Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/13390/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа №620/13390/21 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 липня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Ключковича В.Ю., суддів Беспалова О.О., Грибан І.О., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року, прийнятого у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення коштів,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, у якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року; - стягнути з відповідача на його користь індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року, у розмірі 51 355,61 грн. (83 625,23 - 32 269,62); - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати; - визнати протиправними дії щодо нарахування та виплати йому грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2018 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.12.2021 провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення коштів в частині позовних вимог про: визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року; стягнення з відповідача на його користь індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року, у розмірі 51 355,61 грн. (83 625,23 - 32 269,62) - закрито. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.12.2021 позов задоволено частково: визнано протиправними дії Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди; зобов`язано Чернігівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2016-2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди (за виключенням раніше виплачених сум); визнано протиправними дії Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди; зобов`язано Чернігівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди (за виключенням раніше виплачених сум); у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.12.2021 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити в їх задоволенні. В апеляційній скарзі відповідач вказує, що позивач звернувся до суд першої інстанції з пропуском як спеціального місячного строку встановленого Кодексом адміністративного судочинства України у відносинах публічної служби, так і загального шестимісячного строку звернення до суду, оскільки звернувся до суду через 3-5 років після порушення, на його думку, його прав та законних інтересів. Відповідач вважає, що щомісячна додаткова грошова винагорода не повинна включатись до складу грошового забезпечення з якого нараховується грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Відзив на апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду не надходив. Відповідно до частин 1 та 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, у 2016-2018 роках позивачу здійснювалась нарахування та виплата грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, однак без врахування щомісячної грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 №889. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково прийшов до висновку, що виплативши позивачу грошову допомогу на оздоровлення у 2016-2017 роках та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у 2016-2017 роках без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 №889, відповідач порушив вимоги належної оплати праці. Відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вказана Постанова, якою передбачалася виплата щомісячної додаткової грошової винагороди, втратила чинність з 01.03.2018 у зв`язку із прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704. Щодо позовної вимоги про виплату компенсації втрати частини доходів, суд першої інстанції зазначив, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом, а оскільки нарахування та виплата спірної допомоги відповідачем не проводилась, такі вимоги є передчасними. Щодо ймовірного порушення позивачем строку звернення до з даним позовом, суд першої інстанції вказав, що у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного. Щодо посилання відповідача на пропуск строку звернення до адміністративного суду з позовними вимогами за 2016-2018 роки, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частин 1, 2, 3, 5 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення особи (не суб`єкта владних повноважень) до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. На виконання частин 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Втім, ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі -КЗпП України) становлює, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Конституційний Суд України у пункті 2.2 мотивувальної частини Рішення від 15.10.2013 №8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, ст. 1, 12 Закону України "Про оплату праці" розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у ч. 2 ст. 233 КЗпП України, дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Верховний Суд у постанові від 13.03.2019 у справі №807/363/18 сформулював висновок про те, що: перебування особи на публічній службі є однією з форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю. <…> норми <статті 233 Кодексу законів про працю України>, слід тлумачити в більш широкому розумінні, а саме в сенсі відсутності строкових обмежень для звернення до суду з позовом з приводу належної працівникові заробітної плати. Справі спір стосується порушення, на думку позивача, відповідачем законодавства про оплату працю, зокрема, виплати його грошового забезпечення не у повному обсязі. Отже, колегія суддів вважає безпідставними доводи відповідача щодо необхідності застосування до даних позовних вимог приписів ст. 122 КАС України та погоджується з висновком суду першої інстанції, що до даної справи слід застосувати приписи ч. 2 ст. 233 КЗпП України, отже вимоги позивача у цій справі не обмежені будь-яким строком. Аналогічний висновок у даній частині зроблено Верховним Судом у постанові від 07.06.2022 у справі №420/8317/21. Щодо суті позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне. Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Щомісячна додаткова грошова винагорода передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі - Постанова №889) та Інструкцією про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 15.11.2010 №595, виданим на виконання Постанови №889 (далі - Інструкція №595), За приписами пунктів 1 та 2 Постанови №889 встановлено, що військовослужбовці (крім тих, що зазначені підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби), мають право на отримання щомісячної додаткової грошової нагороди в розмірі: з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20% місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40% місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60% місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року розмірі, що не перевищує 80% місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення. Граничні розміри, порядок та умови виплати цієї винагороди визначаються Міністерством оборони. Міністерством внутрішніх справ та адміністрацією Державної прикордонної служби за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення. Згідно з пп. 2.2 п. 2 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15.11.2010 №595 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 05.12.2012 №825), яка була чинною до 16.12.2016), щомісячна додаткова грошова винагорода для військовослужбовців, (крім зазначених у підпункті 2.1 цього пункту: з 1 квітня 2013 року - у розмірі до 20% місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року у розмірі до 40% місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі до 60% місячного грошового забезпечення. За приписами пунктів 5, 8, 9 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 24.10.2016 №550 (далі - Інструкція №550, яка була чинною до 20.07.2018), така винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації), а командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників). Винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Розміри винагороди встановлюються наказами Міністра оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади на особливостей умов проходження служби в межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони (Головною управління розвідки Міністерства оборони) в Державному бюджеті України на відповідний рік. Наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.07.2008 за №638/15329, затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Інструкція №260, яка була чинною до 20.07.2018). Керуючись пунктами 30.1, 30.3, 33.1 Інструкції №260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги. Особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. У даній справі слід врахувати висновки, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2021 у справі №825/997/17, відповідно до яких за змістом Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №671 (у редакції, чинній на час затвердження Інструкції №550), одним з основних завдань Міністерства оборони України як центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, було встановлення порядку грошового забезпечення. Зазначене повноваження Міністерства оборони України корелює із пунктами 1 Інструкцій №550 та №595. Водночас Велика Палата Верховного Суду наголосила, що встановлення підзаконним нормативно правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати права на отримання такої винагороди, встановленого актом вищої юридичної сили. Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу. Враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, застосуванню підлягають норми Закону №2011-ХІІ та постанови №889, а не Інструкцій №595 та №550. Отже, не підлягають застосуванню норми Інструкції №260 в частині обмеження включення до грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, щомісячної додаткової грошової винагороди. Відтак щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби. Відтак, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, вимоги позивача про визнання протиправними дії щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди. Колегія суддів приходить до висновку, що грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань розраховуються з розміру місячного грошового забезпечення, до складу якого, в свою чергу, входить додаткова грошова винагорода, а тому вказані виплати повинні здійснюватись з урахуванням такої додаткової грошової винагороди. Аналогічний правовий висновок у вказаній частині, зроблений Верховним Судом у постанові від 21.12.2021 у справі №820/3423/18. Колегія суддів не надає оцінки рішенню суду першої інстанції у частині позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено, оскільки така частина спірного рішення учасниками справи не оскаржується. Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст.ст. 242-245, 308, 311, 315-316, 321-322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В.Ю. Ключкович Судді О.О. Беспалов І.О. Грибан