Постанова 4824 № 757/47708/19-ц

справа № 757/47708/19-ц головуючий у суді І інстанції Соколова О.М. провадження № 22-ц/824/505/2022 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 липня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., з участю секретаря Мариненко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданнів місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця», поданою представником - Чаруковським Р.В.на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати,- В С Т А Н О В И В: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заробітної платита середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати. В обґрунтування позовних вимог вказує про те, що з березня 2012 року по липень 2016 року ОСОБА_1 працював на Державному підприємстві «Донецька залізниця», яке в подальшому реорганізовано у Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця». Наказом від 20.07.2016 року № 1/ос з позивачем продовжено трудові взаємовідносини у виробничому підрозділі «Луганська дистанція електропостачання» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця». 17.07.2017 року позивача було звільнено із займаної посади, на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату. На день звільнення позивача йому була нарахована, але не виплачена, заробітна плата за період травень-липень 2016 року, та з березня 2017 року по 17.07.2017 року в загальному розмірі 49 181,45 грн. Позивач вказує, що зазначена заборгованість із заробітної плати є досі невиплаченою, вважає дії відповідача незаконними, так як згідно з вимогами ч.1 ст. 47 та ч. 1 ст.116 КЗпП України, виплата усіх сум, що належать працівнику від підприємства, проводяться у день звільнення. На підтвердження своєї позиції надає Науково-практичний висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 49 181 грн. (сорок дев`ять тисяч сто вісімдесят одна грн. 45 коп.). Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.07.2016 року по 22.09.2020 року у розмірі 148 190 грн. (сто сорок вісім тисяч сто дев`яносто) 32 коп. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.07.2017 року по 12.02.2020 року у розмірі 235 274 грн. (двісті тридцять п`ять тисяч двісті сімдесят чотири гривні) 24 коп. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 12 315 (дванадцять тисяч триста п`ятнадцять) грн. 86 коп. Стягнуто з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави 2 305, 20 грн. судового збору. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця», через представника - Чаруковського Романа Володимировича, подало апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. При цьому, зазначає, що ухвала про відкриття провадження у справі, примірник позовної заяви з додатками та рішення суду від 20 вересня 2020 року на адресу відповідача не надходили. Крім того, в Єдиному державному реєстрі судових рішень рішення суду по справі № 757/47708/19ц оприлюднено 17 листопада 2020 року. Під час перевірки вхідної кореспонденції АТ «Укрзалізниця» встановлено, що по справі №757/47708/19-ц надійшли лише судова повістка від 29 січня 2020 року та судова повістка від 07 липня 2020 року. Зазначені порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, ст.190 та ст.272 ЦПК України, унеможливили участь відповідача у справі та позбавили його права на подання відзиву і своїх заперечень на позовні вимоги. Апелянт вважає, що це є порушенням ст.ст. 11, 12,13 ЦПК України, а тому суд першої інстанції мав підстави для скасування заочного рішення. Апелянт не визнає позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з заробітної плати за період березень - липень 2017 року, так як нарахування заробітної плати за інші періоди (друга половина березня - липень 2017 року) не здійснювалося через відсутність первинних документів. Окрім того, вважає, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив вимогу про стягнення заборгованості з заробітної плати в сумі 49181,45 грн., яка не підтверджена належними доказами. Пояснює це тим, що надані позивачем розрахунки заробітної плати та табелі обліку робочого часу виготовлені на непідконтрольній українській владі території в м. Луганськ і відповідач втратив контроль над структурним підрозділом і його діяльністю після захоплення, що підтверджується висновком ТПП. Зазначені обставини, на думку апелянта, дають підстави для критичного оцінювання наданих позивачем доказів по справі. Щодо стягнення середнього заробітку та компенсації зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги доказ, який має істотне значення для розгляду справи - Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року як підставу звільнення відповідача від відповідальності. При цьому вказує, що через відсутність визнаної АТ «Укрзалізниця» заборгованості з невиплаченої заробітної плати за період березень - липень 2017 року, вимоги щодо стягнення середнього заробітку та компенсації не підлягали задоволенню. А відтак, зважаючи на те, що на момент звільнення позивача і дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, відповідач об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені законом щодо проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. 