Постанова КЦС ВС № 756/11478/19

Постанова Іменем України 03 серпня 2022 року м. Київ справа № 756/11478/19 провадження № 61-5007св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 листопада 2019 року у складі судді Полонця С. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 04 березня 2020 року у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Миніч Т. І., Павицької Т. М., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») про визнання зобов`язання таким, що припинено внаслідок його виконання, визнання іпотеки припиненою, скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстрі іпотек, єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Позовну заяву мотивовано тим, що 11 квітня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ним було укладено кредитний договір № 0503/0408/45-007, відповідно до умов якого банк надав позичальнику в кредит грошові кошти у розмірі 75 000,00 дол. США зі сплатою 12,5 % річних на строк до 11 квітня 2028 року. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 11 квітня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ним було укладено іпотечний договір № 0503/0408/45-007-Z-1, відповідно до умов якого іпотекодавець передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 . У подальшому ВАТ «Сведбанк» відступило на користь ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а останнє - на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» права вимоги за кредитним договором та іпотечним договором від 11 квітня 2008 року. 12 грудня 2018 року ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло право власності на передану в іпотеку квартиру на підставі іпотечного застереження, яке міститься в іпотечному договорі від 11 квітня 2008 року № 0503/0408/45-007-Z-1 (пункт 12.3), і таким чином втратило право вимоги до боржника за основним зобов`язанням відповідно до частини п`ятої статті 36 Закону України «Про іпотеку». Позивач вважав, що за таких обставин зобов`язання за кредитним договором є припиненим на підставі статті 599 ЦК України внаслідок його належного виконання. Правовим наслідком припинення основного зобов`язання є припинення іпотеки. У зв`язку з належним виконанням кредитного договору прощення (анулювання) боргу не відбулось і законом не визначено можливості кредитора здійснювати прощення боргу за зобов`язанням, яке вже припинено. З огляду на викладене ОСОБА_1 просив суд: - визнати зобов`язання, яке виникло на підставі кредитного договору від 11 квітня 2008 pоку № 0503/0408/45-007, що укладений між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 , таким, що припинено внаслідок його виконання, проведеного належним чином; - визнати іпотеку, яка виникла на підставі іпотечного договору від 11 квітня 2008 pоку № 0503/0408/45-007-Z-1, що укладений між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 , припиненою; - скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстрі прав власності на нерухоме майно, державному реєстрі іпотек, єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 11 квітня 2008 року № 29511927 стосовно державної реєстрації іпотеки; - скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстрі прав власності на нерухоме майно, державному реєстрі іпотек, єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, від 11 квітня 2008 року № 29511850 стосовно державної реєстрації обтяження; - визнати протиправним прощення (анулювання) заборгованості за кредитним договором від 11 квітня 2008 року № 0503/0408/45-007, що укладений між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 , що оформлене довідкою TOB «Кредитні ініціативи» від 05 серпня 2019 року № 4597. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 27 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано зобов`язання, яке виникло на підставі кредитного договору від 11 квітня 2008 року № 0503/0408/45-007, укладеного між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 , таким, що припинено. Визнано іпотеку, яка виникла на підставі іпотечного договору від 11 квітня 2008 року № 0503/0408/45-007, укладеного між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 , припиненою. У іншій частині вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі йому права власності на предмет іпотеки відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» відбулося в частині боргу згідно з пунктом 12.3.1 іпотечного договору, а решту заборгованості ТОВ «Кредитні ініціативи» було прощено, тому підстави для визнання такого прощення протиправним відсутні. Таким чином, кредитне та іпотечне зобов`язання ОСОБА_1 перед ТОВ «Кредитні ініціативи» є припиненими з моменту отримання позичальником повідомлення ТОВ «Кредитні ініціативи» про анулювання боргу, а не внаслідок його виконання, проведеного належним чином, що є підставою для задоволення вимог в частині визнання основного зобов`язання та іпотеки припиненими. Наявність в державних реєстрах записів про реєстрацію іпотеки та обтяження жодним чином не порушують права та інтереси ОСОБА_1 , оскільки право власності на іпотечне майно зареєстровано у встановленому законом порядку за іпотекодержателем. Короткий зміст постанови апеляційного суду Постановою Житомирського апеляційного суду від 04 березня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено частково, рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 листопада 2019 року скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано іпотеку, яка виникла на підставі іпотечного договору від 11 квітня 2008 року № 0503/0408/45-007, укладеного між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 , припиненою. У іншій частині вимог відмовлено. Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що ТОВ «Кредитні ініціативи», задовольнивши свої вимоги за рахунок іпотечного майна у спосіб позасудового врегулювання, втратило право вимоги до боржника за основним зобов`язанням. Отже, вимога позивача про визнання іпотеки, яка виникла на підставі іпотечного договору від 11 квітня 2008 pоку № 0503/0408/45-007-Z-1, що укладений між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 , припиненою є обґрунтованою. Водночас позовна вимога ОСОБА_1 про визнання зобов`язання, яке виникло на підставі кредитного договору від 11 квітня 2008 pоку № 0503/0408/45-007, таким, що припинено внаслідок його виконання, проведеного належним чином, є безпідставною, оскільки довідкою ТОВ «Кредитні ініціативи» від 18 лютого 2020 року підтверджується, що залишок боргу лише за основним зобов`язанням становить 57 738,44 дол. США, що еквівалентно 1 600 114,91 грн. Отже, зобов`язання за договором позики на підставі статті 599 ЦК України не припинено належним виконанням. Вимога ОСОБА_1 про визнання протиправним прощення (анулювання) заборгованості за кредитним договором, яке оформлене довідкою TOB «Кредитні ініціативи» від 05 серпня 2019 року № 4597, не узгоджується із способами захисту цивільних прав та інтересів, передбаченими частиною другою статті 16 ЦК України, а тому не може бути задоволена. Вимоги позивача про скасування в державних реєстрах записів про реєстрацію іпотеки та обтяження є безпідставними, оскільки застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів 13 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 листопада 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 04 березня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частинах відмовлених позовних вимог і ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю. Касаційну скаргу мотивовано тим, що іпотечним договором не визначено, які правові наслідки настають у разі, якщо реалізованого майна є недостатньо для повного задоволення вимог іпотекодержателя. За таких обставин та з огляду на положення частини п`ятої статті 36 Закону України «Про іпотеку» після завершення позасудового врегулювання будь-які вимоги за основним зобов`язанням припиняються. Після державної реєстрації за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки зобов`язання вважається таким, що виконано. При цьому законодавством України не передбачено можливість припинення зобов`язання одночасно з двох окремих самостійних підстав: статті 599 ЦК України (припинення зобов`язання виконанням) та статті 605 ЦК України (припинення зобов`язання прощенням боргу). Тобто в результаті звернення стягнення на предмет іпотеки зобов`язання вважається виконаним, а не прощеним. Суд апеляційної інстанції взяв на себе функцію збирання доказів на користь сторони відповідача за відсутності відповідного клопотання. Висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним прощення (анулювання) заборгованості з тих підстав, що така вимога не узгоджується із способами захисту цивільних прав та інтересів відповідно до частини другої статті 16 ЦК України, належним чином не мотивовано. Короткий зміст позиції інших учасників справи У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у травні 2020 року, ТОВ «Кредитні ініціативи» заперечувало проти доводів ОСОБА_1 та просило закрити провадження у справі в частині позовних вимог про визнання припиненими зобов`язань за кредитним договором та договором іпотеки через відсутність предмета спору. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження, витребувано з Богунського районного суду м. Житомира цивільну справу № 756/11478/19. Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи 11 квітня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 0503/0408/45-007, відповідно до умов якого банк надав позичальнику в кредит грошові кошти у розмірі 75 000,00 дол. США зі сплатою 12,5 % річних на строк до 11 квітня 2028 року, а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов`язання у повному обсязі у терміни, передбачені цим договором (а. с. 10-14). Пунктом 1.4 кредитного договору передбачено, що кредитні кошти призначені для здійснення позичальником розрахунків за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 11 квітня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № 0503/0408/45-007-Z-1, відповідно до умов якого іпотекодавець передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 15, 16). 28 листопада 2012 року ВАТ «Сведбанк» відступило на користь ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на підставі договору факторингу № 15 права вимоги за кредитним договором та іпотечним договором від 11 квітня 2008 року (а. с. 17-38). Відповідно до договору факторингу від 28 листопада 2012 року ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи» права вимоги за вищезазначеними кредитним та іпотечним договорами. Того ж дня було укладено договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором № 6970, за яким відповідачу передано право вимоги за вищезазначеним іпотечним договором. Відповідно до рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 січня 2014 року у справі № 2-364/12, яке набрало законної сили, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів з визначенням початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації у розмірі 716 793,74 грн (а. с. 104). Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 18 березня 2015 року у справі № 758/14208/14-ц, яке набрало законної сили, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» 1 745 252,62 грн - заборгованість за зазначеним кредитним договором та 3 654,00 грн судового збору (а. с. 86-90). 12 грудня 2018 року ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло право власності на передану в іпотеку квартиру на підставі іпотечного застереження, яке міститься в іпотечному договорі від 11 квітня 2008 року № 0503/0408/45-007-Z-1 (пункт 12.3). Зазначені обставини підтверджуються інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 14 серпня 2019 року (а. с. 39, 40). 05 серпня 2019 року ТОВ «Кредитні ініціативи» видало ОСОБА_1 довідку № 4597 про отриманий дохід у вигляді прощеного боргу (а. с. 41). Відповідно до довідки № 4597 ТОВ «Кредитні ініціативи» повідомило ОСОБА_1 , що відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» ТОВ «Кредитні ініціативи» 12 грудня 2018 року задовольнило забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 , яка знаходилась в іпотеці ТОВ «Кредитні ініціативи» відповідно до умов договору іпотеки від 11 квітня 2008 року. Згідно з висновком суб`єкта оціночної діяльності ринкова вартість предмета іпотеки визначена на рівні 468 109,00 грн. Після набуття ТОВ «Кредитні ініціативи» права власності на предмет іпотеки залишок заборгованості за кредитним договором від 11 квітня 2008 року (за основною сумою, процентами, комісією та пенею) за офіційним курсом Національного банку України станом на 12 грудня 2018 року становив 12 556 331,79 грн. У зв`язку із задоволенням вимог іпотекодержателя в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» на дату державної реєстрації ТОВ «Кредитні ініціативи» права власності на нерухомість ОСОБА_1 прощено (анульовано) залишок заборгованості за зазначеним кредитним договором. Відповідно до вимог Податкового кодексу України до складу річного доходу позивача за 2018 рік включається дохід у вигляді основної суми прощеного (анульованого) боргу в розмірі 1 600 114,91 грн. Отриманий позивачем дохід у вигляді основної суми прощеного (анульованого) боргу підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18 % та військовим збором за ставкою 1,5 %, які ОСОБА_1 відповідно до вимог чинного законодавства самостійно повинен сплатити до Державного бюджету України. Із наданої ТОВ «Кредитні ініціативи» до суду апеляційної інстанції довідки встановлено, що 12 грудня 2018 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 11 квітня 2008 року № 0503/0408/45-007, укладеним із ОСОБА_1 та ТОВ «Кредитні ініціативи», було зареєстровано право власності на предмет іпотеки (квартира АДРЕСА_1 ) в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку». За рахунок предмета іпотеки було погашено основну заборгованість за кредитом у розмірі 16 891,21 дол. США. Залишок основної заборгованості за кредитом становив 57 738,44 дол. США, що за курсом Національного банку України станом на 12 грудня 2018 року складає 1 600 114,91 грн. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 759/6703/16-ц (провадження № 61-22462св18), від 19 квітня 2018 року у справі № 910/9508/17, від 03 липня 2019 року у справі № 646/7699/13-ц (провадження № 61-9822св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 листопада 2019 року та постанова Житомирського апеляційного суду від 04 березня 2020 року не повною мірою відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України. Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання зобов`язання, яке виникло на підставі кредитного договору, таким, що припинено внаслідок його виконання, проведеного належним чином Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Так, за змістом статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Окремим видом застави є іпотека (стаття 575 ЦК України). Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - у редакції, чинній на момент реєстрації за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. За змістом статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Згідно з частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Згідно з частиною четвертою статті 36 Закону України «Про іпотеку» після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Наведена норма прав передбачає спеціальні підстави припинення зобов`язань щодо виконання основного (кредитного) зобов`язання, яке було забезпечене іпотечним договором. Таким чином, за змістом статей 1, 33, 36 Закону України «Про іпотеку» використання позасудового врегулювання способу звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умови іпотечного договору, яка містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, незалежно від наявності інших предметів іпотеки по інших іпотечних договорах, приводить до задоволення вимог кредитора за основним зобов`язанням. Іпотекодержатель сам обрав такий спосіб захисту, як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, на підставі застереження про задоволення його вимог як іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, і зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки. Такі правові висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі № 756/31271/15-ц (провадження № 61-4156св18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 759/6703/16-ц (провадження № 61-22462св18). Вирішуючи цей спір, апеляційний суд на наведене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відсутність у цілому підстав для визнання зобов`язання, яке виникло на підставі кредитного договору від 11 квітня 2008 pоку № 0503/0408/45-007, що укладений між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 , таким, що припинено. Виходячи зі змісту позовних вимог, позивач пов'язує необхідність припинення зобов`язання за вказаним кредитним договором з його виконанням, проведеним належним чином. Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов`язань містяться у главі 50 розділу І книги п`ятої ЦК України. Так, найпоширенішою підставою припинення зобов`язання є його припинення унаслідок виконання, проведеного належним чином (стаття 599 ЦК України). Натомість, як уже було зазначено, положення статті 36 Закону України «Про іпотеку» передбачають таку спеціальну самостійну підставу припинення зобов`язання, як позасудове врегулювання шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки з метою забезпечення вимог кредитора - іпотекодержателя. Тобто частина п`ята статті 36 Закону України «Про іпотеку» є спеціальною нормою, яка поширюється на зобов`язання, забезпечені іпотекою, що виключає застосування загальної норми статті 599 ЦК України про припинення зобов`язання лише належним виконанням. Така спеціальна підстава припинення забезпеченого іпотекою зобов`язання означає, що припиняються будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання. Це правило поширюється на всі випадки позасудового врегулювання вимог іпотекодержателя щодо основного зобов`язання у повному обсязі, включаючи як основний обов`язок боржника, так і додаткові обов`язки, що існують в межах того ж самого зобов`язального правовідношення. Та обставина, чи залишилася після позасудового врегулювання фактично невиконаною будь-яка частина основного зобов`язання, правового значення не має. Саме такого правового висновку Верховний Суд дійшов у постановах від 03 серпня 2021 року у справі № 814/775/20 (провадження № 61-7990ав21), від 27 лютого 2019 року у справі № 263/3809/17 (провадження № 61-39107св18), від 17 квітня 2019 року у справі № 204/7148/16-ц (провадження № 61-43694св18), у справі № 646/7699/13-ц (провадження № 61-9822св18), від 16 жовтня 2019 року у справі № 337/7391/13-ц (провадження № 61-26751св18), від 20 листопада 2020 року у справі № 295/795/19 (провадження № 61-12137св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 754/5275/16 (провадження № 61-13148св19), від 11 березня 2021 року у справі № 524/378/17 (провадження № 61-21241св19). У постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (провадження № 14-121цс21) Велика Палата Верховного Суду погодилась, зокрема, з висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними в постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 759/6703/16-ц (провадження № 61-22462св18) та від 20 листопада 2019 року у справі № 295/795/19 (провадження № 61-12137св19), про те, що в разі завершення такого позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37 Закону України «Про іпотеку», зобов`язання припиняється, оскільки за положеннями цього Закону всі наступні вимоги є недійсними. При цьому Велика Палата Верховного Суду наголосила, що частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у відповідній редакції) вказує на недійсність будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання саме боржником основного зобов`язання після завершення позасудового врегулювання шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, передане в іпотеку саме боржником, за відсутності інших забезпечувальних договорів. Отже, у разі завершення позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37 Закону України «Про іпотеку», зобов`язання боржника припиняється, оскільки за змістом положень статті 36 Закону України «Про іпотеку» усі наступні вимоги кредитора - іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на належність такого обраного позивачем способу захисту, як припинення зобов`язання за кредитним договором у зв`язку з його виконанням (зверненням стягненням на предмет іпотеки), оскільки за своєю суттю він є позовом про визнання відсутнього права. Аналізуючи зміст положень пункту 1 частини другої статті 16 (щодо визнання права як способу захисту цивільних прав та інтересів), частин першої, другої та третьої статті 598 (щодо встановлених договором або законом випадків припинення зобов`язання частково або у повному обсязі на вимогу однієї із сторін), частини першої статті 599 (щодо припинення зобов`язання його виконанням) ЦК України, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у випадку забезпечення кредитного договору лише одним видом забезпечення - іпотекою, кредитор і боржник повинні та мали право розраховувати, що заборгованість у випадку неповернення її боржником повинна та могла бути погашена в досудовому порядку саме за рахунок іпотечного майна, а тому кредитор повинен був діяти таким чином, щоб заборгованість була погашена за рахунок іпотечного майна в повному обсязі. Саме з таких принципів виходив законодавець, застосувавши принцип недійсності вимог кредитора до боржника після завершення досудового врегулювання спору (частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку»). Діючи добросовісно та обачливо, відповідач повинен був застосувати заходи досудового врегулювання та звернення стягнення на предмет іпотеки таким чином, щоб вартість предмета іпотеки повністю або в більшій частині погасила заборгованість за кредитним договором, розуміючи, що наступні будь-які вимоги в цих правовідносинах будуть неможливі. Неможливість наступних вимог кредитора до боржника за змістом норми закону, чинної на той момент, і таких фактичних обставин, які встановлено в цій справі, свідчить про припинення зобов`язання боржника у кредитних правовідносинах виконанням. У зазначеному випадку неможливість пред`явлення наступних вимог у будь-якому обсязі до боржника свідчить про неможливість подальших правовідносин між кредитором та боржником, а тому слід дійти висновку, що зобов`язання боржника у таких кредитних правовідносинах припиняється. Отже, за вказаних обставин позивач мав право заявити позов про припинення зобов`язання за кредитним договором у зв`язку з його виконанням (зверненням стягнення на предмет іпотеки). Такий спосіб захисту є належним і за своєю суттю є позовом про визнання відсутнього права. Відхиляючи вимогу ОСОБА_1 про припинення зобов`язання за вказаним кредитним договором з його виконанням, проведеним належним чином, апеляційний суд водночас не звернув уваги на можливість припинення такого зобов`язання, зважаючи на припинення обов`язку позичальника перед стягувачем у зв`язку із завершенням позасудового врегулювання, тобто через звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Натомість суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення вимог ОСОБА_1 та визнання зобов`язання, яке виникло на підставі кредитного договору від 11 квітня 2008 року № 0503/0408/45-007, укладеного між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 , таким, що припинено. У зв`язку з цим постанова Житомирського апеляційного суду від 04 березня 2020 року у вказаній частині підлягає скасуванню, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 листопада 2019 року - залишенню в силі. Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним прощення (анулювання) заборгованості за кредитним договором, що оформлене довідкою TOB «Кредитні ініціативи» від 05 серпня 2019 року № 4597 Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним прощення (анулювання) заборгованості за кредитним договором, апеляційний суд зазначив про те, що пред`явлена позивачем вимога не узгоджується зі способами захисту цивільних прав та інтересів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України. Колегія суддів вважає такий висновок помилковим. Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту є як ефективними, так і такими, що відповідатимуть його змісту. Кожна особа має право в порядку, встановленому цими Кодексами, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України, частина перша статті 16 ЦК України). Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів. Суд апеляційної інстанції не зазначив мотивів того, у чому саме полягає неможливість захисту ОСОБА_1 свого порушеного права у обраний спосіб та не врахував таке. Обов`язковою ознакою анулювання (прощення) кредитором заборгованості є повне припинення зобов`язання боржника перед кредитором, яке до цього існувало та не було виконано. Прощення банком заборгованості за кредитом не припиняє правовідносин між банком як кредитором та боржником за кредитним договором, оскільки в такому випадку банк залишає за собою право вжити повний комплекс заходів щодо стягнення в подальшому кредитної заборгованості відповідно до вимог чинного законодавства України. Саме такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 31 липня 2018 року у справі № 825/4309/13-а (адміністративне провадження № К/9901/4256/18), від 24 січня 2019 року у справі № 808/890/16 (адміністративне провадження № К/9901/26879/18). Прощення боргу є одностороннім правочином, що не звільняє кредитора - юридичну особу, що вчинила такий правочин, від обов`язку оформити документ бухгалтерського обліку, в якому відображено зміст зобов`язання, що припиняється прощенням боргу, а будь-якого кредитора - від обов`язку в суді доказувати відповідні обставини (постанова Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 617/1022/17 (провадження № 61-156св18)). Тобто рішення про прощення боргу впливає на права та законні інтереси сторін у зобов`язанні. Водночас у контексті зазначеного про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку свідчить про припинення зобов`язання боржника, кредитор не має правових підстав для прощення (анулювання) заборгованості за кредитним договором, оскільки та обставина, чи залишилося після вказаного позасудового врегулювання фактично невиконаною будь-яка частина основного зобов`язання, правового значення не має. Дії кредитора щодо прощення (анулювання) заборгованості за кредитним договором, зобов`язання за яким було припинено раніше, спричиняють виникнення у боржника обов`язку зі сплати податків за відсутності будь-якого зобов`язання. Так, відповідно до вимог Податкового кодексу України до складу річного доходу позивача за 2018 рік включається дохід у вигляді основної суми прощеного (анульованого) боргу в розмірі 1 600 114,91 грн. Отриманий позивачем дохід у вигляді основної суми прощеного (анульованого) боргу підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18 % та військовим збором за ставкою 1,5 %, які ОСОБА_1 відповідно до вимог чинного законодавства самостійно повинен сплатити до Державного бюджету України. Зазначене свідчить про порушення прав ОСОБА_1 за зобов`язанням, яке по суті припинене. Відповідно до частини першої, пункту 3 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право. З огляду на викладене позовна вимога ОСОБА_1 про визнання протиправним прощення (анулювання) заборгованості за кредитним договором від 11 квітня 2008 року № 0503/0408/45-007, що укладений між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 , що оформлене довідкою TOB «Кредитні ініціативи» від 05 серпня 2019 року № 4597, є належним способом захисту порушеного права позивача та підлягає задоволенню. Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстрі іпотек, єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що вимоги позивача про скасування в державних реєстрах записів про реєстрацію іпотеки та обтяження є безпідставними, оскільки застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно. Наявність в державних реєстрах записів про реєстрацію іпотеки та обтяження жодним чином не порушують права та інтереси ОСОБА_1 , оскільки право власності на іпотечне майно зареєстровано у встановленому законом порядку за іпотекодержателем. Правомірність звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку позивач не оскаржує, а тому підстави для задоволення позовних вимог про скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстрі іпотек, єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відсутні. У частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання іпотеки припиненою рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не оскаржуються, а тому відповідно до положень статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядаються. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновків, що унаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання спору на підставі договору зобов`язання ОСОБА_1 , що виникли на підставі кредитного договору від 11 квітня 2008 pоку № 0503/0408/45-007, укладеного між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 , припинилися у цілому, у тому числі у частині, не погашеній за рахунок іпотечного майна. З огляду на викладене, кредитор не мав права вчиняти дії щодо прощення (анулювання) боргу боржнику за зобов`язанням, яке припинено. У зв`язку з викладеним Верховний Суд дійшов висновку, що - постанова Житомирського апеляційного суду від 04 березня 2020 року в частині відмови у задоволені позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання зобов`язання, яке виникло на підставі кредитного договору від 11 квітня 2008 pоку № 0503/0408/45-007, що укладений між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 , таким, що припинено внаслідок його виконання, проведеного належним чином, підлягає скасуванню із залишенням в силі в цій частині рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 листопада 2019 року; - рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 листопада 2019 року та постанова Житомирського апеляційного суду від 04 березня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстрі іпотек, єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна підлягають залишенню без змін; - рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 листопада 2019 року та постанова Житомирського апеляційного суду від 04 березня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним прощення (анулювання) заборгованості за кредитним договором, що оформлене довідкою TOB «Кредитні ініціативи» від 05 серпня 2019 року № 4597, підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення позову. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову Житомирського апеляційного суду від 04 березня 2020 року скасувати в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовної вимоги про визнання зобов`язання, яке виникло на підставі кредитного договору від 11 квітня 2008 pоку № 0503/0408/45-007, що укладений між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 , таким, що припинено внаслідок його виконання, проведеного належним чином. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 листопада 2019 року в цій частині залишити в силі. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 листопада 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 04 березня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним прощення (анулювання) заборгованості за кредитним договором, що оформлене довідкою TOB «Кредитні ініціативи» від 05 серпня 2019 року № 4597, скасувати і ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову в цій частині. Визнати протиправним прощення (анулювання) заборгованості, оформлене довідкою TOB «Кредитні ініціативи» від 05 серпня 2019 року № 4597, за кредитним договором від 11 квітня 2008 року № 0503/0408/45-007, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 . Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 листопада 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 04 березня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстрі іпотек, єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк