Постанова КАС ВС № 140/14132/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 серпня 2022 року м. Київ справа № 140/14132/21 адміністративне провадження № К/990/13286/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Мартинюк Н.М., суддів - Жука А.В., Загороднюка А.Г., розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №140/14132/21 за позовом ОСОБА_1 до Нововолинського міського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Акціонерне товариство «УКРСИББАНК», про визнання протиправною і скасування постанови, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 10 січня 2022 року (головуючий суддя: Ксензюк А.Я.) і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2022 року (головуючий суддя: Ільчишин Н.В., судді: Гуляк В.В., Коваль Р.Й.). УСТАНОВИВ: І. Історія справи У листопаді 2021 року ОСОБА_1 пред`явив позов до Нововолинського міського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів), у якому просив суд: - визнати протиправною і скасувати постанову відповідача №51665911 від 21 липня 2016 року про стягнення з нього на користь держави виконавчого збору в розмірі: 32391,13 грн. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 покликався на те, що у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору, оскільки рішення суду ним у повній мірі не було виконане. Одночасно з цим, позивач доводив, що про наявність оскаржуваної постанови йому стало відомо 17 листопада 2021 року. Також указував, що лише 24 грудня 2021 року отримав її копію. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 10 січня 2022 року, яка залишена без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2022 року, позов залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»). Суди виходили з того, що позивач пропустив установлений пунктом 1 частини другої статті 287 КАС України десятиденний строк звернення до суду з цим позовом і не надав доказів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку. Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, у травні 2022 року ОСОБА_1 оскаржив їх у касаційному порядку. ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, а справу направити на продовження розгляду до Волинського окружного адміністративного суду. Скаржник стверджує, що про порушення своїх прав довідався 17 листопада 2021 року, коли отримав постанову державного виконавця №67475165 від 11 листопада 2021 року про відкриття виконавчого провадження з виконання оскаржуваної постанови, і у межах десятиденного строку пред`явив позов. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому, повторюючи аргументи й висновків судів попередніх інстанцій, просить залишити цю скаргу без задоволення. Указує, що позивач у 2017 і 2018 роках ознайомлювався з матеріалами виконавчого провадження, тож міг і повинен був дізнатися про існування оскаржуваної постанови задовго до 2021 року. Третя особа відзиву не подала, копію ухвали про відкриття касаційного провадження отримала 15 червня 2022 року. ІІ. Мотиви Верховного Суду Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить із такого. Спірні правовідносини у справі склались з приводу законності постанови державного виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору №51665911 від 21 липня 2016 року. Позов ОСОБА_1 пред`явив 22 листопада 2022 року, подавши його засобами поштового зв`язку. На стадії касаційного провадження спірним є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом. У цьому контексті Суд враховує, що частиною першою й другою статті 122 КАС України (як і статтею 99 цього Кодексу в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року) визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною третьою статті 122 КАС України (статті 99 в редакції Кодексу, яка діяла до 15 грудня 2017 року) встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частинами першою й другою статті 287 КАС України (статті 181 у редакції Кодексу, яка діяла до 15 грудня 2017 року) встановлено десятиденний строк для оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. Аналогічні строки оскарження установлені частиною п`ятою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII і частиною четвертою статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV. У цьому контексті строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Законодавець визнав строк у десять днів достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. Обумовлений строк звернення до адміністративного суду обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Водночас порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї. Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. У цьому аспекті «день, коли особа дізналася про порушення свого права» - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Отже, законодавець виходить не тільки з факту безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти. Також порівняльний аналіз словоформ «дізналася» і «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. За змістом частини першої статті 121 КАС України пропущений процесуальний строк, встановлений законом, суд може поновити за заявою учасника справи, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. У цьому контексті під «поважними причинами» слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Одночасно з цим, причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: (1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; (2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; (3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; (4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Загалом правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин: вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо. Зрештою право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Своєю чергою, наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України (статтею 100 в редакції Кодексу, яка діяла до 15 грудня 2017 року). Згідно з частинами третьою та четвертою статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. За правилами пункту 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виніс 21 липня 2016 року. У позовній заяві та заяві про поновлення строку звернення до суду ОСОБА_1 стверджував про дотримання ним строку звернення до суду, вказуючи на те, що про наявність оскаржуваної постанови йому стало відомо 17 листопада 2021 року, а її копію отримано 24 грудня 2021 року. Суди попередніх інстанцій зазначили, що ознайомлення 17 листопада 2021 року з матеріалами виконавчого провадження №51665911 та отримання 24 грудня 2021 року копії постанови ВП №51665911 від 21 липня 2016 року за заявою позивача не підміняє собою дати, з якої він дізнався чи повинен був дізнатися про порушення своїх прав. У цьому контексті суди попередніх інстанцій встановили, що 20 квітня 2017 року позивач ознайомився з матеріалами виконавчого провадження №51665911 та одночасно повідомив Нововолинський міський відділ ДВС Головного територіального управління юстиції у Волинській області про розмір пенсії, яку він отримує. Свідченням цього є написана ним заява (а.с.41). На основі цих обставин суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився апеляційний суд, що станом на 20 квітня 2017 року позивач міг та повинен був дізнатися про наявність постанови ВП №51665911 від 21 липня 2016 року про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі: 32391,13 грн, однак позов пред`явив через 4,5 роки без поважних причин для пропуску процесуального строку. Ці висновки судів попередніх інстанцій Верховний Суд вважає правильними. Так, ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження 20 квітня 2017 року забезпечувало позивачу можливість дізнатися про порушення своїх прав. У позивача були відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені у виконавчому провадженні. Тож він мав високу вірогідність і повинен був дізнатися про оскаржувану постанову державного виконавця ще у 2017 році. На противагу цьому, позивач, будучи обізнаним з фактом відкриття виконавчого провадження, не проявляв розумної зацікавленості та не звертався до державного виконавця з 2017 року до 2021 року, тобто протягом більше чотирьох років. У цьому контексті Суд повторює свою сталу позицію про те, що незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися про них не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Ознайомлення з матеріалами справи й отримання копії оскаржуваної постанови у листопаді-грудні 2021 року не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується та не змінює початок перебігу строку звернення до адміністративного суду. Аргументи позивача не є переконливими свідченнями того, що за наявності наміру поновити порушені права він був об`єктивно позбавлений можливості вчасно звернутися до адміністративного суду. Зрештою оцінка змісту обставин справи, хронології та послідовності дій позивача перед зверненням до суду свідчать про те, що цей строк був пропущений через відсутність його зусиль і належної старанності, особливо з огляду на реальну обізнаність з відкриттям виконавчого провадження та ознайомлення з матеріалів цього провадження. У подібному аспекті Суд уже зауважував, що із загального правила, встановленого частиною першою статті 77 КАС України, випливає, що саме позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права у сфері публічно-правових відносин (постанова від 31 березня 2021 року у справі №520/3047/2020). Проте, як правильно вказали суди попередніх інстанцій, доводи ОСОБА_1 цього факту не доводять. Отже, колегія суддів констатує, що суди попередніх інстанцій, перевіряючи дотримання строку звернення до суду, установили конкретні обставини, хронологію та послідовність дій ОСОБА_1 перед зверненням до суду за захистом свого права, які свідчать про те, що позивач повинен був знати про порушене право з 20 квітня 2017 року, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду у визначені законом строки, але цього він не зробив. З урахуванням установлених обставин справи, часу, що минув, а також пропорційності та юридичної визначеності, Верховний Суд погоджується із позицією судів попередніх інстанцій про те, що зазначені позивачем обґрунтування не дозволяють зробити висновок про поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду з цим позовом. Тож, установивши, що позов подано до суду з пропуском процесуального строку, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно застосував процесуальний закон та обґрунтовано залишив позовну заяву без розгляду. Відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень. Пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням викладеного, Верховний Суд констатує, що суди попередніх інстанцій ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, тож у задоволенні касаційної скарги належить відмовити. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не розподіляються. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 10 січня 2022 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена. …………………………………… …………………………………… …………………………………… Н.М. Мартинюк А.В. Жук А.Г. Загороднюк, Судді Верховного Суду