Постанова КГС ВС № 923/1205/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 липня 2022 року м. Київ cправа № 923/1205/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В., секретар судового засідання - Мельникова Л. В., розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Жогло Альони Сергіївни на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.08.2021 у справі за позовом Чаплинського сільського споживчого товариства до: 1) Чаплинської селищної ради; 2) фізичної особи-підприємця Жогло Альони Сергіївни; 3) Виконавчого комітету Чаплинської селищної ради, про визнання незаконним та скасування рішення, припинення права власності, скасування державної реєстрації права власності. У судове засідання представники сторін не з`явилися.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень 1.1. У листопаді 2020 року до Господарського суду Херсонської області надійшла позовна заява Чаплинського сільського споживчого товариства (далі - позивач та/або Чаплинське ССТ) з вимогами (у редакції заяви позивача від 01.12.2020 вх. № 9 166/20) визнати незаконним та скасувати підпункт 2.12 пункту 2 та виключити з пункту 3 слова "Жогло А. С." рішення виконавчого комітету Чаплинської селищної ради Херсонської області від 26.03.2020 № 23 (далі - спірне рішення) та припинити право власності Жогло Альони Сергіївни (далі - Жогло А. С. та/або ФОП Жогло А. С.) на магазин, літ. "А" загальною площею 138,3 кв. м, магазин, літ. "Б" загальною площею 102,5 кв. м, магазин, літ. "В" загальною площею 80,8 кв. м, розташовані на АДРЕСА_1. 1.2. На обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що спірне рішення, яким змінено номер поштової адреси, фактично позбавило Чаплинське ССТ права на отримання прибутку від здачі в оренду майна та фактично позбавило права на вільне користування частиною земельної ділянки, змінило правовідносини, які склалися між Чаплинським ССТ та ФОП Жогло А. С. щодо оренди торгівельного місця, оскільки змінило суть договору оренди. Позивач наголошував, що спірне рішення в оскаржуваній частині є таким, що порушує нормальне ведення господарської діяльності та право позивача на користування земельною ділянкою, отримання орендної плати за оренду торгівельного місця. За твердженнями позивача, положеннями Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено неможливість присвоєння або зміни адреси тимчасової споруди, а також неможливість присвоєння адреси торгівельному місцю. 1.3. 23.12.2020 за вх. № 9843/20 на адресу місцевого господарського суду надійшла заява Чаплинського ССТ від 22.12.2020 про уточнення змісту позовних вимог. У зазначеній заяві позивачем викладено позовні вимоги у новій редакції та доповнено їх вимогою про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, номер запису 36376935. Підставами подання цієї заяви зазначено положення пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Господарський суд Херсонської області в ухвалі від 12.01.2021 у справі № 923/1205/20 відмовив у задоволенні заяви позивача про уточнення позовних вимог, виходячи з того, що за заявою про уточнення змісту позовних вимог позивачем заявлено ще одну вимогу про скасування державної реєстрації права власності. При цьому позивач розгляд цієї позовної вимоги ставить в залежність від вирішення на користь позивача позовних вимог, заявлених у попередньо поданій позовній заяві. Місцевий господарський суд вказав, що заявлення позовних вимог із умовою задоволення судом інших позовних вимог нормами ГПК України не допускається. Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що заявлення додаткової позовної вимоги немайнового характеру не може оцінюватися як уточнення позовних вимог. Місцевий господарський суд також зазначив, що під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під видом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви. Таким чином, посилання позивача на положення статті 46 ГПК України як на правову підставу заявлення уточнення позовних вимог є помилковим, оскільки її правила не містять підстав як для уточнення позовних вимог, так і для збільшення позовних вимог немайнового характеру. За наведених обставин суд відмовив у задоволенні заяви позивача про уточнення позовних вимог. 1.4. 29.12.2020 на адресу місцевого господарського суду за вх. № 10036/20 надійшло клопотання ФОП Жогло А. С. про закриття провадження у справі, мотивоване тим, що справа в частині спору із виконавчим комітетом Чаплинської селищної ради не належить до розгляду в порядку господарського судочинства. Заявник наголошував, що присвоєння поштових адрес не є дією, яка створює, припиняє або змінює цивільні або господарські правовідносини. Присвоєння або зміна поштової адреси є реалізацією владних (управлінських) функцій суб`єкта владних повноважень. 1.5. Ухвалою місцевого господарського суду від 27.01.2021 залучено до участі у справі співвідповідача - виконавчий комітет Чаплинської селищної ради. 1.6. 23.02.2021 за вх. № 1502/21 на адресу місцевого господарського суду надійшли письмові пояснення позивача до клопотання про закриття провадження у справі, в яких Чаплинське ССТ наголосило, що між ним та відповідачем ФОП Жогло А. С. склався цивільно-правовий спір, адже договір щодо торгівельного місця став підставою для зміни нумерації об`єкта.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 2.1. Рішенням Господарського суду Херсонської області від 13.04.2021 (суддя Паленко Н. А.): - закрито провадження у справі в частині позовних вимог Чаплинського ССТ до виконавчого комітету Чаплинської селищної ради про визнання незаконним та скасування підпункту 2.12 пункту 2 і виключення з пункту 3 слова "Жогло А. С." рішення виконавчого комітету Чаплинської селищної ради від 26.03.2020 № 23; - відмовлено у задоволенні позовних вимог Чаплинського ССТ до Чаплинської селищної ради про визнання незаконним та скасування підпункту 2.12 пункту 2 і виключення з пункту 3 слова "Жогло А.С." рішення виконавчого комітету Чаплинської селищної ради від 26.03.2020 № 23; - відмовлено у задоволенні позовних вимог Чаплинського ССТ до ФОП Жогло А. С. про припинення права власності Жогло А. С. на магазин літ. "А" загальною площею 138,3 кв. м, магазин літ. "Б" загальною площею 102,5 кв. м, магазин літ. "В" загальною площею 80,8 кв. м, які розташовані на АДРЕСА_1 Чаплинського району Херсонської області. 