Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/16751/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 липня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/16751/21 пров. № А/857/5961/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Пліша М.А., суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року (головуючий суддя Комшелюк Т.О., м. Рівне) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1, в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.04.2017 року по 09.11.2021 року (включно) у розмірі 16180 грн. 04 коп. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 29 квітня 2017 року по 09 листопада 2021 року в сумі 16180,04 грн (шістнадцять тисяч сто вісімдесят гривень,04коп). Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 оскаржила його в апеляційному порядку, просить скасувати таке рішення та прийняти нове про відмову у задоволенні позову. В апеляційній скарзі зазначає, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється. Відповідно до вимог частини 2. статті 4 Закону України «Про оплату праці» джерелом коштів на оплату праці для установ і організацій, що фінансуються з бюджету (в тому числі і в/ч НОМЕР_1) є кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, грантів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел. Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України (Оплата праці, а також порядок виплати коштів при звільненні) врегульовано нормами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства Оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок). Відповідно до пункту 2 розділу 1 Порядку грошове забезпечення будь - якого військовослужбовця включає щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; - оклад за військовим званням; - надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; - надбавки; - доплати; - винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); - допомоги. Відповідно до пункту 4 розділу 1 Порядку грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, рядового, сержантського та старшинського складу, включає: посадовий оклад; - оклад за військовим званням; - надбавку за вислугу років; - підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний; - надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання; - доплати за науковий ступінь та за вчене звання; - премію; - морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін. за водолазні роботи та за бойове чергування; - одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби; - інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України. Пункт 8 розділу 1 Порядку передбачає, що грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Відповідно до абзацу 3 пункту 7 розділу 1 Порядку військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення що відображено у наказі в/ч НОМЕР_2. На основі вищевикладеного, порушень з боку посадових осіб в/ч НОМЕР_2 немає. Порядок дозволяє виплачувати військовослужбовцям (незалежно від статусу діючого або військовослужбовця запасу) грошове забезпечення не в день видання наказу, а у визначені пунктом 8 розділу 1 Порядку терміни а саме: в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату. Пункт 14 розділу 1 Порядку грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього (в даному трудовому спорі - по день звільнення з лав Збройних Сил України а не по день фактичного перерахування на картковий рахунок позивача). Відповідно до пункту 1 розділу 31 Порядку грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується: військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади; Предмет спору (несвоєчасно виплачені суми) не входив у склад грошового забезпечення на момент виникнення спірних правовідносин та не міг бути виконаний згідно вимог нормативно- правових актів до моменту вирішення спорів в аналогічних справах Верховним Судом. Відповідно до статті 2 Закону України «Про оборону України» та статті 15 Закону України «Про Збройні Сили України» фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок і в межах коштів, визначених у законі про Державний бюджет України на відповідний рік. На момент виникнення спірних правовідносин відповідачем було виконано всі вимоги чинного законодавства України та Закону України про Державний бюджет України за відповідні роки проходження служби позивачем у в/ч НОМЕР_2, а всі належні позивачу виплати були відомі з наказу про виключення зі списків від 28.04.2017, крім того звільнення з військової служби відбувалося за відома та за бажанням військовослужбовця, про бажання продовжувати службу до моменту повного розрахунку та якого саме розрахунку позивач ніяким чином відповідача не повідомляв та відповідного рапорту (заяви) не писав. Відповідно до Інструкції про фінансове господарство військової частини Збройних Сил України, а також правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року № 280, в/ч НОМЕР_2 неприбуткова юридична особа і є розпорядником коштів третього ступеня відповідно до чинного законодавства. Військовий комісар керує фінансово-господарською діяльністю частини, розпоряджається згідно з чинним законодавством України коштами, забезпечує цільове, ефективне їх використання і зобов`язаний організувати фінансове забезпечення згідно з вимогами чинного законодавства України, забезпечити своєчасне витребування і отримання коштів від забезпечувального фінансового органу, своєчасно розглядати заяви з питань соціальних виплат особовому складу частини, вживати заходів для їх вирішення. Відповідно до абзацу 2 статті 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» військова частина, як суб`єкт господарської діяльності за своїми зобов`язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок по відповідних статтях кошторису (крім захищених статей), а в разі їх недостатності відповідальність за зобов`язаннями військової частини несе Міністерство оборони України. На основі вищевикладеного, враховуючи дозвільні норми пункту 8 розділу 1 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства Оборони України від 07 червня 2018 року № 260, щодо виплати грошового забезпечення в поточному місяці за минулий, виплати додаткових видів грошового забезпечення в місяці видання наказу (а не в день його видання, підпису та проставленні на ньому