Ухвала КЦС ВС № 754/13431/20

Ухвала 28 червня 2022 року м. Київ справа № 754/13431/20 провадження № 61-5587ск22 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., розглянув касаційну скаргу Деснянської районної у місті Києві держаної адміністрації на постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи: Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району міста Києва», Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання права користування житловим приміщенням, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Київської міської ради, треті особи: Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району міста Києва», Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання права користування житловим приміщенням. Позовна заява мотивована тим, що 09 грудня 1967 року на підставі ордера № Б 60107 на жиле приміщення ОСОБА_2 на сім`ю з 4-х осіб ( ОСОБА_2 , його дружина ОСОБА_3 , донька ОСОБА_4 , син ОСОБА_5 ) надано трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. 30 червня 1979 року ОСОБА_4 виїхала на постійне проживання до Сполучених Штатів Америки. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер. ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_3 . Проте, 06 лютого 1996 року остання надала згоду на вселення (користування) та реєстрацію у спірній квартирі своєму сину ОСОБА_6 , який є рідним дідом позивачки ОСОБА_1 , батьком її матері ОСОБА_7 . Позивачка також зазначала, що після смерті ОСОБА_3 її дід ОСОБА_6 залишився самотнім та запросив разом з дитиною для спільного проживання, на що вона погодилась. У червні 2013 року разом зі своїм сином ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_1 вселилась до спірної квартири, стала постійно проживати у ній та вести з ОСОБА_6 спільне господарство. ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_6 помер, після смерті якого ОСОБА_1 продовжує проживати у спірній квартирі та її утримувати, сплачує квартирну плату та комунальні послуги, а також виконує всі інші умови договору найму житлового приміщення. Її дитина також проживає разом з нею та навчається у школі за місцем їх проживання. Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 . Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року (у складі судді Скрипки О. І.) у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами факт набуття нею та її сином право на користування спірним жилим приміщенням, вселення саме на умовах постійного проживання однією сім`єю з наймачем, а тому підстав для задоволення позову немає. Постановою Київського апеляційного суду від 18 лютого 2022 року (у складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.) рішення Деснянського районного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем та її сином не був дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема, не було письмової згоди на це наймача, вони не були приписані в спірному жилому приміщенні, проте, це приміщення є тривалий час постійним місцем їх проживання, позивачка вела з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання не обумовлювався угодою між цими особами, та не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. Отже, позовні вимог підлягають задоволенню. 22 червня 2022 року Деснянська районна у місті Києві держана адміністрація звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2022 року, в якій заявник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень resjudicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Предметом спору у даній справі є вимоги про визнання права користування житловим приміщенням. Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «Зубац проти Хорватії», заява № 40160/1, від 05 квітня 2018 року). Отже, справа є незначної складності та не належить до виключень з цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. При цьому, Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну та предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії. Разом з тим, касаційна скарга містить посилання на те, що дана справа потребує перегляду Верховним Судом на підставі підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки справа має виняткове значення для Деснянської районної у місті Києві держаної адміністрації. Стосовно виняткового значення справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Аналіз наведених заявником у скарзі доводів не дає підстав для висновку про те, що дана справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки незгода з судовим рішенням суду апеляційної інстанції не свідчить про винятковість справи для заявника, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для заявника внаслідок прийняття такого судового рішення. При цьому, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення. Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню є необґрунтованими, оскільки предмет спору не містить обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії винятково значимих. Інших підстав, які б спростовували віднесення цієї справи до категорії малозначних, касаційна скарга не містить і суд касаційної інстанції їх не встановив. Європейський суд з прав людини зазначає, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонструвала наявності виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи (рішення у справі «Азюковська проти України», від 09 жовтня 2018 року, заява № 47921/08). Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено. Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК Українисуд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити. У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не підлягає окремому розгляду клопотання заявника про зупинення виконання (дії) постанови Київського апеляційного суду від 18 лютого 2022 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку. Зазначення у постанові Київського апеляційного суду від 18 лютого 2022 року про можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом. З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України. Одночасно суд роз`яснює вимоги пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якого сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі. Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Деснянської районної у місті Києві держаної адміністрації на постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи: Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району міста Києва», Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання права користування житловим приміщенням, відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає. Судді: І. М. Фаловська С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк