Постанова 4854 № 420/27246/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 серпня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/27246/21 Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Вербицької Н.В., суддів - Джабурії О.В., - Кравченка К.В., при секретарі судового засідання - Болтушенка А.О., за участю представника апелянта адвоката Ворсуляка О.В., представника відповідача Васьовчика О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Ворсуляка Олександра Валентиновича, якій діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2022 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 26 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання протиправною та скасування постанови, В С Т А Н О В И Л А : 23.12.2021 адвокатом Ворсуляком Олександром Валентиновичем, якій діє в інтересах громадянина Республіки Туреччини ОСОБА_1 , направлено до Одеського окружного адміністративного суду адміністративний позов, в якому він просив визнати протиправною та скасувати постанову прикордонної служби «Одеса-Аеропорт» Одеського прикордонного загону (26 Прикордонного загону) Державної прикордонної служби України від 23.06.2021 про заборону в`їзду в України громадянину Туреччини ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на три роки. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що письмове пояснення у позивача відбиралося з грубим порушенням ст.63 Конституції України і права на перекладача. Дані обставини призвели до висновку відповідача, який не відповідає дійсності, про те, що позивач у 2015 році відвідував ТОТ АР Крим. Представник позивача також зазначав, що посадові особи відповідача недобросовісно провели опитування позивача, використовуючи при цьому слабкі знання російської мови, знехтувавши твердженням позивача, що він відвідував ТОТ АР Крим до окупації. Відповідач відзиву на позовну заяву не подавав, про день та час повідомлений належним чином. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2022 року у задоволені адміністративного позову відмовлено. Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову про задоволення позовних вимог. Зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції, приймаючи вищезазначене рішення, зробив неправильний висновок щодо доведеності факту порушення позивачем законодавства України щодо в`їзду-виїзду з тимчасово окупованої території АР Крим, оскільки такі висновки суду не ґрунтуються на обставинах справи. Враховуючи доданий відеозапис співбесіді позивача з працівником прикордонної служби, суд першої інстанції залишив поза увагою пояснення ОСОБА_1 про те, що він не пам`ятає точної дати відвідування АРК, але зазначає, що тоді Крим ще був Україна. Крім того, судом не надано належної оцінки тому факту, що опитування позивача проводилось з певними порушеннями: позивачу не роз`яснено положення ст.63 Конституції України, опитуваному, як громадянину Туреччини, не забезпечено перекладача. Також судом не звернуто увагу на пропуск строку притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін в зв`язку із необґрунтованістю доводів апелянта. Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого. Судом першої інстанції встановлені та з матеріалів справи вбачаються наступні обставини. Позивач є громадянином Туреччини. В Україну він прибув 23.06.2021 авіарейсом TNY-463 сполученням «Стамбул-Одеса». Під час здійснення паспортного другої лінії контрою позивач надав паспорт громадянина Республіки Туреччина для виїзду за кордон НОМЕР_1 , виданий 10.04.2012 уповноваженим органом. Під час здійснення перевірки посадові особи здійснили опитування відповідача. За результатами проведення контролю 23.06.2021 відповідач виніс постанову про заборону позивачу в`їзду в Україну строком на три роки. У спірній постанові відповідач зазначив, що впродовж проведення контролю стало відомо, що позивач незаконно перетинав ТОТ АР Крим, а саме відвідував з метою туризму м. Сімферополь у 2015 році, прямуючи літаком «Москва-Сімферополь» та у зворотному напрямку а/р «Сімферополь-Краснодар», що було зафіксовано на відомчі засоби відео фіксації та відібране пояснення. Відповідач посилається у рішення на порушення позивачем вимог ч.2 ст.10 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та Порядок в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї», затверджений постановою Кабміну від 04.06.2015 №367. Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач здійснив в`їзд та виїзд з тимчасово-окупованої території АР Крим без спеціального дозволу та через закритий пункт пропуску, чим порушив ч.2 ст.10 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та Порядок в`їзду іноземців та осіб без громадянства на тимчасово окуповану територію та виїзду з неї. Судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. За правилами частини 1, 2 та 4 статті 2 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 № 1710-VI (заді - Закон № 1710) прикордонний контроль - це державний контроль, що здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон, Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів. Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон. Частинами першою, другою статті 7 Закону № 1710 передбачено, що паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону. У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон. Зокрема, статтею 8 Закону № 1710 передбачено, що уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України надають іноземцю, особі без громадянства дозвіл на перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну за умови: 1) наявності в нього дійсного паспортного документа; 2) відсутності щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну; 3) наявності в нього в`їзної візи, якщо інше не передбачено законодавством України; 4) підтвердження мети запланованого перебування; 5) наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності в нього можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України - для громадянина держави, включеної до переліку держав, затвердженого Кабінетом Міністрів України, та особи без громадянства, яка постійно проживає у державі, включеній до такого переліку. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 1710 прикордонний контроль іноземців та осіб без громадянства під час в`їзду в Україну здійснюється за процедурами контролю першої лінії, а у передбачених цим Законом випадках - також за процедурою контролю другої лінії. Частиною 2 статті 9 Закону № 1710 передбачено, що процедура здійснення контролю першої лінії передбачає проведення перевірки: 1) паспортного документа з метою встановлення його дійсності, наявності відповідно до вимог законодавства посвідки на постійне проживання чи візи; 2) наявності чи відсутності у базах даних Державної прикордонної служби України інформації про заборону в`їзду в Україну та про доручення правоохоронних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон; 3) відміток про перетинання державного кордону в паспортному документі іноземця або особи без громадянства. Згідно з частиною 3 статті 9 Закону № 1710 процедура здійснення контролю другої лінії проводиться за результатами аналізу та оцінки ризиків під час виконання процедури контролю першої лінії, якщо в уповноваженої службової особи Державної прикордонної служби України виникли сумніви щодо виконання іноземцем або особою без громадянства умов в`їзду в Україну, та передбачає: 1) встановлення місць відправлення та призначення, мети та умов запланованого перебування з проведенням у разі необхідності перевірки відповідних підтверджуючих документів і співбесіди; 2) з`ясування наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України. Процедура здійснення контролю другої лінії може проводитися в окремому приміщенні пункту пропуску через державний кордон. Іноземцям та особам без громадянства, щодо яких проводиться процедура здійснення контролю другої лінії, надається інформація про мету такої перевірки українською та англійською мовами або мовою держави, що межує з Україною, із зазначенням права іноземця або особи без громадянства звертатися з проханням назвати прізвища або службові особисті номери уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, які проводять додаткові перевірки, назву пункту пропуску через державний кордон і дату перетинання державного кордону (ч.ч.4-5 ст.9 Закону №1710). Іноземцям, особам без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам в`їзду в Україну, відмовляється у перетинанні державного кордону в порядку, встановленому статті 14 цього Закону. Предметом даної адміністративної справи, є оскарження рішення від 23.06.2021 про заборону позивачу в`їзду в Україну. Оскаржуване рішення прикордонної служби прийнято з підстав порушення позивачем правил в`їзду та виїзду на тимчасово окуповану територію АР Крим, зокрема, без отримання відповідного дозволу та поза контрольними пунктами в`їзду та виїзду. Статтею 1 Закону № 1207-VII визначено, що тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Згідно з частиною другою статті 10 Закону № 1207-VII в`їзд іноземців на тимчасово окуповану територію та виїзд з неї допускаються лише за спеціальним дозволом через контрольні пункти в`їзду-виїзду. Порядок в`їзду іноземців та осіб без громадянства на тимчасово окуповану територію та виїзду з неї встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 року №367 затверджений Порядок в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї (далі - Порядок № 367) відповідно до пункту 3 якого в`їзд на тимчасово окуповану територію України та виїзд з неї здійснюються через контрольні пункти іноземців та осіб без громадянства - за паспортним документом та спеціальним дозволом, виданим територіальним органом ДМС або територіальним підрозділом ДМС у Новотроїцькому чи Генічеському районі Херсонської області. Перелік контрольних пунктів в`їзду на тимчасово окуповану територію України/виїзду з неї: контрольні пункти в`їзду на тимчасово окуповану територію України/виїзду з неї для автомобільного сполучення - "Каланчак", "Чаплинка", "Чонгар". Контрольні пункти в`їзду на тимчасово окуповану територію України/виїзду з неї для залізничного сполучення - "Херсон", "Мелітополь", "Вадим", "Новоолексіївка". При цьому, пунктом 1 розпорядження Кабінету Міністрів України «Про тимчасове закриття пунктів пропуску через державний кордон та пунктів контролю» від 30.04.2014 № 424-р (далі - розпорядження № 424-р) закріплено, що у зв`язку із загостренням ситуації в Автономній Республіці Крим і вторгненням на територію України озброєних формувань, екстремістськи налаштованих осіб та військовою агресією з боку Російської Федерації, блокуванням роботи пунктів пропуску через державний кордон (далі - пункти пропуску) та пунктів контролю, які розташовані в Автономній Республіці Крим, що призводить до неможливості провадження подальшої діяльності в них та перешкоджає здійсненню передбачених законодавством України видів державного контролю під час перетинання державного кордону, та відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" тимчасово закрито пункти пропуску та пункти контролю за переліком згідно з додатком. До переліку пунктів пропуску через державний кордон та пунктів контролю, які підлягають тимчасовому закриттю, який є Додатком до розпорядження № 424-р, віднесено, зокрема, пункт пропуску «Сімферополь» (ідентифікаційний номер 010100; вид сполучення - повітряний; категорія - міжнародний цілодобовий; місце розташування - Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь). Отже, іноземці та особи без громадянства можуть в`їхати на тимчасово окуповану територію України та виїхати з неї - виключно у визначеному законом порядку за спеціальним дозволом та лише через контрольні пункти, до яких пункт пропуску «Сімферополь» згідно розпорядження № 424-р не відноситься. Як вбачається із оскаржуваної постанови, Гюлбахче Сюлейман незаконно перетинав ТОТ АРК у 2015 році, відвідувавши з метою туризму м.Сімферополь, слідуючи літаком «Москва-Сімферополь» та у зворотному напрямку а/р «Сімферополь - Краснодар». Вказані обставини обґрунтовані відповідачем поясненнями правопорушника, які зафіксовані на відеокамеру. Судова колегія погоджується з доводами апелянта, що вказані пояснення не можуть бути належними та достатніми доказами вини позивача у порушенні законодавства України щодо в`їзду-виїзду з тимчасово окупованої території АР Крим. Так, порядок прийняття органами охорони державного кордону Державної прикордонної служби України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства встановлений однойменною Інструкцією, затвердженою наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 05.12.2011 №

946. Відповідно до підпункту «е» пункту 2.1, пункту 2.3 розділу II Інструкції про порядок прийняття органами охорони державного кордону Державної прикордонної служби України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - Інструкція № 946 рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю приймається органом охорони державного кордону в разі, якщо іноземець здійснив в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них з порушенням встановленого законодавством України порядку або вчинив спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду. У разі наявності підстав для прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну в пункті пропуску старшим прикордонних нарядів у пункті пропуску або у разі затримання особи за незаконне перетинання державного кордону поза пунктами пропуску старшим зміни прикордонних нарядів складається довідка (пункт 3.1 розділу ІII Інструкції № 946). Пунктом 3.3 розділу ІII Інструкції № 946 передбачено, що на підставі відомостей, викладених у довідці, старшим зміни готується постанова про заборону в`їзду в Україну. В порушення наведених норм права відповідачем перед прийняттям рішення не складено довідку, в якій мало б бути зазначено результати досліджень паспортних документів такої особи чи візи, як це передбачено пп. «в» п.3.2 розділу ІІІ Інструкції №

946. Підставою для прийняття оскаржуваного рішення стали пояснення позивача та копія стор.7 закордонного паспорту ОСОБА_1 , з яких вбачається, що у червні 2014 року та лютому 2015 року він літаком відвідував місто Краснодар РФ (а.с.43-44). Із копії закордонного паспорту громадянина Туреччини ОСОБА_1 , яка знаходиться в матеріалах справи, вбачається, що позивач літаком відвідував місто Москва лише у січні 2014 року (стор.54 паспорту, а.с.37), неодноразові візи у РФ датовані, починаючи з листопада 2016 року, що виключає висновок відповідача про відвідування ТОТ АРК у 2015 році літаком Москва-Сімферополь. Виходячи с пояснень ОСОБА_1 , які зафіксовані на відео, та які покладені в основу оскаржуваної постанови, останній зазначає, про відвідування АР Крим, коли він ще був Україною, але не пам`ятає точної дати. Але вказаним поясненням правопорушника відповідачем не надана оцінка. Судова колегія також враховує, що позивач насилу спілкувався з представниками прикордонної служби російською мовою, оскільки українську взагалі не розуміє. Тому судова колегія критично ставиться до висновків прикордонної служби, що правопорушник незаконно відвідував місто Сімферополь у 2015 році літаком «Москва-Сімферополь» та у зворотному напрямку «Сімферополь-Краснодар». Враховуючи викладене, додані до постанови про заборону в`їзду в Україну від 23.06.2021 року пояснення ОСОБА_1 , які складені українською та підписані останнім без залучення перекладача (а.с.41), не можуть вважатися належними доказами вини останнього. Крім того, судова колегія вважає, що приймаючи обґрунтоване та зважене рішення, відповідач мав вказати більш точну дату незаконного перетинання державного кордону України. Аналіз наведених підстав у сукупності дає підстав для висновку щодо недоведеності відповідачем факту порушення Гюлбахче Сюлейманом законодавства України щодо в`їзду-виїзду з тимчасово окупованої території АР Крим, та як наслідок, безпідставності прийнятої постанови про заборону в`їзду в України від 23.06.2021 року. Крім того, судова колегія звертає увагу що факт незаконного перетинання тимчасово окупованої території міг бути підтверджений обставинами притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ст.204-2 КУпАП та така можливість була наявна, оскільки за даними закордонного паспорту ОСОБА_1 відвідував Україну по декілька разів на рік протягом шести років. Проте, жодного разу факт незаконного перетинання тимчасово окупованої території не був встановлений співробітниками Прикордонної служби України. До того ж застосування запобіжного заходу у вигляді заборони в`їзду на територію України після спливу шести років з моменту можливого порушення порядку перетинання держаного кордону України не свідчить про правомірність оскаржуваного рішення з огляду на практику Європейського суду з прав людини. Принцип правової визначеності, що є інтегративним складником принципу верховенства права, вимагає, щоб правозастосування було прогнозованим та передбачуваним. Правомірність обмеження майнових прав (законних очікувань) платників податків з боку держави неодноразово була предметом розгляду Європейського суду з прав людини, внаслідок чого Суд сформував уніфіковану позицію, за якою обмеження у реалізації будь-якого права може бути визнане правомірним за дотримання таких умов, як законність, легітимна мета та необхідність у демократичному суспільстві. Сукупність таких умов наразі відома під назвою «трискладовий тест». Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини для встановлення відповідності заходу принципу правомірності необхідно проаналізувати три критерії: - чи є такий захід правомірним (передбаченим національним законодавством); - чи є легітимною мета такого обмеження; - чи є такий захід пропорційним поставленій меті (забезпечує справедливу рівновагу між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини). Якщо хоча б одного із зазначених критеріїв не буде дотримано, то Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу до Конвенції. У рішенні Європейського суду з прав людини «АГОСІ проти Об`єднаного Королівства» наголошується на необхідності встановлення відношення пропорційності між можливістю застосування, характером заходів з обмеження права власності та метою, що має бути досягнута в результаті такого застосування. Міра дбайливості власника щодо відвернення правопорушення становить лише один з елементів балансу приватного та публічного інтересів, що має розглядатись у сукупності з іншими обставинами справи. У спрощеному вигляді під публічним інтересом у цьому контексті мається на увазі реалізація превентивної функції права шляхом вилучення засобів та предметів правопорушення, що загалом відповідає частині шостій статті 13 Цивільного кодексу (застосування судом до особи, яка зловживає правом користування річчю, «інших наслідків, встановлених законом»). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» йдеться про те, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення». Тобто держава має подбати про певний баланс між засобами впливу, адекватною оцінкою його протиправних дій та метою, якої хоче досягти держава. На рівні національного процесуального закону (частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України) визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди обов`язково перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. У параграфах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладений обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (зокрема, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, параграф 74, «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, параграф 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), параграф 128, «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), параграф 119). Принцип пропорційності має забезпечувати дотримання відповідного балансу між будь-якими зворотними наслідками, що можуть бути заподіяні правам, свободам або інтересам учасників правовідносин, а також поставленим цілям адміністративного договору. Принцип пропорційності передбачає (1) використання засобів, пропорційних до переслідуваних цілей, (2) забезпечення через здійснені заходи чіткої рівноваги між публічними інтересами з правами та інтересами приватних осіб. За таких обставин прийнята прикордонною службою постанова від 23.06.2021 про заборону ОСОБА_1 в`їзду в Україну строком на три роки після спливу шести років з моменту можливого вчинення правопорушення, враховуючи відвідування останнім території України протягом цих шести років, є непропорційною легітимній меті, а відтак, свідчить про незаконне втручання у немайнові права позивача, що узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Суд першої інстанції не врахував наведені норми права, надав невірну правову оцінку обставинам справи,у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Відповідно до п.п.3,4 ч.1 ст.317 КАС України, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням постанови про задоволення позовних вимог. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 14 лютого 2022 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Керуючись ст.ст.308,311,315,317,321,322,325,328 КАС України, судова колегія П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу адвоката Ворсуляка Олександра Валентиновича, якій діє в інтересах ОСОБА_1 , - задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2022 року скасувати та ухвалити постанову про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Визнати протиправною та скасувати постанову прикордонної служби «Одеса-Аеропорт» Одеського прикордонного загону (26 Прикордонного загону) Державної прикордонної служби України від 23.06.2021 про заборону в`їзду в України громадянину Туреччини ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на три роки. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України. Головуючий: Н.В.Вербицька Суддя: О.В.Джабурія Суддя: К.В.Кравченко