Постанова Запорізький апеляційний суд № 331/1223/18

Дата документу 22.06.2022 Справа № 331/1223/18 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 331/1223/18 Головуючий у 1 інстанції: Антоненко М.В. Провадження № 22-ц/807/1027/22 Суддя-доповідач: Маловічко С.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2022 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Маловічко С.В., суддів Гончар М.С., Подліянової Г.С. при секретарі: Камаловій В.В. за участі прокурора Чекаліної О.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Олександрівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, Публічного акціонерного Товариства «Родовід Банк», ОСОБА_2 , 3-я особа: Запорізька обласна прокуратура, про визнання права власності та зняття арешту з майна, В С Т А Н О В И В: У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання права власності та зняття арешту з майна. В обґрунтування позову зазначено, що на підставі договору позички майна (безоплатного користування майном) від 01.08.2017р., укладеного між ним та ОСОБА_2 , він має право користуватись житловим будинком, розташованим за адресою АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 2.1 вищезазначеного договору він має право використовувати житловий будинок для власного проживання та зберігання своїх речей. Під час вселення в цей житловий будинок він для облаштування комфортних побутових умов завіз належні йому на праві особистої приватної власності меблі, побутову техніку та інше за переліком, зазначеним в п. 3.4. договору позички майна (безоплатного користування майном) від 01.08.2017р.. Також під час проживання в вищезазначеному будинку ним було придбане додаткове майно для благоустрою помешкання. В період його відсутності в житловому будинку за адресою АДРЕСА_1 , а саме, 30.01.2018р. державними виконавцями Олександрівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області було проведено опис та арешт майна, яке описувалось як майно ОСОБА_2 , але належить йому на праві особистої приватної власності на підставі договору про поділ майна подружжя від 20.02.2015р., а саме:

1. Телевізор чорного кольору JVC 3d-PHONIC -1 шт.

2. Журнальний стіл скляний - 1 шт.

3. Колонки акустичні - 2 шт.

4. Колонки акустичні коричневого кольору MBQVART- 2 шт.

5. Шафа для посуду бежевого кольору - 1 шт.

6. Комод бежевого кольору - 1 шт.

7. Крісло блакитного кольору - 1 шт.

8. Диван блакитного кольору - 2 шт.

9. Шафа-купе дзеркальна - 1 шт.

10. Телевізор (плазмовий) Самсунг чорного кольору - 1 шт.

11. Тумба під телевізор коричневого кольору 1 шт.

12. Кондиціонер LG білого кольору - 1 шт.

13. Шафа-купе трьохстулкова коричневого кольору - 1 шт.

14. Шафа бежевого кольору - 2 шт.

15. Диван шкіряний коричневого кольору -1 шт.

16. Крісло шкіряне коричневого кольору - 2 шт.

17. Диван білого кольору - 1 шт.

18. Журнальний стіл світло-коричневого кольору -1 шт.

19. Стілець з шкірозамінника темно-коричневого кольору - 4 шт.

20. Барна стійка металева 1 шт.

21. Стілець для бару металевий - 2 шт.

22. Мікрохвильова піч Samsung - 1 шт.

23. Кухонна шафа навісна світло-коричневого кольору - 1 шт.

24. Кухонна тумба навісна світло-коричневого кольору - 6 шт.

25. Кухонна мийка -1 шт.

26. Тренажер марки HOUSEFIT-1 шт.

27. Шафа для посуду світло-коричневого кольору -1 шт.

28. Навісна полка для посуду -1 шт.

29. Шафа-купе з дзеркалом -1 шт.

30. Пральна машина марки BOSH - 1 шт.

31. Машина для приготування кави -1 шт. Вартість вищезазначеного майна складає 67 452,00 гривень, зазначена в п. 3.7 договору позички майна (безоплатного користування майном) від 01.08.2017р. На сьогоднішній день він позбавлений можливості вільно користуватися своїм майном через те, що на майно накладений арешт постановою про опис та арешт майна (коштів) боржника від 30.01.2018р. у ВП № 45980079, винесеною старшим державним виконавцем Олександрівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Новіковою І.О., та постановою про опис та арешт майна (коштів) боржника від 30.01.2018 р. у ВП № 45980079, винесеною старшим державним виконавцем Олександрівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Куліченко О.М., якими встановлено обмеження щодо розпорядження його майном. Зазначає, що він не є боржником за виконавчим провадженням, у якому здійснювався опис та арешт майна, а боржником за цим виконавчим провадженням є ОСОБА_2 , але при описі та арешті майна державними виконавцями не було вжито заходів щодо перевірки та встановлення обставин, чи дійсно описане та арештовано майно належить боржнику. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив визнати за ним право власності та зняти арешт з вищевказаного майна, арештованого та описаного постановою про опис та арешт майна (коштів) боржника від 30.01.2018р. у ВП № 45980079, винесеної старшим державним виконавцем Олександрівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Новіковою І.О., та постановою про опис та арешт майна (коштів) боржника від 30.01.2018р. у ВП № 45980079, винесеної старшим державним виконавцем Олександрівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Куліченко О.М. Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09 грудня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено в зв`язку з необґрунтованістю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції необґрунтовано було відмовлено в задоволенні клопотання про відвід експерта Юрченка Євгена Миколайовича, тобто порушено вимоги процесуального законодавства. Висновок експертизи може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, установленим Законом України «Про судову експертизу», і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів. Як вбачається з листа Київської незалежної судово-експертної установи № 7537 від 02.06.2020р., особа, яка зазначена як експерт, а саме, ОСОБА_3 , не має дійсного свідоцтва експерта відповідно до картки атестованого судового експерта з Державного реєстру атестованих судових експертів, оскільки видані ОСОБА_3 свідоцтва експерта № 231 та № 204 припинені в 2008 році, тому відповідно до п. 5 розділу III Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертизами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 12 грудня 2011 року за № 1431/20169, зазначена вище особа втратила право на проведення судових експертиз. Відтак, як вважає апелянт, висновок експерта № 3148 від 10.06.2021р., складений ОСОБА_3 , не може вважатись допустимим та належним доказом по справі. Крім того, як зазначено в апеляційній скарзі, суд безпідставно визнав недоведеним факт належності йому описаного майна через ненадання будь-яких документів, оскільки від часу придбання майна, яке було описано та арештовано, до часу звернення до суду пройшло більше трьох років, тому документи, які б підтверджували право власності на вищезазначене майно, були втрачені. Законодавчо визначений обов`язок щодо терміну зберігання цих документів власником майна відсутній. Також, апелянт вважає, що судом першої інстанції в порушення вимог ч. 1 ст. 53 ЦПК України, незаконно залучено до участі в справі в якості третьої особи Запорізьку обласну прокуратуру, адже, за умови наявності підстав, передбачених ЗУ «Про прокуратуру», прокурор може бути лише представником АТ «Родовід Банк». Окрім того, апелянт зазначає, що висновок № 3148 від 10.06.2021р., складений ОСОБА_3 , не має жодного значення для вирішення справи, оскільки основним мотивом відмови в позові було нібито зловживання своїм правом позивачем. Від відповідачів відзивів на апеляційну скаргу не надходило. Запорізька обласна прокуратура подала відзив на апеляційну скаргу, але ЦПК України не надає таке право третій особі, тому відзив прокуратури враховується апеляційним судом як письмові пояснення. У письмових поясненнях щодо доводів апеляційної скарги Запорізькою обласною прокуратурою зазначається, що судом винесено рішення відповідно до норм матеріального права та без порушень норм процесуального права, у зв`язку з чим рішення не підлягає скасуванню. Детально викладені аргументи на спростування доводів скарги. Ухвалами Запорізького апеляційного суду від 14 лютого 2022р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено розгляд справи на 18 травня 2022р. на 16.40 год. Проте розгляд справи не відбувався у зв`язку із встановленням з 28 лютого 2022р. через оголошення воєнного стану в Україні режиму роботу Запорізького апеляційного суду з 09.00 год. по 14.00 год. Розгляд справи відкладено на 22.06.2022р. на 09.20 год. Повідомлені про судове засідання 22.06.2022р. АТ «Родовід Банк», Олександрівський ВДВС, про що маються зворотні поштові повідомлення про отримання судових повісток, представників до апеляційного суду не направили. В судове засідання апеляційного суду 22.06.2022р. апелянт ОСОБА_1 не з`явився, будучи повідомленим про судове засідання завчасно, про що мається зворотне поштове повідомлення про отримання ним судової повістки 30.05.2022р. Направлена за місцем реєстрації відповідача ОСОБА_2 судова повістка повторно повернулась без вручення із зазначенням про «відсутність адресата». З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 жодного разу не отримав судову повістку в ході розгляду справи, у судових засіданнях особистої участі не приймав, діючи через представника за довіреністю ОСОБА_4 , заяв та клопотань апеляційному суду не подав. На теперішній час повноваження ОСОБА_4 припинились через сплив строку довіреності, нової апеляційному суду не надано, про наявність представника не проінформовано. Клопотань жодна із вказаних осіб до початку апеляційного розгляду у справі не направила. До судового засідання 22.06.2022р. з`явилась представник третьої особи прокурор Чекаліна О.С., з урахуванням думки якої, колегія вирішила відповідно до приписів ч. 2 статті 372 ЦПК України розглядати справу у цьому засіданні. Після початку розгляду справи о 09.20 год. на електронну адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи, датована 21.06.2022р., але фактично надіслана 22.06.2022р., колегії клопотання було вручено лише о 09.35 год. В клопотанні апелянт зазначив, що просить відкласти розгляд справи на іншу дату, оскільки перебуває поза межами м. Запоріжжя. З урахуванням того, що клопотання не містило даних, де перебуває поза межами м. Запоріжжя апелянт, але зазначено, що його слід повідомити у наступне засідання за адресою: АДРЕСА_2 , тобто на його звичайну адресу, зазначену як фактичне місце проживання; взявши до уваги, що слухання справи було розпочато, прокурором в цей час надавались пояснення, апеляційний суд продовжив розгляд справи у судовому засіданні 22.06.2022р., відхиливши пізно спрямоване та необґрунтоване належним чином клопотання позивача. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення прокурора Чекаліної О.С., яка заперечувала проти скарги, дослідивши матеріали справи в межах доводів скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про необгрунтованість апеляційної скарги, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29.02.2012 у справі № 2/808/170/2012 (№ 2-2515/11), яке залишено в силі ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 06.06.2012, задоволено позов заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави (Родовід банк націоналізовано), з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 солідарно стягнуто на користь ПАТ «Родовід банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 929 221,57 грн. На теперішній час у Олександрівському відділі ДВС на виконанні перебуває виконавче провадження № 45980079 з виконання виконавчого листа № 2/808/110/2012, виданого 08.08.2012р. Жовтневим районним судом м. Запоріжжя, про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_5 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованості у сумі 1 742 042,59 грн.На час розгляду цієї справи у суді боржником ОСОБА_2 борг не сплачено. За поясненнями державного виконавця, боржник ОСОБА_2 злісно ухиляється від виконання рішення, зокрема, тим, що ніколи не отримує за усіма відомими адресами, куди йому спрямовуються документи виконавчого провадження, поштову кореспонденцію. Отже, виконання фактично не відбувається. Та тільки за одним із виходів державних виконавців за адресою АДРЕСА_1 , що відбувся 30.01.2018р., боржник був вдома, що дозволило провести виконавчі дії. Отже, 30 січня 2018 року державними виконавцями здійснено арешт та опис рухомого майна боржника ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Під час проведення виконавчих дій були присутні: боржник