24 листопада 2021 року до суду надійшов відзив позивача, поданий представником - адвокатом Глушпенком Віталієм Олександровичем, згідно якого позивач просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити. При цьому, зазначає, що підстав для не нарахування та невиплати заробітної плати за травень-липень 2016 року, березень 2017 року повністю та частини квітня 2017 року у відповідача не було, заборгованість із заробітної плати за 2016 рік та березень, квітень 2017 року виникла до дати встановлення на думку відповідача обставин непереборної сили (12 квітня 2017 року). На думку позивача, відповідач був обізнаний про наявну заборгованість, що підтверджується довідкою ПФУ за формою ОК-7 та під час звільнення підлягала сплаті, а відтак середній заробіток підлягає стягненню в будь-якому випадку. Зазначає, що допустимим доказом зарахування коштів на рахунки працівників, є виписка банку із даними про зарахування коштів на банківський рахунок позивача, але матеріали справи не містять таких доказів. Звертає увагу суду апеляційної інстанції на позиції Верховного Суду в аналогічних справах щодо підтвердження правомірності стягнення заробітної плати за 2016 рік та середнього заробітку з відповідача за невиплату заробітної плати. Зазначає про те, що вирішуючи спір про оплату простою, суди повинні з`ясовувати факт простою та наявність чи відсутність вини працівника в цьому. Вказує, що в матеріалах справи наявний наказ про встановлення простою по виробничому підрозділу, що відповідачем не спростований, тому підтверджує факт простою на підприємстві, у якому відсутня вина працівника. Позивач наголошує, що обов`язок роботодавця здійснити виплату всіх належних позивачу сум при звільненні закріплений в нормативних актах, а відтак не потребує додаткового доказування працівником. Окремо звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що відповідач не втрачав доступ до первинних документів в березні 2017 року, оскільки надав суду дані пенсійного фонду про нарахування заробітної плати цей період. Наголошує, що повідомлення про скорочення, протокол профкому, наказ ПАТ «Укрзалізниця» про скорочення видані вже під час існування, на думку відповідача, обставин непереборної сили. Вважає, що в справі є суперечливі та взаємовиключні обставини щодо неможливості здійснення відповідачем розрахунку заробітної плати у зв`язку з відсутністю первинних документів і така поведінка відповідача щодо повідомлення не правдивих даних, суперечить добросовісності та чесній діловій практиці. Представник позивача в судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Представник апелянта, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, до суду не з`явився, подав клопотання про розгляд справи у режимі відео конференції, яка не відбулася через відсутність технічної можливості, однак його неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з такого. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції було встановлено, що з березня 2012 року по липень 2016 року ОСОБА_1 працював на Державному підприємстві «Донецька залізниця», яке в подальшому реорганізовано у Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця». Відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» від 23.02.2012 року №4442-IV та постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 25.06.2014 року №200, ДП «Донецька залізниця» було реорганізоване шляхом злиття у Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця». Крім того, відповідно до наказу АТ «Укрзалізниця» від 15.04.2016 року № 303 у складі регіональної філії «Донецька залізниця» утворено Донецьку та Луганську дирекції залізничних перевезень, а також затверджено їхню структуру. На виконання рішення засідання Правління ПАТ «Укрзалізниця» від 31.05.2016 року та 03.06.2016 року відбулось переведення працівників з ДП «Донецька залізниця» до регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», відповідно до вимог законодавства та внутрішніх нормативно-правових актів Товариства з повідомленням ДФС про прийняття на роботу кожного окремого працівника та видання наказів про прийняття на роботу кожного окремого працівника переведеного з ДП «Донецька залізниця». Наказом від 20.07.2016 року № 1/ос з позивачем продовжено трудові взаємовідносини у виробничому підрозділі «Луганська дистанція електропостачання» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця». Наказом №58-ДН Структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» від 16.03.2017 року, встановлено початок простою по причинам, незалежних від робітників з 0-00 годин 20.03.2017 року. В наказі зазначалося, що на час простою робітникам приходити на свої робочі місця згідно графіку роботи відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, оплату за час простою проводити з розрахунку двох третин ставки встановленої працівникові розряду (окладу) за час простою згідно графіку роботи. 17.07.2017 року наказом регіональної філії «Донецька залізниця» № 217-ос позивач звільнений з посади у зв`язку зі скороченням штату на підставі п. 1 ст.40 Кодексу законів про працю України. На день звільнення позивача із виробничого підрозділу «Луганська дистанція електропостачання» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» відповідачем була нарахована, але не виплачена заробітна плата за період травень-липень 2016 року та з березня 2017 року по 17.07.2017 року в загальному розмірі 49 181,45грн. Дані обставини справи підтверджуються копією трудової книжки позивача НОМЕР_1 (а.с. 18-21) та копією наказу (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) від 17.07.2017 року № 217-ОС (а.с. 35) та відповідно, наявними в матеріалах справи копіями розрахунку заробітної плати позивача за період червень-липень 2016 року, з березня 2017 року по 17.07.2017 року в сумі 49 181,45грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що роботодавець до теперішнього часу, порушуючи вимоги ст. 116 КЗпП України не виплатив позивачу заборгованість по заробітній платі, середній заробіток за час затримки та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням терміну її виплати. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що наявність роздрукованих розрахунків заробітної плати, виданих позивачу, як доказ існуючої заборгованості із заробітної плати, що свідчить та розцінюється судом як обізнаність відповідача про існуючий обов`язок та його невиконання, що тягне за собою відповідне відшкодування у вигляді нарахування середнього заробітку. Крім того, суд першої інстанції вважав, що наданий позивачем Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 не є сертифікатом в розумінні ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні». При розрахунку суми середнього заробітку, суд першої інстанції погодився з позицією представника позивача, стосовно необхідності стягнення середнього заробітку, який підлягає стягненню в порядку ст. 117 КЗпП України. Суд першої інстанції вважав за можливе прийняти наданий позивачем розрахунок та стягнути з відповідача компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у загальному розмірі 12 315,86 грн. При цьому, зазначає про те, що відповідач не надав жодних доказів виплати позивачу заборгованості по заробітній платі. Однак, колегія суддів не може в повній мірі погодитися з висновками суду першої інстанції з таких підстав. Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Згідно зі частиною 1 статтею 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. За ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати. Отже, виходячи з положень Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість. Згідно частини першої статті 113 КЗпП (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Відповідно до ч.1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У частині першій статті 116 КЗпП передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Відповідно до ст. 117 КЗпП в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право на звернення до суду з позовом про стягнення належній йому зарплати без обмеження будь-яким строком. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені статтею 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Згідно положень статей 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум. Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебував з відповідачем у трудових відносинах, при звільненні не отримав повного розрахунку. Заперечуючи проти позову, відповідач вказував на те, позовна вимога щодо стягнення заборгованості з заробітної плати в сумі 49181,45 грн. не підтверджена належними доказами. Оскільки надані позивачем розрахунки заробітної плати та табелі обліку робочого часу виготовлені на непідконтрольній українській владі території в м. Луганськ і відповідач втратив контроль над структурним підрозділом і його діяльністю після захоплення, що підтверджується висновком ТПП. Крім того нарахування заробітної плати за інші періоди (друга половина березня - липень 2017 року) не здійснювалося через відсутність первинних документів. Апеляційний суд не може погодитись із такими доводами апеляційної скарги відповідача щодо відсутності заборгованості за вказані періоди, оскільки матеріали справи не містять доказів доказів отримання позивачем зазначених сум. А відтак, встановивши, що позивачу не виплачена заробітна плата за період травень-липень 2016 року, з березня 2017 року по 17 липня 2017 року - в сумі 49 181,45 грн., суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про задоволення позову в частині стягнення заборгованості із заробітної плати за вказані періоди. Крім того, згідно з Індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб системи персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України (форма ОК-7) в травні, липні 2016 року за 31 день страхового стажу АТ «Українська залізниця» позивачу нарахована заробітна плата в розмірі 3 614,52 грн. та 1806,51 грн. відповідно; в березні 2017 року за 31 день страхового стажу нарахована заробітна плата в розмірі 6 203,92 грн.; за червень 2016 року та квітень-липень 2017 року відомості про нарахування відсутні. Разом із тим, довідка про заборгованість заробітної плати на а. с. 199 т. 1, завірена підписом посадової (відповідальної) особи - начальника дистанції та скріплена печаткою структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень», відповідає вимогам Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, отже є належним та допустимим доказом на підтвердження нарахування позивачу у вказаний період. Враховуючи наведене, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача, що нарахування заробітної плати було припинено внаслідок відсутності первинних документів на підконтрольній українській владі території та про те, що заборгованість по заробітній платі перед позивачем є недоведеною. Окрім того, щодо вимоги про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням термінів її виплати, колегія суддів зазначає про таке. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Аналіз наведених вимог закону дає підстави для висновку, що компенсація громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати проводиться в тому числі, якщо вина власника або уповноваженого ним органу не встановлена. Статтею 2, 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Таким чином, оскільки судом першої інстанції встановлено, що доходи у вигляді заробітної плати, не були вчасно виплачені позивачу, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для компенсації ОСОБА_1 втрати частини таких доходів у вигляді компенсації у розмірі 12 315, 86 грн.. Оцінюючи висновки суду першої інстанції і доводи апеляційної скарги в частині задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд виходить із такого. Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року №1669-VII не скасовує обов`язків роботодавця, визначених ст. 47, 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених статтею 116 КЗпП України. Заперечуючи проти позову і спростовуючи висновки суду, відповідач посилався на Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Укрзалізниця». Відповідно до статті 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі №243/2071/18 (провадження №61-48088сво18) вказано, що зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника. Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»)». У постанові від 24 жовтня 2019 року у справі №266/4637/18 (провадження №61-7583св19) Верховний Суд зазначив, що встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» у несвоєчасній виплаті заробітної плати, у зв`язку з чим правильно відмовив у задоволенні позову. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі №6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі №6-364цс16, від 11 травня 2016 року у справі №6-383цс15, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини. Відповідно до Науково-правового висновку Торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Укрзалізниця», засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у місті Донецьк. У п.7 розділу VI вказаного висновку зазначено, що втрата контролю і доступу ПАТ «Українська залізниця» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» до виробничих потужностей та іншого майна, що знаходиться адресою: АДРЕСА_2 та Луганська область, місто Луганськ, вул. Кірова, буд. 44, у тому числі до: трудових книжок працівників, оригіналів наказів; особових справ працівників; посадових інструкцій; табелів обліку робочого часу; примірників звітів, що подавалися до контролюючих органів, комп`ютерної техніки із встановленим програмним забезпеченням трудових відносин з працівниками, починаючи з 20 березня 2017 року щодо структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» та з 12 квітня 2017 року щодо структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень», коли фактично вийшло з під контролю управління вищевказаними виробничими потужностями позбавило можливості ПАТ «Українська залізниця» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» виконати зобов`язання перед вивільненими працівниками згідно з ст.ст.47, 83, 115 і 116 КЗпП України, а саме: кожному звільненому працівнику структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» і «Луганська Дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» видати належно оформлену трудову книжку і провести розрахунок. Отже, встановлено, що у трудових правовідносинах, які склалися між позивачем та відповідачем АТ «Українська залізниця» виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких відповідача об`єктивно, з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників. Аналогічні висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 236/3742/18-ц, від 02 березня 2020 року у справі №233/4474/19, від 23 березня 2020 року у справі №369/28/19, 02 квітня 2020 року у справі №610/2068/19, від 29 квітня 2020 року у справі №323/3736/18 і складають усталену практику при вирішенні справ такої категорії, про що зазначив Верховний Суд в постанові від 21 січня 2021 року у справі № 236/3742/18-ц. Наведені обставини і правові висновки Верховного Суду залишені поза увагою судом першої інстанції. Відтак апеляційний суд приходить до висновку, що невиконання відповідачем обов`язків, передбачених ст. 47, 83, 115 та 116 КЗпП України, відбулось не з вини ПАТ «Українська залізниця», а були викликані обставинами непереборної сили, які підтверджені висновком Торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року. Згідно з ч.1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відсутність вини АТ «Українська залізниця» у невиконанні відповідачем обов`язків, передбачених ст.ст. 47, 83, 115 та 116 КЗпП України, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для задоволення позову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, і в цій частині воно підлягає скасуванню із прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні цих позовних вимог. Що ж стосується доводів апеляційної скарги стосовно порушень процесуального права під час розгляду справи судом першої інстанції то вони колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки не є обов`язковими підставами для скасування судового рішення і не призвели до неправильного вирішення справи по суті. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішення не повній мірі ґрунтуються на вимогах закону та відповідають обставинам справи. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не повною мірою відповідає обставинам справи, а висновки, викладені в ньому в цій частині, зроблені із порушенням норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині позовних вимог. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що позов було подано у вересні 2019 року, а рішення суду підлягає скасуванню в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, варто зазначити, що пільга щодо сплати судового збору, за якою від сплати цього збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення зарплати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях. Відповідні висновки сформувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 р. у справі № 910/4518/16. А відтак, оскільки позовні вимоги та апеляційна скарга підлягають частковому задоволенню, тому судові витрати за апеляційний розгляд у розмірі 6 674 грн. (шість тисяч шістсот сімдесят чотири) грн. 44 коп. підлягають стягненню з позивача на користь відповідача пропорційно задоволеним вимогам апеляційної скарги щодо відмови у стягненні середнього заробітку за затримку розрахунку в розмірі 86,2%, що становить 5 753, 37 грн. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця», подану представником - Чаруковським Р.В., - задовольнити частково. Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2020 року в частині стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.07.2016 року по 22.09.2020 року у розмірі 148 190,32 грн. (сто сорок вісім тисяч сто дев`яносто гривні 32 коп.) та в частині стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.07.2017 року по 12.02.2020 року у розмірі 235 274, 24 грн. (двісті тридцять п`ять тисяч двісті сімдесят чотири гривні 24 коп.) - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в цій частині - відмовити. В іншій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2020 року залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави 768,40 грн. судового збору - за розгляд справи в суді першої інстанції. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» судовий збір у розмірі 5 753 (п`ять тисяч сімсот п`ятдесят три) грн. 37 коп. - за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова