Постанова 4850 № 200/12162/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 липня 2022 року справа №200/12162/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г., розглянувши апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2021 р. у справі № 200/12162/21 (головуючий І інстанції суддя Аканов О.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії; зобов`язання призначити пенсію за віком на пільгових умовах, зарахування до пільгового стажу роботи за Списком № 1, В С Т А Н О В И В: У вересні 2021 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі відповідач), про: - визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 09.07.2021 № 057250003561 про відмову їй в призначенні пенсії, - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Донецькій області призначити їй пенсію на підставі заяви від 04.07.2021 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 року, зарахувавши до пільгового стажу роботи за Списком № 1 з повним робочим днем під землею період з 02.03.2015 року по 14.12.2018 року. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16.11.2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 09.07.2021 № 057250003561 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: 84121, Донецька область, м.Слов`янськ, вул.Генерала Батюка, 8, код ЄДРПОУ 13486010) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) від 04.07.2021 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно з рішенням Конституційного суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, зарахувавши до пільгового стажу роботи за Списком № 1 з повним робочим днем під землею періоди з 02.03.2015 по 14.12.2018 із врахуванням висновків суду. Вирішено питання судових витрат (а.с. 38-41). Представник відповідача не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що на час звернення позивача до управління вона не досягла пенсійного віку передбаченого законодавством. Управління діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, які передбачені діючим законодавством України, тому такі дії є законними та обґрунтованими. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Справа розглянута поза датою, визначеною в ухвалі суду від 24 січня 2022 року, з огляду на прийняття Верховною Радою України Законів України «Про правовий режим воєнного стану» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, від 15 березня 2022 року № 2119-IX, від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, від 22 травня 2022 року № 2263-1Х, якими в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року і продовжено його до 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 . 04 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до відповідача про призначення пенсії відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058). Рішенням управління від 09.07.2021 року № 057250003561 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах (а.с. 7). До пільгового стажу не зараховано періоди роботи у відокремленому підрозділі «Технічний контроль якості вугілля» ДП «Селидіввугілля» з 02.03.2015 по 14.12.2018 за пільговою довідкою від 23.03.2021 № 17/70, оскільки невірна підстава видачі довідки -постанова Кабінету Міністрів України № 442 від 01.08.1992. На час роботи заявниці діяла постанова Кабінету Міністрів України № 461 від 24.06.2016. Посада майстер контрольний зайнятий на підземних роботах 50% і більше робочого часу на рік не передбачена Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію на відком на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 24.06.2016. Згідно переліку робочих місць, робіт, професій і посад робітників, яким за результатом атестації підтверджено право на пенсію за віком на пільгових умовах на Списком № 1 майстер контрольний, яку виконувала позивач в період 02.03.2015 по 14.12.2018, є професією, яка належить до професій за Списком №

1. При вирішенні справи суд виходить з наступного. За приписами статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов`язком держави. Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Як слідує зі змісту ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані. Стаття 46 Конституції України встановлює, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення за п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України визначаються виключно законами України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулюються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Закон № 1058-IV). Частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні. З 01.01.2004 таким законом є Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення". Отже, оскільки і Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", і Закон України "Про пенсійне забезпечення" регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" як акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". За унормуванням п."а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до прийняття Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII раніше передбачений п."а" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" віковий ценз для жінок у 45 років було збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали на 01.10.1974 р.-31.12.1975р. набували право на пенсію по досягненню 50 років. Закон України від 02.03.2015 № 213-VIII набув чинності з 01.04.2015. Відповідно до п. 2 розділу XV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Сиском № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону. Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів "в" - "е" та "ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону. Отже, і після набуття чинності нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" правила призначення пенсій за Списком № 1 регламентувались п."а" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Такий стан правового регулювання існував до календарної дати набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 р. № 2148-VIII (11.10.2017), яким текст Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" був доповнений, зокрема, ст. 114, згідно з ч. 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому Законом України від 03.10.2017 р. № 2148-VIII у новій редакції був викладений п. 2 розділу XV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", де указувалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017р. № 2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року. У силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 № 2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017. Відтак, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком № 1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: п."а" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції Закону України від 02.03.2015р. № 213-VIII та п.1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 р. № 2148-VIII. Правила згаданих законів були повністю уніфікованими (ідентичними). Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі «за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII". Пунктом 1 резолютивної частини названого судового акту визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII. Відповідно до п. 2 резолютивної частини названого судового акту стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Згідно з п. 3 резолютивної частини названого судового акту застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: "На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам …". Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 1, а саме: п."а" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до Закону України від 02.03.2015 р. № 213-VIII та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII. Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за п."а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII та 49 років за п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII. Зважаючи на ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 р. у справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років. Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч. 2 ст. 2 КАС України і обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч. 2 ст. 77 КАС України. З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом", у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей". Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд констатує, що обрані адміністративним органом у даному конкретному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь невладного суб`єкта - приватної особи (тобто на користь позивача). З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку про те, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для заявника закону. Враховуючи встановлені у справі обставини та підхід до правового регулювання спірних правовідносин суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 057250003561 від 09.07.2021 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 . Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає необхідним частково скасувати рішення суду першої інстанції, задовольнивши позовні вимоги щодо призначенння пенсії. Суд першої інстанції за встановлених у справі обставин вирішив зобов`зати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , задовольнивши позовні вимоги частково. Але не прийняв рішення щодо відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання призначити позивачу пенсію, при цьому вирішив зарахувати до пільгового стажу період роботи позивача з 02.03.2015 року по 14.12.2018 року. У цьому випадку у відповідача немає підстав діяти на свій розсуд, виходячи з дискреційних повноважень і з огляду на унормування на те, що суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України. За приписами ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Тим більше, що в цьому випадку ніяких нових обставин встановлювати не треба. Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші протии Україн від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). За правилами ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 5 ст. 250, ст. 311, п. 4 ч. 1 ст. 317, ст. 321, ч. 1 ст. 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2021 р. у справі № 200/12162/21 - задовольнити частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2021 р. у справі № 200/12162/21 - скасувати в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04 липня 2021 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно з рішенням Конституційного суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року. В цій частині прийняти нову постанову. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити пенсію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі заяви від 04.07.2021 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно з рішенням Конституційного суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 25 липня 2022 року. Колегія суддів: Г.М. Міронова І.В. Геращенко Е.Г. Казначеєв