за виконавчим провадженням ОСОБА_2 , його дружина ОСОБА_5 , поняті ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . При цьому, під час опису боржник ОСОБА_2 підтвердив факт проживання за адресою: АДРЕСА_1 його самого, його дружини та його сина, про інших мешканців, а саме, про позивача ОСОБА_1 ніяких відомостей не надав. Також, під час опису майна боржник ОСОБА_2 підтвердив належність майна, яке знаходилося у будинку по АДРЕСА_1 , йому на праві власності, стверджував що він купував ці речи. За поясненнями державного виконавця, ОСОБА_2 оспорював лише визначену вартість майна, вказуючи, що він купував його за більші кошти. На момент опису ніяких договорів оренди майна, позички майна тощо ОСОБА_2 не було надано державному виконавцеві. Про їх наявність боржник не проінформував. 09.02.2018р. ОСОБА_1 пред`явив позов, у якому вказував, що описане та арештоване постановами ВДВС від 30.01.2018р. у межах ВП № 45980079 рухоме майно належить йому. На обґрунтування цих обставин надав суду договір позички майна, датований 01.08.2017р., та договір про поділ майна подружжя, укладений між ним та ОСОБА_8 , датований 20 лютого 2015р., відповідно до якого йому на праві власності належить спірне рухоме майно, вказане у позові. Так, згідно з Договором про поділ майна подружжя, ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , перебуваючи у шлюбі, уклали даний договір. В пункті 4 договору за домовленістю сторін в особисту приватну власність ОСОБА_1 переходить певне майно, в тому числі, всі побутові речі, меблі, техніка, визначені в кількості 31 найменування, на яке було накладено арешт державним виконавцем. Згідно даних Договору про поділ майна подружжя, TOB «Броксервіс плюс» було проведено звіт по оцінці вказаного майна, яким його вартість визначена у сумі 67 452, грн., яка призначалась до виплати ОСОБА_1 дружині ОСОБА_8 (т. 1 а.с. 8-9). Суд вказував, що, оскільки не надано жодного документального підтвердження наявності у подружжя ОСОБА_9 такого майна, не додано звіту про його оцінку, то реальність укладення договору нічим не підтверджено і існує ймовірність, що даний договір було укладено з метою уникнення відповідальності боржника ОСОБА_2 у виконавчому провадженні, на що вказує й подальший договір позички. Так, договором позички майна від 01.08.2017р. передбачено, що ОСОБА_2 передає, а ОСОБА_1 бере у тимчасове безоплатне користування нерухоме майно житловий будинок по АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_2 на праві власності. Нерухоме майно повинно бути передано та прийнято протягом 10 днів з моменту укладення цього договору, але вважається фактично переданим з моменту підписання цього договору, коли власником ОСОБА_2 фактично передано ключі ОСОБА_1 . В пункті 3.4 договору вказано, що до підписання цього договору ОСОБА_1 для облаштування побутових умов та можливості комфортного проживання в житловому будинку було розміщено у ньому майно, яке належить йому відповідно до договору поділу майна подружжя від 20.02.2015р. із зазначенням переліку майна. Співставленням відшукуваного майна, зазначеного у позовній заяві та постановах ВДВС про опис та арешт майна від 30.01.2018р., та майна, визначеного у п. 3.4 договору позички, встановлено, що арештовано в межах виконавчого провадження саме відшукуване позивачем майно. Пунктом 5.1 Договору позички майна від 01.08.2017р. передбачено, що комунальні послуги мають сплачуватись ОСОБА_1 . Проте суд встановив, що матеріали справи не містять документів, які б вказували на те, що позивачем було сплачено комунальні послуги за користування житловим будинком відповідача ОСОБА_2 протягом двох років, на які будинок надано в позичку. В ході розгляду цієї справи ухвалою суду першої інстанції від 11 травня 2021р. за клопотанням третьої особи була призначена судова фізико-хімічна експертиза, на дослідження якої були постановлені наступні питання:«Чи відповідає давність виконання підпису ОСОБА_1 , який знаходиться у договорі про поділ майна подружжя від 20.02.2015, зазначеній в ньому даті? Якщо ні, то в який період часу було здійснено підпис у графі «Реквізити сторін, ОСОБА_1 » в договорі про поділ майна подружжя від 20.02.2015?» ( т. 2 а.