Постанова 4824 № 761/34295/20

Головуючий у І інстанції Юзькова О.Л. Провадження №22-ц/824/4006/2022 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Матвієнко Ю.О., суддів: Гуля В.В., Мельника Я.С., при секретарі: Ковтун М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» про захист прав споживача, стягнення страхового відшкодування та пені, В С Т А Н О В И В : У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПрАТ «Просто-страхування» про захист прав споживача, стягнення страхового відшкодування та пені та просила про його задоволення, посилаючись на те, що 02.04.2019 року між позивачем та відповідачем було укладено договір страхування «Преміум Каско» № 1900168 серії PREMIUM відносно добровільного страхування автомобіля BMW, д.н.з. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 на праві власності. 27.12.2019 року сталася ДТП за участі застрахованого автомобіля, що був під керуванням ОСОБА_2 , яка підпадає під ознаки страхового випадку за договором. 28.12.2019 року водій ОСОБА_2 звернувся до відповідача з повідомленням про настання страхової події. Також, у зв`язку із настанням страхової події, позивач звернувся до офіційного дилера BMW в Україні - компанії ТОВ «АВТ Баварія Київ» з проханням визначити вартість відновлювального ремонту пошкодженого авто. ТОВ «АВТ Баварія Київ» провело дефектування та визначило розмір ремонту і виставило позивачу рахунок № НОМЕР_3 від 02.02.2020 року. Цей рахунок позивач направив 04.02.2020 року відповідачу електронною поштою. 03.03.2020 року представник позивача звернувся до страхової компанії з заявою про виплату страхового відшкодування, разом з тим відповідач відмовив у виконанні умов договору на підставі підп. 11 п. 2.11.3.10 Договору, згідно з яким у страховика виникає право відмовити страхувальнику у виплаті страхового відшкодування в разі встановлення факту знищення, підробки або заміни номерів кузова, шасі або заміни без дозволу відповідних органів номерної панелі з ідентифікаційним номером транспортного засобу. При цьому відповідач послався на висновок експертного дослідження № 3159/20-52 від 10.02.2020 року, відповідно до якого встановлено, що ідентифікаційний номер НОМЕР_2 наданого на дослідження автомобіля «BMW Х4», д.н.з. НОМЕР_1 , нанесений на полці правого бризговика в моторному відсіку змінювався шляхом заміни номерної деталі на іншу, на яку був нанесений номер такого ж змісту НОМЕР_2. Тобто, номер фактично не змінювався. Також відповідач в якості підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування послався на відсутність дозволів відповідних органів на заміну номерних панелей авто, проте, на думку позивача, такі дозволи не визначені чинним законодавством. Так, у 2017 році позивачем офіційно придбана на заводі - виробнику номерна панель, яка в митній декларації зазначена як колісна ніша НОМЕР_2. Факт того, що на автомобіль встановлювалась дана номерна деталь підтверджується висновком 0212/2-Б від 12.02.2019 року спеціаліста з дослідження автомобіля «Науково-дослідне Бюро судових експертиз «Сантадор», де фактично зазначено, що оскільки номерна деталь отримувалась через авторизований сервіс, відповідно дублювання здійснювати не потрібно, а отже не потрібна і перереєстрація авто. За таких обставин представник позивача вважає, що на виконання умов договору страхування з відповідача має бути стягнута сума відшкодування у розмірі 833 821,00 грн. разом із визначеними ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних за прострочення виконання зобов`язання у розмірі 15 351,00 грн., інфляційними збитками у сумі 15 057,50 грн. (період з 12.03.2020 р. по 12.10.2020 р.), а також пеня за договором страхування у розмірі 186 677,59 грн., витрати за стоянку автомобіля на СТО у розмірі 11 601,00 грн., суму витрат, сплачених ТОВ «АВТ Баварія Київ» за дефектування та інші необхідні послуги в розмірі 3 877,50 грн. В подальшому представником позивача подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої, з урахуванням того, що позивач погоджується з розміром збитків, визначених експертним автотоварознавчим дослідженням № 80-D/84/7 від 13.01.2020 року, остаточно ОСОБА_1 просила суд: стягнути з відповідача страхове відшкодування з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в сумі 548 894,74 грн. (492 043,72 грн. сума відшкодування, 56 851,02 грн. інфляційне збільшення боргу); стягнути з відповідача пеню за договором страхування в розмірі 22 781,62 грн.; стягнути з відповідача три проценти річних від простроченої суми за ст. 625 ЦК України в розмірі 18 725,00 грн.; стягнути з відповідача суму витрат за стоянку автомобіля на СТО у розмірі 11 601,00 грн.; стягнути з відповідача витрати, сплачені ТОВ «АВТ Баварія Київ» за дефектування та інші послуги, в розмірі 3 877,50 грн. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Просто-страхування» витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн. 00 коп. Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 подала на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення суду скасувати та постановити по справі нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі. Крім цього, позивач просила стягнути з відповідача на свою користь витрати на правничу допомогу у розмірі 13 850 грн. 00 коп. Обгрунтовуючи скаргу, позивач посилалась на те, що суд залишив без оцінки доводи її представника про те, що заміна панелі мала місце у 2017 році, що підтверджується копією висновку 0212/2-Б від 12.02.2019 року спеціаліста з дослідження автомобіля «Науково-дослідне Бюро судових експертиз «Сантадор» та копіями митної декларації і документів щодо її оплати. При цьому, договір страхування був укладений 02.04.2019 року і до відома позивача не було доведено, чи стосується підп. 11 п. 2.11.3.10 договору тільки періоду після набрання чинності договором, чи також і періоду до набрання ним чинності, в разі якщо панель замінювалась до такого набрання, що є порушенням законодавства про захист прав споживачів. Адже це є істотною інформацією, оскільки заміна панелі проводилась до підписання договору (а саме, у 2017 році), в той час як в період його дії у застрахованому автомобілі жодна номерна деталь не замінювалась. Крім цього, суд при розгляді справи не звернув уваги на ту обставину, що на дослідження Київського науково-дослідного інституту судових експертиз 10.02.2020 року відповідачем було поставлено питання - чи змінювався ідентифікаційний номер кузова автомобіля BMW (а не номерна панель). З цього випливає, що самого відповідача цікавила лише та обставина, чи змінювався ідентифікаційний номер, а не панель, на яку він нанесений. Відповідно до висновку експертизи номер змінювався шляхом заміни номерної деталі на іншу, на яку був нанесений номер такого ж змісту НОМЕР_1, тобто фактично ідентифікаційний номер не змінювався. На думку апелянта, оскільки заміна панелі відбулася у 2017 році, задовго до укладення договору страхування, а обов`язку повідомляти відповідача про цю обставину не було встановлено ані законом, ані договором, то ця обставина не має якогось істотного значення для оцінки страхового ризику, тобто для оцінки ймовірності та випадковості настання страхового випадку (в даному разі - пошкодження авто), та взагалі ніяк не впливає на таку оцінку, а тому ця заміна не підпадає під дію договору. Отже, відповідач не мав права відмовляти позивачу у страховій виплаті на підставі підп. 11 п. 2.11.3.10 договору, позаяк дія цього пункту договору не розповсюджується на ті події, які мали місце до його укладення і набрання ним чинності. При цьому, в даному випадку мала місце заміна складової частини з ідентифікаційним номером на номерну, яка була виготовлена безпосередньо на заводі-виробнику ТЗ - «BMW», та була завезена на територію України з заводу-виробника і розмитнена у відповідності до чинного законодавства у 2017 році. Саме позивач придбала номерну панель у офіційного дилера «BMW» в Україні - TOB «АВТ Баварія Україна», яке завезло та розмитнило цю панель шляхом електронного декларування (копія митної декларації по формі МД-2 була додана до позовної заяви і мається в матеріалах справи). У митній декларації номерна деталь зазначена як колісна ніша НОМЕР_1 (тобто розмитнюється з нанесеним ідентифікаційним номером) арт. 41112210488, і цей ідентифікаційний номер на деталі збігається з ідентифікаційним номером застрахованого ТЗ. Розмитнена панель була передана страхувальниці згідно з реалізаційною накладною №994944 від 10.05.2017 року, у якій вона позначена під кодом артикула 41112210488 (копія накладної № 994944 від 10.05.2017 року та квитанції про оплату товару, переданого за нею, від 21.04.2017 року були додані до позовної заяви і маються в матеріалах справи). Згідно з п. 8 Порядку № 1388 (у редакції, яка діяла на момент укладення договору), у разі митного оформлення транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, які ввозяться на митну територію України, за електронною митною декларацією така декларація з накладеним кваліфікованим електронним підписом відповідальної посадової особи органу доходів і зборів передається за допомогою засобів інформаційно-телекомунікаційних систем органам МВС. Таким чином, офіційний дилер «BMW» в Україні - ТОВ «АВТ Баварія Україна», на замовлення позивача ввіз на територію України номерну панель, розмитнив її (чи повідомили митні органи МВС чи ні, невідомо, та це не має жодного значення, оскільки це зона відповідальності митних органів, а не позивача), та передав позивачу, а позивач прийняв, та оплатив цю деталь. Отже, у даному випадку панель замінялась не на безномерну, а на номерну, яка була виготовлена безпосередньо на заводі-виробнику транспортних засобів «BMW», у Німеччині, та була завезена на територію України з заводу-виробника його офіційним дилером і розмитнена у відповідності до чинного законодавства у 2017 році, відповідно й дублювання в даному випадку робити було не треба, що і підтвердив Висновок «Сантодору» № 0212/2-Б від 12.02.2019 року. Щодо розміру страхової виплати, апелянт погоджується з розміром позовних вимог, визначеним у заяві про зменшення розміру позовних вимог, що і підлягає стягненню судом апеляційної інстанції у разі постановлення нового рішення по справі. Також, апелянт зазначав про те, що витрати відповідача на правничу допомогу за цією конкретною справою не підлягають відшкодуванню у будь-якому випадку. Маючи у своєму розпорядженні кваліфікованих спеціалістів з врегулювання спорів за страховими випадками, відповідач має всі можливості захищати свої інтереси через самопредставництво у порядку ч. 3 ст. 58 ЦПК України, згідно з якою юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Інтереси відповідача може представляти і її співробітник за трудовим договором, наприклад юрисконсульт, або інша особа, а не обов`язково адвокат. Відповідач займається господарською діяльністю з метою отримання прибутку, тому має можливість закладати у страхові тарифи і можливі витрати за судовими спорами. Мати адвоката у якості представника - це законне право відповідача, однак витрати на нього не є неминучими і необхідними, відтак їх стягнення судом є помилковим. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ПрАТ «Просто-страхування» - адвокат Синюк С.Л. проти задоволення скарги ОСОБА_1 заперечив та просив відмовити у задоволенні скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалене з додержанням вимог закону. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Хомалах М.Д. апеляційну скаргу підтримав та просив про її задоволення з викладених у ній підстав. Представник відповідача ПрАТ «Просто-страхування» - адвокат Синюк С.Л. в апеляційному суді проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечив та просив рішення суду залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на скаргу. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що 02.04.2019 року між ПрАТ «Просто-страхування» та ОСОБА_1 було укладено договір добровільного страхування «Преміум Каско» № 1900168 щодо страхування транспортного засобу BMW Х4, д.н.з. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 . Строк дії договору з 03.04.2019 р. по 02.04.2020 року. Також встановлено, що автомобіль BMW, д.н.з. НОМЕР_1 , належить на праві власності ОСОБА_1 і був зареєстрований на ім`я позивача 18.04.2017 року територіальним сервісним центром № 3242 РСЦ МВС в Київській області. Встановлено, що під час дії договору страхування, а саме 27.12.2019 року о 22 год. 30 хв. в м. Гостомель сталася дорожньо-транспортна пригода за участі застрахованого автомобіля BMW Х4, д.н.з. НОМЕР_1 , в якій зазначений транспортний засіб отримав механічні пошкодження. Про подію, що має ознаки страхового випадку, відповідача було повідомлено 28.12.2019 року. Заява на виплату страхового відшкодування ОСОБА_1 подано до ПрАТ «Просто-страхування» 03.03.2020 року. Також встановлено, що за висновком експертного автотоварознавчого дослідження № 80-D/84/7 від 13.01.2020 року, складеного ФОП ОСОБА_4 на замовлення ПрАТ «Просто-страхування», вартість матеріального збитку, спричиненого власнику BMW, д.н.з. НОМЕР_1 , без урахування ПДВ, становить 492 043,72 грн. З даною сумою позивач погодилась в ході розгляду справи. 12.03.2020 року представник відповідача повідомив представника ОСОБА_1 про відсутність правових підстав для виплати страхового відшкодування відповідно до умов п. 2.11.3.10 договору страхування у зв`язку із недотриманням положень підп. 11 п. 2.11.3.10 договору, зважаючи на неповідомлення про зміну ідентифікаційного номеру. 13.04.2020 року представник ПрАТ «Просто-страхування» повторно повідомив представника позивача про відсутність підстав для визнання випадку страховим та виплати страхового відшкодування. З вищенаведеною відмовою позивач не погодилась та звернулась до суду з даним позовом. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з його недоведеності та необґрунтованості, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного. Відповідно до положень ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Відповідно до положень ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, як це визначено ч. 1ст. 526 ЦК України. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Стаття 16 Закону України «Про страхування» передбачає, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування, а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Отже, договором страхування обов`язки покладені як на страховика, так і на страхувальника. Представник відповідача під час розгляду справи в суді першої інстанції зазначав, що під час укладання договору страхування співробітниками відповідача був проведений огляд транспортного засобу в результаті якого не було виявлено будь яких ознак щодо стороннього втручання, переобладнання, проведення кузовних ремонтних робіт транспортного засобу «BMW», д.н.з. НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , при цьому позивачем не було повідомлено відповідача про обставини, які мають суттєве значення для кваліфікації об`єкту страхування до страхового ризику. Відповідно до ст. 538 Цивільного кодексу України, виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не ви­пливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Договір страхування Premium №1900168 від 02 квітня 2019 року обумовлює виникнення зустрічного обов`язку в обох сторін, отже важливим є момент виконання обома сторонами свого обов`язку. Відповідно до п. 2.11.2.2. Договору, страхувальник зобов`язаний при укладанні цього Договору надати Страховику інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі письмово інформувати його про будь-яку зміну ступеню страхового ризику та положень цього Договору протягом 3 (трьох) календарних днів з дати такої зміни. Згідно з п. 2.11.2.10 Договору, страхувальник зобов`язаний виконувати в повному обсязі умови цього Договору. При цьому, порушення умов цього Договору Вигодонабувачем і особами, допущеними до керування застрахованим ТЗ за цим Договором, розцінюється як порушення цього Договору самим Страхувальником. Відповідно до п. 2.11.3.1 Договору Страховик має право перевіряти надану Страхувальником інформацію, а також виконання (дотримання) умов цього Договору та з урахуванням положень п. п. 2.11.3.3 Договору для з`ясування обставин, причин, розміру і характеру збитку, заподіяного застрахованому ТЗ, направляти запити у відповідні компетентні органи, що можуть володіти необхідною інформацією, замовляти проведення незалежної експертизи, а також самостійно з`ясовувати причини та обставини страхового випадку. Оскільки в ході з`ясування обставин дорожньо-транспортної пригоди у AT„ПРОСТО-страхування" виникли додаткові питання щодо належної ідентифікації транспортного засобу «BMW», н.з. НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , відповідач, керуючись вимогами ст. 25 Закону України "Про страхування" та п. 2.11.3.3. Договору страхування, скористався наданим правом та прийняв рішення про проведення страхового розслідування. З метою встановлення обставин справи AT «ПРОСТО-страхування» звернулось з листом до КНДІСЕ з проханням проведення трасологічного дослідження вищезазначеного транспортного засобу. Відповідно до Висновку експертного дослідження за результатами проведеного трасологічного дослідження №3159/20-52 від 10.02.2020 року встановлено, що ідентифікаційний номер НОМЕР_4 наданого на дослідження автомобіля «BMW Х4», д.н.з. НОМЕР_1 , нанесений на полці правого бризговика в моторному відсіку, змінювався шляхом заміни номерної деталі на іншу, на яку був нанесений номер такого ж змісту НОМЕР_1. Формат шрифту знаків нового номера та мікрорельєф їх стінок і дна не відповідають тим, які наносяться виробником при серійному виготовленні і маркуванні автомобілів даної моделі. Встановлено, що відповідно до положень пункту 2.11.3.10 Договору страхування укладеного між сторонами, Страховик має право відмовити Страхувальникові у виплаті страхового відшкодування (виплати) у випадках, передбачених цим Договором та чинним законодавством України. Зокрема, але не виключно, підставою для відмови є невиконання та/або порушення Страхувальником зобов`язань, умов, зазначених в цьому Договорі (підп. «13» пункту 2.11.3.10 Договору); встановлення факту знищення, підробки або заміни номерів кузова, шасі або заміни без дозволу відповідних органів номерної панелі з ідентифікаційним номером ТЗ (підп. «11» пункту 2.11.3.10 Договору); якщо подія, яка призвела до збитків або збитки підпадають під «Виключень - із страхових випадків і обмеження страхування» згідно розділу 2.3. цього Договору та інших положень цього Договору (підп. «16» пункту 2.11.3.10 Договору). Представником позивача в судовому засіданні було зазначено, що ОСОБА_1 придбала номерну панель на заводі виробника транспортного засобу та отримала деталь 10.05.2015 року, і в подальшому панель була встановлена на застрахований автомобіль. Те, що на автомобіль встановлювалась номерна деталь підтверджується висновком 0212/2-Б від 12.02.2019 року спеціаліста з дослідження автомобіля BMW ТОВ «Науково-дослідне Бюро судових експертиз «Сантадор». Наявні в матеріалах справи документи, а саме: копія накладної № 994944 від 10.05.2017 року та квитанція про оплату товару від 21.04.2017 року свідчать про те, що позивач замовила у ТОВ «АВТ Баварія Україна» колісну нішу НОМЕР_2. З Висновку № 0212-Б спеціаліста з дослідження автомобіля BMW від 12.02.2019 року вбачається, що ідентифікаційний номер « НОМЕР_2 » досліджувального автомобіля BMW не змінювався та є первинним. На оглянутому автомобілі номер на передній панелі моторного відсіку нанесений в умовах авторизованого сервісного центру при проведенні ремонтно-відновлювальних робіт з заміною правої частини передньої панелі моторного відсіку. Також з висновку спеціаліста вбачається, що автомобіль оглядався 27.05.2017 року і було встановлено, що ідентифікаційний номер автомобіля не змінювався, а після огляду автомобіля 12.02.2019 року встановлено, що всі носії даних, які були виявлені при першому огляді, співпадають із тими, які виявлені при повторному огляді. Відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України «Про автомобільний транспорт» транспортні засоби та частини до них повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів і конструкторської документації та мати маркування для їх ідентифікації. Ідентифікаційний номер транспортного засобу, або VIN-код - це унікальний серійний номер, що застосовується в автомобільній промисловості для індивідуального розпізнавання кожного механічного транспортного засобу, причіпного транспортного засобу, мотоцикла та мопеда, визначення яких подані в міжнародному стандарті ISO 3833. Відповідно до зазначеного міжнародного стандарту VIN-код є ідентифікаційним номером транспортного засобу, який є структурованим поєднанням буквенно-цифрових символів, присвоюється виключно виробником транспортного засобу на готовий до експлуатації транспортний засіб з метою його ідентифікації та наноситься на кузов транспортного засобу. Частиною 3 статті 34 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення. Відповідно до пункту 15 «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів», який затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.1998, державна реєстрація (перереєстрація), зняття з обліку транспортних засобів, крім випадків вибракування їх у цілому, без ідентифікаційного номера або із знищеними, пошкодженими (один чи кілька символів номера візуально не визначаються) чи підробленими (змінено один або кілька символів номера, замінено