Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/490/22

Справа № 127/490/22 Провадження № 22-ц/801/1153/2022 Категорія: 70 Головуючий у суді 1-ї інстанції Федчишен С. А. Доповідач:Стадник І. М. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 05 липня 2022 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача Стадника І.М., суддів Войтка Ю.Б., Міхасішина І.В., розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 березня 2022 року, ухвалене суддею Федчишеним С.А., повний текст якого складено 23 березня 2022 року, в справі №127/490/22 за позовом ОСОБА_1 (позивач) до ОСОБА_2 (відповідач) про стягнення аліментів,- встановив: Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 звернулася в місцевий суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, обґрунтовуючи вимоги тим, що від шлюбу із відповідачем мають двох дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом матір`ю та перебувають на її утриманні. В той же час відповідач проживає окремо, добровільно матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, хоча має таку можливість, оскільки працює у державній охоронній службі поліції та отримує заробітну плату. За таких обставин просила стягувати з відповідача аліменти на утримання двох в розмірі 1/2 усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подачі позовної заяви до суду і до досягнення дітьми повноліття. Рішення суду першої інстанції Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 березня 2022 року в задоволенні позову відмовлено повністю. Короткий зміст вимог апеляційної скарги 01 червня 2022 року позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове про задоволення її вимог. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт вважає рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 березня 2022 року таким, що постановлене без повного з`ясування обставин, які мають значення для справи. В доводах апеляційної скарги апелянт зазначає, що в основу оскаржуваного судового рішення судом першої інстанції покладено відзив відповідача на її позов, у якому останній не визнав його. Зокрема, суд встановив, що нею не надано доказів місця проживання дітей та перебування їх на утриманні матері. Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи Від позивача відзив на апеляційну скаргу не надійшов, проте його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції - частина 3 статті 360 ЦПК України. Провадження у справі в суді апеляційної інстанції Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 03 червня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою від 15 червня 2022 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду, який вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду в справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 9 статті 19 ЦПК України встановлено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 176 ЦПК України ціна позову в даній справі визначається сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців, що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, спір у ній не належить до категорій, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження (частина 4 статті 274 ЦПК України), а тому колегією суддів вирішено, що справа з урахуванням її конкретних обставин може бути розглянута без повідомлення учасників справи. Встановлені судом першої інстанції обставини Судом встановлено, що сторони по справі є батьками двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проте позивачкою не надано доказів щодо місця проживання дітей, перебування їх на утриманні позивача. Позиція апеляційного суду Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення вказаним вимогам не відповідає. Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів щодо місця проживання дітей, перебування їх на її утриманні, а відтак вважав недоведеним право позивача на отримання аліментів. Колегія суддів не може погодитись із таким висновком з огляду на таке. Відповідно до статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 СК України). Відповідно до положень частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. У відзиві на позовну заяву, відповідач вказав адресу свого місця проживання - АДРЕСА_1 . Заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що на підтвердження своїх вимог позивачем не надано доказів того, що діти проживають разом з нею та перебувають на її утриманні. Поряд з цим відповідач не надав суду доказів, що діти проживають разом з ним, або відомостей про інше місце проживання дітей, надання допомоги на утримання дітей тощо. Більше того, він по суті і не заперечував проти того, що діти проживають з позивачкою і не стверджував про те, що діти проживають з ним, а лише звертав увагу суду на те, що позивачка не надала доказів проживання з нею дітей. Позивач звертала увагу суду на цю обставину в заяві від 25.03.2022 року. Апеляційним судом встановлено, що неповнолітні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживають у АДРЕСА_2 разом зі своєю матір`ю ОСОБА_1 з дня свого народження і по теперішній час та перебувають на її утриманні. Батько дітей з серпня 2021 року з ними не проживає. Зазначене підтверджується актом від 20.05.2022 та довідкою Якушинецької сільської ради Вінницького району від 22.04.2022 №1773/02.06. З урахуванням зазначених обставин і відповідних норм права - ст. 183, 184 СК України, позивач, з якою проживаю неповнолітні діти, та перебувають на її утриманні, має право на отримання аліментів від відповідача, який проживає окремо. Між сторонами виникли правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати дітей, які регулюються Сімейним кодексом України. За змістом статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Аналогічна норма закріплена у статті 180 СК України. Відповідно до частини 1 статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (абз. 1 ч. 3 ст. 181 СК України). Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 17 Постанови № 3 від 15.05.2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Відповідно до положень частин 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, що ратифікована Верховною Радою України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. За змістом частини 1 статті 27 цієї Конвенції визнано право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Згідно з статтею 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна. грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів на доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Відповідно до частин 1, 2 статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини. Положеннями статті 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Тому, зважаючи на відсутність у ОСОБА_2 інших утриманців, рівність особистого обов`язку як матері, так і батька щодо утримання дітей, матеріальний стан і стан здоров`я відповідача та потреби дітей відповідно до віку, апеляційний суд вважає, що необхідним і достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дітей буде розмір аліментів визначений в 1/3 частці від доходу відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що узгоджується з вимогами ч. 2 ст. 182 СК України. При цьому апеляційний суд виходить із захисту інтересів перш за все дітей, забезпечення одержання ними коштів, необхідних для їх життєдіяльності, збереження того рівня життя, який дитина має тоді, коли утримується обома батьками та отримує надійне стабільне матеріальне утримання як з боку матері, так і з боку батька. Невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права відповідно частин 1, 3 статті 376 ЦПК України є підставами для зміни судового рішення суду першої інстанції та ухвалення судом апеляційної інстанції нового рішення по суті позовних вимог. Щодо розподілу судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до п. «б» частини 4 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення. Ураховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 3 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій у загальному розмірі 2481 грн (992,40 грн у суді першої інстанції + 1488, 60 грн у апеляційному суді). Крім того, відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню сума понесена позивачем на правничу допомогу, яка відноситься до інших судових витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Зазначена правова позиція викладена зокрема у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19), постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 552/5808/17 (провадження № 61-19076св19) тощо. Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи позивачем, на підтвердження вимог заяви про стягнення витрат на правничу допомогу додано: договір про надання правничої допомоги, укладений між нею та адвокатом Палій Т.Г. від 10.01.2022, акт виконаних робіт, із зазначенням виреченого адвокатом часу та вартості години роботи; а також квитанцію про оплату гонорару на суму 992 грн. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Матеріали справи не містять заперечень сторони відповідача на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу та на спростування їх розміру, що є її обов`язком відповідно до вимог статті 137 ЦПК України, тому зазначені витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 368, 376, 382, 384 ЦПК України, Суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 березня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/3 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, починаючи від дня пред`явлення позову до суду - 11.01.2022 і до досягнення дітьми повноліття. Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 2 481 грн судового збору. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 992 грн. Рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає. Головуючий: І. М. Стадник Судді:Ю.Б. Войтко І.В. Міхасішин