Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/12806/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 серпня 2022 року справа №200/12806/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року у справі № 200/12806/21 (головуючий суддя І інстанції Аканов О.О.), складеного в повному обсязі 09 лютого 2022 року в м. Слов`янськ Донецької області, за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання неправомірним рішення від 27 квітня 2021 №056350007429 про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах; зобов`язання призначити пенсію на пільгових умовах відповідно до частини третьої статті 114 Закону України від 09 липня 2003 №1058 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» , починаючи з 15 березня 2021, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання неправомірним рішення від 27 квітня 2021 №056350007429 про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах; зобов`язання призначити пенсію на пільгових умовах відповідно до частини третьої статті 114 Закону України від 09 липня 2003 №1058 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» , починаючи з 15 березня 2021. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 27 квітня 2021 №056350007429 про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.04.2021 з зарахуванням до стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, періоду безпосередньої участі позивача в антитерористичній операції з 20.11.2014 по 01.12.2014, з 09.03.2015 по 18.06.2015, з 09.07.2015 по 29.09.2015 року в потрійному розмірі з 20 квітня 2021 року. В решті позовних вимог відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року у справі № 200/12806/21 в частині відмови у задоволені позовних та прийняти нову постанову, якою зобов`язати призначити пенсію позивачу. В обґрунтування апеляційної скарги апелянтом зазначено, що в нього достатньо пільгового стажу за Списками 1, 2 для призначення пенсії. Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином. Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, з огляду на наступне. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 27.04.2021 №056350007429 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ч.3 статті 114 Закону України від 09 липня 2003 №1058-ІV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування в зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу (25 років). Зазначено, що страховий стаж позивача становить 27 років 1 місяць 22 дні з урахуванням кратності + додаткові роки (за Списком №1) 45 років 1 місяць 22 дні; пільговий стаж - 18 років 0 місяців 28 днів. За доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди. Згідно довідки №499 від 28.01.2021 виданої військової частиною А3283 не прийнято до уваги періоди безпосередньої участі в антитерористичній операції з 20.11.2014 по 01.12.2014, з 09.03.2015 по 18.06.2015, з 09.07.2015 по 29.09.2015, оскільки відсутня довідка про грошове забезпечення. Пільговий стаж позивача підтверджується трудовою книжкою, довідками від 13.04.2021 №165/31, 166/31 та не заперечується відповідачем. Відповідно до довідки №499 від 18.01.2021, виданої командиром військової частини А3283 позивач в період з 20.11.2014 по 01.12.2014, з 09.03.2012 по 18.06.2015, з 09.07.2015 по 29.09.2015, 27.05.2016 по 01.04.2017, з 12.04.2017 по 02.06.2017, з 03.06.2017 09.02.2018, з 10.02.2018 по 26.02.2018, з 30.03.2018 по 30.04.2018 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції Донецької та Луганської областей. Відповідно до довідки №500 від 18.01.2021, виданої командиром військової частини А3283 позивач з 30.04.2018 по 16.08.2018. з 23.02.2019 по 15.05.2019, з 31.07.2019 по 17.09.2019, 16.06.2020 по 15.011.2020, 08.12.2020 по 24.01.2021 бав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів. Відповідно до довідки від 30.03.2021 №31 позивач проходив військову службу в лавах Збройних Сил: мобілізація з 05.09.2014 по 29.09.2015, з 19.05.2016 по 19.05.2019, з 19.07.2019 по 28.01.2021. В матеріалах справи наявна довідка від 22.06.2021 №2059 про нараховані суми грошового забезпечення, яка враховується при обчисленні пенсії. Зазначено, що з 07.10.2014 по 29.09.2015, з 19.05.2016 по 19.05.2019, з 29.07.2019 по 28.01.2021 з усіх виплат сплачені страхові внески (єдиний внесок). Спірним питанням даної справи є правомірність відмови позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах. Приймаючи спірне рішення суд першої інстанції виходив з того, що відмова відповідача у призначенні пенсії є протиправною, а рішення пенсійного органу таким, що підлягає скасуванню з зобов`язанням повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії з урахуванням висновків суду (зарахувавши до стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, періоду безпосередньої участі позивача в антитерористичній операції з 20.11.2014 по 01.12.2014, з 09.03.2015 по 18.06.2015, з 09.07.2015 по 29.09.2015 року в потрійному розмірі з 20 квітня 2021 року). Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Фактично позивач оскаржує судове рішення в частині відмови в задоволені позовних вимог про призначення пенсії. Суд апеляційної інстанції погоджує висновки суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13. Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Відповідно до п. 7 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 7 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що призначення пенсії є виключною компетенцією відповідача, а судом не розглядалось питання щодо обчислення пільгового стажу позивача та задля недопущення хибного розрахунку такого стажу, суд апеляційної інстанції вважає достатнім способом захисту прав позивача саме зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву з зарахуванням до стажу роботи періоду безпосередньої участі позивача в антитерористичній операції в потрійному розмірі. Стосовно доводів апеляційної скарги щодо незарахування стажу роботи на пільгових умовах відповідно до довідок АТ «МГЗБ» колегія суддів звертає увагу, що предметом спору в межах даної справи є рішення відповідача від 27.04.2021 року, в якому єдиною підставою для відмови в призначенні пенсії визначено незарахування в потрійному розмірі періоду безпосередньої участі позивача в антитерористичній операції з 20.11.2014 по 01.12.2014, з 09.03.2015 по 18.06.2015, з 09.07.2015 по 29.09.2015 року з 20 квітня 2021 року. Таким чином, колегія суддів зазначає, що дані доводи апеляційної скарги не стосуються вирішення спору в межах спірного рішення відповідача, оскільки вони не були взагалі зазначені пенсійним органом як підстав для відмови в призначенні пенсії. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки судом першої інстанції не розглядалось питання щодо зарахування періодів роботи позивача у шахтах. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року у справі № 200/12806/21 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 01 серпня 2022 року. Судді А.В. Гайдар А.А. Блохін Е.Г. Казначеєв