Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/5919/21

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/5919/21 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Божук Д.А. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 14 січня 2022 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Гонтарука В. М. Матохнюка Д.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Городоцької міської ради Хмельницької області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Городоцької міської ради Хмельницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : В травні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Городоцької міської ради Хмельницької області, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення сесії Городоцької міської ради № 70 від 30 березня 2021 року «Про відмови у наданні дозволів на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на території Городоцької міської ради» про відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення; - зобов`язати Городоцьку міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та прийняти рішення щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 6821283900:07:004:0001 орієнтовною площею 2,00 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Городоцького району, Хмельницької області. - стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 908 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Городоцької міської ради. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2021 позов задоволено частково. Суд визнав протиправним та скасував рішення Городоцької міської ради №70 від 30 березня 2021 року «Про відмови у наданні дозволів на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на території Городоцької міської ради», яким відмовлено ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов`язав Городоцьку міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.02.2021 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 6821283900:07:004:0001 орієнтовною площею 2,00 га та за результатами розгляду прийняти рішення відповідно до норм Земельного кодексу України. В задоволенні решти позовних вимог судом першої інстанції відмовлено. Окрім того, суд першої інстанції ухвалив стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 3408 (три тисячі чотириста вісім) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Городоцької міської ради. Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористалась. За приписами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, входячи із наступного. Судом встановлено наступні обставини справи. 19.02.2021 року позивачка звернулась до Городоцької міської ради з заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 6821283900:07:004:0001 орієнтовною площею 2,00 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Городоцького району Хмельницької області. Рішенням шостої сесії VIII скликання Городоцької міської ради від 30.03.2021 №70 «Про відмови у наданні дозволів на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на території Городоцької міської ради» відмовлено позивачці в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки, у зв`язку із невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а саме так як на зазначену у графічних матеріалах земельну ділянку вже надано відповідний дозвіл іншим громадянам рішенням п`ятої чергової сесії Городоцької міської ради від 09.02.2021 №54 (ч.7 ст.118 Земельного кодексу України). Як було встановлено судом першої інстанції, рішенням п`ятої чергової сесії Городоцької міської ради від 09.02.2021 №54 надано дозвіл п`ятнадцятьом громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 6821283900:07:004:0001 орієнтовною площею по 2 га. Відповідно до інформації, викладеній у листі Відділу у Городоцькому району Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 02.06.2021 №18-22-0.22-98/106-21, земельна ділянка площею 30 га з кадастровим номером 6821283900:07:004:0001 розділена 29.03.2021 на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі зміни їх цільового призначення, розроблений ФОП ОСОБА_2 від 12.02.2021. Разом з тим, позивач, не погоджуючись з рішенням 6 сесії VIII скликання Городоцької міської ради від 30.03.2021 №70, в частині відмови їй у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства з метою передачі її у власність, звернулась до суду з даним позовом. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, в призмі заявлених позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуване рішення не містить повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. Так, на переконання суду першої інстанції, вказані недоліки у діяльності відповідача, окрім того, що вказують на протиправність рішення, перешкоджають суду надати оцінку дотриманню усіх умов, передбачених нормами статті 118 ЗК України, для прийняття рішення про надання позивачу відповідного дозволу. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції та відзначає наступне. Згідно з ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення, зокрема, особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб). Відповідно до абз. 1 ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Отже, законодавцем встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У такому випадку відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб`єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об`єкта вимогам, зазначеним у Земельному кодексі Україні, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку, або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України. Як встановлено з матеріалів справи, підставою для відмови позивачці у надані дозволу на розробку проекту землеустрою слугувало те, що на зазначену у графічних матеріалах земельну ділянку вже надано відповідний дозвіл іншим громадянам рішенням п`ятої чергової сесії Городоцької міської ради від 09.02.2021 №54. Судова колегія критично оцінює наведене, оскільки вказана обставина, як підстава для відмови у надані дозволу для розроблення проекту землеустрою, приписами статті 118 Земельного кодексу України не передбачена. Посилання відповідача як на підставу для відмови позивачеві у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою на раніше наданий дозвіл іншій особі, суд вважає безпідставним, оскільки надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок не означає, що земельна ділянка виділяється конкретній особі, та не є тотожним поняттю передачі земельної ділянки у власність, а є лише початковою стадією процедури безоплатного одержання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності. Відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: - звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; - надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; - розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; - погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України; - затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування. Крім того, законодавством не визначено такого стану земельної ділянки як її перебування у стані "відведення" та не передбачає відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у зв`язку із наданням такого дозволу іншій особі. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №360/2334/17. У постанові Верховного Суду від 22 липня 2021 року по справі №320/1177/19 також вказано про те, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. При цьому не суттєво, за чиїм замовленням такий проект буде розроблено. Закон не виключає ситуації, коли проекти одночасно розробляються різними замовниками. Стаття 118 ЗК України встановлює вичерпний перелік таких підстав, серед яких відсутня така підстав, як надання дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі на ту ж саму земельну ділянку. Аналіз статей 116, 118 ЗК України вказує на те, що місцева рада не має права визначати пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою на одну й ту ж саму земельну ділянку. У даному випадку, надання такого дозволу вказує про відсутність обтяжень щодо бажаної земельної ділянки і ще не означає позитивного рішення місцевої ради про передачу у власність цієї земельної ділянки після виготовлення проекту землеустрою. Таким чином, судова колегія резюмує, що надання відповідачем дозволу на розроблення проекту землеустрою іншим особам не позбавляє позивача права на самостійне звернення до органу виконавчої влади для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою, і тому підстави, якими керувався відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, не можуть вважатися законними підставами для відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою. Щодо посилань апелянта на на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.12.2020 по справі №617/763/16-ц, судова колегія зазначає наступне. Так, зі змісту вказаної постанови вбачається, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, не перевірив доводів позивача, не надав оцінки поведінці органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, з урахуванням обставин цієї справи; не врахував те, що рішенням сесії селищної ради надано згоду на безоплатну передачу у власність позивача земельну ділянку у розмірі 0,2600 га для ведення особистого селянського господарства, та надано дозвіл на виготовлення технічної документації на зазначену земельну ділянку, а тому дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки надання дозволу територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин на розробку проекту землеустрою двом окремим громадянам щодо однієї і тієї ж земельної ділянки, є таким, що суперечить вимогам землеустрою, та сприяє позбавлення одного з них можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру отримання у власність земельної ділянки. Верховний Суд звертає увагу на те, що питання можливості надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (користування) кільком особам щодо однієї і тієї ж самої земельної ділянки та правових наслідків надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (користування) кільком особам щодо однієї і тієї ж самої земельної ділянки було предметом розгляду Великої палати Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі №688/2908/16-ц. У цій постанові Велика палата Верховного Суду зазначила, що дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет оренди. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду в майбутньому. У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від цього висновку (пункт 36.4 постанови). При цьому обов`язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони. Так, може кваліфікуватися як недобросовісна така поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проекту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проекту землеустрою та затверджує цей проект щодо іншої особи. З іншого боку, якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі. Не вважатиметься добросовісною і поведінка особи, яка отримала дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробила проект та подала його на затвердження, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду. Виходячи з викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо виходячи з конкретних обставин справи (пункти 38-41 постанови). В даному випадку, судова колегія звертає увагу на те, що у справі №617/763/16-ц спір вирішувався за правилами цивільного судочинства щодо права власності/користування та усунення порушень у такому праві на одну й ту ж земельну ділянку. Відмінність правової природи та обставин спору в справі №617/763/16-ц виключає підстави для застосування цих висновків Верховного Суду при розгляді цієї справи. Тобто, суд першої інстанції дійшов вірного висновку при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин, і обставин, які б спростовували вказане апелянтом не наведено. Таким чином, в призмі вказаного, судова колегія вбачає всі підстави для висновку про протиправність оскаржуваного рішення відповідача, позаяк рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі не є правовстановлюючим актом, не вказує про наявність обтяжень щодо бажаної земельної ділянки і в подальшому не означає позитивного рішення місцевої ради про передачу такої у власність. Підстава, за наявності якої позивачу було відмовлено у наданні дозволу свідчить про зловживання відповідачем своїм обов`язком надати такий дозвіл у відповідності до вимог закону, чим порушуються права позивача, гарантовані законодавством. Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, зважаючи на приписи ч.ч.1, 6, 7 ст.118 ЗК України, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність та необгрунтованість відмови відповідача у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність спірної земельної ділянки, оформленої рішенням Городоцької міської ради №70 від 30.03.2021 року. Щодо вимог позивача в частині зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву та прийняти рішення щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою, суд зазначає наступне. У постанові від 28.05.2020 у справі №819/654/17 Верховний Суд зазначив, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні. З іншого боку, відсутні підстави для зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою (прийняти рішення такого змісту), якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом і немає обґрунтованих сумнівів вважати, що він не надасть дозвіл, розглянувши заяву повторно. Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Суд першої інстанції доцільно звернув увагу на інформацію, викладену у довідці Відділу у Городоцькому району Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17.06.2021 №18-22-0.22-114/106-21, де відзначено, що земельна ділянка площею 30 га з кадастровим номером 6821283900:07:004:0001 розділена 29.03.2021 на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі зміни їх цільового призначення, розроблений ФОП ОСОБА_2 від 12.02.2021.. Суд, під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності свого рішення. Як відзначено вище, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність в оскаржуваному рішенні повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що, окрім іншого, вказує і на наявність перешкод у оцінці дотримання відповідачем усіх умов, передбачених нормами статті 118 ЗК України, для прийняття рішення про надання позивачу відповідного дозволу. Отже, слід погодитись з судом першої інстанції про наявність у відповідача обов`язку здійснити перевірку відповідності місця розташування бажаної земельної ділянки з урахуванням дотримання замовником вимог законів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, після чого прийняти рішення. З урахуванням викладеного, судом першої інстанції обгрунтовано належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, обрано саме зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та за результатами розгляду прийняти рішення відповідно до норм Земельного кодексу України. При цьому, суд апеляційної інстанції не надає оцінку висновкам суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат у справі, оскільки останні не є предметом оскарження в межах даного апеляційного провадження. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Законом України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржників. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. В даному випадку, доводи відповідача - апелянта по справі, не спростовують висновків суду першої інстанції, як такі, що є необгрунтуваними та безпідставними. Зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. За приписами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Городоцької міської ради Хмельницької області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Гонтарук В. М. Матохнюк Д.Б.