Постанова Одеський апеляційний суд № 947/11487/22

Номер провадження: 22-ц/813/1912/24 Справа № 947/11487/22 Головуючий у першій інстанції Куриленко О.М. Доповідач Погорєлова С. О. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10.09.2024 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Погорєлової С.О. суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П. за участю секретаря: Губар Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Приватне акціонерне товариство «МТБ Банк», Державне підприємство «Сетам» про поділ спільного майна подружжя, на рішення Київського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Куриленко О.М. 03 листопада 2022 року у м. Одеса, - встановила: У червні 2022 року позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила: визнати за ОСОБА_1 право власності на частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 в порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя; встановити порядок користування домоволодіння між співвласниками домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати. Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що 31 серпня 1990 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 . Станом на день подачі позову позивачка з відповідачем фактично припинили шлюбні відносини та вирішували питання про розірвання шлюбу. 31 жовтня 2003 року на ім`я ОСОБА_2 був зареєстрований будинок АДРЕСА_2 загальною площею 262,8 кв.м. 15 серпня 2008 року ОСОБА_2 уклав з ВАТ «МТБ» кредитний договір № 00005F152 та отримав кредитні кошти у розмірі 212133,60 доларів США. В цих кредитних відносинах позивачка виступила поручителем. Також забезпеченням поруки банку стала іпотека вищезазначеного будинку. ОСОБА_1 вважала, що має право на поділ спільного майна подружжя у рівних частках, а саме є підстави для визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину спірного домоволодіння в порядку спільного сумісного майна подружжя. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що в оскаржуваному судовому рішенні суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про зловживання позивачкою процесуальним правом, яке полягає у зверненні із позовом про поділ спільного майна подружжя. Натомість, метою звернення ОСОБА_1 із даним позовом є не намір уникнути від виконання грошового зобов`язання, а захистити свою частку у спільному майні подружжя. Сторони про розгляд справи на 10 вересня 2024 року були сповіщені належним чином, у судове засідання з`явились представник ОСОБА_1 та представник ПАТ «МБ Банк». Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи, 31 серпня 1990 року відділом запису актів громадянського стану було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про що було складено актовий запис за №

861. Відповідачу ОСОБА_2 на праві приватної власності належить будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 262,8 кв.м., що підтверджується копією свідоцтва про право власності на домоволодіння, виданого на підставі розпорядження Київської районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради 21 жовтня 2003 року № 1618. 15 серпня 2008 року між ВАТ «Морський Транспортний Банк» та ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір №00005F52, згідно якого Банк надав позичальнику кредит в іноземній валюті в сумі 212133,60 доларів США строком з 15 серпня 2008 року по 14 серпня 2023 року включно. В якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між Банком та позивачем ОСОБА_1 15 серпня 2008 року було укладено договір поруки № 00005r152. Згідно вказаного договору поруки, ОСОБА_1 зобов`язалася перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_2 усіх його зобов`язань в повному обсязі, як існуючих на теперішній час, та і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Відповідальність поручителя та боржника є солідарною. У зв`язку із невиконанням ОСОБА_2 своїх зобов`язань за Кредитним договором, Банк звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовом про стягнення заборгованості. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2011 року у справі № 2-6099/11 позов ПАТ «Марфін Банк», правонаступником якого є ПАТ «МТБ Банк», до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 було задоволено частково. Стягнуто з відповідачів, у солідарному порядку, суму заборгованості за кредитним договором №00005Р152 від 15 серпня 2008 року у розмірі 177039,23 доларів США, що по курсу НБУ станом на 29 серпня 2011 року становило 242768,39 грн. та судові витрати. Рішення суду від 29 листопада 2011 року у справі № 2-6099/11 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості в загальному розмірі 242768,39 доларів США та 390602,64 грн. боржниками оскаржено не було, набрало законної сили, однак, останніми не виконано. В подальшому, на підставі зазначеного рішення, 13.04.2012 року Київським районним судом м. Одеси було видано виконавчі листи, які були пред`явлені для примусового виконання до органів ДВС. З витягу з Автоматизованої системи виконавчих проваджень вбачається, що у Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. перебуває зведене виконавче провадження № 64434451 з виконання виконавчих листів № 2-6099/11, виданих Київським районним судом м. Одеси від 13 квітня 2012 року, боржником за якими виступає ОСОБА_2 . Постановою Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. від 22 вересня 2021 року у ВП № 64434451 було описано та накладено арешт на житловий будинок загальною площею 262,8 кв.м., житловою площею 114,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 . Постановою Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. від 24 листопада 2021 року звернуто стягнення на майно, що належить на праві приватної власності боржнику у межах суми звернення стягнення за виконавчими документами, з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів. Постановою Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. від 24 листопада 2021 року житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , було передано на реалізацію до ДП «СЕТАМ». Постановою Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. від 16 червня 2022 року було зупинено електронні торги щодо реалізації арештованого майна боржника до закінчення строку дії зазначених у п. 5-2 розділу VІ «Прикінцеві положення» ЗУ «Про іпотеку» обставин. Електронні торги з реалізації арештованого майна боржника 17 червня 2022 року не відбулися. 18 жовтня 2022 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано. Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 посилається на те, що під час шлюбу з відповідачем вона набула право власності на спірний будинок та має право на поділ спільного майна подружжя у рівних частках. Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень. Відповідно до ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тлумачення ст. 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 1, 2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України). Аналіз ст. ст. 69-71, 74 СК України дозволяє зробити висновок, що поділ спільного майна та визнання права на частку в спільному майні як приватно-правова категорія, покликана забезпечити визначеність в приватних відносинах та захист прав та інтересів або ж їх відновлювати. Натомість ініціювання спору про поділ спільного майна та визнання права на частку в спільному майні не для захисту прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, поділ спільного майна та визнання права на частку в спільному майні) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з-під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Відповідний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 02 жовтня 2019 року по справі № 521/5435/16. Крім того, у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц зроблено висновок, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Аналогічний по суті висновок зроблений у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2019 року в справі № 337/474/14-ц, яка також стосувалася поділу майна подружжя при подібних фактичних обставинах. Згідно ст. 377 ЦК України кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред`явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї, крім випадків, установлених законом. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, для звернення стягнення на неї здійснюється у порядку, встановленому статтею 366 цього Кодексу. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що вирішення питання судом про зміну розміру частки нерухомого майна у спільній сумісній власності у бік зменшення визначеної законом частки при поділі спільного сумісного майна, яка належить боржнику ОСОБА_2 , може вплинути на права кредитора у процедурі звернення стягнення на майно боржника, врегульованого розділом VII Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, судом правильно враховано те, що позивачка не заперечувала факт надання своєї згоди на укладання іпотечного договору на забезпечення виконання боргових зобов`язань її чоловіком перед кредитором, а також факт укладання договору поруки, що свідчить про те, що ОСОБА_1 усвідомлювала та погодилась зі змістом зобов`язань за Кредитним договором та договором іпотеки, а також наслідками неналежного виконання її чоловіком таких боргових зобов`язань, зокрема і щодо можливості реалізації шляхом продажу на електронних торгах набутого подружжям у шлюбі домоволодіння, яке за її згодою було передано в іпотеку. З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 , будучи обізнаною про боргові зобов`язання чоловіка, який є відповідачем у справі, звернулася до суду із позовом про поділ сумісного майна під час реалізації такого майна на прилюдних торгах, що вказує на недобросовісність дій позивачки, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується із наявністю правових підстав для відмови у задоволенні позову. Також судом першої інстанції враховано відсутність заперечень з боку відповідача щодо поданого позову та повне його визнання, що додатково свідчить про штучність створеного позову та намагання подружжя ОСОБА_3 уникнути звернення стягнення на нерухоме майно. З урахуванням стадії виконавчого провадження, безпідставними є доводи позивачки щодо відсутності, у разі задоволення позову, порушених прав банку, оскільки згідно вимог ст.23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного майна, так як поділ майна порушує майнові права і інтереси кредитора та направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому, такі дії позивача є очевидно недобросовісними та свідчать про зловживання останньою правом. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що метою її звернення із даним позовом є не намір уникнення від виконання грошового зобов`язання, а захистити свою частку у спільному майні подружжя, колегія суддів до уваги не приймає, виходячи з наступного. Так, колегія суддів враховує, що у позовній заяві ОСОБА_1 не обґрунтовує належним чином наявність порушених, невизнаних або оспорених прав, свобод чи інтересів, а також того, що стало підставою для ініціювання цього спору майже ніж через 20 років після набуття спірної квартири ОСОБА_2 . Отже, відсутні підстави вважати, що права, свободи чи інтереси позивача порушені та вона використовує цивільне судочинство для ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Із врахуванням встановлених у справі обставин колегія суддів вважає, що факт звернення ОСОБА_1 із позовом про визнання права власності на 1/2 частину спірного нерухомого майна через 19 років з моменту реєстрації за ОСОБА_2 права власності на будинок, викликає обґрунтовані сумніви у добросовісності дій ОСОБА_1 щодо ініціювання спору, вирішення якого фактично спрямовано на поділ спірного майна та унеможливлення звернення стягнення на нього в порядку виконавчого провадження, що очевидно впливає на права стягувача у виконавчому провадження. Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2022 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2022 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 20 вересня 2024 року. Головуючий С.О. Погорєлова Судді А.П. Заїкін О.М. Таварткіладзе