Постанова КЦС ВС № 554/9678/19

Постанова Іменем України 30 червня 2022 року м. Київ справа № 554/9678/19 провадження № 61-9680св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Комунальне підприємство «Реєстр нерухомого майна» Бричівської сільської ради Полтавської області, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на постанову Полтавського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Одринської Т. В., Пікуля В. П., Триголова В. М., ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог та рішень судів У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Комунальне підприємство «Реєстр нерухомого майна» Бричівської сільської ради Полтавської області (далі - КП «Реєстр нерухомого майна»). З урахуванням заяви про зміну предмета позову просила скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 48063014 від 02 серпня 2019 року, державного реєстратора КП «Реєстр нерухомого майна» Онищенка Р. М. щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), припинити право власності на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстроване за ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк». На обґрунтування позову посилалася на таке. 09 липня 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та нею укладений договір про надання відновлювальної відкличної лінії, а також договір іпотеки, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . 02 квітня 2014 року постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків ухвалено рішення про стягнення боргу з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у розмірі 960 625,65 грн. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 13 червня 2014 року звернуто стягнення на предмет іпотеки у межах суми стягнення 82 516, 94 євро та пені у розмірі 67 850,21 грн. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 30 липня 2014 року видано виконавчий лист на примусове виконання рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків на суму 960 625, 65 грн. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 06 вересня 2018 року у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» про виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відмовлено. 02 серпня 2019 року державний реєстратор Онищенко Р. М. виніс рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 48063014, яким зареєстрував право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ «Укрсоцбанк». Це рішення підлягає скасуванню, оскільки державна реєстрація відбулася після набрання законної сили рішень судів про звернення стягнення на предмет іпотеки. Станом на момент укладення договору іпотеки сторони домовилися про звернення стягнення лише одним способом. Зокрема, відповідно до пункту 4.6 договору іпотеки у разі звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, реалізація предмета іпотеки здійснюється у спосіб, зазначений у рішенні суду. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 13 червня 2014 року вирішено звернути стягнення шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах. Оскільки порядок звернення стягнення на майно був встановлений рішенням суду, то державний реєстратор діяв всупереч вимогам іпотечного договору та рішенню суду. Крім того, державна реєстрація прав та їх обтяжень здійснювалася під час дії законодавчої заборони на відчуження іпотечного майна за валютними кредитами, а саме 02 серпня 2019 року, під час дії Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон № 1304-VII). Також під час державної реєстрації порушено пункт 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127), оскільки ОСОБА_1 не отримувала вимоги про погашення заборгованості. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 23 листопада 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що позивачка надала іпотекодержателю згоду на перехід права власності на предмет іпотеки за рішенням іпотекодержателя в іпотечному договорі, тому реєстрація права власності на предмет іпотеки здійснена за згодою позивача, яка висловлена в іпотечному договорі. Закон № 1304-VII до спірних правовідносин не підлягає застосуванню, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом прийняття рішення про державну реєстрацію права власності за іпотекодержателем здійснено не у примусовому порядку, а за згодою позивачки, яка висловлена в іпотечному договорі, посилаючись на правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15. Постановою Полтавського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 23 листопада 2020 року та ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 06 січня 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову. Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 48063014 від 02 серпня 2019 року, державного реєстратора КП «Реєстр нерухомого майна» Онищенка Р. М. щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк». Припинено право власності на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстроване за ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк». Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що іпотекодержатель у позасудовому порядку набув право власності на предмет іпотеки без згоди власника майна ОСОБА_1 . На спірні правовідносин поширюється дія Закону № 1304-VII, оскільки спірна квартира передана в іпотеку банку на забезпечення споживчого кредиту, наданого в іноземній валюті та використовується позивачкою як місце постійного проживання. При розгляді заяви банку про реєстрацію за собою права власності на спірну квартиру державний реєстратор КП «Реєстр нерухомого майна» як особа, що здійснює реєстрацію права власності, повинен був перевірити наявність підстав для реєстрації права власності на спірне майно за банком на підставі іпотечного договору, врахувати положення Закону № 1304-VII та відмовити банку у вчиненні зазначеної реєстраційної дії. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників У червні 2021 року АТ «Альфа-Банк» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції оскаржується в частині перегляду рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що застосовуючи до спірних правовідносин Закон № 1304-VII, суд апеляційної інстанції не з`ясував, а позивачка не надала доказів на підтвердження відсутності у неї іншого нерухомого майна, а також , що це спірне майно вона використовує як місце постійного проживання. У матеріалах справи відсутні докази того, що кредит є споживчим. Крім того, АТ «Альфа-Банк» надав державному реєстратору повний перелік документів, необхідних для проведення реєстрації. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 369/382/17, Верховним Судом у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 725/885/16, від 28 лютого 2018 року у справі № 727/10081/15, від 09 грудня 2020 року у справі № 442/7773/17. У листопаді 2021 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_1 просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Також просила продовжити строк на подання відзиву, оскільки копію ухвали Верховного Суду про відкриття касаційного провадження отримала лише 07 жовтня 2021 року. Відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Враховуючи наведене, суд вважає за можливе задовольнити клопотання ОСОБА_1 та продовжити процесуальний строк для подання відзиву на касаційну скаргу АТ «Альфа-Банк». На обґрунтування відзиву ОСОБА_1 посилається на те, що спірна квартира передана банку в іпотеку на забезпечення виконання споживчого кредиту, наданого в іноземній валюті. Перехід права власності до відповідача відбувся всупереч дії мораторію без згоди власника майна. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2021 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Альфа-Банк»на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення огляду на таке. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Суди встановили, що 09 липня 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладений договір про надання відновлювальної відкличної лінії № 710/0074/17.1-Ф, а також іпотечний договір № 710/0074/1, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 16-22). 02 квітня 2014 року постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків ухвалено рішення про стягнення боргу з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у розмірі 960 625,65 грн. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 30 липня 2014 року видано виконавчий лист на примусове виконання рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 02 квітня 2014 на суму 960 625,65 грн (а. с. 23-26). Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 13 червня 2014 року звернуто стягнення на предмет іпотеки у межах суми стягнення 82 516, 94 Євро та пені у розмірі 67 850,21 грн (а. с. 27-31). Сторони іпотечного договору від 09 липня 2008 року № 710/0074/1 у пункті 4.1 погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно з пунктом 4.5 іпотечного договору іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із таких способів, зокрема шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань, в порядку встановленому статтею 37 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV). Оскільки ОСОБА_1 не виконувала належним чином свої зобов`язання за договором кредиту, банк листом від 11 червня 2019 року повідомив її про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання (т. 1, а. с. 93). Копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення відомостей про отримання ОСОБА_1 зазначеного повідомлення не містить, оскільки воно було повернуто банку за закінченням терміну зберігання (т. 1, а. с. 94-101). Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 898-IV іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до статті 33 Закону № 898-IV у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону. Згідно з частиною першою статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Відповідно до частин першої та третьої статті 36 Закону № 898-IVсторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону. Згідно з частиною першою статті 37 Закону № 898-IVіпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки пов`язана з дотриманням порядку, визначеного статтею 35 Закону № 898-IV. У разі порушення встановленого вказаною нормою порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності не допускається. Відповідно до пункту 61 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Отже, пунктом 61 Порядку № 1127 визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор у ході її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства. Іпотекодержатель на підтвердження факту направлення й отримання іпотекодавцем вимоги про порушення основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки у силу зазначених норм матеріального права зобов`язаний надати державному реєстратору докази отримання іпотекодавцем такої вимоги разом із заявою про державну реєстрацію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 638/20000/16-ц (провадження № 14-2цс19)). Суди попередніх інстанцій встановили, що у матеріалах справи відсутні докази про вручення боржнику рекомендованого відправлення з повідомленням про звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до Закону № 1304-VII, який набрав чинності 07 червня 2014 року та був чинним на час прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку (пункт 1). Зазначений закон встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться. Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження. Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). Суди встановили, що загальна площа спірної квартири становить 55,60 кв. м, яка використовується як місце постійного проживання позивачки та є предметом іпотеки на забезпечення вимог кредитного договору 09 липня 2008 року, укладеного в іноземній валюті, а тому дійшли правильного висновку, що на спірну квартиру не може бути звернуто стягнення шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем, у зв`язку із дією Закону № 1304-VII. Велика Палата Верхового Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) виклала правовий висновок про те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону № 898-IV, отже, зазначений договір є одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від наявності згоди іпотекодавця. Звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі) є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог, а тому такий спосіб стягнення підпадає під дію Закону № 1304-VII. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц, провадження № 14-45цс20. У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від правової позиції, висловленої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), про те, що квартира, яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті. Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи та характер спірних правовідносин, дійшов обґрунтованого висновку про те, що за наслідками прийнятого державним реєстратором рішення про проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за відповідним застереженням в іпотечному договорі, фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом № 1304-VII. За таких обставин, з урахуванням Закону № 304-VII, державний реєстратор не мав підстав для проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за відповідачем. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 369/382/17, Верховним Судом у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 725/885/16, від 28 лютого 2018 року у справі № 727/10081/15, від 09 грудня 2020 року у справі № 442/7773/17. У справі № 369/382/17 позивачі звернулися до суду з позовом про визнання недійсним договору-купівлі продажу, оскільки оспорюваний договір вчинений банком у період дії Закону № 1304-VII, за наявності всіх умов, передбачених статтею 1 цього Закону, за яких майно не може бути примусово відчужене. Велика Палата Верховного Суду, направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зазначила: «Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Проте позивачами не надано жодних доказів, зокрема витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підтвердження відсутності в них іншого нерухомого житлового майна». У постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 725/885/16, від 28 лютого 2018 року у справі № 727/10081/15 зазначено, що Закон № 1304-VII застосовується при одночасній наявності всіх перерахованих умов. Тягар доведення зазначених обставин у цьому випадку покладається на позивача, який звернувся до суду, оскільки кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Позивач не надав жодних доказів на підтвердження відсутності у нього іншого нерухомого житлового майна станом на момент укладення оспореного договору купівлі-продажу. Верховним Судом у постанові від 09 грудня 2020 року у справі № 442/7773/17 зазначено, що «загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо». Зазначені висновки не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки суд апеляційної інстанції встановив, що у позивачки відсутнє інше нерухоме житлове майно. Зокрема, суд апеляційної інстанції у цій справі зазначив, що під час примусового виконання рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 13 червня 2014 року державний виконавець встановив відсутність майна боржника, на яке може бути звернуто стягнення. Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що спірна квартира передана в іпотеку банку на забезпечення споживчого кредиту, наданого в іноземній валюті. Це також встановлено рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 06 вересня 2018 року у справі № 554/10259/17 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про виселення, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 24 січня 2019 року. Зокрема, зазначеним рішенням встановлено, що за договором від 09 липня 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 про надання відновлювальної кредитної лінії № 710/0074/17.1-Ф кредит наданий на поточні потреби (т. 1, а. с. 35-39). Отже, доводи касаційної скарги про те, що наданий позивачці кредит не є споживчим не заслуговують на увагу. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення. Постанову Полтавського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: В. В. Яремко А. С. Олійник Г. І. Усик