Постанова 4804 № 233/7225/19

Єдиний унікальний номер 233/7225/19 Номер провадження 22-ц/804/924/20 Головуючий у 1-ій інстанції Наумик О.О. Єдиний унікальний номер 233/7225/19 Доповідач Папоян В.В. Номер провадження 22-ц/804/924/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 лютого 2020 року Донецький апеляційний суд в складі: судді-доповідача Папоян В.В. суддів Біляєвої О.М., Хейло Я.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в м.Бахмуті Донецької області за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 10 грудня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, (головуючий у 1 інстанції суддя Наумик О.О.), В С Т А Н О В И В: У жовтні 2019 року позивач звернувся з позовом до АТ «Українська залізниця» (попередня назва - ПАТ «Українська залізниця») про стягнення заборгованості по заробітній платі. В обґрунтування вимог зазначив, що перебував у трудових відносинах з відповідачем. До вересня 2016 року працював у СП «Ясинуватське будівельно-монтажне управління» ДП «Донецька залізниця», якій шляхом реорганізації у вересні 2016 року увійшов до складу відповідача та до якого перейшли права та обов`язку, зокрема щодо виплати заробітної плати. Починаючі з 02 вересня 2016 року по 17 липня 2017 року він працював у ПАТ «Українська залізниця» слюсарем контрольно-вимірювальних приладів ВП «Ясинуватське будівельно-монтажне управління» СП «Донецька дирекція залізничних перевезень» РФ «Донецька залізниця». Звільнений за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату. При звільненні відповідач не здійснив повний розрахунок зі звільненим працівником. Тому просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за період з 01 лютого 2016 року по 31 серпня 2016 року та з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року у загальній сумі 34120,61 грн. Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 10 грудня 2019 року позовні вимоги було задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість із заробітної плати після утримання обов`язкових податків та зборів за період з вересня по грудень 2016 року включно та з березня по липень 2017 року включно у загальному розмірі 28872 грн. 41 коп. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Не погодившись з рішенням суду щодо задоволення вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, відмовивши у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування зазначає, що судом першої інстанції не в повному обсязі з`ясовані обставини справи, а висновки суду не відповідають встановленим по справі обставинам. Рішення суду фактично ґрунтується на припущеннях, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності заборгованості по заробітної плати перед позивачем. Суд безпідставно прийняв до уваги докази позивача щодо розміру заборгованості з заробітної плати, так як її нарахування не здійснювалося через відсутність первинних документів. Надані позивачем розрахунки виготовлені на непідконтрольній території та є оформленими з порушенням вимог закону. Відповідач не має можливості підтвердити інформацію щодо фактичного виконання робіт працівником а також розміру нарахованих йому сум. Крім того, звертають увагу, що заборгованості по заробітній платі, яка була передана до Дирекції та утворилась за період роботи позивача в ДП «Донецька залізниця», у розмірі 14504,12 грн., станом на 09.02.2017 року частково сплачена. Сума у розмірі 2641,94 грн. перерахована на особистий рахунок ОСОБА_1 , тобто заборгованість складає 11862,18 грн. Відповідно до ст. 368 та ч.ч.1, 3 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою, в судовому засіданні без повідомленням учасників справи. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 25 лютого 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Оскільки апеляційним судом не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі та зважаючи на те, що предметом апеляційного оскарження є рішення у справі, що стосується трудових відносин, ціна позову у якій не перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розгляд якої відповідно до ст. 274 ЦПК України здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні). Відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення лише в оскаржуваній частині і відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо неоскарженої частини. Позивачем рішення суду в частині позовних вимог у задоволені яких було відмовлено, не оскаржується. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню із наступних підстав. Відповідно до ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства, згідно п.5 ч.3 ст.2 ЦПК України, є диспозитивність цивільного судочинства. Відповідно до частини 1 статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обгрунтування. Згідно із положеннями частини 2 статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період з вересня по грудень 2016 року, включно, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За положеннями ч.4 та ч.5 ст. 12 ЦПК України кожна сторонам несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їхні права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє в реалізації ними прав, передбачених законом. Зі змісту позовної заяви убачається, що при зверненні до суду позивач просив стягнути з відповідача заборгованості по заробітній платі, яка утворилась за період його роботи в ДП «Донецька залізниця» з 01 лютого 2016 року по 31 серпня 2016 року у розмірі 14504 грн. 12 коп., та яка згідно зведеної відомості на виплату заборгованості по ДП «Донецька залізниця» була передана до відповідача. Та, окремо, просив стягнути заборгованість по заробітній платі, яка виникла в період його роботи на підприємстві відповідача з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року у розмірі 19 616 грн. 49 коп. У загальній сумі заборгованість складає 34120 грн. 61 коп. Тобто звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив стягнути на його користь заборгованість по заробітній платі за період з 01 лютого 2016 року по 31 серпня 2016 року і 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, та протягом усього часу розгляду справи судом першої інстанції не змінювало предмет та підстави позову в порядку ст. 49 ЦПК України. Проте суд першої інстанції, у порушення приписів ст. 13 ЦПК України, вийшов за межі позовних вимог та стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі, яка була нарахована за період з 01 вересня 2016 року по 31 грудень 2016 року у сумі 14623 грн. 24 коп., тобто за період якій в позові не було зазначено. Таким чином, ухвалюючи рішення у даній частині, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки такі вимоги позивачем заявлені не були, тому рішення суду в частині стягнення заборгованості з вересня по грудень 2016 року підлягає скасуванню. Рішення суду в частині відмови у задоволені позовних вимог, у тому числі стосовно заборгованості по заробітній платі, яка нарахована за 2016 рік, позивачем не оскаржено. Перевіряючи доводи, викладені в апеляційній скарзі щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з березня по липень 2017 року, апеляційний суд зазначає наступне. Спірні правовідносини врегульовані Кодексом Законів про Працю України, Законом України «Про оплату праці», відповідно до яких визначено порядок нарахування та виплати заробітної плати працівникам, з якими укладено трудовий договір. У частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 1); в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством (стаття 33). Відповідно до ст. 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб. За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток. Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_1 сторони перебували у трудових правовідносинах. Позивач працював у СП «Ясинуватське будівельно-монтажне управління» ДП «Донецька залізниця». Згідно наказу №303 від 15.04.2016 року СП «Ясинуватське будівельно-монтажне управління» реорганізоване шляхом злиття у ВП «Ясинуватське будівельно-монтажне експлуатаційне управління» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця». Відповідно до наказу №02/ОС від 01.09.2016 року з 02.09.2016 року було продовжено дію трудового договору на посаді слюсаря контрольно-вимірювальних пристроїв та автоматики 5 розділу дільниці водопостачання та санітарно-технічного обладнання станції Дебальцеве. Відповідно до наказу від 10.07.2017 року №6024/ДН-ОС позивача з 17.07.2017 року було звільнено у зв`язку зі скороченням штату, що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці. Вказані обставини справи підтверджуються матеріалами справи та не спростовані сторонами. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення зазначених позовних вимог, суд першої інстанції, посилаючись на ст. 21 Закону України «Про оплату праці», ст..115, 116 КЗпП України, виходив з того, що з боку відповідача має місце порушення строків виплати заробітної плати позивача та має місце заборгованість по заробітній платі та оплаті за час простою за березень-липень 2017 року. Проте не можна погодитися з таким висновком суду з наступних підстав. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оплату праці», ч.1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Стаття 47 КЗпП України передбачає обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Частина перша цієї норми права наголошує, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі звільнення працівника йому також виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 83 КЗпП України). Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати. Отже, виходячи з положень Кодексу Законів про працю України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість. Проте в матеріалах справи відсутні розрахунково-платіжні відомості та інші документи з обліку праці та зарплати за спірний період. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Та відповідно до ч.3, 4 ст. 12 та ст. 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК). Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом. Згідно положень ст. ст. 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум. Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Поняття доказів розкрито у частині першій статті 76 ЦПК України. Так, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи. За змістом ст. ст. 77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За положеннями ч. 4 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє в реалізації ними прав, передбачених кодексом. У відповідності до вимог процесуального права, сторонам роз`яснено обов`язок надати докази на підтвердження зазначених ними обставин. Між тим, позивачем по справі не надано документів, що підтверджують виконання ним службових обов`язків, а також даних щодо тарифної ставки, виходячи з якої повинна обраховуватись заробітна плата, розрахунково-платіжних відомостей та інших документів з обліку праці та зарплати за спірний період. Приведений позивачем розрахунок також не знайшов свого підтвердження належними доказами та суперечить інформації, яка наявна в матеріалах справи. Наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 р. N 1000/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.06.2015 р. за N 736/27181, затверджено Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях (далі - Правила). Ці Правила встановлюють єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності. Відповідно до п.1 ч.3 розділу ІІ Правил на документах, що засвідчують права громадян і юридичних осіб, на яких фіксується факт витрати коштів і проведення операцій з матеріальними цінностями, підпис посадової (відповідальної) особи