2.2. Судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ФОП Жогло А. С. обґрунтоване неналежністю обраного позивачем способу захисту. Суд зазначив, що, заявляючи позовну вимогу про припинення права власності, позивач не ставить питання про те, що майно, на яке він просить припинити право власності Жогло А. С., є самочинним будівництвом і воно порушує його права як землекористувача, а лише за текстом позовної заяви вказує, що порушені його права як орендодавця (порушує право на отримання орендної плати). Місцевий господарський суд наголосив, що законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті. Разом з цим означені способи захисту та підстави позову не вказувалися позивачем у позовній заяві. Суд не вправі вийти за межі предмета позову, визначеного згідно з позовними вимогами, та на власний розсуд розглянути вимогу про припинення права власності на нерухоме майно, обравши самостійно необхідний спосіб захисту права. Суд звернув увагу на те, що реєстрація права власності Жогло А. С. на спірне майно була здійснена не лише на підставі спірного рішення, правомірність якого оскаржується позивачем. Обраний позивачем спосіб захисту, а саме припинити право власності, не зможе забезпечити і гарантувати позивачу припинення ущемлення його законних інтересів або усунення перешкод для їх реалізації, та судовий захист у такий спосіб не може забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Ураховуючи вище викладене, та те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, позовні вимоги до виконавчого комітету Чаплинської селищної ради визнати незаконним та скасувати підпункт 2.12 пункту 2 та виключити з пункту 3 слова " Жогло А. С. " рішення від 26.03.2020 № 23 не підлягають задоволенню. Щодо позовних вимог, пред`явлених до Чаплинської селищної ради, суд зазначив, що позивачем не вказано те які права та охоронювані інтереси Чаплинського ССТ порушені Чаплинською селищною радою, враховуючи, що оскаржуване рішення прийнято виконавчим комітетом Чаплинської селищної ради, а не Чаплинською селищною радою. Беручи до уваги, що Чаплинська селищна рада не є належним відповідачем у справі за позовом про визнання незаконним та скасування спірного рішення, а нормами чинного ГПК України не передбачено можливості суду з власної ініціативи замінити зазначеного відповідача у позовній заяві, за відсутності на те відповідного клопотання позивача, суд відмовив у задоволенні позовних вимог до Чаплинської селищної ради. Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог Чаплинського ССТ до виконавчого комітету Чаплинської селищної ради про визнання незаконним та скасування підпункту 2.12 пункту 2 і виключення з пункту 3 слова " Жогло А. С. " рішення виконавчого комітету Чаплинської селищної ради від 26.03.2020 № 23, місцевий господарський суд послався на те, що, виходячи з предмета спірних правовідносин та враховуючи наявність у виконавчого комітету Чаплинської селищної ради у спірних правовідносинах ознак суб`єкта владних повноважень, даним правовідносинам притаманні ознаки публічно-правового спору, розгляд якого належить до юрисдикції адміністративних судів. 2.3. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.08.2021 (Таран С. В. - головуючий, судді Будішевська Л. О., Поліщук Л. В.) рішення Господарського суду Херсонської області від 13.04.2021 у справі № 923/1205/20 скасовано; позовні вимоги Чаплинського ССТ до ФОП Жогло А. С., виконавчого комітету Чаплинської селищної ради Чаплинського району Херсонської області задоволено; визнано незаконним та скасовано підпункт 2.12 пункту 2 та виключено з пункту 3 слова "Жогло А.С." рішення виконавчого комітету Чаплинської селищної ради від 26.03.2020 № 23; скасовано державну реєстрацію права власності (номер запису 36376935) та припинено право власності Жогло А. С. на магазин під літерою "А" загальною площею 138,3 кв. м, магазин під літерою "Б" загальною площею 102,5 кв. м, магазин під літерою "В" загальною площею 80,8 кв. м, які розташовані на АДРЕСА_1 ; у задоволенні позовних вимог Чаплинського ССТ до Чаплинської селищної ради відмовлено. 2.4. Переглядаючи рішення місцевого господарського суду та ухвалюючи постанову про задоволення позовних вимог, апеляційний господарський суд наголосив, що місцевий господарський суд помилково відмовив у прийнятті заяви позивача б/н від 22.12.2020 (вх. № 9843/20 від 23.12.2020) та не врахував надане позивачу безпосередньо процесуальним законом право змінювати предмет позову до закінчення підготовчого провадження. Водночас, суд апеляційної інстанції наголосив, що вказана заява за своїм змістом та природою є заявою про зміну предмета позову. При цьому позивач не змінював підстави позову, а лише виклав позовні вимоги у редакції, що відповідає належно обраному способу захисту з урахуванням приписів частини 3 статті 26 Закону України "Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та ї обтяжень". Апеляційний господарський суд наголосив на тому, що не допускається набуття права власності на об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку, яке передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на такій земельній ділянці. Отже, виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, право власності набуває той, хто має речове право на землю. Оскільки суб`єктом права постійного користування земельною ділянкою є Чаплинське ССТ, тобто саме йому надане право будівництва на цій ділянці, то лише дане товариство і набуває право власності на збудовані на такій земельній ділянці об`єкти. Суд апеляційної інстанції, установивши, що ні власником, ні постійним землекористувачем земельна ділянка, на якій було зведено об`єкти нерухомого майна (магазини), не передавалася відповідачеві, що свідчить про самочинний характер вказаного будівництва. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, в силу приписів частини 2 статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного. Суд апеляційної інстанції наголосив на тому, що з огляду на оскрження позивачем оскаржується рішення суб`єкта владних повноважень, прийняте за результатами розгляду заяви фізичної особи, яка в подальшому на підставі цього оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування здійснила державну реєстрацію свого цивільного права - права власності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що у даній справі вбачається спір про право між Чаплинським ССТ та ФОП Жогло А. С. щодо нерухомого майна, який повинен розглядатися в порядку господарського судочинства, а тому висновок Господарського суду Херсонської області про закриття провадження у справі № 923/1205/20 у частині позовних вимог Чаплинського ССТ до виконавчого комітету Чаплинської селищної ради про визнання незаконним та скасування підпункту 2.12 пункту 2 і виключення з пункту 3 слова " Жогло А.С. " рішення виконавчого комітету Чаплинської селищної ради від 26.03.2020 № 23 є помилковим. Суд апеляційної інстанції вказав, що тимчасова споруда для провадження підприємницької діяльності не є об`єктом нерухомого майна та в будь якому випадку право на неї не може бути зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Отже, чинним законодавством встановлено заборону на присвоєння адреси тимчасовим спорудам, до яких, зокрема, належать і торгові павільйони промислових товарів. Однак зі змісту підпункту 2.12 пункту 2 спірного рішення виконавчого комітету Чаплинської селищної ради від 26.03.2020 № 23 вбачається, що всупереч вимогам частини 12 статті 263 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" рішення про зміну поштової адреси прийнято виключно на підставі заяви Жогло А. С. , до якої було додано лише договір оренди торгівельного місця Чаплинського ринку "Чаплинське споживче товариство", розташованого за адресою: АДРЕСА_1 Чаплинський район Херсонська область. Ураховуючи вищевикладене, з огляду на доведеність позивачем невідповідності оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування приписам Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги Чаплинського ССТ до виконавчого комітету Чаплинської селищної ради про визнання незаконним та скасування підпункту 2.12 пункту 2 та пункту 3 в частині, що стосується Жогло А. С. , рішення Виконавчого комітету Чаплинської селищної ради Чаплинського району Херсонської області від 26.03.2020 №

23. При цьому колегія суддів наголосила на помилковості висновків місцевого господарського суду щодо неправильно обраного позивачем способу захисту з тих підстав, що реєстрація права власності Жогло А. С. на спірне майно була здійснена не лише на підставі рішення Виконавчого комітету Чаплинської селищної ради від 26.03.2020 № 23, з огляду на те, що після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомого майна на підставі зареєстрованих декларацій про готовність об`єктів до експлуатації, останні вичерпали свою дію фактом виконання, у зв`язку з чим деклараціями будь-які права або охоронювані законні інтереси позивача не порушуються, а скасування реєстрації декларацій не матиме будь-яких правових наслідків. Крім того, судом апеляційної інстанції враховано те, що вищенаведена позовна вимога про визнання недійсним та скасування спірного рішення в частині окремих пунктів заявлена Чаплинським ССТ не лише до виконавчого комітету Чаплинської селищної ради та до ФОП Жогло А. С., але і до Чаплинської селищної ради. Таким чином, беручи до уваги те, що оскаржуване позивачем рішення було прийнято саме виконавчим комітетом Чаплинської селищної ради, який є окремим виконавчим органом вказаної селищної ради та самостійною юридичною особою, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, колегія суддів зазначила про те, що Чаплинська селищна рада не є належним відповідачем у даній справі за вказаною вимогою, тим більше, що позивачем взагалі не конкретизовано, які саме права та охоронювані інтереси останнього були порушені безпосередньо селищною радою. За таких обставин Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог Чаплинського ССТ до Чаплинської селищної ради.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї 3.1. Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанцій, ФОП Жогло А. С. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить винести ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.08.2021 скасувати, а рішення Господарського суду Херсонської області від 13.04.2021 залишити без змін. 3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України. На обґрунтування пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник наголошує, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у справах № 175/4803/19 (постанова від 16.12.2020), № 910/18802/17 (постанова від 27.06.2018), № 441/1625/15-а (постанова від 22.01.2019) та Великою Палатою Верховного Суду у справі № 924/1473/15 (постанова від 25.06.2019). На обґрунтування пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо можливості суду апеляційної інстанції розглянути по суті позовну вимогу, яка була заявлена у заяві про зміну предмета позову, у разі, якщо суд першої інстанції таку заяву повернув і позовну вимогу не розглядав. Скаржник також наголошує на порушенні судом апеляційної інстанції предметної підсудності (пункт 6 частина 1 статті 310 ГПК України). 3.3. Ухвалою Верховного Суду від 07.12.2021 клопотання ФОП Жогло А. С. про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду було задоволено, справу № 923/1205/20 разом із касаційною скаргою ФОП Жогло А. С. на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.08.2021 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Водночас ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 23.12.2021 справу № 923/1205/20 за позовом Чаплинського ССТ до Чаплинської селищної ради, ФОП Жогло А. С., виконавчого комітету Чаплинської селищної ради про визнання незаконним та скасування рішення, припинення права власності, скасування державної реєстрації права власності повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду. 3.4. 07.06.2022 на адресу Верховного Суду надійшло клопотання представника скаржника про розгляд справи за його відсутності та відсутності ФОП Жогло А. С.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами 4.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії ХС XVIII від 24.02.1994 Чаплинському ССТ Радою народних депутатів Чаплинського району Херсонської області України було надано у постійне користування земельну ділянку площею 2,45 га в межах згідно з планом землекористування. На плані землекористування земельна ділянка, що передана в постійне користування, зазначена як ринок. На вказаній земельній ділянці розташований ринок (адреса господарської одиниці: АДРЕСА_1), про що свідчить реєстраційне посвідчення № 2121000459, видане Головним управління Державної фіскальної служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі. Постановою правління Чаплинського ССТ від 15.11.2018 № 18 було вирішено надати в оренду ФОП Жогло А. С. для здійснення торгівельної діяльності торгівельні місця на земельній ділянці Чаплинського ССТ. Згідно з постановою правління Чаплинського ССТ від 15.11.2018 № 20 вирішено надати в оренду ФОП Жогло А. С. 188 торгівельних місць (375 кв. м) на земельній ділянці Чаплинського ССТ для встановлення тимчасових споруд для здійснення торгівельної діяльності. Надалі 01.05.2019 між Чаплинським ССТ (орендодавець) та ФОП Жогло А. С. (орендар) укладено договір оренди торгівельного місця Чаплинського ринку № 169 (далі - договір № 169). За умовами пункту 1.1 договору № 169 предметом останнього є надання Орендодавцем у тимчасове платне користування Орендарю для провадження торгівельної діяльності та/або надання послуг промисловими товарами торгівельного місця № 169 загальною площею 375 кв. м, що розташоване на території ринку за адресою: АДРЕСА_1. Під поняттям "торгівельне місце" у даному договорі розуміється торгівельна площа, зокрема, замощені чи заасфальтовані ділянки території ринку, встановлені згідно з планом території ринку розмірів для здійснення продажу товарів та/або надання послуг суб`єктами господарювання чи фізичними особами у павільйонах і спорудах з прилавків (столів), транспортних засобів, причепів, візків (у тому числі ручних), у контейнерах, кіосках, палатках, інших малих архітектурних формах. Пунктами 1.2, 1.3 договору № 169 передбачено, що передача об`єкта оренди в оренду не тягне за собою виникнення в Орендаря права власності на цей об`єкт. Власником майна залишається Орендодавець. Об`єкт оренди надається Орендодавцем у тимчасове платне користування Орендарю для провадження торговельної діяльності промисловими товарами та/або надання послуг зі здійснення торгівельної діяльності. В силу пунктів 2.1, 2.2 договору № 169 Орендодавець передає Орендарю об`єкт оренди протягом 3 робочих днів після укладання цього договору за актом приймання-передачі, який є невід`ємною частиною цього договору та в якому сторони зазначають стан об`єкта оренди на момент передачі. Обов`язок зі складання акта приймання-передачі покладається на Орендодавця. Орендар набуває права користування об`єктом оренди з моменту підписання акта приймання-передачі. У підпункті 4.3.2 пункту 4.3 договору № 169 визначено, що Орендодавець зобов`язується використовувати об`єкт оренди за його цільовим призначенням відповідно до пункту 1.3 договору, не змінювати групу товару і вид послуг, не використовувати торгівельне місце як складське приміщення. При зміні виду діяльності, групи товарів або виду послуг Орендар має право на укладення договору оренди іншого торговельного місця, що відповідає такому виду діяльності (за наявності такого). Договір діє з 01.05.2019 до 01.05.2029 включно (пункт 6.1 договору № 169). 29.05.2019 Відділом містобудування та комунального майна Чаплинської селищної ради на замовлення Жогло А. С. видано паспорт прив`язки групи тимчасових споруд (п`ять торгових павільйонів промислових товарів) для провадження підприємницької діяльності за адресою: АДРЕСА_2 , строком дії до 01.03.2029 та два паспорти прив`язки групи тимчасових споруд (три торгові павільйони промислових товарів) для провадження підприємницької діяльності за адресою: АДРЕСА_2 строком дії до 01.03.2029. 26.03.2020 виконавчим комітетом Чаплинської селищної ради прийнято рішення № 23 "Про внесення змін до рішень виконавчого комітету та поштових адрес". Згідно з преамбулою цього рішення останнє було прийнято з метою приведення у відповідність поштових адрес об`єктів нерухомого майна, яке розташоване в межах АДРЕСА_3 Відповідно до підпункту 2.12 пункту 2 вказаного рішення на підставі заяви Жогло А. С. та наданих документів (договір оренди торгівельного місця Чаплинського ринку "Чаплинське споживче товариство", розташованого за адресою: АДРЕСА_1, смт Чаплинка Чаплинський район Херсонська область) вирішено зміни поштову адресу з " АДРЕСА_2 на " АДРЕСА_1 ". Пунктом 3 спірного рішення виконавчого комітету Чаплинської селищної ради було доручено низці громадян, у тому числі і Жогло А. С. , привести у відповідність з цим рішенням технічну та правоустановчу документацію на об`єкт нерухомого майна, звернувшись до державних реєстраторів речових прав на нерухоме майно для перереєстрації документів з новою поштовою адресою нерухомого майна; внести зміни до технічного паспорта в технічному бюро інвентаризації; внести уточнюючу інформацію до державного земельного кадастру в частині зміни місця розташування земельних ділянок (у разі наявності права власності на земельну ділянку). В адресованій позивачу заяві від 21.07.2020 № 1 Жогло А. С. повідомила про набуття нею права власності на об`єкт нерухомого майна - магазин за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим з метою реалізації конституційного права користування землею та формування нової земельної ділянки для відведення її в оренду просила надати письмову нотаріально засвідчену згоду землекористувача на вилучення з постійного користування Чаплинського ССТ згідно з державним актом серії ХС № 50 від 24.02.1994 на право постійного користування землею площею 2,45 га земельної ділянки площею 0,05 га, на якій розташований належний Жогло А. С. об`єкт нерухомості - вищенаведений магазин. Листом від 18.08.2020 № 75 позивач повідомив Жогло А. С. про відому у задоволенні її заяви від 21.07.2020 № 1, адже об`єкт останньої розташований на земельній ділянці, яка знаходиться у постійному користуванні Чаплинського ССТ, при цьому надання нотаріально засвідченої згоди землекористувача на вилучення земельної ділянки з постійного користування землею суперечить чинному законодавству. З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30.04.2020 № 207907807 та інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 05.11.2020 № 231191094 вбачається, що 24.04.2020 проведено державну реєстрацію права приватної власності Жогло А. С. на магазини за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2075025065254; складові частини об`єкта нерухомого майна: магазин під літерою "А" загальною площею 138,3 кв. м, магазин під літерою "Б" загальною площею 102,5 кв. м та магазин під літерою "В" загальною площею 80,8 кв. м). Підставами для державної реєстрації права власності зазначено: видані Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Херсонській області декларації про готовність об`єкта до експлуатації ХС141200600015 від 29.02.2020, ХС141200680036 від 08.03.2020 та ХС101200929875 без дати, виданий Чаплинською селищною радою витяг з рішення від 26.03.2020 № 23 та виданий Приватним підприємством "САЛЕНА" технічний паспорт б/н від 16.04.2020. Чаплинське ССТ звернулося до Чаплинського селищного голови з листом від 28.08.2020 № 80, в якому просило негайно скасувати рішення від 26.03.2020 № 23 щодо зміни поштової адреси " АДРЕСА_2 ", посилаючись на те, що таким рішенням орган місцевого самоврядування протиправно втрутився в господарську діяльність позивача. У відповідь на вищенаведене звернення Чаплинський селищний голова листом від 15.09.2020 № 1694/02-19 повідомив позивача про те, що рішення виконавчого комітету Чаплинської селищної ради від 26.03.2020 № 23 стало підставою для реєстрації права власності фізичної особи на магазини за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим орган місцевого самоврядування не має можливості скасувати таке рішення, натомість Чаплинське ССТ може вирішити питання про скасування даного рішення виконавчого комітету в судовому порядку. Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з позовом у цій справі.

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду 5.1. З урахуванням Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14.03.2022 № 133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 15.03.2022 № 2119-IX, та Указом від 18.04.2022 № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 21.04.2022 № 2212-IX, Указом від 17.05.2022 № 341/2022, затвердженого Законом України від 22.05.2022 № 2263-IX), розгляд справи здійснено в межах розумних строків. 5.2. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. 5.3. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувану постанову в межах вимог касаційної скарги. 5.4. Вирішуючи питання щодо юрисдикції спору у цій справі, що пов`язаний з вимогами про визнання незаконним та скасування підпункту 2.12 пункту 2 та виключення з пункту 3 слова " Жогло А. С. " рішення від 26.03.2020 № 23 виконавчого комітету Чаплинської селищної ради, Верховний Суд виходить з наступного. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до положень статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. У силу положень частини 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. ГПК України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 ГПК України). Для віднесення справи до господарської юрисдикції суду необхідно визначити, чи правовідносини та спір є господарськими. Зокрема, господарський спір підвідомчий господарському суду за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності, а також спори, сторонами яких у судовому процесі виступають фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності, якщо це прямо передбачено процесуальним законом. Отже, в порядку господарського судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин. Натомість завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У пунктах 1, 2, 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) наведено такі визначення: - адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; - публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи; - суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Статтями 2, 4, 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, іншим суб`єктом при здійсненні публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. З аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що до адміністративної юрисдикції відносяться справи, які виникають зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин. Натомість визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень. Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.01.2019 у справі № 910/20323/17. Згідно із частинами 1 та 4 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 ЦК України). Як убачається зі змісту позовної заяви Чаплинського ССТ, позивач просив визнати незаконним та скасувати підпункт 2.12 пункту 2 і виключити з пункту 3 слова "Жогло А.С." рішення виконавчого комітету Чаплинської селищної ради від 26.03.2020 № 23, мотивуючи таку вимогу тим, що спірне рішення органу місцевого самоврядування, яке було прийнято з порушення вимог чинного законодавства, стало однією з підстав (головною підставою, оскільки без зміни адреси державна реєстрація права власності не була б проведена) для проведення державної реєстрації права власності Жогло А. С. на магазин під літ. "А" загальною площею 138,3 кв. м, магазин під літ. "Б" загальною площею 102,5 кв. м і магазин під літ. "В" загальною площею 80,8 кв. м, які розташовані АДРЕСА_1 Чаплинського району Херсонської області (номер запису: 36376935), внаслідок чого позивач протиправно позбавлений права на вільне користування частиною земельної ділянки, постійним землекористувачем якої він є. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд зазначає, що підґрунтям і метою пред`явлення зазначеної позовної вимоги, зокрема, є оспорювання цивільного права особи, яке виникло в результаті реалізації рішення суб`єкта владних повноважень. Відносини, пов`язані з набуттям та реалізацією права власності суб`єктом господарської діяльності, регулюються, зокрема, Цивільним і Господарським кодексами України, іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до частини 1 статті 133 ГК України основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права -право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, користування тощо), передбачених ЦК України. Частиною 4 статті 147 ГК України передбачено, що право власності та інші майнові права суб`єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 цього Кодексу, серед яких, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів. У силу пункту 6 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. За умовами пункту 10 частини 2 статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина 1 статті 21 ЦК України). Рішення суб`єкта владних повноважень може оспорюватися з огляду на його законність, а вимога про визнання такого рішення незаконним і його скасування - розглядатися за правилами господарського судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у певної особи виникло цивільне право і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У цьому разі вказану вимогу можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України (статтею 20 ГК України) та пред`являти до суду для розгляду за правилами господарського судочинства, якщо фактично метою заявлення зазначеної позовної вимоги є оспорювання речового права (права власності), що виникло внаслідок реалізації відповідного рішення суб`єкта владних