Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/2490/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/2490/19 Суддя (судді) першої інстанції: Олексій РІДЗЕЛЬ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Губської Л.В., Епель О.В., секретар судового засідання Часник А.О., за участі представника позивача Шпіль О.В., представника відповідача Дащенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Катеринопільський елеватор" на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2021 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Катеринопільський елеватор" до Офісу великих платників податків ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень В С Т А Н О В И В: Історія справи. 07.08.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» (надалі - «Катеринопільський елеватор») звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.01.2019 №0000064103, №0000074103, які були прийняті за наслідками документальної позапланової перевірки. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки податкового органу, що правовідносини позивача з контрагентами ТОВ «Агро-Зевс», ФГ «Бізнес Агро Холдинг», ТОВ «Азалія Агро», ТОВ «Броварський Молочний Альянс», ТОВ «Квадро» не мали реального характеру є необґрунтованими та безпідставними, оскільки спростовуються первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, що були надані позивачем. 28.11.2019 рішенням Черкаського окружного адміністративного суду у задоволенні позовних вимог було відмовлено (а.с. 189 т.5). Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2020 апеляційну скаргу ТОВ «Катеринопільський елеватор" задоволено, рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28.11.2019 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення (а.с.100 т.6). Постановою Верховного Суду від 16.03.2021 касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС задоволено частково, рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28.11.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2020 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.143 т.6). Приймаючи таке рішення касаційна інстанції зазначила, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість, суди попередніх інстанцій повинні були встановити зміст господарських операцій, договірні умови, фактичний порядок надання робіт (послуг), обсяги і зміст, мету придбання, належним чином дослідити первинні бухгалтерські документи, складені щодо господарських операцій, з`ясувати, чи розкривають первинні документи зміст операцій, та оцінити такі докази кожний окремо та у їх сукупності, а також у сукупності з іншими доказами у справі. Впродовж розгляду справи відповідач доводить порушення Товариством податкового законодавства з посиланням на конкретні недоліки документів, складених внаслідок здійснення господарських операцій з п`ятьма контрагентами, на підставі яких позивач сформував податковий кредит, зокрема, неможливо ідентифікувати особу, яка підписала видаткові накладні від імені Товариства (позивача у справі), довіреність на отримання товару до перевірки не надана, не зазначено місце складання видаткової накладної, або взагалі видаткові накладні не надані, а товарно-транспортні накладні надані частково і не підтверджують весь обсяг транспортованого товару. По кожному контрагенту позивача контролюючий орган в акті перевірки зазначає про недостатню кількість ріллі, трудових ресурсів, технічних можливостей, відсутність легального (законного) джерела їх походження тощо, посилаючись при цьому на певні джерела. Також, Верховний Суд звертає уваги, що суд апеляційної інстанції відхилив доводи податкового органу щодо встановлених перевіркою порушень, мотивуючи постанову загальними висновками Верховного Суду, здійсненими в інших справах, без дослідження письмових доказів та надання їм правової оцінки на відповідність частині другій статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, без оцінки встановлених відповідачем порушень в розрізі кожного контрагента, а суд першої інстанції хоча й дійшов протилежних від суду апеляційної інстанції висновків, проте також не дослідив зібрані у справі докази на предмет їх відповідності вимогам Закону, не висловив обґрунтованої позиції щодо доводів податкового органу, відображених в акті перевірки, і чим вони підтверджуються. Касаційна інстанції наголосила, що суди не з`ясували умов відповідних договорів та специфіки кожної господарської операції позивача з контрагентами, не надали правової оцінки доводам податкового органу, а також не витребували, не долучили до матеріалів справи і не дослідили податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту… не дослідили комплекс доказів, необхідний для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод, з якими пов`язане нарахування податкового зобов`язання, обставини справи встановлено неповно, вимоги процесуального законодавства щодо безпосереднього, всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів виконано не було. Верховний Суд вказав, що для правильного вирішення спору судам необхідно з`ясувати характер та зміст операцій, які стали підставою для виникнення у позивача права на формування даних податкового обліку; дослідити первинні документи, встановити відповідність критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт, що дозволить встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції; встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв`язки між позивачем та його контрагентами, перевірити наявність у Товариства ділової мети під час здійснення відповідних господарських операцій та відповідно до встановлених обставин зробити мотивований висновок. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 10.12.2021 у задоволені позовних вимог відмовлено (а.с.184 т.8). Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки позивач на підтвердження своїх доводів не надав належні, достатні та допустимі докази. Суд наголосив, що на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, підприємство повинно мати і надати суду відповідні, належно оформлені, первинні документи, які в сукупності мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що й було б підставою для формування платником податкового обліку. Позивач, не погоджуючись з таким рішенням суду, подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати його, як таке що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі (а.с.210 т. 8). Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви. Крім того, апелянт наголосив, що відповідач помилково дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства України, висновки акту перевірки не відповідають нормам податкового законодавства, базуються на припущеннях і не підтверджуються відповідними доказами, тому що саме відповідач має довести правомірність прийнято рішення. Апелянт вважає, що надані ним первинні бухгалтерські документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, тому спростовують висновки контролюючого органу. У судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Обставини встановлені судом. Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби України, який в ході слухання справи був замінений на Офіс великих платників податків ДПС, на підставі наказу від 20.11.2018 №2150 провів документальну позапланову перевірку ТОВ «Катеринопільський елеватор» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податків та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податків з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, за вересень 2018 року, за результатами якої був складений акт перевірки від 20.12.2018 №4212/28-10-41-01/32580463 (а.с.26 т.1). Згідно висновків податкового органу перевіряючими встановлено порушення позивачем вимог пп. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (далі ПК України), що призвело до завищення податкового кредиту за вересень 2018 року на загальну суму 8106760 грн., в результаті чого завищено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за вересень 2018 року на суму 1907445 грн. та суми, яка підлягає бюджетному відшкодуванню за рахунок платника у банку за вересень 2018 року в розмірі 6199315 грн. На підставі вказаного акту відповідач 02.01.2019 прийняв податкові повідомлення-рішення: №0000064103, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2018 року на 6199315,00 грн та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 3099657,50 грн. та №0000074103, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2018 року на 1907445,00 грн. (а.с.89, 91 т.1). Вказані обставини підтверджені належним, достатніми та допустимими доказами, і не є спірними. Нормативно-правове обґрунтування. Відповідно до положень ч.1-4 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Згідно вимог ч.1-4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Податковий кодекс України (в редакції на день виникнення спірних правовідносин) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів. їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Відповідно до п.198.1. ст.198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту згідно з п.198.2. ст.198 ПК України вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Датою збільшення податкового кредиту орендаря (лізингоотримувача) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об`єкта фінансового лізингу таким орендарем. Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку. Пунктом 200.4. ст.200 ПК України визначено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу; б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Згідно з частиною другою статті 9 Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерством фінансів України № 88 від 24.05.1995 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах відповідно до ч.3 ст.9 Закону №996-XIV, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на кінець останнього дня кожного місяця. Права і обов`язки сторін, які виникають за результатами здійснення господарської операції, оформленої первинним документом відповідно до вимог цього Закону, не залежать від факту відображення її в регістрах та на рахунках бухгалтерського обліку. Висновки суду. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції. Отже, системний аналіз вищенаведених норм дає підстави дійти висновку, що певна позиція податкового органу щодо нереальності здійснення підприємством господарської операції з конкретними контрагентами повинна бути обґрунтованою, з глибоким аналізом первинної документації підприємства з цими контрагентами, іншої документації та зі співставленням додаткової інформації, наявної у відповідача, а рішення податкового органу, як суб`єкта владних повноважень на якого покладається доводити правоту свого рішення, повинно відповідати положенням ч.2 ст.2 КАС України. Крім того, з системного аналізу приписів Закону № 996-ХІV та Положення № 88 від 24.05.1995 вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників. Матеріалами справи підтверджено, що суд першої інстанції після повернення справи з касаційної інстанції на новий розгляд детально, по кожній господарській операції провів аналіз наданих позивачем первинних документів у сукупності з іншою інформацією та документами. Так, позивач 31.08.2018 уклав з ТОВ «Квадро» договір поставки сільськогосподарської продукції від №13797/к, відповідно до пункту 1.1. якого, в порядку та на умовах, визначених договором, контрагент, відповідно до попередньої домовленості з МХП, зобов`язується передати (поставити) МХП у власність сільськогосподарську продукцію, а саме, соняшник, згідно вимог даного Договору та Додатків до нього (що далі іменується Товар), а МХП зобов`язується прийняти Товар і у визначений строк сплатити його вартість. На підтвердження виконання вищевказаного договору та реальності операцій щодо поставки товару позивачем надані видаткові накладні (том 1 а.с.226-254), платіжні доручення (том 1 а.с.256 том 3 а.с.1-7), ТТН щодо перевезення соняшника від ТОВ «Квадро» на зберігання до ПрАТ «Добропільський КХП» (Донецька обл., м. Добропілля, вул. Миру, 1). Проте, окремі видаткові накладні не містять розшифрування підпису особи, яка прийняла товар (том 1 а.с.244-254), і реєстри накладних на зерно (том 2 а.с.20-144) також не містять розшифрування підпису відповідальної особи та печатки підприємства. Крім того, позивач не надав договору з ПрАТ «Добропільський КХП» щодо зберігання зерна. При цьому, позивач на підтвердження використання соняшнику надав договори з ПрАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» на переробку зерна від 11.06.2018 №10297-Г та з ТОВ «Вінницька птахофабрика» філія «Внутрішньогосподарський комплекс по виробництву кормів» від 22.08.2018 №12075-Г, і надав квитанції на приймання до переробки олійного насіння та видачу олієпродукції (том 2 а.с.229 том 3 а.с.1-14) і акти здачі-приймання робіт (переробка соняшника), проте не надав доказів щодо перевезення насіння соняшника з місця зберігання у Донецькій області у м. Добропілля до місць його переробки: Київська обл., м. Миронівка та Вінницька обл., м. Ладижин. Щодо недостатності у ТОВ «Квадро» посівних площ для вирощування реалізованого позивачу насіння соняшника або доказів його придбання ТОВ «Квадро» у третіх осіб, апелянтом такий висновок відповідача не спростовано. З урахування наведеного та враховуючи вказівки Верховного Суду у цій справі, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем не доведено факту використання у власній господарській діяльності придбаного у ТОВ «Квадро» товару на виконання умов вищевказаного договору поставки, деякі первинні документі не оформлені належним чином та не відповідають вимогам первинного документа. Щодо правовідносин з ТОВ «Агро-Зевс» матеріалами справи підтверджено, що позивач уклав з ТОВ «Агро-Зевс» два договори: поставки сільськогосподарської продукції №13604/к від 28 серпня 2018 року на поставку соняшника; поставки сільськогосподарської продукції №14838/к від 20 вересня 2018 року на поставку сої. На підтвердження виконання вищевказаного договору та реальності операцій щодо поставки товару позивачем надані видаткові накладні (том 3 а.с.31-52), платіжні доручення (том 3 а.с.57-65). Проте, реєстри на прийняте зерно соняшника та сої картки (том 3 а.с.66-82, 161, 193, 200, 205, 212, 217, 229, 240, 259, ), складські квитанції (том 3 а.с.192, 199, 204, 211, 216, 223, 228, 244, 251, 258, том 4 а.с. 12) не завірені печатками підприємства, що отримало його на зберігання (ТОВ «Вінницька птахофабрика» філія «Внутрішньогосподарський комплекс по виробництву кормів», ПАТ «Зернопродукт МХП»), копії квитанцій на приймання до переробки олійного насіння та видачу олієпродукції (том 4 а.с.13-26, 29-64) також не завірені печатками підприємства переробника (ТОВ «Вінницька птахофабрика» філія «Внутрішньогосподарський комплекс по виробництву кормів»). Позивач надав копії накладних на переміщення сої у межах цього ж підприємства: звітів роботи оліє-екстрактного цеху, розпоряджень та актів на чистку, сушку сої (том 4 а.с.72-137), проте доказів переміщення насіння придбаної у ТОВ «Агро-Зевс» сої з місця зберігання (ПАТ «Зернопродукт МХП», Вінницька область, Тульчинський район, смт Шпиків) до місць її переробки-місця знаходження позивача не надав. Висновок суду першої інстанції, що позивачем не доведено факту використання у власній господарській діяльності придбаного саме у ТОВ «Агро-Зевс» товару на виконання умов вищевказаного договору поставки, є правильним. Аналогічна ситуація щодо не спростування апелянтом висновку податкового органу про недостатність у цього контрагента посівних площ чи придбання такого товару у третіх осіб. 31.08.2018 позивач уклав з ФГ «Бізнес Агро Холдинг» договір поставки сільськогосподарської продукції соняшника № 13896/к і на підтвердження виконання цього договору та реальності операцій надав наступні документи: видаткові накладні (том 4 а.с.151-167), платіжні доручення (том 4 а.с.169-177). Проте, деякі видаткові накладні не містять ініціалів та посади особи, яка прийняла товар, а також підтвердження повноважень щодо прийняття товару, копії квитанцій на приймання до переробки олійного насіння та видачу олієпродукції (том 4 а.с.195-206) також не завірені печатками підприємства переробника (ПрАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»). Крім того, суд першої інстанції звернув увагу на те, що вказані квитанції на приймання на переробку сировини датовані вереснем, груднем 2018 року та січнем 2019 року, проте як копії актів здачі-приймання робіт, що були подані позивачем, датовані вереснем 2018 року. Також, позивач не надав доказів оплати отриманих від ПрАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» послуг з переробки насіння. Висновок податкового органу щодо відсутності у ФГ «Бізнес Агро Холдинг» посівних площ для вирощування реалізованого позивачу насіння соняшника та недостатності трудових ресурсів, також апелянтом не спростовано. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами його доводи щодо реальності здійснення господарської операції з цим контрагентом, оскільки деякі первинні документі, які надав позивач, оформлені не належним чином і не відповідають вимогам первинного документа, а інші висновки податкового органу апелянт не спростував такими доказами. 31.08.2018 позивач уклав з ТОВ «Броварський Молочний Альянс» договір поставки сільськогосподарської продукції № 13901/к згідно якого, відповідно до попередньої домовленості з МХП, зобов`язується передати (поставити) МХП у власність сільськогосподарську продукцію, а саме, соняшник, згідно вимог договору та додатків до нього, а МХП зобов`язується прийняти Товар і у визначений строк сплатити його вартість. Позивач на підтвердження виконання цього договору та реальності операцій подав документи: видаткові накладні (том 4 а.с.255-270), платіжні доручення (том 5 а.с.2-6), ТТН (том 5 а.с.7-39), проте, видаткові накладні не містять ініціалів та посади особи, яка прийняла товар, а також підтвердження повноважень щодо прийняття товару. Надані позивачем копії квитанцій на приймання до переробки олійного насіння та видачу олієпродукції (том 5 а.с.57-68) також не завірені печатками підприємства переробника (ПрАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»), і датовані жовтнем 2018 року та січнем 2019 року, хоча позивачем надано копії акті здачі-приймання робіт лише за вересень 2018 року. Крім того, позивач не надав докази щодо оплати отриманих від ПрАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» послуг з переробки насіння. Надані позивачем копії договорів укладених з ДП «Племінний завод «Плосківський» №1/05-2017 купівлі-продажу незавершеного с/г виробництва під урожай 2017 року (соняшник), №№8, 9, 10, 11 купівлі-продажу незавершеного с/г виробництва під урожай 2018 року (пшениця), суд першої інстанції оцінив критично, оскільки з даними вищевказаних видаткових накладних ТОВ Броварський Молочний Альянс (том 4 а.с.255-270) придбавався соняшник 2018 року урожаю, а відповідно за вказаними договорами придбавалась лише пшениця. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем не спростовано висновків акту перевірки щодо відсутності у ТОВ «Броварський Молочний Альянс» посівних площ для вирощування реалізованого позивачу насіння соняшника, недостатності трудових ресурсів, доказів походження товару, а також не доведено придбання позивачем зерна соняшника у третіх осіб для подальшої реалізації позивачу, при цьому надані деякі первинні документи не можна вважати правильно оформленими. Щодо правовідносин з ТОВ Азалія Агро, матеріалами справи підтверджено, що позивач уклав з ТОВ «Азалія Агро» договір поставки сільськогосподарської продукції № 13545/к від 27 серпня 2018 року, на умовах якого було здійснено поставку сільськогосподарської продукції соняшника. Проте, копію цього договору позивач взагалі не надав. При цьому, на підтвердження виконання цього договору позивач подав наступні документи: видаткові накладні (том 5 а.с.89-96), платіжні доручення (том 5 а.с.89-101), ТТН (том 5 а.с.103-110, 113-124, 126-133, 134-140, 143-162), але видаткові накладні не містять ініціалів та посади особи, яка прийняла товар, а також підтвердження повноважень щодо прийняття товару. Надані позивачем копії реєстрів ТТН на прийняте зерно (том 5 а.с.102, 111, 118, 125, 130, 133, 136, 144, 148, 151, 158) також не завірені печатками підприємства переробника (Ладижинський ВКВК), що не відповідає вимогам до первинного бухгалтерського документа. Також позивачем суду не надано актів виконаних робіт з переробки насіння соняшника, доказів оплати отриманих від Ладижинський ВКВК послуг з переробки насіння. Отже, висновок суду першої інстанції, що позивачем не надано у сукупності належних та допустимих доказів щодо використання у власній господарській діяльності придбаного у ТОВ «Азалія Агро» товару є правильним, а надані первинні документи мають недоліки їх оформлення. Крім того, висновок податкового органу щодо недостатності у цього контрагента посівних площ для вирощування реалізованого позивачу насіння також не спростовано, оскільки згідно з листами Синівської сільської ради Липоводолинського району Сумської області від 10.12.2018 №910, виконавчого комітету Малинської міської ради Житомирської області від 14.12.2018 №1865/03-04, Березнуватівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області від 17.12.2018 №519 (том 7 а.с.214, 217, 220) ТОВ «Азалія Агро» не використовує на території вказаних рад земельні ділянки. Отже, податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку. Внаслідок вказаного, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог, оскільки відповідно до положень ч.1 ст.77 КАС України кожна з сторін має довести ті чи інші обставини, і подати відповідні, належні та допустимі доказами. У зв`язку з вищевикладеними обставинами справи суд першої інстанції правильно вважає, що реально господарські відносини за вказаними документами у вказаний період між позивачем та його контрагентами: ТОВ Агро-Зевс, ФГ Бізнес Агро Холдинг, ТОВ Азалія Агро, ТОВ Броварський Молочний Альянс, ТОВ Квадро, - з урахуванням часу, місця та необхідності затрат зазначених ресурсів не відбувалися, а їх складення було направлено на отримання податкової вигоди, а отже позивач не довів зміну власного майнового стану, пов`язану з вищевказаними правочинами. Таким чином, доводи апелянта не заслуговують уваги, оскільки не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Посилання апелянта, що надані первинні документи мають незначні недоліки не заслуговують уваги, оскільки норма закону чітко визначає вимоги до первинної документації, в тому числі щодо підпису особою з можливістю її ідентифікувати, правильності передачі товару за довіреністю, тощо. Надаючи оцінку всім іншим доводам сторін, судова колегія наголошує що приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…». Отже, судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Повний текст виготовлено 11.07.2022. Керуючись ст.ст. 139, 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Катеринопільський елеватор" на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2021 р. - залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2021 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Катеринопільський елеватор" до Офісу великих платників податків ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Колегія суддів: О.В. Карпушова Л.В. Губська О.В. Епель