гербової печатки) про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату, командування в/ч НОМЕР_2 не вбачає порушень прав при звільненні з військової служби позивача Норми Порядку, якими керуються посадові особи в/ч НОМЕР_2 під час здійснення нарахування, замовлення коштів та виплати не передбачають обов`язку здійснити перерахунок коштів саме у день звільнення (в день виключення зі списків особового складу частини), як вважає позивач. Вищевказані норми надають органам виконавчої влади (в тому числі в/ч НОМЕР_2) дискреційні повноваження, надані Законодавством України - тобто компетенція суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення щодо виплати грошового забезпечення належного позивачеві станом на день звільнення, у строки та в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права. Відповідно до абзацу 3 пункту 7 розділу 1 Порядку військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення, що відображено у наказі командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 28 квітня 2017 року №

102. Розділ 31 «Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби» Порядку не передбачає виплату належного грошового забезпечення саме в день виключення зі списків особового складу частини. Також, згідно з п.41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Пунктом 57 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» зазначено, що відповідно до статті 117 КЗпП «при відсутності спору щодо суми» заборгованості із заробітної плати звільнені працівники мають право на компенсацію за несвоєчасну виплату такої заборгованості за період «фактичного розрахунку» (частина перша статті 117), а «при наявності спору про розміри сум» заборгованості із заробітної плати компенсація повинна бути виплачена, якщо спір вирішено на користь працівника (частина друга статті 117). Апелянт зазначає, що частина друга статті 117 зазначеного Кодексу, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої цієї статті. Таким чином, відсутні обґрунтовані підстави стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань. Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу в Збройних Силах України, звільнений у запас з посади командира відділення електрозабезпечення роти штабних машин польового вузла зв`язку військової частини НОМЕР_2 відповідно до ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за підпунктом «а» і виключений зі списків особового складу частини згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 28.04.2017 №

102. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду у справі № 460/223/21 від 05.05.2021 зобов`язано військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 28.04.2017. Зобов`язано військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.04.2017. На виконання вказаного рішення суду відповідачем 10.11.2021 року перераховано позивачу кошти в сумі 16190,30грн, що підтверджується копією виписки по надходженню по картці за період з 09.11.2021 по 10.11.2021. Розглядаючи спір, суд першої інстанції вірно врахував, що за змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 6 липня 1999 року № 8-рп/99, зауважив, що «служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов`язані з постійним ризиком для життя і здоров`я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п`ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов`язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо». Згідно статті 1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону № 2011 у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Абзацом першим частини першої статті 9 Закону № 2011 обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму. Згідно з статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Судом першої інстанції враховано, що середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, згідно пункту 5 якого, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 1, 2 пункту 8 вказаного Порядку). Також, судом першої інстанції у даній спірній ситуації враховано, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 Кодексу законів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалено постанову від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, в якій сформовано наступний правовий висновок. Синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 Кодексу законів про працю України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Таким чином, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. Судом першої інстанції встановлено, що позивач звільнений зі служби 28.04.2017, а грошова компенсація за додаткову відпустку та індексація грошового забезпечення в сумі 16190,30грн відповідачем була виплачена позивачу 10.11.2021. Відтак оскільки, виплата зазначених коштів проведена відповідачем 10.11.2021, то суд вірно зазначив, що затримка у розрахунку склала з 29.04.2017 по 09.11.2021 складає - 1656 днів. Згідно виписки з АТ «Укрексімбанк» про суми виплаченого позивачу місячного грошового забезпечення відповідачем за два останніх місяці перед звільненням, розмір грошового забезпечення позивача складає 7445,02грн за лютий 2017 року та 7445,02грн за березень 2017 року, що за два місяці становить 14890,04грн. Середньоденна заробітна плата становить 252,37грн (14890,04грн / 59 днів). Отже, середній заробіток позивача за весь час затримки розрахунку становить 417924,72грн (252,37 х 1656). Між тим, в порівнянні із визначеною сумою виплаченої індексації грошового забезпечення за компенсації за додаткову відпустку (16190,30грн) вищевказані розрахункові суми (417924,72 грн) не можна вважати спів мірними, оскільки такі кілька разів перевищують суму такої індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за додаткову відпустку. Суд першої інстанції вірно вважав, що оскільки позивач просив стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку у розмірі 16180,04 грн, то наведену суму можна вважати обґрунтовано пропорційною, тому саме такий розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає стягненню з відповідача, а відтак підставно задовольнив позовні вимоги. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року по справі № 460/16751/21 - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя М. А. Пліш судді О. М. Гінда В. В. Ніколін