 року, сума боргу в розмірі 456 960,00 грн. без ПДВ., облікову ставку Національного банку України, що становила 8,0%, складає 2 596,93 грн.; 12.06.2020 року до 29.11.2020 року, сума боргу в розмірі 456 960,00 грн. без ПДВ., облікову ставку Національного банку України, що становила 6,0%, складає 25 619,72 грн., а разом 171 354,42 грн. (за розрахунком суду). Частиною 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Суд апеляційної інстанції погоджується з думкою суду першої інстанції, що оскільки позивачем пеня визначена в розмірі 128 817,32 грн., то стягненню підлягає саме ця сума. Згідно з ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Довод скаржника про те, що судом першої інстанції порушено вимоги законодавства у ухвалі Господарського суду Київської області від 08.09.2021 стосовно того, що не розглянув належним чином клопотання ТОВ "Ясенсвіт" клопотання про залишення позову без розгляду, а інформація про результати розгляду зазначеного клопотання - відсутня, суд апеляційної інстанції відхиляє, з огляду на наступне. Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Київської області від 29.06.2021 відкрито провадження в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Неогрупп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ясенсвіт" про стягнення заборгованості в сумі 3 060 121,99 грн., а відмова у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без руху є процесуальним рішенням судді в цій справі, тому не може бути підставою для відводу. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України, заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. Статтею 169 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом. Суд першої інстанції в ухвалі Господарського суду Київської області від 08.09.2021 у справі №911/1840/21 зазначив, що від представника відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду, в якій він просив суд залишити позов без розгляду, проте 08.09.2021 представник позивача в засіданні заявлені позовні вимоги підтримала, вважала їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, представник відповідача у засідання не з`явився, повідомивши суд про свою неявку, у зв`язку із хворобою. Суд апеляційної інстанції вказує, що суд першої інстанції після висловлення думки всіх присутніх учасників спору, прийшов до обґрунтованого висновку, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, відтак підстави для залишення позовної заяви без розгляду - були відсутні. Твердження скаржника про те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального законодавства щодо залишення позову без розгляду, скаржник зазначає, що двічі подав до суду першої інстанції документи, у яких наголошувалось, що позивачем позовну заяву не підписано особисто, підпис не є власноручним, а є таким, що відтворює підпис особи, проте, судом не здійснено розгляд зазначених заяв ТОВ «Ясенсвіт» щодо залишення позову без розгляду, суд апеляційної інстанції відхиляє, з огляду на наступне. Скаржник зазначає, що підписання позовної заяви ТОВ «НЕОГРУПП» шляхом факсимільного відтворення підпису представника позивача не є власноручним підписом цієї особи в розумінні приписів частини восьмої статті 42, частини другої статті 162 ГПК України та не є підтвердженням волі позивача на настання відповідних правових наслідків за позовом саме станом на час ініціювання його судового розгляду, тому позов підлягає залишенню без розгляду з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 226 ГПК України. Згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м`якого покарання від 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004). Тому в контексті статті 55 Конституції України органи судової влади здійснюють функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин. За змістом рішення Конституційний Суд України від 01.12.2004 року у справі №1-10/2004 року щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний інтерес), поняття "право" та "охоронюваний законом інтерес" особи, що вживаються в законах, знаходяться у логічно- смисловому зв`язку та означають прагнення до користування матеріальним та/або нематеріальним благом, легітимний дозвіл, що є об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних потреб особи, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально- правовим засадам. Ч. 1-4 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що Господарський процесуальний кодекс України, визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах. Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду. Приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист. Зокрема, у рішенні від 04.12.1995 у справі "Беллет проти Франції" Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. У рішенні від 13.01.2000 у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та у рішенні від 28.10.1998 у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" Європейський суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано. Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду по суті заявленого спору у зв`язку з виявленням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому. Частиною четвертою статті 226 Господарського процесуального кодексу України визначено, що особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення обставин, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно. Таким чином, суд апеляційної інстанції стосовно питання щодо використання факсиміле замість особистого підпису при поданні процесуальних заяв до суду, зокрема позовної заяви, зазначає наступне. Законодавство нормативно не визначає поняття факсиміле, однак частина третя статті 207 Цивільного кодексу України встановлює, що використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-цифрового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Факсиміле з латині "facsimile" - зробити подібне, фактично це те, що відтворює власноручний підпис, аналог останнього, а підпис - це графічне накреслення, що позначає виконавця підпису та наноситься ним з метою посвідчення. Таким чином, факсиміле на позовній заяві у даному випадку підтверджує дійсне волевиявлення позивача та його законне право на можливість звернення до суду з позовною заявою, що у сукупності свідчить про захист свого права. Крім того, представник позивача (повноваження підтверджуються належним чином засвідченим витягом з Єдиного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 17.08.2021, де зазначено, що Іващенко А.