с. 105-107). Виконання експертизи було доручено експертам Київської незалежної судово-експертної установи. Відповідно до висновку експерта № 3148 від 10.06.2021р.: «Давність виконання підписів в договорі про поділ майна подружжя, датованому 20.02.2015р., укладеному між ОСОБА_1 «Сторона-1» та ОСОБА_8 «Сторона -2» не відповідає вказаній даті. Підписи виконані в період серпень 2017 - лютий 2018р., більш точно встановити період їх виконання не уявляється можливим, що зумовлено примусовим штучним старінням підписів в розділі «РЕКВІЗИТИ СТОРІН» шляхом теплової дії розігрітих поверхонь (праска, тощо)». Встановивши всі вище наведені обставини, взявши до уваги висновки вказаної фізико-хімічної експертизи, суд дійшов висновки про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 виходячи із того, що позивач не підтвердив належність йому відшукуваного майна, оскільки обґрунтовував свої вимоги лише договором про поділ майна подружжя, який за висновком експертизи не відповідає даті складання, а складений у період існування виконавчого провадження відносно боржника ОСОБА_2 та задля уникнення останнім звернення стягнення на його майно. Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, який, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , правильно визнав, що позивач не довів під час розгляду справи факт того, що описане та арештоване державним виконавцем рухоме майно належить йому на праві власності. Відповідно до статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно статті 77 Цивільного процесуального кодексу України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Як вірно встановив суд першої інстанції, позивачем не надано жодного доказу того, що вказане майно було набуто в період шлюбу. Взагалі, жодного доказу про те, що позивач має будь-яке відношення до спірного майна, матеріали справи не містять. Так, суд надав, зокрема, належну оцінку поведінці боржника ОСОБА_2 та членів його сім`ї під час опису майна боржника державними виконавцями 30.01.218р., коли ОСОБА_2 у присутності понятих підтвердив факт проживання за адресою: АДРЕСА_1 , його самого, його дружини та його сина. Про інших мешканців, а саме, про позивача ОСОБА_1 ніяких відомостей не надав. Окрім того, суд обґрунтовано взяв до уваги те, що під час опису майна боржник ОСОБА_2 підтвердив належність майна, яке знаходилося у будинку АДРЕСА_1 , йому на праві власності, стверджував що він купував ці речи, але за більші кошти, про що надав пояснення державний виконавець. Також на момент опису ніяких договорів оренди майна, позички майна тощо, ОСОБА_2 державному виконавцеві надано не було, та навіть не сповіщено про їх існування. Натомість, сам позивач ОСОБА_1 , крім договору поділу майна подружжя, ніяких більше доказів щодо обставин, що майно належить йому, суду не надав. Але цей договір не можна приймати до уваги як належний і допустимий доказ, оскільки дата його складання визнана висновком судової фізико-хімічної експертизи такою, що не відповідає зазначеній у ньому, а сам документ носить ознаки підстарювання, а отже вже апріорі документ є сфальсифікованим, оскільки не може відображати ті обставини, які існували станом на зазначену у ньому дату 20.02.2015р. як складений більш як два-три роки потому. Вказане також робить сумнівними і відомості, зазначені у договорі позички майна. Отже, суд правильно визнав, що сукупністю зібраних у справі доказів спростовуються обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги. Суд констатував про неприпустимість зловживання правом з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України). Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України, та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. В п. 8.2 вказаного рішення КСУ вказував, що оцінюючи частину третюстатті 13 та частину третюстатті 16 Кодексу на відповідність приписам частини другоїстатті 58 Основного Закону України, Конституційний Суд України констатує, що ці приписи Кодексу не визначають дій особи як правопорушення за цивільним правом або як іншу умову для притягнення особи до цивільно-правової відповідальності. Оспорювані приписи Кодексу встановлюють для учасників цивільних відносин заборону порушувати межі здійснення цивільних прав, а також дають суду можливість відмовити в захисті цивільного права в разі порушення особою вимог частин другої - п`ятоїстатті 13 Кодексу. Тобто ці приписи Кодексу містять вказівку на юридичні наслідки дій особи, що їх не може бути кваліфіковано як умови, підстави або міри цивільно-правової відповідальності. Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17), зазначено, що "згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом". Аналогічний по суті висновок зроблено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 654/1528/17 (провадження № 61-30545св18) та від 03 квітня 2019 року у справі № 726/831/15-ц (провадження № 61-45301св18). Апелянтом ОСОБА_1 не надано жодного аргументу проти встановленого висновком експерта факту фальсифікації договору про поділ майна, на підставі якого й доводились ним свої вимоги, які фактично спрямовані на захист інтересів боржника та проти інтересів стягувача у виконавчому провадженні, до чого призвело б визволення майна з-під арешту, яке фактично не належить позивачу. Договором позички майна від 01.08.2017р. передбачено, що нерухоме майно фактично передається ОСОБА_1 з моменту підписання договору, та строком на два роки. Але фактично в будинку продовжувала проживати сім`я боржника ОСОБА_2 , на що вказує його присутність разом із дружиною і сином під час вчинення виконавчих дій 30.01.2018р. Вказане свідчить про штучніть договору позички з цією ж метою не допустити виконання судового рішення про повернення боргу банку за рахунок майна боржника. Інших доказів, що описане та арештоване у виконавчому провадженні майно як майно боржника ОСОБА_2 , належить саме ОСОБА_1 , останнім апеляційному суду не надано та про нові докази не заявлено. ОСОБА_1 в скарзі зазначає, що суд безпідставно взяв до уваги висновок експертизи як такої, що складена неналежним експертом, а при цьому суд безпідставно залишив відвід цьому експерту без задоволення. Дослідивши ці доводи, колегія дійшла наступного. Згідно із ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду. Відповідно до ст. 7 Закону судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом. Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов`язана лише з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз. Питання щодо встановлення часу виконання документу можливо вирішити шляхом фізико-хімічного дослідження хімічного складу матеріалів досліджуваних документів та дослідження динамічних фізико-хімічних процесів, що відбуваються в матеріалах досліджуваних документів інструментальними фізико-хімічними методиками дослідження. Тому проведення вказаного виду дослідження не віднесено до експертної діяльності, пов`язаної з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз, та може здійснюватись не лише спеціалізованими державними установами. Відповідно до частини третьої статті 10 ЗУ «Про судову експертизу» до проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ. Указане підтверджується правовим висновком Верховного Суду. Так, згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 322/426/16 (провадження № 61-40436св18), чинне законодавство України не містить імперативних норм про можливість проведення фізико-хімічної експертизи виключно державними спеціалізованими установами (за виключенням встановлених законом обмежень), а тому експерти ТОВ «Київська незалежна судово-експертна установа» є належним суб`єктом здійснення судово-експертної діяльності. Таким чином, проведення вказаного виду дослідження не віднесено до експертної діяльності, пов`язаної з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз, та може здійснюватися не лише спеціалізованими державними установами. Що стосується самого експерта Юрченка Є.М., якого апелянт визначає як неналеж- ного суб`єкта здійснення судово-експертної діяльності, то з матеріалів справи вбачається, що цей експерт залучався експертною недержавною установою, якій судом доручено проведення експертизи, як фахівець у відповідній галузі. Як вбачається з листа ТОВ «Київська незалежна судово-експертна установа» від 15.04.2019, фізико-хімічна експертиза давності документів проводиться експертом Юрченком Є.М., який має вищу хімічну освіту, кваліфікацію спеціалістхімік; підготовку на ЗАТ «Спеціальне конструкторське бюро «Хроматрек», кваліфікацію інженера апаратно-програмованих комплексів на базі газових хронографів серії «Кристал»; спеціальні знання кваліфікацію судового експерта за спеціальністю 2.2. «Дослідження матеріалів документів»; стаж роботи в державних спеціалізованих експертних установах 5 років; досвід виконання експертиз по встановленню абсолютного віку документів з 2006 року; досвід наукової роботи в галузі експертизи з 2003 року, тощо. Таким чином, судовий експерт Юрченко Є.М. є належним суб`єктом здійснення судово-експертної діяльності як фахівець у відповідній галузі знань. Крім того, з матеріалів справи вбачається із долучених рішень вищих судів, що вони вважають висновки експерта Юрченка Є.