Постанова 4856 № 560/1894/22

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/1894/22 Головуючий у 1-й інстанції: Шевчук О.П. Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю. 04 серпня 2022 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сторчака В. Ю. суддів: Граб Л.С. Полотнянка Ю.П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 березня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Хмельницькій області, Державне агентство меліорації та рибного господарства України про скасування наказу та поновлення на роботі, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства з наступними позовними вимогами: - скасувати наказ №86-ос від 09.11.2021 року Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Хмельницькій області та поновити на посаді головного державного інспектора відділу охорони водних біоресурсів "Рибоохоронний патруль" Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Хмельницькій області; - стягнути з Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Хмельницькій області середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 листопада 2021 року до дня поновлення на роботі; - стягнути з Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Хмельницькій області моральну шкоду в розмірі 10000 грн. Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 березня 2022 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення. Відповідач подав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що судом першої інстанції правильно встановлено та досліджено усі обставини справи, в результаті чого прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. У відповідності до вимог ст. 311 КАС України, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, надані сторонами письмові докази, матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що Наказом Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Хмельницькій області від 18.07.2018 року №23-к ОСОБА_1 19.07.2018 було призначено на посаду головного державного інспектора відділу охорони водних біоресурсів "Рибоохоронний патруль" Управління Державного агенства рибного господарства у Хмельницькій області за результатами конкурсного відбору з випробувальним терміном 3 місяці. До Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Хмельницькій області позивач подав 09.11.2021 надійшла заява ОСОБА_1 , на ім`я начальника Управління Державного агентства рибного господарства у Хмельницькій області Полудняка А.О., про звільнення його із займаної посади за згодою сторін. Наказом Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Хмельницькій області №86-ос від 09.11.2021 року ОСОБА_1 головного державного інспектора відділу охорони водних біоресурсів "Рибоохоронний патруль" Управління Державного агенства рибного господарства у Хмельницькій області з 12.11.2021 звільнено відповідно до ч.2 ст.86 Закону України "Державну службу" (за угодою сторін на підставі заяви ОСОБА_1 від 09.11.2021). Позивач не погоджуючись з винесеним наказом про звільнення, вважає, що він є протиправним оскільки заяву позивач написав ще у 2018 році під час прийняття на роботу, як обов`язкова умова. Не погоджуючись зі звільненням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача. Зокрема, судом зазначено, що головною умовою звільнення з роботи за згодою сторін являється домовленість між працівником і роботодавцем, зафіксована відповідною заявою, яка є доказом тою, що сторони узгодили це питання між собою і не мають щодо цього ніяких заперечень. В матеріалах справи міститься відповідна заява про його звільнення з посади підписана позивачем, що не заперечується сторонами. Будь яких доказів, про те, що заява була написана позивачем ще у 2018 році та була обов`язковою умовою для прийому його на роботу до позовної заяви не додано. Крім того, твердження позивача, що заява про звільнення мала б бути написана на ім`я начальника Управління державного агентства меліорації та рибного господарства у Хмельницькій області суд вважає безпідставними, оскільки станом на дату звільнення позивача начальник перебував на посаді начальника Управління Державного агентства рибного господарства у Хмельницькій області, що підтверджується довідкою Держрибагентства від 20.10.2021 року № 10.1-62/58 та наказом Держрибагентства від 18.02.2022 року № 48-ТО "Про переведення ОСОБА_2 ". Також, на переконання суду, відсутність в заяві вказівки на дату звільнення не свідчить про недосягнення домовленості між позивачем та суб`єктом призначення про строк звільнення, адже законодавець не визначає, що така домовленість має бути оформлена письмово. Апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції невірними, такими, що суперечать нормам матеріального права та обставинам справи. Даючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції та спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції враховує наступне. Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон №889). Відповідно до статті 86 Закону №889, державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення. Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом. Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП). При домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. При цьому, серед обов`язкових умов для звільнення працівника за угодою сторін визначають наступні: - досягнення між роботодавцем і працівником угоди про припинення трудового договору саме в цей спосіб, незалежно від форми її вираження (усної або письмової заяви, підписання додаткової угоди до трудового договору, ознайомлення та згоди працівника з наказом про звільнення і т.п.). - досягнення сторонами трудового договору взаємної згоди стосовно певної дати припинення трудового договору. Головною умовою звільнення з роботи за згодою сторін являється домовленість між працівником і роботодавцем, зафіксована відповідною заявою, яка є доказом тою, що сторони узгодили це питання між собою і не мають щодо цього ніяких заперечень. Отже, припинити трудовий договір можна в будь-який час після досягнення угоди між роботодавцем та працівником. Ініціатива про припинення договору може виходити як від працівника, так і від роботодавця. І якщо одна зі сторін погоджується на пропозицію іншої, вважається, що сторони досягли угоди про припинення трудового договору і працівник звільняється з роботи. Разом з тим, однією з ознак, характерних для звільнення за згодою сторін, тобто взаємного волевиявлення, є відсутність зобов`язань сторін виконувати будь-які процесуальні дії одна стосовно іншої у вигляді попередження, зобов`язання щодо працевлаштування, подання, погодження звільнення з відповідним органом тощо. Приписами статті 30 Закону України "Про державну службу" передбачено, що підставами припинення державної служби є ті, що визначені у Кодексі законів про працю України. Окрім цих підстав, державна служба також може бути припинена з підстав, визначених статтею 30 згаданого Закону. При звільненні особи з публічної служби за загальними підставами, передбаченими КЗпП України, на цю особу поширюються гарантії, передбачені цим Кодексом, якщо інше прямо не визначено спеціальним законом. Таким чином, у випадку звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України у наказі (розпорядженні) про звільнення за згодою сторін зазначають підставу звільнення за угодою сторін з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, дату звільнення, про яку домовлялися сторони. Отже, при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1частини 1 статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення позбавляє роботодавця права на звільнення працівника за угодою сторін (указаний висновок узгоджується з правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 13.08.2019 у справі № 825/3587/15-а). Серед підстав для припинення трудового договору КЗпП України окремо виділяє угоду сторін (стаття 36) та розірвання трудового договору з ініціативи працівника (стаття 38). Основною відмінністю між звільненням за угодою сторін та звільненням з ініціативи працівника є вираження бажання обох сторін одночасно у випадку угоди сторін та, відповідно, наявність бажання лише працівника у випадку припинення трудових відносин за його ініціативою. Звільнення за угодою сторін передбачає, що роботодавцем та найманим працівником досягнуто спільної згоди щодо припинення трудового договору у визначений строк. У свою чергу, звільнення з ініціативи працівника не передбачає обов`язкової наявності згоди роботодавця на таке звільнення, оскільки в даному випадку працівник реалізовує своє право, передбачене трудовим законодавством, а роботодавець вимушений погодитись зі звільненням працівника незалежно від свого бажання. Основними умовами угоди про припинення трудового договору, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється. Аналіз наведених правових норм та обставин справи дають підстави для висновку, що під час домовленості між працівником і державним органом про звільнення за угодою сторін, такий працівник повинен залишити посаду у строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це державного органу та працівника. Схожа правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2019 по справі №804/9394/14. Як встановлено судом, ОСОБА_1 звільнено з посади головного державного інспектора відділу охорони водних біоресурсів "Рибоохоронний патруль" Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Хмельницькій області на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, за його заявою, яка міститься в матеріалах справи (а.с.7). Разом з тим, на згаданій заяві відсутня дата її написання ОСОБА_1 . Водночас встановлено, що позивачем заперечується факт подання будь-якої заяви , яка б засвідчувала його волевиявлення щодо звільнення з роботи на момент прийняття оскаржуваного наказу. Відтак, колегія суддів приходить до переконання, що між позивачем та роботодавцем не могло буту досягнуто згоди щодо дати такого звільнення та інших істотних умов, які є обов`язковими атрибутами угоди про звільнення за згодою сторін. При цьому, колегія суддів враховує висновки, викладені у постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів". Так, у п. 8 постанови Пленуму Верховного суду України роз`яснено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1статті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін щодо підстави припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 КЗпП України). Отже, основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється. Визначення дати звільнення за згодою сторін є обов`язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Відсутність належного волевиявлення не дає підстави вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першоїстатті 36 КЗпП України (за угодою сторін). Для цілей застосування пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України Верховний Суд України у постанові від 26.10.2016 у справі № 404/3049/15-ц (провадження № 6-1269цс16) сформулював підхід до розгляду трудових спорів щодо застосування цієї норми та вказав, що суди при вирішенні таких спорів повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видання наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору. Зокрема, Верховний Суд у постанові від 29 червня 2022 року у справі №640/18748/19 зауважив, якщо державний службовець подає письмову заяву про звільнення за цією підставою, то в ній має бути зазначено прохання звільнити його за угодою сторін i бажану дату звільнення, яка може співпадати з датою подачі заяви. Своєю чергою, суб`єкт призначення, розглядаючи цю заяву вирішує чи погоджуватися на таку пропозицію чи ні. Саме у цьому і полягає процедура досягнення згоди між сторонами, коли державний службовець і суб`єкт призначення спільно вирішують коли і як звільнитися державному службовцю. В апеляційній скарзі апелянт наголошує, що 09.11.2021 року заяву про звільнення сам не подавав та нікого не уповноважував на вчинень таких дій. Звертає увагу, що у нього не було волевиявлення та згоди на припинення трудових відносин. Резолюція керівника відповідача, проставлена на цій заяві, також не містить пропозиції/рішення, якого може бути розірвано трудовий договір, а недосягнення сторонами згоди щодо припинень трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення, позбавляє роботодавця права на звільнення працівника за угодою сторін. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що спірний наказ про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, прийнято всупереч чинному законодавству, без відповідної згоди позивача, тобто в односторонньому порядку. Слід також зазначити, що згідно висновків Верховного Суду у постанові від 14.05.2020 по справі № 815/5173/17, недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення, позбавляє роботодавця права на звільнення працівника за угодою сторін. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки судовим розглядом встановлено, що звільнення позивача відбулося незаконно, без досягнення сторонами трудового договору згоди щодо припинення трудових відносин та без дотримання належної процедури звільнення, тому наказ Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Хмельницькій області №86-ос від 09.11.2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади головного державного інспектора відділу охорони водних біоресурсів "Рибоохоронний патруль" Управління Державного агенства рибного господарства у Хмельницькій області з 12.11.2021 за угодою сторін на підставі заяви від 09.11.2021 є протиправним та таким, що порушує права та законні інтереси позивача. Водночас, колегія суддів вважає помилковими доводи апелянта відносно того, що заява про звільнення мала б бути написана на ім`я начальника Управління державного агентства меліорації та рибного господарства у Хмельницькій області є безпідставними, оскільки станом на дату звільнення позивача начальник перебував на посаді начальника Управління Державного агентства рибного господарства у Хмельницькій області, що підтверджується довідкою Держрибагентства від 20.10.2021 року № 10.1-62/58 та наказом Держрибагентства від 18.02.2022 року № 48-ТО "Про переведення ОСОБА_2 ". Відповідно до положення про Управління Державного агентства рибного господарства у Хмельницькій області, затвердженого наказом Держрибагентства від 15.07.2016 року № 229 (зі змінами), Управління є територіальним органом Держрибагентства, діє у складі Держрибагентства як відокремлений структурний підрозділ і йому підпорядковується. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 року № 1066-р "Деякі питання територіальних органів Державного агентства меліорації та рибного господарства", територіальні органи Держрибагентства було перейменовано. Наказом від 24.09.2021 Держрибагентства № 412 було внесено відповідні зміни у наказ від 15.07.2016 року № 229, згідно із якими Управління Державного агентства рибного господарства у Хмельницькій області було перейменовано на Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Хмельницькій області. Відповідно до наказу Держрибагентства від 03.12.2021 року № 540 "Про введення в дію штатного розпису Державного агентства меліорації та рибного господарства України на 2021 рік" та штатного розпису Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Хмельницькій області на 2021 рік, затвердженого 10.12.2021 року, штатний розпис Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Хмельницькій області був введений в дію з 10 грудня 2021 року. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що Хмельницький окружний адміністративний суд не надав належної правової оцінки обставинам справи та не дослідив в повній мірі законодавство, що регулює спірне питання, а тому прийшов до помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача. Дії відповідача у спірних правовідносинах з позивачем, на думку колегії суддів, не відповідали критеріям, визначним ч.2 ст. 2 КАС України. Відповідно до ст. 6 КАС України апеляційний суд керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Крім того, згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. За сукупністю наведених обставин, враховуючи, що апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення позивача на посаді, керуючись ч. 2 ст. 235 КЗпП України, позивачу підлягає виплаті середній заробіток за час вимушеного прогулу, визначений у розмірі, за правилами, закріпленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. При цьому, згідно з пунктом 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Відповідно до довідки Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства від 01.12.2021 №19 розмір заробітної плати позивача складає 29028,14 грн., фактична кількість відпрацьованих днів - 42, відповідно розмір середньоденної складає - 691,15 грн. Період вимушеного прогулу становить 185 робочих днів ( 13.11.2021 по 04.08.2022). Отже, позивачу за період вимушеного прогулу належить до стягнення 127865,75 грн. Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне зобов"язати Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з дня вимушеного прогулу по день ухвалення судового рішення в розмірі 127865,72 грн.. Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн, колегія суддів, даючи правову оцінку спірному питанню, враховує наступне. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Зміст поняття моральної шкоди розкрито у статті 23 Цивільного кодексу України. Так, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами та доповненнями), роз"яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 21.02.2020 у справі №363/3520/16-а, від 21.02.2020 у справі №628/3028/16-а та від 15.04.2020 у справі №815/63/18. Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому, суд зауважує, що позивач не зазначив у чому саме виражались його моральні страждання та завдання моральної шкоди (страждань та приниження), а також не довів наявності безпосереднього причинного зв`язку такої шкоди із бездіяльністю відповідача. Доказів на підтвердження існування моральних страждань та визначеного позивачем розміру моральної шкоди (відповідного розрахунку моральної шкоди) суду не надано. На доказ завдання моральної шкоди, позивачем до матеріалів позовної заяви додано ксерокопію виписки з медичної карти амбулаторного хворого, яку колегія суддів вважає не достатнім доказом на підтвердження заподіяння позивачеві моральних страждань або втрат немайнового характеру та доказом причинного зв`язку між діями відповідача і отриманням моральної шкоди Отже, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача моральної шкоди. Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Отже, суд під час розгляду справи повинен об`єктивно та всебічно дослідити всі обставини справи в їх сукупності, встановити дійсні факти, які мають значення для справи. Підсумовуючи вказане апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції не дослідив належним чином та об єктивно дійсні обставини справи, не врахував вимоги законодавства та дійшов необгрунтованого, помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача. Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, а судом першої інстанції при вирішенні справи порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому, керуючись статтею 315 КАС України, таке рішення суду підлягає скасуванню. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 березня 2022 року скасувати. Ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати наказ Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Хмельницькій області №86-ос від 09.11.2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади головного державного інспектора відділу охорони водних біоресурсів "Рибоохоронний патруль" Управління Державного агенства рибного господарства у Хмельницькій області. Поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу охорони водних біоресурсів Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Хмельницькій області з 13 листопада 2021 року. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Хмельницькій області середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.11.2021 по 04.08.2022 в сумі 127865,75 грн. У іншій частині позовних вимог відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Граб Л.С. Полотнянко Ю.П.