скріплюється печаткою установи (за наявності). Згідно з п. 1 глави 4 розділу II Правил датою документа є відповідно дата його підписання, затвердження, прийняття, реєстрації або складення (для актів), засідання колегіального органу (для протоколів). Дату оформляють відповідно до ДСТУ 4163-2003 цифровим або словесно-цифровим способом. Усі реквізити на документі, пов`язані з його проходженням і виконанням, датуються і підписуються. Дата документа проставляється посадовою особою, яка його візує, погоджує або затверджує. Дата зазначається нижче підпису ліворуч (п. 2 глави 4 розділу II Правил). Крім того, під час реєстрації документа його дата проставляється працівником служби діловодства в лівій верхній частині документа на спеціально відведеному місці на бланку (пп. 3 п. 4 розділу II Правил). У документах, складених не на бланку (заяви працівників, доповідні записки, довідки тощо), дата проставляється автором документа нижче підпису (п. 3 глави 4 розділу II Правил). У разі застосування автоматизованої системи реєстрації документів може використовуватися штрих-код. Для вихідних документів штрих-код включає реєстраційний індекс і дату документа (п. 6 глави 3 розділу III Правил). При цьому в силу пункту 1 Правил ці Правила встановлюють єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності (далі - установи). Ці Правила є нормативно-правовим актом, обов`язковим для виконання всіма установами. На підтвердження того, що у позивача виникло право на отримання винагороди за виконану ним роботу та того, що у березні-липні 2017 року йому нараховувалася заробітна плата чи оплата за час простою, і він має за цей період заборгованість, нею надано копії розрахункових листів за період з березня 2017 року по липень 2017 року проте вони не підписані та не засвідчені печаткою та не містять дати складання, а тому не можуть вважатися належними та допустимими доказами на підтвердження виконання позивачем службових обов`язків та наявності у відповідача заборгованості перед позивачем. Крім того, в матеріалах справи наявна довідка про доходи №1456/4 від 27.11.2019 року, згідно якої ОСОБА_1 за березень 2017 року нараховано 1777,11 грн. заробітної плати, до видачі - 1413,12 грн., за квітень-липень 2017 року нарахувань не було. Довідка підписана в.о. начальника Подлузьким В.О. та завірена печаткою підприємства. Згідно видаткового касового ордеру №1898 від 11 вересня 2017 року ОСОБА_1 було отримано 1413,12 грн. заробітної плати, що підтверджується його особистим підписом. Таким чином, надані позивачем документи не завірені, тому не можуть вважатися належними та допустимими доказами та у свій сукупності не доводять наявність правових підстав нарахування їй за спірний період заробітної плати або оплати як за час простою, а товариство з об`єктивних причин позбавлене можливості підтвердити або спростувати розмір заборгованості перед позивачем, адже первинні документи, необхідні для нарахування заробітної плати та всіх інших платежів, що належать до виплати працівникам при звільненні, зберігалися в бухгалтерії підприємства в адміністративні будівлі відділення, яке на даний час знаходиться на тимчасово окупованій та непідконтрольній Україні території. Наявність об`єктивних причин з яких відповідач позбавлений можливості надати документи на підтвердження або спростування заборгованості перед працівником підтверджуються Науково-правовим висновком Торгово-промислової палати від 16.01.2018 року №126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які є в матеріалах справи. При цьому, сам по собі факт звільнення позивача з ПАТ «Укрзалізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах. Аналогічний правовий висновок, підстав для відступлення від якого не вбачила Об`єднана палата Касаційного цивільного суду під час касаційного перегляду 10 жовтня 2019 року справи № 243/2071/18, висловлений Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 408/3267/17, Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 265/9472/18-ц. Таким чином, заявляючи вимогу про стягнення заборгованості по оплаті праці за період березень-липень 2017 року, позивач не надав суду належного доказу та правових підстав нарахування йому за цей період заробітної плати або оплати як за час простою. За таких обставин, оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, рішення суду першої інстанції в частині, яка оскаржується, слід скасувати, постановивши нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог. Згідно ч.13 ст. 141 України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору. Задовольняючі апеляційну скаргу відповідача частково, апеляційний суд, з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України та того, що позивач звільнений від сплати судового збору як особа, що подала позов про стягнення заробітної плати, з урахуванням ставок судового збору, передбачених ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», вважає за необхідне компенсувати відповідачу за рахунок Держави судовий збір сплачений останнім за подання апеляційної скарги у сумі 1152 грн. 60 коп. Керуючись статтями 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити. Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 10 грудня 2019 року в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості із заробітної плати за період з вересня 2016 року по грудень 2016 року, включно, та з березня 2017 року по липень 2017 року, включно, скасувати та в частині розподілу судових витрат змінити. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати за період з березня 2017 року по липень 2017 року, відмовити. Компенсувати Акціонерному товариству «Українська залізниця» за рахунок Держави судовий збір в розмірі 1152 грн. 60 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Судді: В.В. Папоян О.М. Біляєва Я.В. Хейло