Постанова Київський апеляційний суд № 367/2910/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 367/2910/21 Головуючий у І інстанції Кравчук Ю.В. Провадження №22-ц/824/4764/2022 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 29 червня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Таргоній Д.О., суддів: Голуб С.А., Писаної Т.О., за участі секретаря Тимошевської С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 06 грудня 2021 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні про відшкодування майнової та моральної шкоди, УСТАНОВИВ: у квітні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Ірпінського міського суду Київської області з позовом до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні про відшкодування майнової та моральної шкоди, просив стягнути з відповідача Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 4 000 000 грн., що на день подання позову до суду за офіційним курсом Національного Банку України є еквівалентом 117 717,63 євро; стягнути з відповідача Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 916 164,7 грн., що є еквівалентом 26 946 євро. В обґрунтування позову зазначав, що в результаті збройної агресії Російської Федерації позивач втратив право розпоряджатись та користуватись належним йому житлом, можливості проживати у рідному селищі разом із сім`єю. Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 06 грудня 2021 року відмовлено у відкритті провадження у даній справі. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, просить ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В доводах апеляційної скарги зазначив, що відповідач повідомлявся про розгляд даної справи судом першої інстанції через Посольство Російської Федерації в Україні, отримав завчасно судову повістку, разом із копіями позову та додатків, однак не виявив бажання взяти участь у розгляді справи. Відзиву від учасників справи не надходило. Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України). Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець смт. Лозівський Слов`яносербського району Луганської області. До вимушеного залишення окупованої Російською Федерацією частини території Луганської області проживав в АДРЕСА_1 . Навесні-улітку 2014 року на території смт. Лозівський проводились військові дії, неодноразові обстріли житлових будинків селища, у звязку із чим позивач був змушений покинути свій будинок, що знаходився за вищевказаною адресою, щоб не стати жертвою військових дій. Відповідно довідки про взяття на облік внутрішньо перемішеної особи від 07.08.2017 № 3251007075, яка видана Управлінням праці та соціального захисту населення м. Києва та Київської області, на даний час позивач проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Вказаною довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб від від 07.08.2017 № 3251007075, посвідчено факт вимушеного переселення. Також, рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 08 жовтня 2020 року встановлено юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 в жовтні 2014 року з окупованої території Луганської області відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України. Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача - Російської Федерації на свою користь майнову та моральну шкоду, яку він пов`язує із втратою права розпоряджатись та користуватись належним йому житлом - житловим будинком площею 73, 7 кв.м. на земельній ділянці площею 950 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , а також із втратою можливості проживати у рідному селищі, де він народився і виріс, разом із сім`єю. Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 визначається статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії РФ, встановлюється особливий правовий режим на цій території, визначаються особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб. Частиною 4 статті 2 Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії РФ, покладається на РФ відповідно до принципів і норм міжнародного права. Згідно з Віденською конвенцією про дипломатичні зносини від 18.04.1961, стороною якої є Україна, до іноземної держави, її дипломатичних представництв і консульських установ застосовується судовий імунітет. Відповідно до Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого Указом Президента України від 10.06.1993 № 198/93, держава гарантує додержання положень зазначеної Конвенції. Крім того, порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, встановлює Закон України "Про міжнародне приватне право", який застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом. Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі в національному суді іншої держави. Водночас як Європейська конвенція про імунітет держав, прийнята Радою Європи 16 травня 1972 року, так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнята резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї ООН 2 грудня 2004 року, передбачають, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду. Україна не є учасницею жодної із цих конвенцій. Однак вони відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі. Починаючи з 2014 року, загальновідомим є той факт, що РФ чинить збройну агресію проти України та продовжує це станом на момент ухвалення цього рішення. Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року щодо заяви ВРУ «Про вчинення РФ геноциду в Україні» дії Збройних сил, політичного і військового керівництва РФ під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, визнано геноцидом Українського народу. Визначаючи, чи поширюється на РФ судовий імунітет у справі, яка переглядається, апеляційний суд урахувує таке: - предметом позову є відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої фізичним особам, громадянам України, внаслідок вимушеного переселення; - місцем завдання шкоди є територія суверенної держави - України; - передбачається, що шкода є завданою агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені в Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; - вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН; - національне законодавство України керується тим, що, за загальним правилом, шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту). Тобто апеляційний суд виходить із того, що в разі застосування деліктного винятку будь-який спір, що виник на її території в громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема РФ, може бути розглянутий і вирішений судом України як належним та повноважним судом. Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни. Окрім того, у зв`язку з повномасштабним вторгненням РФ на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з РФ, що унеможливлює із цієї дати направлення різних запитів і листів до посольства РФ в Україні з огляду на припинення його роботи на території України. Верховний Суд своєю постановою від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 установив підстави для висновку про те, що, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з РФ. З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією РФ проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди РФ бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним. Таким чином, оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена всупереч законам України, зокрема й законам України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», та підлягає скасуванню, оскільки дотримання процедури повідомлення країни-агресора щодо участі її у справі та відмова у відкритті провадження у справі перешкоджає захисту законного права позивача та принципу ефективності судового процесу в умовах агресії. З урахуванням наведеного, ухвала Ірпінського міського суду Київської області від 06 грудня 2021 року від 06 грудня 2021 року підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Скасувати ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 06 грудня 2021 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлений 30 червня 2021 року. Суддя-доповідач Таргоній Д.О. Судді: Голуб С.А. Писана Т.О.