Ухвала КЦС ВС № 754/15570/24

У х в а л а 19 червня 2026 року м. Київ Справа № 754/15570/24 Провадження № 61-7000ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - скаржник), інтереси якого представляє адвокат Зубко Анастасія Олександрівна (далі - адвокат), на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 грудня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2026 року у справі за позовом скаржника до ОСОБА_2 (далі - відповідач) за участю Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації як третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, і в с т а н о в и в :

1. У листопаді 2024 року скаржник звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати відповідача таким, що втратив право на користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 (далі - квартира). Мотивував так: - з 1993 року відповідач не проживає у квартирі, його особистих речей там немає, не сплачує за житлово-комунальні послуги; - наявність реєстрації відповідача у квартирі зумовлює додаткові витрати позивача за комунальні послуги, перешкоджає вільному розпорядженню майном, не дозволяє оформити субсидію на квартиру. 2. 26 грудня 2025 року Деснянський районний суд міста Києва, ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні позову. Мотивував так: - немає підстав для визнання відповідача таким, що втратив право на користування квартирою, оскільки її надали на сім`ю з п`яти чоловік. Зокрема, до складу членів сім`ї ввійшли позивач, його колишня дружина (мати відповідача) та відповідач (син позивача). На час видачі єдиного відомчого ордера від 28 серпня 1989 року № 8277 позивачу було неповних 24 роки, а відповідачу - 2 роки; - із 1993 року батьки відповідача проживають окремо, а він проживав разом із матір`ю. На момент залишення квартири відповідач був неповнолітнім та не міг самостійно обрати місце свого проживання; - відповідач має право користування квартирою, як і позивач, а позбавлення відповідача права на користування єдиним житлом зумовить порушення цього права та не є співмірним із переслідуваною метою такого обмеження. 3. 22 квітня 2026 року Київський апеляційний суд ухвалив постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції. Доповнив тим, що у сторін є конфлікт, який не виключає поважність причин непроживання відповідача у квартирі. 4. 21 травня 2026 року адвокат в інтересах скаржника подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове - про задоволення позову.

5. Верховний Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити. 5.1. Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)). 5.2. Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: (а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; (б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; (в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; (г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України). 5.3. Конституційний Суд України у рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 у справі щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. 5.4. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 2 частини шостої статті 19 ЦПК України). 5.5. За змістом цього припису малозначна справа є такою в силу своїх властивостей незалежно від того, чи визнали її такою суди попередніх інстанцій. 5.6. Предметом позову є визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Предметом спору - право користування квартирою. З огляду на це, а також беручи до уваги характер спірних правовідносин, складність справи та встановлені судами попередніх інстанцій обставини, Верховний Суд вважає, що вона має незначну складність і не належить до винятків, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19, частиною четвертою статті 274 ЦПК України. Тому визнає цю справу малозначною (див., наприклад, ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 березня 2026 року у справі № 760/3526/23). 5.7. Скаржник подав касаційну скаргу на судові рішення, які за загальним правилом не можна переглянути у касаційному порядку. Передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків не навів. Вказівка у резолютивній частині постанови апеляційного суду про можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою для відкриття касаційного провадження.

6. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України). 6.1. Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру. 6.2. Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36). 6.3. «Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53). 6.4. Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує правомірну мету і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65). 6.5. Скаржник отримав доступ до судів першої й апеляційної інстанцій і мав можливість навести аргументи та докази на користь його позову. Право касаційного оскарження згідно з процесуальним законом обмежене. Це обмеження спрямоване на забезпечення виконання Верховним Судом завдання із забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені таким законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Зазначена мета є правомірною. 6.6. Скаржник подав касаційну скаргу на судові рішення у справі незначної складності, судові рішення в якій за загальним правилом не можна оскаржити у касаційному порядку. Передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків немає. За таких умов обмеження на подання касаційної скарги є пропорційними вказаній правомірній меті та не порушують сутність права скаржника на доступ до суду. Керуючись статтями 260, 261, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд п о с т а н о в и в :

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 грудня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

2. Копію ухвали надіслати особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. Судді Д. А. Гудима Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко