Постанова Запорізький апеляційний суд № 335/7412/21

Дата документу 14.07.2022 Справа № 335/7412/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 335/7412/21 Головуючий у 1 інстанції: Крамаренко І.А. Провадження № 22-ц/807/1497/22 Суддя-доповідач: Дашковська А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «14» липня 2022 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Дашковської А.В., суддів: Гончар М.С., Кочеткової І.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 квітня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», Комунальної установи «Запорізька станція екстреної (швидкої) медичної допомоги» Запорізької обласної ради про відшкодування матеріальної шкоди, ВСТАНОВИВ: В липні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна», КУ «Запорізька станція екстреної (швидкої) медичної допомоги» Запорізької обласної ради про відшкодування матеріальної шкоди. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 09 червня 2020 року об 15-00 год. у м. Запоріжжя по вул. Незалежної України, 68, трапилась дорожньо-транспортна пригода. Автомобіль швидкої медичної допомоги Citroen Jumper, реєстраційний № НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Незалежної України, з боку вулиці Лермонтова у бік вулиці Сталеварів, при зміні напрямку руху, не переконався в безпеці маневру, не впорався з керуванням, виїхав на зустрічну полосу руху транспортних засобів, та скоїв зіткнення з автомобілями, які були припарковані на паркувальному майданчику, з правого боку зустрічної полоси руху (на лівій стороні дороги, напрямку руху цього автомобіля), зокрема, з належним їй автомобілем Volvo-460, реєстраційний № НОМЕР_2 . Постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 вересня 2020 року у справі № 334/3587/20, прийнятою за наслідком розгляду матеріалів по справі про адміністративне правопорушення, ознаки якого передбачені ст. 124 Кодексу України про адміністративне правопорушення, відносно ОСОБА_2 , працюючого водієм автомобіля швидкої медичної допомоги, провадження у справі закрито у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Для забезпечення цивільної відповідальності транспортного засобу Citroen Jumper, реєстраційний № НОМЕР_1 , між ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» та комунальною установою «Запорізька станція екстреної (швидкої) медичної допомоги» було укладено договір № ЕР. 146957421 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Про вказану дорожньо-транспортну пригоду було повідомлено страхову компанію, про що 09 червня 2020 року складено відповідне повідомлення. 10 листопада 2020 року від ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ України» було отримано відповідь № 6033-31, у якій із посиланням на п. 32.1 ст. 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відмовлено у виплаті страхового відшкодування з підстав відсутності вини водія забезпеченого транспортного засобу у вказаній дорожньо-транспортній пригоді. Вважала таке рішення страхової компанії незаконним з огляду на те, що норма ч. 2 ст. 1187 ЦК України є спеціальною нормою, яка регламентує підстави і порядок відшкодування шкоди, завданої внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, і обов`язок відшкодування виникає у її завдавача незалежно від наявності вини. Згідно з висновком експертного автотоварознавчого дослідження по визначенню вартості збитку, завданого власнику КТЗ № 42 вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Volvo-460, реєстраційний № НОМЕР_2 , у результаті пошкодження останнього 09 червня 2020 року складає 30 170,42 грн. без ПДВ. Додатково нею були понесені витрати на поштовий документообіг в розмірі 361,62 грн. та була сплачена комісія банку 27 грн. за банківські послуги з перерахування оплати за оцінку пошкодженого транспортного засобу. На підставі зазначеного просила стягнути з ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на її користь в рахунок стягнення страхового відшкодування 30 170,42 грн., стягнути з КУ «Запорізька станція екстреної (швидкої) медичної допомоги» Запорізької обласної ради на користь, в рахунок відшкодування понесених витрат 388,62 грн., вирішити питання про судові витрати. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 квітня 2022 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що чинним законодавством передбачено покладання відповідальності за завдання шкоди на власника джерела підвищеної небезпеки незалежно від вини заподіювача, відсутні дії непереборної сили як підстави звільнення відповідача від цивільно-правової відповідальності, судом першої інстанції не враховано висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі 450/4163/18, від 31 травня 2021 року у справі № 904/2830/20, Верховного суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, вирішити питання про судові витрати. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 24 травня 2022 року апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито, та ухвалою Запорізького апеляційного суду від 24 травня 2022 року справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України. Відповідно до частин першої, третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. За приписами п.2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України). Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі не повинні відповідати за завдання шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю водія ОСОБА_2 , що призвело до спричинення позивачу матеріальної шкоди, оскільки адміністративне провадження щодо притягнення до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, тобто вина водія у цьому ДТП відсутня, цей випадок не є страховим. Колегія суддів не погоджується з висновком суду. Частинами першою-третьою статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. За приписами частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником автомобіля Volvo-460, реєстраційний № НОМЕР_2 , відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 (а.