Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/6209/21-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/6209/21-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Яремчук К.О. Суддя-доповідач - Гонтарук В. М. 04 липня 2022 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гонтарука В. М. суддів: Матохнюка Д.Б. Білої Л.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернігівської обласної прокуратури на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2021 року (ухвалене в м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівської обласної прокуратури про визнання дій протиправними та стягнення коштів, В С Т А Н О В И В : в червні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до Чернігівської обласної прокуратури, в якому просив суд : визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні, а також стягнути на його користь вихідну допомогу в розмірі 33892,53 гривень, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 6 грудня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. 27 травня 2022 року до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів. Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23 травня 2022 року, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що позивач, згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 працював на різних посадах в органах прокуратури, починаючи з 25 листопада 2005 року по 12 березня 2021 року. Наказом Генерального прокурора №124к від 11 березня 2021 року ОСОБА_1 звільнено з посади керівника Прилуцької місцевої прокуратури Чернігівської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 12 березня 2021 року. Підставою звільнення слугувало рішення одинадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) №3 від 11 грудня 2020 року. У травні 2021 року позивач звернувся до Чернігівської обласної прокуратури із заявою щодо нарахування та виплати вихідної допомоги при звільнені. Листом Чернігівської обласної прокуратури №27-375 вих.-21 від 28 травня 2021 року заявника повідомлено, що виплата вихідної допомоги у разі звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" не передбачена. Відповідно до довідки Чернігівської обласної прокуратури від 25 травня 2021 року №21-124 вих-21 середньоденна заробітна плата позивача станом на момент звільнення, тобто станом на 12 березня 2021 року, складає 1613,93 гривень. Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції зазначив, що застереження щодо виплати прокурорам вихідної допомоги при звільненні ані Закон №1687, ані КЗпП України не містять. При цьому, суд послався на практику Верховного Суду, висловлену у постановах від 11.10.2018 року у справі №823/244/16 та від 17.10.2018 року у справі №823/276/16, в яких міститься правовий висновок, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні працівників у зв`язку зі скороченням штатів, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на анступне. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки в даному випадку позивач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, тому колегія суддів надає оцінку апеляційній скарзі Чернігівської обласної прокуратури в частині задоволених позовних вимог. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України від 14 жовтня 2014 №1697-VII "Про прокуратуру". Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Згідно з підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органі прокуратури" №113-IX від 19 вересня 2019 року прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури. Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-IX від 19 вересня 2019 року статтю 51 Закону України "Про прокуратуру" доповнено частиною п`ятою, згідно з якою на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. За приписами статті 1 Кодексу законів про працю України цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Згідно із статтею 44 Кодексу законів про працю України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-IX від 19 вересня 2019 року статтю 40 Кодексу законів про працю України доповнено частиною п`ятою. Відповідно до частини 5 статті 40 Кодексу законів про працю України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. З матеріалів спарви встановлено, що позивача звільнено з посади на підставі Закону України "Про прокуратуру", зокрема відповідно до пункту 9 частини 1 статті 51 згаданого Закону. Законом України "Про прокуратуру" не врегульовано питання виплати вихідної допомоги у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Проте, Кодекс законів про працю України встановлює обов`язок роботодавця виплатити працівнику вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, якщо працівника звільнено у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Закон України "Про прокуратуру" є спеціальним законом, що регулює правовідносини у зв`язку із звільненням прокурорів, проте Кодекс законів про працю України регулює трудові правовідносини, що виникли між працівником і роботодавцем в тій частині, що не врегульовано спеціальним законом. Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано ті чи інші спірні правовідносини. Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано питання виплати вихідної допомоги звільненому прокурору, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України. Варто врахувати й те, що внесені зміни Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-IX від 19 вересня 2019 року до Закону України "Про прокуратуру" та в Кодекс законів про працю України не встановлюють жодних обмежень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Закон України "Про прокуратуру" встановлює обмеження лише щодо непоширення положень законодавства про працю щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Внесені зміни в Кодекс законів про працю України стосуються обмежень щодо застосування положень частини другої статті 40, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу. При цьому, застереження щодо виплати прокурорам вихідної допомоги при звільненні чинне законодавство не містить. Водночас, відсутність у наказі про звільнення позивача з посади та з органів прокуратури посилань на положення пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України не може бути підставою для обмеження права позивача на отримання вихідної допомоги. У постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року у справі №823/244/16 та від 17 жовтня 2018 року у справі №823/276/16 міститься правовий висновок, відповідно до якого за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Законом України "Про прокуратуру" не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні працівників у зв`язку зі скороченням штатів, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України, що не заборонено спеціальним законодавством. Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ОСОБА_1 набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України. Даючи оцінку доводам апелянта з приводу правильності розрахунку розміру вихідної допомоги, яку слід виплатити, колегія суддів зазначає наступне. За правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, середній заробіток працівника визначається, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню (абзац 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку). Згідно з абзацом3 пункту 8 вказаного Порядку у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно із абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у робочих днів у розрахунковому періоді. Відповідно до наявної у справі довідки Чернігівської обласної прокуратури від 25 травня 2021 року №21-124 вих-21 у січні 2021 року позивачеві нараховано 1684,53 гривень за відпрацьований 1 робочий день, а у лютому 2021 року - 9612,96 гривень за відпрацьовані 6 робочих днів. Середньоденний заробіток склав 1613,93 гривень (1684,53+9612,96) / 7 робочих днів). Таким чином, розмір середньомісячної заробітної плати складає 31471,64 гривень (1613,93 гривень (середньоденний заробіток) х 19,5 (середньомісячне число робочих днів). З урахуванням наведеного сума вихідної допомоги, яку належить виплатити позивачеві, складає 31471,64 гривень, яка підлягає стягненню з відповідача. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Таким чином, колегія суддів підтримує позицію суду, щодо права позивача на отримання вихідної допомоги, у зв`язку зі звільненням з Чернігівської обласної прокуратури. Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Чернігівської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Гонтарук В. М. Судді Матохнюк Д.Б. Біла Л.М.