панель (табличку) або частину панелі (таблички) з номером) ідентифікаційними номерами складових частин (кузова, шасі, рами) не допускається. На самостійно сконструйовані транспортні засоби та на зареєстровані в підрозділах Державтоінспекції транспортні засоби із знищеними ідентифікаційними номерами їх складових частин (кузова, шасі, рами, двигуна) або на транспортні засоби, ідентифікаційні номери складових частин яких пошкоджені під впливом корозії, знищені (пошкоджені) чи підроблені внаслідок незаконного заволодіння або в разі, коли проведена заміна таких складових частин після дорожньо-транспортної пригоди, наносяться спеціальні індивідуальні номери чи здійснюється дублювання первинних ідентифікаційних номерів складових частин (у разі встановлення відповідності ідентифікаційного номера таким засобам) згідно з вимогами міжнародних і державних стандартів. У випадку пошкодження ідентифікаційних номерів складових частин передбачено нанесення спеціальних індивідуальних номерів або здійснюється дублювання первинних ідентифікаційних номерів складових частин (у разі встановлення відповідності ідентифікаційного номера таким засобам) згідно з вимогами міжнародних і державних стандартів, в розумінні п. 9.5 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 379 від 11.08.2010 року. Згідно п.9.5.5 зазначеної Інструкції якщо за результатами експертного дослідження встановлено повний зміст первинного (заводського) ідентифікаційного номера ТЗ, а також ознаки його нанесення в мовах підприємства - виробника, власник ТЗ або уповноважена ним особа звертається до Головного сервісного центру МВС України щодо можливості дублювання ідентифікаційних номерів ТЗ. За результатами розгляду поданих матеріалів працівниками Головного сервісного центру МВС України складається аргументований висновок, який затверджується керівництвом Головного сервісного центру МВС України щодо дублювання ідентифікаційного номера ТЗ або надається письмова обґрунтована відмова в проведенні такого дублювання (пункт 9.5.6 Інструкції). Відповідно до п. 9.5.7 Інструкції ТЗ з висновком Головного сервісного центру МВС України, відповідними матеріалами підрозділу внутрішніх справ (довідка про факт незаконного заволодіння та перебування в розшуку ТЗ, довідка про дорожньо - транспортну пригоду тощо) надається до Науково-дослідного Бюро судових експертиз «Сантодор» або іншої визначеної МВС спеціалізованої експертної установи, де після проведення необхідної додаткової перевірки ТЗ та документів, що його супроводжують, на металевих невід`ємних складових частинах ТЗ проводиться дублювання ідентифікаційних номерів ТЗ. За положеннями п. 33 Порядку № 1388 перереєстрація транспортних засобів проводиться у разі отримання свідоцтва про реєстрацію замість утраченого або не придатного для користування, зміни їх власників, місця стоянки, місцезнаходження або найменування власників - юридичних осіб, місця проживання або прізвища, імені чи по батькові фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, а також кольору або марки транспортного засобу внаслідок переобладнання чи заміни двигуна або кузова, інших складових частин, що мають ідентифікаційні номери. У матеріалах справи наявна відповідь Головного сервісного центру МВС України від 21.02.2020 року за № 31/4527, надана на відповідний запит АТ «Просто-страхування», яка свідчить про те, що автомобіль BMW д.н.з. НОМЕР_1 , зареєстрований 18.04.2017 року з номером кузова НОМЕР_2 , виправлення номеру кузову, номеру двигуна та інше переобладнання не проводилось, відомості про зміну номерної панелі з ідентифікаційним номером НОМЕР_2 та про надання на це дозволу в базі даних Єдиного державного реєстру транспортних засобів відсутні. Під час розгляду справи судом не було встановлено обставин, які б свідчили, що на заміну складової частини автомобіля, що має ідентифікаційний номер у зв`язку з його пошкодженням (знищенням), та що було здійснено перереєстрацію транспортного засобу з дотриманням вимог вищезазначеного порядку. Згідно з п. 2.11.2.2. укладеного між сторонами договору страхування, страхувальник взяв на себе зобов`язання при укладанні договору надати страховику інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, за положеннями ст. 627 ЦК України. Тобто, укладаючи договір страхування, сторони