Ухвала Велика Палата ВС № 345/1537/21

У Х В А Л А 07 липня 2022 року м. Київ Справа № 345/1537/21 Провадження № 14-41цс22 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О. М., суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П., перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , законним представником яких є ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - орган опіки та піклування Калуської міської ради в особі Служби у справах дітей Калуської міської ради Івано-Франківської області, про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана його представником Гавриленком Віктором Григоровичем , на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 квітня 2022 року в складі колегії суддів Девляшевського В. А., Пнівчук О. В., Томин О. О. та додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 квітня 2022 рокув складі колегії суддів Девляшевського В. А., Пнівчук О. В., Томин О. О.,та ВСТАНОВИЛА: У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся із позовом, у якому зазначав, що 24 липня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк» (далі - ТОВ «Укрпромбанк») та підприємцем ОСОБА_7 укладено кредитний договір № 106/КВ-07, за умовами якого останньому надано кредит на відкриття відновлювальної мультивалютної лінії у розмірі 160 000 доларів США. На забезпечення виконання кредитних зобов`язань 24 липня 2007 року сторони уклали іпотечний договір № 106/Zквіп-07, предметом якого є нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 . У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 26 грудня 2013 року, частково зміненим постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24 квітня 2014 року, з позичальника стягнуто 911 587,93 грн заборгованості за кредитним договором, процентів, комісії та пені. 05 вересня 2013 року на підставі договору № 31-Л Товариство з обмеженою відповідальністю «ІК «ІФГ Капітал» (далі - ТОВ «ІК «ІФГ Капітал») стало правонаступником ТОВ «Укрпромбанк». ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер. 12 січня 2017 року ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» передало ОСОБА_1 всі права вимоги, що належали первісному кредитору у кредитному та іпотечному договорах. 17 січня 2017 року позивач звернувся до спадкоємців ОСОБА_7 з пропозицією добровільно погасити борг шляхом передачі предмета іпотеки. У відповідь 23 січня 2017 року дружина ОСОБА_7 - ОСОБА_8 направила ОСОБА_1 повідомлення про згоду укласти договір від свого імені та імені своїх дітей та погасити борг за рахунок заставленого майна. Відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом ОСОБА_8 та відповідачі були спадкоємцями кожен по 1/8 частині спірного нежитлового приміщення. Крім того, ОСОБА_8 як дружині спадкодавця видано свідоцтво про право власності на 1/2 частину цього приміщення. Таким чином, іпотека є дійсною для набувачів нерухомого майна, які набули статус іпотекодавців. 29 листопада 2017 року рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Центру надання адміністративних послуг виконкому Калуської міської ради Івано-Франківської області позивачу відмовлено у здійсненні державної реєстрації права власності на нерухоме майно внаслідок ухилення спадкоємців від свого обов`язку добровільно повернути борг за рахунок іпотечного майна. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 померла. Для позасудового врегулювання спору позивач звернувся до її дітей - відповідачів у справі з письмовим повідомленням про намір продати предмет іпотеки та погасити борг, однак ОСОБА_5 та законний представник ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - ОСОБА_4 висловили свою незгоду. ОСОБА_1 просив на погашення заборгованості ОСОБА_7 за кредитним договором з урахуванням індексу інфляції у розмірі 1 270 889,39 грн звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 27 жовтня 2021 року рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області позов задоволено. На погашення заборгованості ОСОБА_7 за договором відновлюваної кредитної лінії від 24 липня 2007 року № 106/КВ-07 з урахуванням індексу інфляції у розмірі 1 270 889,39 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежитлову будівлю (цегла), зазначену в плані літерою «А», загальною площею 274,0 кв. м; навіс (метал), зазначений в плані літерою «а», загальною площею 43,7 кв. м; майстерню (цегла), зазначену в плані літерою «Б», загальною площею 45,8 кв. м; нежитлову будівлю (цегла), зазначену в плані літерою «Б1», загальною площею 76,1 кв. м, що знаходяться на АДРЕСА_1 , яке згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованого 19 березня 2021 року, належить на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 вересня 2017 року, виданого приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Попович О. В., ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , кожному по 1/8 частині на праві спільної часткової власності та 5/8 частин приміщення, яке згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 26 вересня 2017 року, виданими приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Попович О. В., належало ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , вартістю 1 270 889,39 грн, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження в порядку, встановленому статтею 39 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV). Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що іпотека є дійсною для набувачів нерухомого майна, які набули статус іпотекодавців, і вони несуть відповідальність перед ним як іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки. Праву застави банку кореспондує успадкований відповідачами обов`язок задовольнити за рахунок іпотечного майна вимоги банку за невиконання зобов`язання за кредитним договором від 24 липня 2007 року № 106КВ-07. Відповідачі оформили спадщину на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_7 , який був боржником та іпотекодавцем. Отже, нові власники предмета іпотеки набули всіх прав і обов`язків іпотекодавця за іпотечним договором від 24 липня 2007 року № 106/Zквіп-07, що свідчить про те, що вимоги кредитора підлягають задоволенню шляхом звернення на погашення заборгованості стягнення на предмет іпотеки. Доводи відповідачів про необхідність повернення позовної заяви у зв`язку з тим, що інтереси позивача представляв адвокат, повноваження якого не підтверджені, суд відхилив, оскільки у матеріалах справи міститься договір про надання професійної правничої допомоги від 31 березня 2021 року № 12 з відміткою «згідно з оригіналом», який містить підписи сторін - ОСОБА_1 та Гавриленка В. Г . Також у матеріалах справи міститься свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та ордер про надання правової допомоги. Суд першої інстанції відхилив доводи позивача про пропуск позовної давності щодо звернення стягнення на предмет іпотеки та направлення вимоги про погашення заборгованості ОСОБА_8 , а не ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Позивач заявив вимоги до спадкоємців-відповідачів у справі, направивши ОСОБА_8 листа, в якому запропонував добровільно погасити борг. При цьому інші спадкоємці - діти ОСОБА_7 на той час були неповнолітніми. 23 січня 2017 року позивач отримав від ОСОБА_8 повідомлення про згоду укласти договір про передачу предмета іпотеки у його власність на виконання боргових зобов`язань ОСОБА_7 , а тому з відповідним позовом до суду ОСОБА_1 не звертався, бо ОСОБА_8 , яка також діяла від імені та в інтересах неповнолітніх дітей, визнала відповідні зобов`язання. У подальшому - 14 грудня 2017 року позивач звернувся із позовом, оскільки 29 листопада 2017 року отримав відмову у державній реєстрації прав та обтяжень. Також ОСОБА_1 двічі звертався із позовами із цього приводу, на час розгляду яких позовна давність зупинялася. Норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не містять імперативної норми, яка б визначала, яким саме чином кредитор повинен пред`явити свої вимоги до спадкоємця (шляхом направлення претензії до нотаріальної контори, шляхом звернення з претензіями безпосередньо до спадкоємців). Така позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-2962цс16. Строки, встановлені статтею 1281 ЦК України, - це строки, у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє право. Отже, кредитор повинен здійснити будь-які власні активні дії, направлені на доведення до відома спадкоємців своїх вимог, що в даному випадку зробив первісний кредитор та позивач ОСОБА_1 , звернувшись з вимогами до спадкоємців у шестимісячний строк від дня, коли вони дізнались про відкриття спадщини. Як наслідок, твердження відповідачів про пропуск позивачем як правонаступником позовної давності щодо звернення стягнення на предмет іпотеки є помилковим. 06 квітня 2022 року постановою Івано-Франківського апеляційного суду апеляційні скарги ОСОБА_3 , законного представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , представника ОСОБА_5 - адвоката Яцківа М. В. -задоволено. Рішення Калуського міськрайонного суду від 27 жовтня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення. Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. У частині третій статті 23 Закону № 898-IV передбачено, що якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки. Праву застави банку кореспондує успадкований відповідачами обов`язок задовольнити за рахунок іпотечного майна вимоги банку за невиконання зобов`язання за кредитним договором від 24 липня 2007 року № 106КВ-07. Оскільки зі смертю боржника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281, 1282 ЦК України. Тобто стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою. Такі висновки застосування норм матеріального права викладено в постанові Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року у справі № 6-33цс15, з якими погодилась і Велика Палата Верховного Суду (постанова від 17 квітня 2018 року у справі № 14-53цс18). У статті 1282 ЦК України встановлено, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі. Положення зазначеної норми застосовуються у випадку дотримання кредитором норм статті 1281 ЦК України щодо строків пред`явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців. Так, статтею 1281 ЦК України (у редакції, що діяла на час виникнення спірних відносин) визначено порядок та строки пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців, за якою спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги (частина перша). Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги (частина друга). Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги (частина третя). Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги (частина четверта). Строк виконання кредитного договору № 106/КВ-07, укладеного між ТОВ «Укрпромбанк» та позичальником ОСОБА_7 , визначений 23 липня 2012 року. Разом з тим постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24 квітня 2014 року стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_7 на користь правонаступника ТОВ «Укрпромбанк» - ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» 911 587,93 грн заборгованості за кредитним договором. 14 жовтня 2014 року державний виконавець відкрив виконавче провадження, а 25 червня 2015 року виніс постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 49 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» у зв`язку зі смертю боржника. Доказів того, що про вказану постанову кредиторові не було відомо, матеріали справи не містять. Для з`ясування обставин дотримання новим кредитором строку на пред`явлення вимоги до спадкоємця судом було витребувано справу № 345/3511/16-ц за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за борговою розпискою, що знаходилась на розгляді Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області. У матеріалах вказаної справи наявна копія заяви ТОВ «ІК «ІФГ Капітал», адресована начальнику Калуського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області (далі - Калуський РВП), зі змісту якої вбачається, що представнику ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» Савчуку Є. Є. ще в грудні 2015 року було відомо про смерть ОСОБА_7 (а. с. 93 справи № 345/3511/16-ц). Відповіддю Калуського РВП від 29 липня 2021 року, наданою на адвокатський запит, підтверджено факт подання такої заяви, зареєстрованої за №

817. ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» у встановлений статтею 1281 ЦК України строк не звернулося до відповідачів як спадкоємців позичальника з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, яка забезпечувала кредитний договір, у зв`язку із чим стягувач пропустив встановлений законом строк, що згідно з частиною четвертою цієї норми позбавляє його права будь-якої вимоги до відповідачів за правовідносинами, що виникли на підставі вказаного договору. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 19 травня 2021 року у справі № 607/5675/18. Стаття 1281 ЦК України не встановлює певного порядку пред`явлення вимог кредиторів. Пред`явлення вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса. Жодних доказів того, що ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» у визначені законом строки зверталося до нотаріуса з претензіями від кредитора спадкодавця чи до суду з позовними вимогами до спадкоємців ОСОБА_7 матеріали справи не містять. Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не пропустив строк на пред`явлення вимоги до спадкоємця, встановлений частиною другою статті 1281 ЦК України, оскільки тільки 13 січня 2017 року набув усі права іпотекодержателя за іпотечним договором № 106/Zквіп-07, укладеним між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_7 , колегія суддів відхилила. Згідно з договором, укладеним між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 02 січня 2016 року, позивачу було відомо про смерть спадкодавця ще за рік до відступлення права вимоги від ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» згідно з договором від 12 січня 2017 року. Немає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у зв`язку з пропуском преклюзивного строку для звернення кредитора з вимогою до спадкоємців. Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року питання про ухвалення додаткового рішення внесено в судове засідання на 27 квітня 2022 року без виклику учасників справи. Копії ухвали та заяви представника ОСОБА_5 - адвоката Яцківа М. В. про ухвалення додаткового рішення направлено іншим учасникам справи, роз`яснено право подати до суду апеляційної інстанції свої міркування або заперечення стосовно поданої заяви. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що 14 квітня 2022 року представником ОСОБА_5 - адвокатом Яцківим М. В. подано заяву про стягнення судових витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги. Відповідно до статті 270 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. За таких обставин питання про ухвалення додаткового рішення для вирішення по суті внесено в судове засідання. Враховуючи можливість подання заперечень на заяву, апеляційний суд вирішив, що необхідності виклику сторін або інших учасників справи в судове засідання не встановлено. Додатковою постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 27 квітня 2022 року заяву представника ОСОБА_5 - адвоката Яцківа М. В. задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , 8 500 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу. Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки заява про ухвалення додаткового рішення не містить клопотання про розгляд питання в судовому засіданні, необхідність розгляду заяви з викликом учасників справи відсутня. Разом з тим копію заяви було направлено іншим сторонам та роз`яснено право подати до суду апеляційної інстанції свої міркування або заперечення стосовно стягнення на користь заявника судових витрат. Правом на подання такого заперечення ОСОБА_1 та його адвокат Гавриленко В. Г. не скористались. Оскільки при ухваленні апеляційним судом постанови від 06 квітня 2022 року у справі не було вирішено питання про судові витрати, подана представником апелянта заява про відшкодування витрат на правничу допомогу має бути задоволена. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат за надання правничої допомоги адвокатом Яцківим М. В., апеляційний суд врахував відсутність поданих ОСОБА_1 заперечень та клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, а відтак неспростованість неспівмірності витрат, які підлягають розподілу між сторонами, загальні засади цивільного законодавства та критерії такого відшкодування, складність справи та виконаних адвокатом робіт, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціну позову та значення справи для апелянта. Оскільки апеляційна скарга задоволена на підставі пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України, витрати на правничу допомогу адвоката на користь апелянта стягнуто з ОСОБА_1 повністю - в розмірі 8 500 грн. Короткий зміст вимог касаційної скарги 12 травня 2022 року ОСОБА_1 в особі представника Гавриленка В. Г. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 квітня 2022 року та додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 квітня 2022 року, в якій просить скасувати оскаржувані рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції; стягнути з відповідачів на користь позивача витрати зі сплати судового збору. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що ТОВ «ІК «ІФГ Капітал», а в подальшому і ОСОБА_1 , не пропустило встановлений статтею 1281 ЦК України строк пред`явлення вимоги до правонаступників боржника ОСОБА_7 . Це підтверджується документами, які були досліджені судами, а саме звернення 18 грудня 2015 року представника ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» до Калуського РВП, зареєстроване за № 817 та відповідно до інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» зареєстроване 21 грудня 2015 року за № 2015000932, які визнані судом та представником відповідачів як доказ. Із заяв суд установив, що ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» з грудня 2015 року було відомо про смерть ОСОБА_7 , однак суди помилково вважали, що ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» не зверталось до правонаступника боржника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 із вимогою про сплату боргу. ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» зверталося з вимогами до ОСОБА_8 як до дружини померлого. Про коло правонаступників ОСОБА_8 товариству не повідомила. Спадкоємець ОСОБА_7 - ОСОБА_8 знала про вимоги про повернення боргу та бажала його погасити, що підтверджено договором від 02 січня 2016 року, укладеним між нею та ОСОБА_1 , за умовами якого ОСОБА_8 зобов`язалась прийняти спадкове майно, повідомити кредитора (ТОВ «ІК «ІФГ Капітал») про добровільне виконання спадкоємцями зобов`язань спадкодавця за рахунок реалізації іпотечного майна, провести попередні переговори між іпотекодержателем (на той час ТОВ «ІК «ІФГ Капітал») та ОСОБА_1 про умови відчуження нею на користь ОСОБА_1 іпотечного майна та погашення боргу перед кредитором. Цей договір ОСОБА_1 та ОСОБА_8 уклали для вирішення питання відшкодування боргу ТОВ «ІК «ІФГ Капітал». ОСОБА_1 зобов`язався вести переговори з ТОВ «ІК «ІФГ Капітал», надати авансові кошти, ініціювати проведення оцінки спадкового майна, яка була проведена 13 січня 2016 року за участю ОСОБА_8 . Про бажання погасити борг перед ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» та ОСОБА_1 свідчить відповідь-повідомлення ОСОБА_8 від 23 січня 2017 року про згоду відшкодувати борг, визнання нею в судових засіданнях позовів ОСОБА_1 . З грудня 2015 року по дату смерті ОСОБА_8 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , остання визнавала вимоги ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» та ОСОБА_1 і вчиняла дії щодо повернення боргу спадкодавця. Стаття 1281 ЦК України не встановлює певного порядку пред`явлення вимог кредиторів. Пред`являння вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса. Якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов`язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України, зокрема, з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця, що було зроблено ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» та ОСОБА_1 . Строки, встановлені статтею 1281 ЦК України - це строки, у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє право. Отже, кредитор повинен здійснити будь-які власні активні дії, направлені на доведення до відома спадкоємців своїх вимог, що в цьому випадку зробив первісний кредитор та ОСОБА_1 , звернувшись з вимогами до спадкоємців у шестимісячний строк від дня, коли вони дізнались про відкриття спадщини. Апеляційний суд зробив помилковий висновок, що позивачем пропущено строк пред`явлення вимог до спадкоємців, пославшись на висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 08 квітня 2015 року у справі № 6-33цс15, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду (постанова від 17 квітня 2018 року справі № 14-53цс18), а також висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 607/5675/18, які були зроблені за інших обставин. Оскільки позивач як кредитор протягом встановленого статтею 1281 ЦК України строку пред`явив свої вимоги до спадкоємців боржника, є неправильним висновок суду апеляційної інстанцій про те, що позивач позбавлений права такої вимоги у зв`язку з пропуском шестимісячного строку для пред`явлення вимог до спадкоємців. Розглянувши заяву адвоката про стягнення витрат на правничу допомогу за відсутності позивача, без повідомлення про час та місце її розгляду, суд апеляційної інстанції позбавив ОСОБА_1 права ставити питання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, чим порушив, зокрема, його право на справедливий суд. 18 травня 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано справу із суду першої інстанції. 01 червня 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу призначено до судового розгляду. 08 червня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду своєю ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину третю статті 403 ЦПК України, вбачаючи підстави для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду керувався такими міркуваннями. Одним із доводів касаційної скарги ОСОБА_1 є ухвалення додаткової постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 27 квітня 2022 року з порушенням вимог статті 270 ЦПК України, зокрема позбавлення його права ставити питання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказала, що є усталена практика Касаційного цивільного суду щодо застосування частини четвертої статті 270 ЦПК України. Зокрема,у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 05 березня 2020 року у справі № 756/5330/17 (провадження № 61-40303св18), від 10 листопада 2021 року у справі № 755/1139/18 (провадження № 61-3584св20) та від 02 грудня 2021 року у справі № 645/396/20 (провадження № 61-11502св21) зроблено висновок, що виклик сторін в судове засідання для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення є правом суду, а не обов`язком. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Разом з тим аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у практиці Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду сформувався протилежний підхід щодо застосування частини четвертої статті 244 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яка за змістом є тотожною частині четвертій статті 270 ЦПК України. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 січня 2022 року у справі № 910/21095/20 зазначено, що приписами статті 244 ГПК України унормовано, що додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, проте на порушення частини третьої статті 221, частини третьої статті 244 ГПК України суд апеляційної інстанції постановив ухвалу про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи, що позбавило учасників справи права на участь у судовому засіданні при вирішенні питання розподілу судових витрат, у тому числі можливості відповідача реалізувати своє право на подання, у силу змагальності процесу, процесуальної позиції (аргументів, заперечень) щодо заяви позивача. Верховний Суд виснував, що повідомлення судом апеляційної інстанції учасників справи про час і місце судового засідання з розгляду заяви позивача про ухвалення додаткового рішення було обов`язковим. Натомість виклик учасників справи у судове засідання є правом суду, реалізація якого залежить від конкретних обставин справи. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 04 листопада 2021 року у справі № 908/3408/20. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02 вересня 2021 року у справі № 873/108/20 зазначено, що заява про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу розглянута апеляційним судом із постановленням додаткової ухвали без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, що позбавило відповідача можливості заявити клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката та довести неспівмірність витрат на оплату правничої допомоги адвоката (подібні висновки щодо застосування частини третьої статті 244 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08 травня 2019 року у справі № 910/3984/18, від 04 липня 2019 року у справі № 910/10930/18, від 31 березня 2021 року у справі № 922/2341/20, від 30 червня 2021 року у справі № 90/2135/19, від 30 червня 2021 року у справі № 910/18652/20). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30 червня 2021 року у справі № 905/2135/19 вказано, що постанова апеляційного суду прийнята в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. У зв`язку із чим з огляду на імперативні приписи частини третьої статті 244 ГПК України додаткова постанова мала бути прийнята судом у такому ж порядку - в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Однак, приймаючи додаткову постанову, суд апеляційної інстанції на порушення наведених норм процесуального права розглянув заяву відповідача про розподіл судових витрат без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання. При цьому Верховний Суд зазначив, що з огляду на порядок прийняття постанови повідомлення судом апеляційної інстанції учасників справи про час і місце судового засідання з розгляду заяви відповідача про розподіл судових витрат було обов`язковим. Натомість виклик учасників справи у судове засідання є правом суду, реалізація якого залежить від конкретних обставин справи. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 листопада 2020 року у справі № 908/2614/19, від 25 січня 2022 року у справі № 910/21095/20, від 04 листопада 2021 року у справі № 908/3408/20, від 02 вересня 2021 року у справі № 873/108/20, від 30 червня 2021 року у справі № 905/2135/19, та вказати, що виклик (повідомлення) учасників справи в судове засідання, у якому розглядається заява про ухвалення додаткового рішення, не є обов`язковим, а їх неявка незалежно від їх повідомлення не перешкоджає розгляду відповідної заяви. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. Оскільки принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів іншого касаційного суду, Велика Палата Верховного Суду приймає справу для продовження розгляду. У частині першій статті 402 ЦПК України передбачено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Такий розгляд відбувається з урахуванням приписів статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Виходячи з викладеного справу необхідно розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у порядку письмового провадження). Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України). Керуючись частиною тринадцятою статті 7, статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду УХВАЛИЛА: Прийняти для продовження розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , законним представником яких є ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - орган опіки та піклування Калуської міської ради в особі Служби у справах дітей Калуської міської ради Івано-Франківської області, про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана його представником Гавриленком Віктором Григоровичем , на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 квітня 2022 року та додаткову постанову цього ж суду від 27 квітня 2022 року. Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами в порядку письмового провадження на 14 вересня 2022 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: вул. Пилипа Орлика, 8, м. Київ. Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. М. Ситнік Судді: В. В. Британчук В. С. Князєв Ю. Л. Власов К. М. Пільков І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима В. М. Сімоненко Ж. М. Єленіна І. В. Ткач І. В. Желєзний О. С. Ткачук О. С. Золотніков С. П. Штелик Л. Й. Катеринчук