М. належними доказами у справі. Вказане підтверджується позиціями Верховного Суду у постановах: від 24.02.2021 у справі № 552/2660/16-ц, від 20.03.2020 у справі № 704/589/17, від 25.09.2020 у справі № 704/41/18. Також, колегія враховує позицію Вищого адміністративного суду України від 07.11.2012 у справі № К/9991/54050/12 щодо того, що скасування та визнання недійсним свідоцтва експерта не позбавляє останнього кваліфікації. Невмотивованим є посилання апелянта на порушення експертом абз. 19 п. 4.12 Розділу IV Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5, у зв`язку з тим, що у вступній частині висновку експерта вказано науково-методичні джерела, використані під час проведення експертизи. У висновку експерта також зазначено відомості про його достатню кваліфікацію. Колегія зазначає, що відмова суду першої інстанції у задоволенні заяви про виклик експерта не спростовує його висновків, які є зрозумілими та однозначними, а тому не потребували будь-яких роз`яснень. Що стосується доводів скарги про безпідставність залучення у справу в якості третьої особи Запорізької обласної прокуратури, то колегія зазначає таке. Так, позов ОСОБА_1 був заявлений до Олександрівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя, ПАТ «РОДОВІД БАНК», ОСОБА_2 як відповідачів. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19.10.2018р. за клопотанням ПАТ «РОДОВІД БАНК» в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було залучено Прокуратуру Запорізької області (на тепер Запорізька обласна прокуратура). Встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29.02.2012р. у справі № 2/808/170/2012, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду від 06.06.2012р., задоволено позов заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави (РОДОВІД БАНК націоналізовано) про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_5 в солідарному порядку на корить ПАТ «РОДОВІД БАНК» заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 929 221,57 грн. Саме щодо описаного та арештованого у виконавчому провадженні з виконання вказаного рішення суду відбувся спір. Тому наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже підтверджена в рамках вказаної судової справи, що випливає з приписів ч. 1 статті 14 ЗУ «Про виконавче провадження» ( у редакції від 02.06.2016 № 1404-УІІІ) та п. 6 ч. 6 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру». А поскільки розгляд цієї справи впливає на стан виконання вказаного судового рішення, постановленого за позовом прокурора, то є обгрунтованим залучення прокуратури в цю справу за клопотання банку як стягувача. Натомість, положення ч.. 3, 4 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», на які посилається апелянт, визначають порядок самостійного та первинного звернення прокурора до суду з метою захисту інтересів держави. Щодо доводів скарги про неправомірність стягнення з позивача коштів, витрачених Запорізькою обласною прокуратурою на оплату експертизи, колегія встановила такі обставини. Відповідно до ч. 1 статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Згідно з чч. 1-2 статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду першої інстанції попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у їх відшкодуванні. Як вбачається з матеріалів справи, Запорізька обласна прокуратура не є стороною у справі, а лише третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, тобто іншим учасником справи. Крім того, витрати з оплати вартості експертизи здійснені не за власною ініціативою обласної прокуратури, а на виконання ухвали Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11.05.2021р. Понесені витрати підтверджуються договором від 26.07.2021р. № 147, укладеним між Запорізькою обласною прокуратурою та ТОВ «Київська незалежна судово-експертна установа», актом надання послуг від 13.09.2021 № ОУ-0000054, платіжним дорученням від 28.07.2021р. № 1844, від 16.08.2021р. № 2469. Оскільки висновок експертизи судом взято до уваги як доказ та покладено в основу обґрунтування рішення про відмову в задоволенні позову, то вказані витрати підлягають стягненню з позивача на користь прокуратури як представника держави, якою вони обґрунтовано понесені та підтверджені. Зважаючи на все вище наведене, колегія дійшла висновку, що суд прийняв законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , та підстав для його скасування за викладеними в апеляційній скарзі доводами не вбачається. З урахування наведеного, колегія суддів відповідно до приписів статті 375 ЦПК України залишає скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09 грудня 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 01 липня 2022 року. Головуючий: Маловічко С.В. Судді: Гончар М.С. Подліянова Г.С.