Постанова Київський апеляційний суд № 760/21993/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 липня 2022 року м. Київ Справа № 760/21993/20 Провадження: № 22-ц/824/1898/2022 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Борисової О.В., Нежури В.А. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 18 березня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Оксюти Т.Г., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації в розмірі 1/2 частини вартості автомобіля та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про стягнення грошової компенсації в розмірі 1/2 частини вартості автомобіля, встановив: У жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , в період якого було набуто автомобіль марки ГАЗ 33023, номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 . На 1/2 частину вказаного автомобіля було визнано право власності за ОСОБА_2 в порядку поділу майна подружжя на підставі рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 06.04.2016 року.З моменту поділу майна та ухвалення судового рішення він жодним чином не користувався даним автомобілем. Автомобіль зареєстрований за ОСОБА_1 та не перереєстровувався. Відповідачка використовує автомобіль у своїх цілях та інтересах, що підтверджується договором позички транспортного засобу від 28.05.2010 року, довіреністю на використання цього ж автомобіля від 25.12.2014 року. За наведених обставин, просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь грошову компенсацію в розмірі 1/2 частини вартості автомобіля марки ГАЗ 33023, номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , а саме 49172,15 грн. та стягнути судові витрати. У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подала зустрічну позовну заяву про стягнення грошової компенсації в розмірі 1/2 частини вартості автомобіля, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона ніколи не використовувала і не використовує автомобіль марки ГАЗ 33023, номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 в своїх інтересах, оскільки він був придбаний для здійснення постійних перевезень вантажів ТОВ «Будівельно-сервісна компанія «Барельєф» та Будівельна фірма «Барельєф», кінцевим бенефеціарним власником і керівником якого був ОСОБА_2 . Автомобіль є неподільною річчю і він може бути виділений одному із співвласників із стягненням грошової компенсації з іншого співвласника за умови, що це не становитиме для нього надмірний тягар. Для ОСОБА_2 не є обтяжливим тягарем здійснення компенсації за 1/2 частину вантажного автомобіля на її користь, тоді як вимога первісного позову сплатити ОСОБА_2 49172,15 грн. в даний час для неї, ОСОБА_1 , є надмірним тягарем, оскільки на її утриманні знаходяться двоє малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , єдиним джерелом доходу є її заробітна плата. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 18 березня 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію в розмірі 1/2 частини вартості автомобіля марки ГАЗ 33023, номер кузова: НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , в сумі 49 172,15 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 840,80 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення її зустрічного позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що право керувати спірним автомобілем мають ОСОБА_2 та ОСОБА_7 . Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу з моменту придбання знаходилось у ОСОБА_2 . Автомобіль був придбаний для здійснення постійних перевезень товариствами «Будівельно-сервісна компанія «Барельєф» та «Будівельною фірмою «Барельєф», співзасновником та директором яких ОСОБА_2 . Автомобілем фактично користувався ОСОБА_4 , який працював у вказаних товариствах на підставі договору позички транспортного засобу, який був укладений між нею, ОСОБА_1 , та ОСОБА_4 , на прохання та за ініціативою ОСОБА_2 . Після розірвання шлюбу та поділу майна жодних документів щодо володіння, користування та розпорядження автомобілем вона не підписувала. Про наявність полісу страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому страхувальником спірного автомобіля виступає невідомий їй ОСОБА_4 , вона дізналась з сайту МТСБУ та від ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія». При цьому, судом не було задоволено її клопотання про допит ОСОБА_4 для встановлення обставин реєстрації страхового полісу. Зазначені у оспорюваному судовому рішенні пояснення ОСОБА_4 не відповідають тим поясненням, які він надавав та вказував, що автомобіль використовувався для перевезення вантажів товариств «Будівельно-сервісна компанія «Барельєф» та «Будівельною фірмою «Барельєф», автомобіль в експлуатацію йому передавав ОСОБА_2 , на даний час автомобіль проданий. Окрім того, судом не прийнято до уваги те, що на її утриманні перебуває двоє дітей та єдиним джерелом доходом є заробітна плата. Неможливість ОСОБА_2 сплатити на її, ОСОБА_1 , користь грошової компенсації за Ѕ автомобіля спростовується поданням ОСОБА_2 чергового позову про виділ в натурі частки нерухомого майна, витрати з подання якого складають 45 350 грн. Ухвалами Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечував проти апеляційної скарги та зазначав, що факт наявності у нього свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу і факт експлуатації його спростовується матеріалами справи та поясненнями третьої сторони. Також вказував, що на період купівлі транспортного засобу ТОВ «БФ «Барельєф» ще не існувало. Автомобіль придбавався з метою певного доходу сім`ї, а не для постійних перевезень товариствами, які ТОВ «БФ «Барельєф» не здійснює. Факт обслуговування автомобіля до розірвання шлюбу ним не заперечується, після розладу у відносинах з дружиною цим питанням займався ОСОБА_4 . Наявність у ОСОБА_1 полісу страхування підтверджує факт володіння, розпоряджання та користування спірним автомобілем або надання згоди на це ОСОБА_1 . Щодо продажу автомобіля зазначив, що ОСОБА_4 в суді першої інстанції пояснив, що здав автомобіль на металобрухт, що без згоди власника, тобто, ОСОБА_1 неможливо. Окрім цього, за його заявою в органи поліції було встановлено, що спірний автомобіль експлуатується по теперішній час. Щодо укладення договору позички транспортного засобу та видачі довіреності за його, ОСОБА_2 , ініціативи зазначив, що вказані правочини укладались ОСОБА_1 за її внутрішньої волі та за відсутності будь-якого примусу з іншого боку. Необґрунтованими вважав посилання скаржниці на те, що вона сама утримує двох дітей, оскільки ним, ОСОБА_2 сплачуються аліменти на їх утримання, окрім того, він також приймає участь в оплаті продуктів харчування, занять з логопедами, учбових курсів, спортивних секції тощо, при тому, що він не має власного житла та щодо нього відкрито чотири виконавчих провадження. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна задоволенню не підлягає. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого Центральним відділом державної реєстрації шлюбів Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, 26.10.2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб за актовим записом №3755. Від шлюбу сторони мають двох синів ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 28.03.2016 року шлюб між сторонами було розірвано. Рішенням Солом`янського районного суд м. Києва від 06.04.2016 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ПАТ «АРТЕМ-БАНК» про поділ майна подружжя - задоволено частково. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя - задоволено. Розділено майно подружжя. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 , право власності на 1/2 частину автомобіля марки «ГАЗ 33023», номер кузова НОМЕР_4 , державний номер НОМЕР_2 , колір білий. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину автомобіля марки «ГАЗ 33023», номер кузова НОМЕР_4 , державний номер НОМЕР_2 , колір білий. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію 1/2 частки спільних боргових зобов`язань подружжя в сумі 7614,36 грн. В решті позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ПАТ «АРТЕМ-БАНК» про поділ майна подружжя - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 3654,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 567,86 грн. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 15.08.2016 року рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсації 1/2 частини спільних боргових зобов`язань подружжя в сумі 7614,36 грн. та відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсації вартості 3/4 частин автомобіля легкового універсал-В, марки «Hyundai», модель «Santa Fe», номер кузова НОМЕР_5 д.н. НОМЕР_6 скасовано. Ухвалено в цих частинах позовних вимог за основним та зустрічним позовами нове рішення. Відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 7614,36 грн. та зменшено розмір судового збору стягнутого з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з 567,86 грн. до 491,72 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію 1/2 частини автомобіля легкового універсал-В, марки «Hyundai», модель «Santa Fe», номер кузова НОМЕР_5 д.н. НОМЕР_6 у розмірі 279650 грн. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 по автомобілю марки «Hyundai» відмовлено. В решті рішення суду залишено без змін. 07 жовтня 2009 року подружжям ОСОБА_8 був придбаний автомобіль ГАЗ номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 . Згідно договору позички транспортного засобу від 28.05.2010 року, ОСОБА_1 передала ОСОБА_4 в тимчасове безоплатне користування строком на 3 роки транспортний засіб марки ГАЗ номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 . В подальшому, ОСОБА_1 уповноважила довіреністю від 25.12.2014 року ОСОБА_4 представляти її інтереси з питань експлуатації належного їй на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ автомобіля марки ГАЗ номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 . Задовольняючи первісний позов та відмовляючи у зустрічному позові, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 був позбавлений можливості користуватися спільним транспортним засобом, скрутне матеріальне становище відповідачки не підтверджене доказами, окрім того, законом не передбачено такої підстави для позбавлення власника своєї власності, як неспроможність співвласників, у власності та користуванні яких залишається спільне майно, сплатити компенсацію, та, що це є для них надмірним тягарем. Об`єкт спільної власності може бути відчужено з компенсацією кожному власнику його частки, що є прикладом дотримання балансу інтересів усіх співвласників. Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до положень статей 317, 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Відповідно до частин першої-третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. При цьому слід також враховувати, що у силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності. Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права. З урахуванням закріплених у пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, суди мають встановити, зокрема, чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар. Така правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс16 і вона є незмінною. При вирішенні справи необхідно враховувати загальні засади цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України) щодо справедливості, добросовісності та розумності з врахуванням прав та інтересів усіх співвласників. При цьому суду необхідно ретельно вивчити обставини справи з метою з`ясування, чи не зловживає позивач, який бажає виділу частки зі спільного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні та чи реалізація цього права не порушить прав інших осіб, які не мають змоги сплатити співвласнику грошову компенсацію вартості його частки (постанова Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 6-4цс14). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та несе ризики настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або невчиненням нею процесуальних дій.(ст.12 ЦПК України). За приписами статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК ). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Відповідно до статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Оцінивши наявні в матеріалах справи докази як у їх сукупності, так і кожен окремо, та встановивши, що право власності на автомобіль марки ГАЗ 33023, номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , зареєстроване за ОСОБА_1 , яка на підставі договору позички транспортного засобу від 28.05.2010 року передала в тимчасове безоплатне користування строком на 3 роки транспортний засіб марки ГАЗ номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_4 , а в подальшому, уповноважила останнього довіреністю від 25.12.2014 року представляти її інтереси з питань експлуатації вказаного автомобіля, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що саме ОСОБА_1 володіє, розпоряджається та користується спірним автомобілем, а ОСОБА_2 був позбавлений можливості користуватися спільним транспортним засобом. Окрім того, факт розпорядження ОСОБА_1 автомобілем підтверджується наявним у неї полісом страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» №АР/8127400 від 26.06.2020 року, в якому страхувальником виступає ОСОБА_4 . Та обставина, що сторони у справі заперечують факт обізнаності про обставини страхування автомобіля невідомою їм особою ( ОСОБА_4 ), не може свідчити про те, що ОСОБА_1 не користується вказаним автомобілем, оскільки відповідно до положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальниками можуть бути юридичні особи та дієздатні громадяни, які є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського володіння, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах. Окрім того, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб. Ураховуючи наведене, колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржниці щодо її необізнаності стосовно страхування ОСОБА_4 спірного автомобіля, доказів вчинення нею, ОСОБА_1 , будь-яких дій щодо встановлення вказаних обставин матеріали справи не містять. Доводи апеляційної скарги про те, що судом не було задоволено її клопотання про допит ОСОБА_4 для встановлення обставин реєстрації страхового полісу спростовуються матеріалами цивільної справи, які, окрім клопотань ОСОБА_1 про допит свідка ОСОБА_9 , клопотань про допит інших свідків, зокрема, ОСОБА_4 , не містять. Наявна в матеріалах справи заява ОСОБА_1 про залучення до участі у справі в якості третіх осіб ОСОБА_4 та ОСОБА_4 , яка вирішена судом, не є клопотанням про допит свідків. Також не можуть бути взяті до уваги доводи апеляційної скарги про те, що спірний автомобіль був придбаний для здійснення постійних перевезень товариствами «Будівельно-сервісна компанія «Барельєф» та «Будівельною фірмою «Барельєф», співзасновником та директором яких ОСОБА_2 , оскільки ТОВ «Будівельно-сервісна компанія «Барельєф» зареєстроване 23.04.2012 року, ТОВ «Будівельною фірмою «Барельєф» зареєстроване 13.10.2016 року, тобто, на час купівлі колишнім подружжям вказаного автомобіля та передання його у користування ОСОБА_4 , вказаних товариств ще не існувало. При цьому, ОСОБА_2 не заперечується факт часткового користування послугами перевезень за допомогою вказаного автомобіля з боку вказаних товариств, однак, лише з підстав надходження коштів (доходу) до сімейного бюджету подружжя. Доказів на підтвердження факту користування особисто ОСОБА_2 спірним автомобілем, як до, так і після поділу майна подружжя, матеріали справи не містять, окрім того, та обставина, що після поділу майна подружжя ОСОБА_2 автомобілем не користувався та його місцезнаходження йому невідоме, підтверджені поясненнями ОСОБА_4 в суді першої інстанції. В матеріалах справи також відсутні будь-які докази на підтвердження факту укладення договору позички транспортного засобу та видачі довіреності на ім`я ОСОБА_4 за ініціативи ОСОБА_2 . Окрім того, правочин - це дія особи, яка відображає її внутрішню волю, укладений ОСОБА_1 як власником автомобіл,я договір позички автомобіля недійсним не визнавався, довіреність, видана на ім`я ОСОБА_4 , ОСОБА_1 не відкликалась. Не приймаються до уваги посилання скаржниці на те, що пояснення ОСОБА_4 не відповідають тим поясненням, які він надавав та вказував, що автомобіль використовувався для перевезення вантажів товариств «Будівельно-сервісна компанія «Барельєф» та «Будівельною фірмою «Барельєф», автомобіль в експлуатацію йому передавав ОСОБА_2 , на даний час автомобіль проданий, оскільки такі докази в матеріалах справи відсутні, окрім того, продаж вказаного автомобіля або вчинення інших правочинів щодо нього без згоди власника є неможливим. Перевіряючи доводи апеляційної скарги про те, що судом не прийнято до уваги те, що на її утриманні перебуває двоє дітей та єдиним джерелом доходом є заробітна плата, колегія суддів ураховує, що доказів на підтвердження вказаних обставин ОСОБА_1 ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції надано не було. Окірм того, ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву зазначено, що розмір її заробітної плати є нормальним. Також слід відмітити, що факт одноосібного утримання ОСОБА_1 двох дітей спростовується її ж поясненнями щодо сплати ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей. ОСОБА_2 фінансово приймає участь в інших витратах на дітей, зокрема, оплачує відвідування дітьми секцій, що підтверджується долученими до відзиву на апеляційну скаргу квитанціями. За наведених обставин, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що стягнення зі скаржниці грошової компенсації становитиме для неї надмірний тягар відхиляє як необґрунтовані. Доводи щодо можливості ОСОБА_2 сплатити грошову компенсацію спростовуються матеріалами справи, які свідчать про існування чотирьох відкритих виконавчих проваджень щодо нього, в тому числі, щодо сплати ним на користь ОСОБА_1 компенсації Ѕ частини автомобіля марки «Hyundai Santa Fe». Посилання скаржниці на подання ОСОБА_2 чергового позову про виділ в натурі частки нерухомого майна, витрати за подання якого складають 45 350 грн, не можуть вважатись належним та допустимим доказом на підтвердження факту задовільного матеріального становища ОСОБА_2 . Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та відмови у задоволенні зустрічного позову. Доводи апеляційної скарги у цій частині не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді справи. Разом з тим, ухвалюючи рішення про стягнення грошової компенсації, суд першої інстанції не звернув уваги на положення ч.ч. 2 та 3 ст. 364 ЦК України, відповідно до яких, право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання, а у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення. Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права. За наведених підстав, рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 18 березня 2021 року підлягає зміні шляхом доповнення його резолютивної частини 3 абзацом наступного змісту: «Припинити право власності ОСОБА_2 на Ѕ частину автомобіля марки «ГАЗ 33023», номер кузова НОМЕР_4 , державний номер НОМЕР_2 , колір білий». У іншій частині рішення суду є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст. 367, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 18 березня 2021 року змінити, доповнивши його резолютивну частину абзацом наступного змісту: Припинити право власності ОСОБА_2 на Ѕ частину автомобіля марки «ГАЗ 33023», номер кузова НОМЕР_4 , державний номер НОМЕР_2 , колір білий. В решті рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т.О. Невідома Судді О.В. Борисова В.А. Нежура