погодили його умови і, зокрема, передбачили право страховика відмовити у виплаті страхового відшкодування у разі заміни без дозволу відповідних органів номерної панелі з ідентифікаційним номером транспортного засобу. З огляду на вищенаведені обставини, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що позов ОСОБА_1 в частині стягнення страхового відшкодування, витрат, сплачених позивачем за стоянку автомобіля, послуг дефектування та інших необхідних послуг, задоволенню не підлягає, оскільки судом не було встановлено обставин, які б свідчили про порушення відповідачем умов договору страхування, укладеного 02.04.2019 року між ним та позивачем ОСОБА_1 . При цьому, саме позивач порушила умови підписаного нею договору, оскільки вчасно не повідомила страховика про відомі їй істотні обставини, а саме заміну номерної панелі кузова, що було її обов`язком згідно умов договору та приписів статті 526 та 530 ЦК України. Оскільки судом у зв`язку із недоведеністю факту порушення відповідачем умов договору страхування не встановлено підстав для стягнення з відповідача на користь позивача страхового відшкодування, обґрунтованим є і висновок суду в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача пені за несвоєчасне здійснення страхового відшкодування, а також індексу інфляції та трьох процентів річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов`язання, зважаючи на те, що стягнення даних сум з боржника обумовлюється невиконанням або неналежним виконанням ним зобов`язання, чого при розгляді справи встановлено не було. Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Враховуючи те, що в судовому засіданні встановлено та доведено факт неналежного виконання позивачем обов`язків по договору страхування, а саме порушення ОСОБА_1 , як страхувальником, п. 2.11.2.2 Договору в частині ненадання страховику інформації про відомі їй обставини щодо заміни без дозволу відповідних органів номерної панелі з ідентифікаційним номером ТЗ, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, внаслідок чого страховик отримав право на підставі положень пп. 13 п. 2.11.3.10 Договору відмовити страхувальникові у виплаті страхового відшкодування, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення із відповідача (страховика) на користь позивача (страхувальника) страхового відшкодування, та, як наслідок, відмову у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до переоцінки доказів і незгоди позивача з висновками суду щодо їх оцінки. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, та з урахуванням недоведеності позовних вимог обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову. При цьому, доводи апеляційної скарги позивача про те, що панель замінялась не на безномерну, а на номерну,яка була виготовлена безпосередньо на заводі-виробнику ТЗ - «BMW»у Німеччині, та була завезена на територію України з заводу-виробника його офіційним дилером і розмитнена у відповідності дочинного законодавства у 2017 році, висновків суду з приводу порушення позивачем умов укладеного між сторонами договору страхування не спростовують. Необґрунтованими є і доводи скарги про те, що оскільки заміна номерної панелі кузову відбулася у 2017 році, у позивача був відсутній обов`язок повідомляти відповідача про цю обставину, оскільки п. 2.11.2.2 Договору передбачений обов`язок страхувальника щодо повідомлення страховика про всі відомі обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, які були наявні на момент укладення договору страхування та обов`язок повідомлення про наступні зміни ступеню страхового ризику, які відбуваються вже після укладення договору протягом 3 днів з дати такої зміни. Необгрунтованими також є і посилання позивача на те, що неповідомлення нею страховика про обставини заміни номерної панелі не має істотного значення для оцінки страхового ризику, оскільки ці твердження позивача не обґрунтовані жодними належними та допустимими доказами та є лише припущеннями, і в силу положень ст. 81 ЦПК України не можуть бути враховані при оцінці законності та обґрунтованості ухваленого судом першої інстанції рішення. Натомість відповідно до змісту договору страхування, який укладений між сторонами, зокрема пп. 11 п. 2.11.3.10 підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є встановлення факту