с.46). 09 червня 2020 року об 15-00 год. у м. Запоріжжя по вул. Незалежної України, 68, трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Citroen Jumper, реєстраційний № НОМЕР_1 (водій ОСОБА_2 ) та, зокрема, транспортного засобу Volvo-460, який належить позивачу, внаслідок чого були спричинені механічні ушкодження. Відносно водія ОСОБА_2 складений протокол про адміністративне порушення, відповідно до якого 09 червня 2020 року о15.00 год. в м. Запоріжжі по вул. Тюленина та пр. Незалежної України ОСОБА_2 керував автомобілем Citroen Jumper, реєстраційний № НОМЕР_1 , при зміні напрямку руху, не переконався в безпеці маневру, внаслідок чого скоїв зіткнення з транспортними засобами Ford Fusion, реєстраційний № НОМЕР_4 , Hyundai Accent, реєстраційний № НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , реєстраційний № НОМЕР_7 , ЗаЗ-Daewoo, реєстраційний № НОМЕР_8 , Audi 100, реєстраційний № НОМЕР_9 , які були припарковані на паркувальному майданчику, чим порушив вимоги п.п.10.1 Правил дорожнього руху. Автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Дії ОСОБА_2 кваліфіковано за ст.124 КУпАП правопорушення. Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось сторонами, ОСОБА_2 на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди працював водієм у Комунальній установі «Запорізька станція екстреної (швидкої) медичної допомоги» Запорізької обласної ради. Відповідно до полісу №ЕР.146957421 для забезпечення цивільної відповідальності транспортного засобу Citroen Jumper, реєстраційний № НОМЕР_1 , між ПрАТ СК «ПЗУ Україна» та Комунальною установою «Запорізька станція екстреної (швидкої) медичної допомоги» було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобі з лімітом за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 100 000 грн., розміром франшизи в 0,00 грн. (а.с.12). Постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21.09.2020 року у справі № 334/3587/20, прийнятою за наслідком розгляду матеріалів по справі про адміністративне правопорушення, ознаки якого передбачені ст. 124 КУпАП, відносно ОСОБА_2 , працюючого водієм автомобіля швидкої медичної допомоги, провадження у справі закрито у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Зазначена постанова набрала законної сили 02.10.2020 року (а.с.10). Про вказану дорожньо-транспортну пригоду було повідомлено страхову компанію, про що 09.06.2020 року складено відповідне повідомлення (а.с.6-7). Згідно висновку експертного автотоварознавчого дослідження по визначенню вартості збитку, завданого власнику КТЗ № 42, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Volvo-460, реєстраційний № НОМЕР_2 , у результаті пошкодження останнього 09.06.2020 року складає 30 170,42 грн. без ПДВ (а.с.28-38). Зазначений розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Volvo-460, реєстраційний № НОМЕР_2 , у результаті пошкодження останнього 09.06.2020 року в сумі 30 170,42 грн. без ПДВ відповідачами не оскаржувався в ході судового розгляду. ПрАТ СК «ПЗУ України» рішенням № 1037-31 від 23.03.2021 року відмовило ОСОБА_1 у виплаті страхового відшкодування з підстав відсутності вини водія забезпеченого транспортного засобу у вказаній дорожньо-транспортній пригоді із посиланням на п. 32.1 ст. 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (а.с.18). Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Частиною другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Разом з цим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок. Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, визначена спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Статтею 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожнього-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Частиною першою статті 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року у справі № 554/858/19 (провадження № 61-6775св20). Відповідно до частини п`ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. Такі правові висновки зроблені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постановах: від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18). У статті 1166 ЦК України міститься законодавче визначення деліктної відповідальності за шкоду, завдану майну, та підстави її виникнення. Так, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. Зазначені підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Якщо закон змінює, обмежує або розширює коло підстав, необхідних для покладення відповідальності за завдану шкоду, то мова йде про спеціальні підстави відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших правопорушень. Наприклад, завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, володілець якого відповідає незалежно від наявності вини. Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для відповідальності, а саме: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною. До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14. Обов`язок відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, покладається на володільця джерела. Правила частини другої статті 1187 ЦК України передбачають, що володільцем джерела підвищеної небезпеки є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Матеріали справи не містять та відповідачами не надано належних та допустимих доказів того, що водій автомобіля Volvo-460, реєстраційний № НОМЕР_2 , власником якого є позивачка передбачав, бажав чи свідомо допускав настання дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 09 червня 2020 року. Разом із цим, ураховуючи те, що відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття адміністративного провадження відносно нього не звільняє від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ДТП, яка сталася 09 червня 2020 року за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої позивачці заподіяно матеріальну шкоду, не є страховим випадком, а тому в страховика не виник обов`язок виплатити страхове відшкодування за шкоду, завдану забезпеченим транспортним засобом. Такий висновок узгоджується із правовими висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, викладеними у постановах: від 14 січня 2019 року, справа № 751/8121/17 (провадження № 61-39326св18); від 30 жовтня 2019 року, справа № 323/2127/16-ц (провадження № 61-33689св18). До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26 квітня 2022 року, ухваленій у справі №184/1461/20-ц. За вищевказаних обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення страхового відшкодування в сумі 30 170,42 грн. підлягають задоволенню. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Частиною другою статті 1192 ЦК України передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. За приписами статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Вказані правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) та від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18). Вартість поштових послуг поштового зв`язку, пов`язаних з: направленням запрошення для участі в проведенні огляду транспортного засобу, який пошкоджено під час дорожньо-транспортної пригоди, заяви про виплату страхового відшкодування, заяви до Національного банку України щодо незгоди із рішенням страховика, повторного звернення до ПрАТ СК «ПЗУ України» в загальній сумі 388,62 грн., які підтверджено відповідними доказами (а.с.24-27) відповідно до вимог ст.1194 ЦК України підлягають стягненню з Комунальної установи «Запорізька станція екстреної (швидкої) медичної допомоги» Запорізької обласної ради. Враховуючи викладене, рішення суду згідно з п.2,4 ч.1ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову ОСОБА_1 та стягнення на користь позивачки з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на користь позивачки страхового відшкодування в сумі 30 170,42 грн. з Комунальної установи «Запорізька станція екстреної (швидкої) медичної допомоги» Запорізької обласної ради матеріальної шкоди сумі 388,62 грн. Згідно з ч.ч.1,13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України ОСОБА_1 має право на компенсацію відповідачем ПрАТ СК «ПЗУ Україна» суми судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, пропорційно до задоволених вимог до відповідача, в розмірі 896,45 грн., суми судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, пропорційно до задоволених вимог до відповідача, в розмірі 1344,67 грн., всього 2 241,12 грн. Також, ОСОБА_1 має право на компенсацію відповідачем КУ «Запорізька станція екстреної (швидкої) медичної допомоги» Запорізької обласної ради суми судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, пропорційно до задоволених вимог до відповідача, в розмірі 11,55 грн., суми судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, пропорційно до задоволених вимог до відповідача, в розмірі 17,33 грн., всього 28,88 грн. Відповідно до роз`яснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених в п. 13 Постанови «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17.10.2014 року якщо в позовній заяві об`єднано кілька самостійних вимог майнового характеру, пов`язаних між собою, то, враховуючи, що об`єктом справляння судового збору є позовна заява, максимальний розмір судового збору має відповідати загальній сумі всіх вимог (пункт 10 частини першої статті 80 ЦПК). При цьому судовий збір може бути сплачено окремо за кожною вимогою або загальною сумою за всіма позовними вимогами. Зазначене роз`яснення не втратило свого змісту й у зв`язку з прийняттям ЦПК України в новій редакції, так як правове регулювання цього питання не змінилося. Таким чином, судовий збір за подання ОСОБА_1 апеляційної скарги на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 квітня 2022 року становить 1362 грн., в той час як ОСОБА_1 при зверненні до Запорізького апеляційного суду сплачено судовий збір в розмірі 2724 грн. Колегія суддів вважає за необхідне роз`яснити, що у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» ОСОБА_1 не позбавлена права звернутись із клопотанням про повернення переплаченої суми судового збору. Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 квітня 2022 року у цій справі скасувати та прийняти нову постанову наступного змісту. Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», Комунальної установи «Запорізька станція екстреної (швидкої) медичної допомоги» Запорізької обласної ради про відшкодування матеріальної шкоди задовольнити. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_1 в рахунок страхового відшкодування 30 170 (тридцять тисяч сто сімдесят) гривень 42 копійок. Стягнути з Комунальної установи «Запорізька станція екстреної (швидкої) медичної допомоги» Запорізької обласної ради на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду сумі 388 (триста вісімдесят вісім) гривень 62 копійок. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 2241 (дві тисячі двісті сорок одна) гривня 12 копійок. Стягнути з Комунальної установи «Запорізька станція екстреної (швидкої) медичної допомоги» Запорізької обласної ради на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 28 (двадцять вісім) гривень 88 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складений 14 липня 2022 року Головуючий А.В. Дашковська Судді: М.С. Гончар І.В. Кочеткова