Постанова Київський апеляційний суд № 757/9062/19-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 757/9062/19-ц Головуючий у І інстанції Ільєва Т.Г. Провадження №22-ц/824/6107/2022 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 29 червня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Таргоній Д.О., суддів: Голуб С.А., Писаної Т.О., за участі секретаря Тимошевської С.І., розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ляпіна Дмитра Валентиновича, Акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, УСТАНОВИВ: у лютому 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. 31 жовтня 2017 року за №24968 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості в розмірі 6 216, 20 доларів США. Свої вимоги обґрунтовує тим, що зазначений виконавчий напис вчинено нотаріусом з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема положень Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», а також у зв`язку із відсутністю доказів безспірності заборгованості позивача перед відповідачем. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2021 року позов задоволено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, АТ «Альфа-Банк» звернулось з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. В доводах апеляційної скарги, зокрема, зазначено, що заява про вчинення виконавчого напису нотаріусом була оформлена у відповідності до діючого законодавства України і містила усі обов`язкові відомості про боржника та стягувача, а також щодо розміру заборгованості і строків, за які проводиться стягнення. Нотаріус не звертався до стягувача за наданням додаткової інформації, оскільки йому було надано усі необхідні і достатні документи для вчинення виконавчого напису. Нотаріусом було перевірено належне повідомлення боржника про наявну заборгованість та відповідність документів, поданих на обґрунтування стягнення, Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів. Виконавчий напис вчинено у межах трирічного строку позовної давності, з дотриманням 30-денного строку з моменту повідомлення боржника про заборгованість у відповідності до положень ст. 1050 ЦК України. Апелянт зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції невірно застосував положення Закону України «Про забезпечення вимог кредитора та реєстрацію обтяжень». Спірний виконавчий напис вчинено саме на кредитному договорі, а не на Договорі застави, і він стосується стягнення з відповідача заборгованості, а не звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку у відповідності до вимог вказаного Закону. Виходячи з цього, Банк не був зобов`язаний надсилати позивачу письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання та реєструвати в Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Відзивів на апеляційну скаргу, в порядку, передбаченому положеннями статті 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надійшло. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване. Апелянт - АТ «Альфа-Банк» свого представника для участі в судовому засіданні не направляли, надіславши на адресу апеляційного суду заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача. Апеляційну скаргу підтримують повністю, просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Третя особа в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Відповідно до статті 372 ЦПК України колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились в судове засідання. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк» було укладено кредитний договір № 043/710310-KR від 22.08.2008 р. на суму 18 000,00 дол. США для придбання автомобіля марки Шкода, модель Фабія, кузов № НОМЕР_1 . 22.08.2008 року між сторонами було укладено договір застави транспортного засобу № 043/710314-ZO, предметом якого був вищевказаний автомобіль. 31.10.2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. вчинено виконавчий напис №24968 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованості по Договору кредиту № 043/710310-KRвід 22.08.2008 за період з 01.12.2015 року по 12.09.2017 року в розмірі 6 216,20 доларів США, з яких: 4732,00 доларів США - простроченої заборгованості; 1484,20 доларів США - прострочена заборгованість по нарахованих процентах. (том 1 а.с. 128) Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний виконавчий напис нотаріусом було вчинено з порушенням вимог чинного законодавства. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України "Про нотаріат"). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій). Статтею 87 Закону України «Про нотаріат» визначено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Аналогічні за змістом положення містяться у пункті 1 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5. Стаття 88 Закону України «Про нотаріат» визначає умови вчинення виконавчих написів, відповідно до яких нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Порядок містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису. У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій. У відповідності до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, додаються а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності. Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. Між тим, у відповідності до позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, висловленої в постанові від 06 травня 2020 року у справі№ 320/7932/16-ц (провадження № 61-38989св18), сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. З урахуванням статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи у частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити у рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду відповідає висновкам, викладеним у раніше ухвалених нею постановах від 27 березня 2019 року у справі№ 137/1666/16-ц(провадження № 14-84цс19) та від 02 липня 2019 року у справі№ 916/3006/17(провадження № 14-278 гс18). З матеріалів даної справи вбачається, що рішенням Подільського районного суду м. Києва від 06 липня 2016 року задоволено позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором № 043/710310-KR від 22.08.2008р. у розмірі 148 485 грн. 09 коп. При цьому, судом у вказаному рішенні встановлено, що станом на 16.07.2015 року заборгованість позичальника за кредитним договором за офіційним курсом НБУ становить 148 485,09 грн., з яких заборгованість за кредитом - 104 611,66 грн., заборгованість по процентам - 12175,19 грн., пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 29 492,93 грн., пеня за несвоєчасне повернення відсотків - 2205,31 грн. Згідно з положеннями ч. 4 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до даних ресурсу https://minfin.com.ua/currency/usd/2015-07-16, за офіційним курсом НБУ станом на 16.07.2015 року (дата розрахунку заборгованості) вартість долара США становила 22,10 грн. з 1 долар. Якщо брати до уваги офіційні дані щодо курсу долара США, станом на 16.07.2015 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становила: по тілу кредиту 104 611,66 грн. = 4733,55 дол. США, заборгованість по процентам - 12175,19 грн. = 214,77 дол. США. З матеріалів даної справи вбачається, що 31.10.2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. вчинено виконавчий напис №24968 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованості по Договору кредиту № 043/710310-KRвід 22.08.2008 за період з 01.12.2015 року по 12.09.2017 року в розмірі 6 216,20 доларів США, з яких: 4732,00 доларів США - простроченої заборгованості; 1484,20 доларів США - прострочена заборгованість по нарахованих процентах. Вирішуючи питання щодо безспірності розміру заборгованості, колегія суддів апеляційного суду виходить із того, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц. Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що звернувшись до суду в 2015 році з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором №043/710310-KR від 22.08.2008 р. достроково, до закінчення терміну дії кредитного договору, банк самостійно змінив строк дії кредитного договору. А рішення Подільського районного суду м. Києва від 06 липня 2016 року засвідчило такі зміни. Крім того, зі змісту самого Кредитного договору №043/710310-KR від 22.08.2008 р. вбачається, що сторонами було визначено кінцевим терміном повернення заборгованості - 21 серпня 2015 року. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси кредитодавця забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Таким чином, у справі, яка переглядається, звернення ПАТ «Укрсоцбанк» до нотаріуса для вчинення виконавчого напису з вимогою про стягнення процентів, нарахованих після 21 серпня 2015 року, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, у даній справі кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів та пені, однак таких вимог Банк не заявляв, у зв`язку із чим заявлені вимоги про стягнення процентів, нарахованих після закінчення строку дії кредитного договору, є необґрунтованими. Крім того, суду не надано розрахунків, за якими проведено нарахування відповідачем процентів при зверненні до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису, а також не надано письмової вимоги. З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову. Помилкове посилання суду першої інстанції на положення Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» не вплинуло на правильність висновку суду про порушення вимог щодо безспірності заборгованості, що саме по собі свідчить про порушення Порядку вчинення нотаріальних дій і є підставою для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про обґрунтованість заявленого позову. Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду ухвалено на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» - залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено 30 червня 2022 року. Суддя-доповідач Таргоній Д.О. Судді: Голуб С.А. Писана Т.О.