В. має повноваження на вчинення дій від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, тощо) з`являвся до суду першої інстанції у судові засідання, чим підтримував та висловлював свою правову позицію у справі №911/1840/21, здійснював захист своїх прав, як сторони договору та подавав процесуальні документи до суду першої інстанції (позовну заяву, том №1 а.с. 1-98, уточнення позовних вимог том №1 а.с. 152-157, відповідь на відзив у справі №911/1840/21 том №1 а.с. 158-161, клопотання про долучення додаткових матеріалів до справи том №1 а.с. 164-209), таким чином підстави для залишення позову без розгляду у відповідності до вимог п. 2 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України - відсутні. Також, стосовно посилань скаржника на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 08.07.2021 у справі № 916/3209/20, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що по-перше, обставини справи у вказаній справі та даній справі № 911/1840/21 - є різними і застосування певної норми процесуального права підлягає врахуванню у кожному конкретному випадку, з урахуванням усіх в сукупності обставин справи та матеріалів, які надані учасниками спору та наявні у матеріалах справи. Крім того, в контексті даного спору слід наголосити на тому, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Так, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Також, у рішенні у справі "Сутяжник проти Росії" від 23.07.2009 (№ 8269/02) ЄСПЛ зробив висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму, судове рішення може бути скасоване лише з метою виправлення істотної судової помилки. Ухвалюючи рішення ЄСПЛ виходив з того, що,була відсутня соціальна потреба, яка б виправдовувала відступлення від принципу правової визначеності. Таким чином, "правовий пуризм" на відміну від обставин "істотного та непереборного характеру" завжди призводить до порушення принципу правової визначеності; "правовий пуризм" - невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд; "правовий пуризм" може носити як добровільний характер й проявлятися в діяльності окремих посадових осіб, так і бути вимушеним через санкціонування державою, яка обмежує реалізацію дискреційних повноважень суб`єктів правозастосування, не допускаючи відступ від правових приписів. Щодо твердження скаржника про те, що в ухвалі суду Господарського суду Київської області від 29.09.2021 у справі №911/1840/21 суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про призначення технічної експертизи, суд апеляційної інстанції, зазначає наступне. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України, заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. Згідно з ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ч. 1, 3 та 4 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів. З урахуванням обставин справи, суд має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначається судом. У суді першої інстанції 29.09.2021, до початку судового розгляду справи по суті, відповідач подав клопотання про призначення технічної експертизи, а також просив суд поновити пропущений строк для подання вищевказаного клопотання, у зв`язку з його лікуванням та неможливістю подання цього клопотання у встановлений законом строк. Суд першої інстанції, розглянувши у засіданні клопотання представника відповідача про поновлення пропущеного процесуального строку для подання клопотання про призначення технічної експертизи, визнав його таким, що підлягало задоволенню, а причини пропуску процесуального строку поважними. Відповідач в обґрунтування клопотання про призначення технічної експертизи послався на те, що позовна заява підписана директором товариства з обмеженою відповідальністю "Неогрупп", - Куліковським О.Л., за допомогою факсиміле, а не ним власноручно, у зв`язку з чим, просив суд призначити технічну експертизу, а позивач в засіданні 29.09.2021 проти задоволення вищевказаного клопотання представника відповідача заперечувала. Згідно з ч. 2 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України, предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Су апеляційної інстанції вказує, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вищевказане клопотання відповідача задоволенню не підлягає, оскільки предмет доказування в цій справі становлять обставини виникнення заборгованості, у зв`язку із неналежним виконанням умов договору поставки товару №01042020 від 01.04.2020 року, а не позовна заява. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України). Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Товариства з обмеженою відповідальністю "Ясенсвіт" на рішення Господарського суду Київської області від 03:11.2021 у справі № 911/1840/21 за наведених скаржником доводів апеляційної скарги. Розподіл судових витрат Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ясенсвіт" на рішення Господарського суду Київської області від 03.11.2021 у справі № 911/1840/21 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 03.11.2021 у справі № 911/1840/21 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Ясенсвіт".

4. Матеріали справи № 911/1840/21 повернути до Господарського суду Київської області. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови підписано: 02.08.2022. Головуючий суддя С.Р. Станік Судді О.В. Тищенко І.М. Скрипка