повноважень. Як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, позивач оскаржує рішення суб`єкта владних повноважень, прийняте за результатами розгляду заяви фізичної особи, яка в подальшому на підставі цього оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування здійснила державну реєстрацію свого цивільного права - права власності. За таких підстав суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що у даній справі наявний спір про право між Чаплинським ССТ та ФОП Жогло А. С. щодо нерухомого майна, який повинен розглядатися в порядку господарського судочинства. Зважаючи на приватноправовий характер правовідносин у цій справі в частині вищезазначених позовних вимог і те, що спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував рішення місцевого господарського суду в частині закриття провадження. Проте подальший розгляд судом апеляційної інстанції наведеної частини позовних вимог та вирішення її по суті є помилковим з огляду на таке. Пунктом 1 частини 1 статті 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. У частині 4 статті 231 ГПК України також передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Отже, закриття провадження у справі є формою закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення по суті, у зв`язку з чим і результат вирішення спору відсутній (див. пункт 10.1 постанови Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 904/9628/17). У такому разі (виявлення після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи) суд постановляє ухвалу. Відповідно до частини 3 статті 232, пункту 1 частини 5 статті 238 ГПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. У резолютивній частині рішення зазначаються висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог. Отже, ГПК України не передбачає можливість включення до резолютивної частини рішення висновків з питань, не пов`язаних з вирішенням справи по суті. Як вже зазначалось вище у цій постанові, висновки з такого питання викладаються у формі ухвали (частина 4 статті 231, частини 2 статті 232 ГПК України), яка приймається у виді окремого процесуального документа і можуть постановлюватися одночасно з рішенням суду. Тому вирішення судом у резолютивній частині рішення питання про закриття провадження у справі в частині вимог є порушенням норм процесуального права. Таке порушення не призвело до ухвалення незаконного рішення та не є підставою для його скасування. Водночас Верховний Суд зауважує, що лише висновок суду першої інстанції про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково свідчить про вирішення спору по суті розглянутих вимог. Натомість у тому випадку, коли в резолютивній частині судового рішення зазначається про закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у зв`язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, спір по суті у відповідній частині не вирішується, навіть якщо розгляд справи по суті закінчується ухваленням рішення суду, без постановлення відповідної ухвали як окремого процесуального документа. Подібну за змістом правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 19.02.2020 у справі № 903/181/19. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що незважаючи на форму ухвалення висновку про закриття провадження, як-то в окремій ухвалі суду або у резолютивної частини рішення суду, очевидним є те, що такий висновок не пов`язаний з вирішенням справи (позовних вимог) по суті, а таке рішення є ухвалою, що перешкоджає подальшому провадженню у справі. Проте у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині закриття провадження, не надав належної оцінки тому, що справа в зазначеній частині позовних вимог місцевим господарським судом не вирішувалася та помилково не розглянув питання щодо часткового скасування такого судового рішення відповідно до положень пункту 6 статті 275 ГПК України з направленням справи у відповідній частині для продовження розгляду до суду першої інстанції, а розглянув справу у відповідній частині по суті. При цьому відповідно до положень частини 5 статті 269 ГПК України у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Отже, висновки апеляційного господарського суду щодо розгляду по суті вимог позовної заяви про визнання незаконним, скасування підпункту 2.12 пункту 2 та виключення з пункту 3 слова "Жогло А. С." рішення виконавчого комітету Чаплинської селищної ради від 26.03.2020 № 23 є передчасними, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції у відповідній частині постановлено з порушенням норм процесуального права. Ураховуючи наведене та те, що місцевий господарський суд помилково відніс розгляд зазначених позовних вимог до компетенції адміністративного суду, справа у зазначеній частині має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги те, що спір у наведеній частині позовних вимог підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, вжити всіх передбачених законом засобів для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, прав і обов`язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством прийняти відповідне рішення. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, з посиланням на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 175/4803/19, підтвердилася. При цьому доводи скаржника щодо підвідомчості спору у відповідній частині позовних вимог адміністративному суду колегію суддів відхиляються з підстав, наведених вище. Посилання скаржника на висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 441/1625/15-а, від 10.09.2020 у справі № 591/245/17, від 11.08.2020 у справі № 826/20399/16, від 21.11.2019 у справі № 344/8720-16-а, від 10.10.2018 у справі № 348/1360/16-а, колегію суддів також відхиляються, оскільки стосуються правовідносин, які не є подібними правовідносинам у справі № 923/1205/20, оскільки позивачі зверталися до суду за захистом різних прав. 5.5. Стосовно заяви позивача б/н від 22.12.2020 про уточнення змісту позовних вимог, Верховний Суд зазначає про таке. Право учасника подавати заяви та клопотання передбачено статтею 42 ГПК України. Зокрема, частиною 3 статті 42 ГПК України передбачено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Як установлено судами попередніх інстанцій, позивач 23.12.2020 до місцевого господарського суду подав заяву б/н від 22.12.2020 про уточнення змісту позовних вимог. У зазначеній заяві позивачем викладено позовні вимоги у новій редакції та доповнено їх вимогою про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, номер запису 36376935. Підставами подання такої заяви зазначено положення пункту 2 частини 2 статті 46 ГПК України. Верховний Суд у постановах від 03.08.2020 у справі № 911/2139/19 та від 27.10.2021 у справі № 916/1769/20, а також у постанові від 27.06.2018 у справі № 910/18802/17, на яку скаржник посилається в касаційній скарзі, зазначив, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. При цьому Верховний Суд у постанові від 27.06.2018 у справі № 910/18802/17, на яку скаржник посилається в касаційній скарзі, наголосив, що у будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК України. У підготовчому засіданні 12.01.2020 протокольною ухвалою місцевого господарського суду було відмовлено у задоволенні заяви Чаплинського ССТ про уточнення позовних вимог. При цьому мотиви такої відмови Господарським судом Херсонської області викладено у тексті ухвали від 12.01.2021 у справі № 923/1205/20 про відкладення підготовчого засідання. Відмовляючи у задоволенні зазначеної заяви позивача, місцевий господарський суд виходив з того, що у заяві про уточнення змісту позовних вимог позивачем заявлено ще одну вимогу про скасування державної реєстрації права власності. При цьому позивач розгляд цієї позовної вимоги ставить в залежність від вирішення на користь позивача позовних вимог, заявлених у раніше поданій позовній заяві, що за висновком місцевого господарського суду нормами ГПК України не допускається, тому не може оцінюватися як уточнення позовних вимог. Місцевий господарський суд також зазначив, що під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї вимоги, додатково до викладеної у позовній заяві. Неправомірно під видом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви. Таким чином, посилання позивача на положення статті 46 ГПК України як на правову підставу заявлення про уточнення позовних вимог, є помилковим, оскільки її правила не містять підстав як для уточнення позовних вимог, так і для збільшення позовних вимог немайнового характеру. За наведених обставин суд відмовив у задоволенні заяви позивача про уточнення позовних вимог. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові встановив, що судом першої інстанції неправильно відмовлено у задоволенні заяви позивача про уточнення позовних вимог, оскільки місцевий господарський суд не врахував надане позивачу безпосередньо процесуальним законом право змінювати предмет позову до закінчення підготовчого провадження. Між тим вказана заява за своїм змістом та природою є заявою про зміну предмета позову. При цьому позивач не змінював підстави позову, а лише виклав позовні вимоги у редакції, що відповідає належно обраному способу захисту з урахуванням приписів частини 3 статті 26 Закону України "Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та ї обтяжень". Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 у справі № 916/1988/20 зазначено, що відповідно до частини 3 статті 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Слід зауважити, що правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Отже, зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини 3 статті 46 ГПК України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 922/2575/19. Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема, у статті 16 ЦК України, статті 20 ГК України, а тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права в межах спірних правовідносин. Необхідність у зміні предмета позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів. Зміна предмета позову можлива, зокрема, у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин. Заяву позивача про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави), які не були визначені позивачем первісною підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 910/18389/20 та від 10.11.2021 у справі № 916/1988/20. Як свідчать матеріали справи, у заяві б/н від 22.12.2020 Чаплинське ССТ доповнило позов вимогою про скасування державної реєстрації права власності Жогло А. С. на магазин під літ. "А" загальною площею 138,3 кв. м, магазин під літ. "Б" загальною площею 102,5 кв. м і магазин під літ. "В" загальною площею 80,8 кв. м, які розташовані на АДРЕСА_1 Чаплинського району Херсонської області (номер запису: 36376935), тобто змінило предмет позову. Тому, висновки апеляційного господарського суду стосовно того, що подана позивачем заява за своїм змістом та природою є заявою про зміну предмета позову є правовірними. При цьому, як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, підстави позовних вимог у заяві про зміну предмета позову позивачем не змінювалися, оскільки позивач виклав позовні вимоги у редакції, що відповідає належно обраному способу захисту з урахуванням приписів частини 3 статті 26 Закону України "Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та ї обтяжень", посилання на які містила первинно подана позовна заява. Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що судова колегія апеляційного господарського суду обґрунтовано врахувала, що у заяві про зміну предмета позову позивач зазначив лише обставини, що зумовили подання такої заяви, однак не було наведено нових підстав на обґрунтування заявлених позовних вимог, тобто первісні підстави позову позивач залишив незмінними, а тому Чаплинським ССТ не змінювалися одночасно предмет та підстава позову. Підсумовуючи наведене вище, судова колегія касаційного господарського суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що судом першої інстанції на порушення частини 3 статті 46 ГПК України неправомірно відхилено заяву позивача про зміну предмета позову. Звідси суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови дотримався вимог статті 46 ГПК України та за результатом розгляду заяви позивача про зміну предмета позову дійшов правильних висновків про необхідність прийняття такої заяви та, відповідно, розгляду позовних вимог з урахуванням заяви позивача про зміну предмета позову б/н від 22.12.2012. Проте висновки апеляційного господарського суду щодо розгляду по суті як позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, номер запису 36376935, так і позовної вимоги про припинення права Жогло А. С. на магазин під літ. "А" загальною площею 138,3 кв. м, магазин під літ. "Б" загальною площею 102,5 кв. м, магазин під літ. "В" загальною площею 80,8 кв. м, розташовані на АДРЕСА_1 смт Чаплинці Чаплинського району Херсонської області, є передчасними та необґрунтованими, оскільки задоволення судом апеляційної інстанції таких вимог обґрунтоване незаконністю і скасуванням підпункту 2.12 пункту 2 та пункту 3 спірного рішення, яке стало підставою та надало можливість провести за позивачем державну реєстрацію права приватної власності на спірні магазини та скасуванням державної реєстрації права власності (номер запису 36376935), тобто є похідним від наслідків розгляду позовної вимоги, що не була предметом розгляду в суді першої інстанції. Отже, постанова суду апеляційної інстанції в зазначеній частині позовних вимог також підлягає скасуванню. Водночас Верховний Суд зауважує, що висновки місцевого господарського суду щодо розгляду позовної вимоги про припинення права власності також не ґрунтуються на всебічному та повному з`ясуванні обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог та заперечень, а тому як постанова суду апеляційної інстанції, так і рішення місцевого господарського суду підлягають скасуванню повністю з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, то Верховний Суд зазначає про таке. Так, на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник, зокрема, наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції фактично розглянув позовну вимогу про скасування державної реєстрації, яка не була предметом розгляду суду апеляційної інстанції, чим порушив положення частини 5 статті 269 ГПК України, згідно з якими у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. На думку скаржника, розгляд апеляційним судом вимоги про скасування державної реєстрації, яка не була предметом розгляду в суді першої інстанції, призвів до грубого порушення прав відповідача. Скаржник вважає, що Верховний Суд має сформулювати такий висновок: "У випадку, якщо суд першої інстанції не розглядав позовну вимогу внаслідок неприйняття заяви про зміну предмета позову, суд апеляційної інстанції не має права розглянути її по суті, а позивач не позбавлений права звернутися із новим позовом на загальних підставах". Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 зазначеного Кодексу суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом. Згідно із частиною 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У контексті наведеної підстави касаційного оскарження Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що, переглядаючи судові рішення у справі № 917/2101/17 за позовом Приватного акціонерного товариства "Полтавське автотранспортне підприємство 1662" до Публічного акціонерного товариства "Кристалбанк" про визнання недійсним правочину щодо переходу права власності, Верховний Суд зазначив про те, що: "… згідно з частиною 5 статті 269 ГПК України у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції." Отже в даній статті фактично прямо йдеться про первісне заявлення саме в суді апеляційної інстанції нових позовних вимог та підстав позову. Разом з тим, в даному випадку суд апеляційної інстанції розглядав заявлені в апеляційній скарзі саме позивача доводи про незаконне та необґрунтоване відхилення його заяви про зміну предмета позову, поданої ним саме в суді першої інстанції". Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, наразі не отримала підтвердження під час касаційного провадження, оскільки на теперішній час наявний висновок Верховного Суду щодо застосування положень частини 5 статті 269 ГПК України. З огляду на те, що після відкриття касаційного провадження у цій справі виявилося, що Верховний Суд вже виклав висновок щодо питання застосування норми права, а саме частини 5 статті 269 ГПК України і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Жогло А.С. з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини 2 статті 297 ГПК України. 5.6. Ураховуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій не було повно і всебічно з`ясовано обставини, які входили до предмета доказування у цій справі, виходячи із предмета і підстав позову, з урахуванням заяви позивача про зміну предмета позову б/н від 22.12.2020, з огляду на спосіб захисту, обраний позивачем для захисту його права, не розглянуто та не надано оцінку всім доказам і доводам сторін по суті заявлених вимог, справу, що розглядається, слід направити до суду першої інстанції на новий розгляд. Під час нового розгляду справи суду необхідно встановити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати їм належну правову оцінку з урахуванням викладеного в цій постанові та на підставі вказаних норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Зважаючи на вказані порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які призвели до ухвалення незаконних судових рішень, та необхідність передачі справи на новий розгляд, колегія суддів не аналізує інших підстав касаційного оскарження постанови у справі, наведених у касаційній скарзі, адже після нового розгляду справи та установлення судами фактичних обставин справи правова оцінка доказів та кваліфікація спірних правовідносин може бути змінена.

6. Висновки Верховного Суду 6.1. За змістом частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Рішення та постанова у цій справі наведеним вимогам не відповідають. 6.2. За змістом частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд. 6.3 З огляду на викладене та зважаючи на наведені положення законодавства, колегія суддів вважає, що ухвалені у справі рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції необхідно скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, а касаційну скаргу - задовольнити частково. Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, оцінити правомірність вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже, і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення заявленого позову з урахуванням заяви позивача про зміну предмета позову б/н від 22.12.2020.

7. Розподіл судових витрат 7.1. У зв`язку з тим, що судом касаційної інстанції не змінюється рішення та не ухвалюється нове, відповідно до статті 129 ГПК України розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ: Касаційне провадження в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України закрити, в решті касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Жогло Альони Сергіївни задовольнити частково. Рішення Господарського суду Херсонської області від 13.04.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.08.2021 у справі № 923/1205/20 скасувати, справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Н. О. Волковицька Судді С. К. Могил О. В. Случ