Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/8980/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/8980/21 Суддя (судді) першої інстанції: Басай О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 липня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Парінова А. Б., Грибан І. О., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Таращанської міської ради на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Таращанської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Таращанської міської ради, в якому просила суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Таращанської міської ради від 16.04.2021 №340-07-VIІІ "Про надання дозволу на розробку землевпорядної документації щодо відведення земельних ділянок у власність" в частині відмови ОСОБА_2 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (01.03) орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована в адміністративних межах Таращанської міської ради Білоцерківського району Київської області за межами села Лука; - зобов`язати Таращанську міську раду розглянути заяву ОСОБА_2 від 15.03.2021 та прийняти рішення, яким надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (01.03) орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована в адміністративних межах Таращанської міської ради Білоцерківського району Київської області за межами села Лука. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасувано рішення Таращанської міської ради від 16.04.2021 №340-07-VIІІ "Про надання дозволу на розробку землевпорядної документації щодо відведення земельних ділянок у власність" в частині відмови ОСОБА_2 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (01.03) орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована в адміністративних межах Таращанської міської ради Білоцерківського району Київської області за межами села Лука. Зобов`язано Таращанську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 від 15.03.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовний розмір 2 га., яка розташована на території Київської області, Таращанського району, в адміністративно-територіальних межах Таращанської об`єднаної територіальної громади та відповідно до вимог ст.118 ЗК України прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове, яким позов залишити без задоволення. До Шостого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є донькою ОСОБА_1 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження НОМЕР_1 . 15 березня 2021 року ОСОБА_2 звернулась до Таращанської міської ради зі клопотанням (зареєстроване 15.03.2021 за вхід №292) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовний розмір 2 га., яка розташована на території Київської області, Таращанського району, в адміністративно-територіальних межах Таращанської об`єднаної територіальної громади. До клопотання додано копію паспорту та ідентифікаційного номера; графічний матеріал із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки. Рішенням Таращанської міської ради від 16.04.2021 №340-07-VIІІ "Про надання дозволу на розробку землевпорядної документації щодо відведення земельних ділянок у власність" відмовлено, зокрема, ОСОБА_2 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га, цільового призначення - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в адміністративних межах Таращанської міської ради Білоцерківського району Київської області за межами села Лука, взявши до уваги наявну землевпорядну документацію згідно якої цільове призначення земельної ділянки, зазначене заявником в заяві не відповідає призначенню земельної ділянок, вказаної в графічних матеріалах та принципам землеустрою, визначеними статтями 2, 6 Закону України "Про землеустрій", а також враховуючи, що використання земельних ділянок способами, що погіршують їх якість забороняється відповідно до ст. 37 Закону України "Про охорону земель". Вважаючи зазначене рішення протиправним, позивач звернулась до суду з цим позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України, завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. У частинах першій та третій статті 22 ЗК України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства. Відповідно до приписів статті 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб. Згідно з частиною 1 статті 116 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара. Згідно з частиною 6 статті 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Частиною 7 статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Таким чином, ЗК України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови. Відтак, будь-який громадянин України, незалежно від місця реєстрації або проживання, має право звернутись до уповноваженого органу із заявою та визначеними законодавством документами щодо надання йому дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства. Відповідний орган може відмовити у наданні дозволу тільки з підстав, зазначених у частині сьомій статті 118 ЗК України. Перелік підстав є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, підставою для відмови в наданні ОСОБА_2 дозволу на виготовлення проекту землеустрою відповідач вказав на те, що земельна ділянка, яку бажає отримати ОСОБА_2 , Поряд із цим, з положень статті 79-1 ЗК України слідує, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави суду дійти до висновку, що розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки необхідне для формування земельної ділянки. Такий висновок також узгоджується з положеннями статті 50 Закону України "Про землеустрій", відповідно до якої проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Класифікація видів цільового призначення земель, затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року №548, визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів. В зазначеному Класифікаторі землі сільськогосподарського призначення поділяються, зокрема на землі, для ведення особистого селянського господарства та на землі для сінокосіння і випасання худоби. Нормами частини другої статті 22 ЗК України визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги). Відповідно до пункту "а" частини третьої статті 22 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Згідно з статтею 34 ЗК України, громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища. Відповідно до вимог ЗК України, земельні ділянки, призначені для сінокосіння та випасання худоби можуть бути переданні громадянам виключно на умовах користування (в оренду). Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 звернулась до відповідача із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність. Згідно з частиною другою статті 34 ЗК України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища. Отже, орган місцевого самоврядування має право на створення на землях комунальної власності громадського пасовища. Проте, реалізація цього права має відбуватись у повній відповідності з вимогами ЗК України та інших законів з питань землеустрою. Обґрунтовуючи правомірність рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою апелянт, як і при вирішення спору в суді першої інстанції вказує, що бажана позивачем земля є пасовищем, а тому не може бути передана в оренду чи власність. Поряд із цим, апелянтом не надано жодних доказів розроблення та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою створення громадського пасовища для сінокосіння та випасання худоби, формування земельної ділянки з відповідним цільовим призначенням та її реєстрації у Державному земельному кадастрі, реєстрації прав у державному реєстрі тощо. Також не надано доказів віднесення спірної земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення - пасовищ. Крім того, до відзиву на позов надавались викопіювання з плану меж Лучанської сільської ради народних депутатів, однак такі не містять відомостей щодо визначення цільового призначення спірної земельної ділянки. Інших доказів віднесення бажаної позивачем земельної ділянки до сінокосів та пасовищ та може бути надана в оренду для сінокосіння та випасання худоби не надано ні в суд першої інстанції ні до апеляційної скарги. Невідповідність місця розташування земельної ділянки має бути пояснена вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо. З огляду на те, що суду не надано доказів того, що бажана земельна ділянка дійсно відноситься до земель, на яких розташовані сінокоси та пасовища, а тому обрана нею земельна ділянка через її місце розташування порушує вимоги законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, суд дійшов висновку, що прийняте відповідачем рішення не містить вмотивованої відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Щодо твердження апелянта про невідповідності цільового призначення земельної ділянки, принципам, визначеним у ст.2 та ст.6 Закону України "Про землеустрій", суд зазначає наступне. Так, ст. 2 Закону України "Про землеустрій" взагалі містить перелік ознак, що забезпечує землеустрій та має назву "Призначення землеустрою"; а ст.6 Закону - перелік принципів. Однією із належних підстав щодо обґрунтування відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, згідно частини 7 ст.118 ЗК України, має бути встановлення невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів. Оскаржуване рішення не містить посилань на конкретні пункти переліку ознак, що забезпечує землеустрій та принципів землеустрою, а зміст останнього не конкретизує та не розкриває, в чому полягає невідповідність цільового призначення земельної ділянки, зазначеного заявником в заяві, зазначеним статтям Закону з урахуванням вимог, які визначені в якості підстав для відмови у ч.7 ст.118 ЗК України. Щодо заборони використання земельних ділянок способами, що погіршують їх якості. Згідно з ст. 125 ЗК України, право власності (як сукупність права володіти, користуватись та розпоряджатись) на земельну ділянку виникає з моменту держави реєстрації цих прав. Відповідно до статті 118 ЗК України, порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії: подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 18 1 ЗК України; здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, так орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення. Аналіз наведених норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, свідчить про те, що всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність. А тому, вказане твердження відповідача в оскаржуваному Рішенні також не може слугувати достатнім та належним обґрунтуванням відмови, оскільки на етапі надання дозволу будь-якого використання земельної ділянки не може бути. Відсутність належного мотивування підстав для відмови у наданні ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою свідчить про невідповідність спірного рішення вимогам чинного законодавства, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо існування підстав для задоволення позовних вимог в цій частині. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують позицію суду першої інстанції та відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю. Згідно з ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. У відповідності до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні. Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Таращанської міської ради на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Таращанської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України. Суддя-доповідач О. О. Беспалов Суддя І. О. Грибан Суддя А. Б. Парінов (Повний текст постанови складено 26.07.2022)