Постанова Вінницький апеляційний суд № 135/1188/19

Справа № 135/1188/19 Провадження № 22-ц/801/1143/2022 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Волошина Т. В. Доповідач:Панасюк О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2022 рокуСправа № 135/1188/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач), суддів Берегового О. Ю., Шемети Т. М., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його представницею адвокатом Клименко І. Ф., на рішення Ладижинського міського суду Вінницької області у складі судді Волошиної Т. В. від 21 квітня 2022 року, встановив: У вересні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з цим позовом, за яким, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь 67472 грн 20 к. заборгованості за кредитним договором від 17 листопада 2010 року, яка складається з: -49632 грн 92 к. заборгованість за простроченим тілом кредиту; -17839 грн 28 к. заборгованість за процентами, нарахованими за простроченим тілом кредиту. На обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 38300 грн 00 к. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. В подальшому кредитний ліміт змінювався відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг. ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором виконував неналежним чином, у зв`язку з чим станом на 15 серпня 2019 року утворилася заборгованість у зазначеному розмірі. Рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 21 квітня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту в сумі 49632 грн 92 к. та 295 грн 00 к. судового збору. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що АТ КБ «ПриватБанк» не надало доказів того, які саме умови кредитування мали на увазі сторони при укладенні договору, а також яка відповідальність встановлена за їх невиконання, а тому стягненню підлягає лише сума фактично отриманих ОСОБА_1 коштів (використання кредитного ліміту). В апеляційній скарзі представниця ОСОБА_1 адвокат Клименко І. Ф., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 21 квітня 2022 року скасувати та ухвалити нове про відмову у позові. Доводи апеляційної скарги зводяться до не визнання факту отримання та використання ОСОБА_1 кредитних коштів, які є предметом спору в цій справі, та які стягнуті на користь АТ КБ «ПриватБанк» відповідно до оскаржуваного рішення. Заявниця вказувала, що судом першої інстанції було задоволено клопотання про призначення судово-економічної експертизи, проте банк фактично ухилився від надання експертові витребуваних документів, без яких неможливо було провести експертизу, тому позовні вимоги щодо наявності у ОСОБА_1 заборгованості за простроченим тілом кредиту, є недоведеними. Довідка АТ КБ «ПриватБанк» про оформлення за укладеним з ОСОБА_1 кредитним договором кредитних карток в період з 03 серпня 2012 року по 17 січня 2017 року не може бути належним та допустимим доказом у справі, тому що не містить інформації про умови дії цих карток та не підтверджує факту отримання ним цих карток та активації цих карток через контактний номер телефону ОСОБА_1 . Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке. Частинами першою третьою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Судом встановлено, що 17 листопада 2010 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, у якій зазначено, що заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правила надання банківських послуг, а також Тарифами, становлять між ним та банком договір про надання банківських послуг. З наданого АТ КБ «ПриватБанк» розрахунку борг ОСОБА_1 станом на 15 серпня 2019 року становить 67472 грн 20 к., з яких: 49632 грн 92 к. заборгованість за простроченим тілом кредиту, 17839 грн 28 к. заборгованість за процентами, нарахованими за простроченим тілом кредиту. Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості по процентах за користування кредитом не оскаржується, тому апеляційним судом не перевіряється. Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Отже, підписавши анкету-заяву ОСОБА_1 погодився на отримання кредиту відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг. Розрахунок заборгованості за договором від 17 листопада 2010 року, укладеним між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , наданий суду позивачем, є належним та допустимим доказом, стосовно надання банком кредитних коштів клієнту, отримання і використання таких коштів клієнтом, нарахування банком відсотків. З виписки АТ КБ «ПриватБанк» видно, що ОСОБА_1 користувався кредитними коштами, здійснював витрати для сплати послуг, зняття готівки та перерахування коштів на інші рахунки, зокрема ОСОБА_1 17 січня 2017 року було здійснено вісім операцій щодо переказу коштів з різних кредитних рахунків, відкритих на підставі одного договору, у розмірі 4781 грн 03 к. на свій рахунок для виплат. Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджується Переліком типових документів, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 578/5 від 12 квітня 2012 року, тому є належним доказом у справі. Доказів на спростування вказаної виписки та розрахунку заборгованості матеріали справи не містять. Згідно з статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Частиною першою статті 95 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. За загальними принципами цивільного судочинства змагальності та диспозитивності (статті 12, 13 ЦПК України) сторони є рівними у своїх правах щодо подання доказів та вільними у виборі способів доказування. Таким чином, з урахуванням наявних у справі письмових доказів та пояснень позивача, викладених у позовній заяві, у суду першої інстанції не було підстав для висновку про недоведеність факту отримання відповідачем 49632 грн 92 к. кредитних коштів (використання кредитного ліміту). Натомість, якщо відповідач заперечує проти позову, то згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України саме на нього покладається обов`язок доводити такі заперечення відповідними доказами. Проте, ОСОБА_1 не надав доказів на спростування використання кредитних коштів. Заперечуючи правильність нарахування цих сум відповідач також не навів свій розрахунок та не спростував розрахунок, складений позивачем. При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що згідно з виписки по рахункам кредитного договору ОСОБА_1 17 січня 2017 року було здійснено вісім операцій щодо переказу коштів переказу коштів у розмірі 4781 грн 03 к. на свій рахунок для виплат № НОМЕР_1 , що підтверджується випискою по цьому рахунку. Зарахування коштів на рахунок для виплат № НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 , відбувалось зі зняттям комісії в розмірі 1 процента за переказ коштів за допомогою заявки в ПК «Промінь». Таким чином, 17 січня 2017 року ОСОБА_1 було ініційовано вісім переказів кредитних коштів з різних своїх кредитних рахунків, відкритих на підставі одного договору на рахунок картки для виплат (дебетовий) № НОМЕР_1 на загальну суму 38248 грн 30 к. (8 х 4871 грн 03 к.). В той же день ці кошти надійшли на дебетовий рахунок ОСОБА_1 в розмірі 37865 грн 82 к. (за вирахуванням 1 процента комісії). В подальшому ОСОБА_1 розпорядився цими коштами шляхом зняття їх в банкоматі відділення та здійснення переказів на картку ОСОБА_2 . Перерахування коштів на рахунок ОСОБА_2 підтверджує той факт, що кредитні кошти були отримані саме ОСОБА_1 , тому що як з виписок за рахунками кредитного договору, так і по дебетному рахунку вбачаються неодноразові перерахування коштів як ОСОБА_1 на картку ОСОБА_2 , так і навпаки. Отже, враховуючи те, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, то суд першої інстанції правильно стягнув з відповідача суму фактично отриманих ним кредитних коштів. Посилання адвоката Клименко І. Ф. про те, що перерахування коштів на дебетовий рахунок відповідача відбувалось з кредитного рахунку, строк дії картки за яким сплив, є безпідставними, тому що закінчення строку дії картки унеможливлює лише доступ до рахунку за допомогою цієї картки, в той же час як внесення коштів на цей рахунок, так і зняття з нього коштів, можливе за допомогою інших засобів через касу, Приват24 тощо. Таким чином, доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які є підставою для скасування чи зміни рішення суду. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.). За змістом статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представницею адвокатом Клименко І. Ф., залишити без задоволення, а рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 21 квітня 2022 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий О. С. Панасюк Судді: О. Ю. Береговий Т. М. Шемета