заміни номерної панелі з ідентифікаційним номером ТЗ без дозволу відповідних органів, що свідчить про істотність зазначених обставин для страховика. Відхиляються колегією суддів і доводи стовно безпідставності стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу. Обгрунтовуючи апеляційну скаргу в цій частині, позивач зазначив, що маючи у своєму розпорядженні кваліфікованих спеціалістів з врегулювання спорів за страховими випадками, відповідач має всі можливості захищати свої інтереси через самопредставництво у порядку ч. 3 ст. 58 ЦПК України, згідно з якою юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Інтереси відповідача може представляти і її співробітник за трудовим договором, наприклад юрисконсульт, або інша особа, а не обов`язково адвокат. Відповідач займається господарською діяльністю з метою отримання прибутку, тому має можливість закладати у страхові тарифи і можливі витрати за судовими спорами. Мати адвоката у якості представника - це законне право відповідача, однак витрати на нього не є неминучими і необхідними, відтак їх стягнення судом є помилковим. Стягуючи з позивачки на користь відповідача 10 000 грн. 00 коп. витрат за надану правову допомогу, суд першої інстанції виходив з реальності та співмірності цих понесених відповідачем витрат, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До таких витрат належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно з ч.5 ст.137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Такої ж думки дотримується Верховний суд у постановах від 13 червня 2018 року по справі № 757/47925/15-ц та від 19 вересня 2018 року по справі № 361/6253/16-ц. З матеріалів справи вбачається, що представник позивача, подаючи до суду заяву про стягнення витрат за професійну правничу допомогу, дотримався вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України, оскільки заяву про стягнення витрат ним було зроблено до закінчення судових дебатів із наданням суду документальних доказів на підтвердження факту їх понесення. Суд першої інстанції, стягуючи з позивача понесені відповідачем витрати на правову допомогу, повно та всебічно дослідив матеріали справи, врахував складність справи та виконані адвокатом роботи (надані послуги), час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих адвокатом послуг (виконаних робіт), та дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. Інші доводи апеляційної скарги позивача зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин; законності та обґрунтованості рішення суду ці доводи не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги позивача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги ОСОБА_1 - без задоволення. Щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 залишається без задоволення, тобто рішення ухвалене на користь ПрАТ «Просто-страхування», яким під час розгляду справи апеляційним судом понесено витрати по професійній правовій допомозі на суму 10 000,00 грн., що підтверджується належними, допустимими та достовірними доказами, вимога представника відповідача про стягнення цих витрат є обґрунтованою. При цьому, апеляційний суд враховує, що на підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу адвокатом Синюком С.Л. в інтересах ПрАТ «Просто-страхування» подано копію рахунку фактури №3 від 01.06.2022 року; копію платіжного доручення від 01.06.2022 року №6580 року; акт виконаних робіт від 20.06.2022 року (а.с.172-174). В судовому засіданні, заперечуючи проти заявленого відповідачем розміру витрат на правничу допомогу, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Хомалах М.Д. звернувся до суду з клопотанням про зменшення розміру витрат на правничу допомогу. Аналізуючи надані суду апеляційної інстанції докази на підтвердження заявленого розміру судових витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги, враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зменшення їх розміру та стягнення з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Просто-страхування» 5 000 грн. витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги у суді апеляційної інстанції. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 вересня 2021 року - залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. 00 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: