Постанова Київський апеляційний суд № 758/2075/21

Справа № 758/2075/21 Головуючий 1 інстанція- Анохін А.М. Провадження № 22-ц/824/2898/2022 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І. П О С Т А Н О В А іменем України 23 червня 2022 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Савченка С.І., суддів Ігнатченко Н.В., Мережко М.В., за участю секретаря Малашевського О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м.Києва від 04 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- в с т а н о в и в: У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувсядо суду із вказаним позовом,який мотивував тим, що він із 27 квітня 2017 року працював в ДП «НДВА «Пуща-Водиця» на посаді охоронника. В подальшому 03 липня 2017 року він переведений на посаду в.о. заступника начальника служби безпеки, а 19 липня 2017 року призначений на посаду начальника служби безпеки підприємства. Наказом відповідача № 34-к від 27 січня 2021 року йогозвільнено з посади начальника служби безпеки у зв`язку із скороченням штату на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. Вважає своєзвільнення незаконним, оскільки на день звільнення перебував на лікарняному, а процедуру скорочення штату та чисельності працівників було здійснено з порушеннями. У зв`язку з наведеним просив поновити його на посаді начальника служби безпеки ДП «Науково - дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» та стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи із 28 січня 2021 року до дня поновлення на роботі. Рішенням Подільського районного суду м.Києва від 04 жовтня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким його вимоги задоволити у повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та їх недоведеність, невідповідність висновків суду обстаивнам справи, порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права. Скарга мотивована тим, що судом не надано належної правової оцінки фактам порушень відповідачем трудового законодавства при його звільненні. Судом не враховано, - 2 - що за день до попередження позивача про наступне вивільнення відповідач змінив назву його посади з начальника СБ на начальника відділу СБ хоча ніякої необхідності в цьому не було і зроблено метою маніпулювання терміном перебування на посаді. Жодних реальних змін в організації виробництва і праці у відповідача не відбулося, а техніко-економічне обгрунтування таких дій відсутнє. У повідомленні про наступне вивільнення йому запропонували посади, які не відповідають його фаховим знанням і територіально віддалені від місця проживання. Судом невірно встановлені обставини справи щодо календарних дат, а саме, що позивача попереджено про наступне звільнення 13 травня 2020 року, що згоду профспілки на його звільнення отримано 27 лютого 2021 року. Він подав заяву про переведення на іншу посаду, яка відсутня у переліку, і ця заява відповідачем проігнорована. Суд не надав жодної оцінки його заяві-згоді від 08 вересня 2020 року щодо переведення на посаду начальника відділу охорони, прийшовши до помилкового висновку про відсутність порушень ст.492 КзпПУ з боку відповідача. Окрім того, відповідачем не отримано згоду профспілки на його звільнення, окільки згідно протоколу від 12 жовтня 202о року профспілка ухвалила рішення про відмову унаданні згоди на його звільнення, а доказів, що 27 січня 2021 року проводилося засідання відповідачем не надано. Відповідачем проігноровано приписи ст.492 КЗпПУ щодо порівняння продуктивності праці працівників, які залишилися на роботі, порівняно з ним, а суд не встановив і не провів аналіз чи дійсно він не мав переважного права на залишення на роботі та чи були працівники із більшою продуктивністю праці ніж він. Судом дана невірна оцінка факту його звільнення в період тимчасової непрацездатності, що підтверджується листком непрацездатності АДЯ № 054244 в період із 22 по 26 січня 2021 року, який продовжено 27 січня 2021 року. Відповідач ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно відмовив у задоволенні позову, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду. В суді апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_1 адвокат Бондаренко І.В. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримав, просив задоволити та скасувати рішення Подільського районного суду м.Києва як незаконне. Відповідач ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-водиця» про розгляд справи повідомлений належним чином, до суду не з`явився, подав клопотання про зобов`язання позивача надати інформацію з реєстру застрахованих осіб та заяву про відкладення розгляду у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, военними діями та загрозою для життя і здоров`я людей при їх пересуванні. Відповідно до ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи не перешкоджає розгляду справи, проте суд може відкласти розгляд справи, якщо повідомлені стороною причини неявки буде визнано поважними. Апеляційний суд прийшов до висновку про відсутність поважних причин неявки відповідача з таких міркувань. По-перше, у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який продовжено Указом Президента України № 341/2022 від 17 травня 2022 року до 24 серпня 2022 року. Водночас введення военного стану на території України не є перешкодою для діяльності органів держави (за виключенням окупованих територій), в тому числі судів. По-друге, Київський апеляційний суд функціонує у звичному режимі. В апеляційному суді мається обладнане приміщення (укриття) цивільного захисту, до якого у випадку оголошення стану повітряної тривоги прибувають працівники суду і відвідувачі для - 3 - убезпечення їх життя і здоров`я, про що розміщене відповідне оголошення. Про стан повітряної тривоги у м.Києві відбувається оголошення за допомогою гучного зв`язку, яким обладнане кожне приміщення апеляційного суду, в тому числі зали судових засідань. Наведене свідчить про відсутність перешкод у реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав, в тому числі усунення загроз їх життю. По-третє, відповідач ОСОБА_2 не був позбавлений можливості порушити перед судом клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з дотриманням положень ст.212 ЦПК України, що узгоджується із правовою позицією, висловленою у постановах Верховного Суду: від 08 липня 2021 року у справі № 675/1538/19 та від 31 серпня 2021 року у справі № 570/5535/17. По-четверте, відповідно до ч.ч.1, 2, п.10 ч.3 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Однією з основних засад здійснення цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом. Окрім того, розгляд справи упродовж розумного строку є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, про що неодноразово вказував у своїх рішенням Європейський суд з прав людини. Зокрема, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Дана справа не знаходить свого вирішення близько півтора року, що не відповідає встановленим процесуальним законом строкам і свідчить про порушення розумних строків її розгляду, причиною чого в тому числі є неодноразові відкладення розгляду справи за клопотанням відповідача. І по-шосте, відхиляючи клопотання про відкладення справи суд враховує, що відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому грунтовно і змістовно виклав свою позицію щодо законності і обгрунтованості судового рішення та відсутності підстав для його скасування. Окрім того, обгрунтування вимог та інша аргументація відповідача викладена у інших докуметах, зокрема відзиві на позов, який є об`ємним з додатками. З огляду на викладене та з метою дотримання передбачених законом розумних строків розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача, а вказані у його заяві про відкладення розгляду причини неявки визнати неповажними. Щодо клоптання відповідача про зобов`язання позивача надати інформацію з реєстру застрахованих осіб, то суд відхилив дане клопотання як необгрунтоване. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які - 4 - сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із відповідачем ДП«Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця». Зокрема із 27 квітня 2017 року працював на посаді охоронника, із 03 липня 2017 року працював на посаді в.о. заступника начальника служби безпеки, а 19 липня 2017 року призначений на посаду начальника служби безпеки. Фондом державного майна України, як уповноваженим суб`єктом управління, затверджено нову організаційну структуру ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» (№ 10-57-12813 від 30 червня 20202 року), у зв`язку з чим наказом відповідача № 26-о від 08 липня 20202 року затверджено новий штатний розпис, який введений в дію з 09 жовтня 2020 року. Відповідно до затвердженого штатного розпису протягом жовтня - листопада 2020 року на підприємстві була запланована зміна чисельності та штату працівників, в тому числі підлягала скороченню посада начальника відділу СБ, яку займав ОСОБА_1 13 серпня 2020 року позивач ОСОБА_1 був попереджений про скорочення займаної ним посади начальника відділу СБ і йому запропоновано перелік посад для подальшого працевлаштування згідно вимог ст.492 КЗпП України, що стверджується підписом позивача у повідомленні про наступне вивільнення та про наявність вакантних посад. Запропонований ОСОБА_1 перелік посад включав 20 посад, в тому числі посади начальника відділу транспорту, інженера з охорони праці та техніки безпеки, охоронця, які відповдали його рівню кваліфікації (а.с.71). Відповідно до пункту 10.7.33 статуту ДП «Агрокомбінат «Пуща-Водиця», до виключної компетенції Фонду державного майна України, як суб`єкта управління підприємства, відповідно до покладених на нього завдань належить погодження призначення та звільнення (крім випадків звільнення працівника за власним бажанням або за згодою сторін) директором підприємства керівників та їх заступників дочірніх підприємств, філій, представництв, відділень, інших відокремлених підрозділів, в тому числі заступників (в т.ч. першого) директора Підприємства, головного бухгалтера, начальника юридичного відділу/управління/департаменту, керівників виробничих структурних підрозділів та функціональних структурних підрозділів. Листом № 10-57-20838 від 13 жовтня 2020 року Фонд державного майна України надав згоду на звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу служби безпеки підприємства. Також судом встановлено, що з 28 грудня 2020 року позивач перебував на лікарняному, а 27 січня 2021 року з`явився на роботу. 27 січня 2021 року відповідач звернувся з поданням № 42/1/1.01-13 до профспілки про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 начальника відділу СБ підприємства, члена профспілкової організації відповідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпПУ. Повідомленням № 3 від 27 січня 2021 року первинна профспілкова організація - 5 - Агрокомбінату «Пуща-Водиця» надала згоду на звільнення із 27 січня 2021 року ОСОБА_1 згідно з п.1. ч. 1ст.40 КЗпП України. Наказом № 34-к від 27 січня 2021 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у зв`язку із скороченням штату на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України. В цей же день, 27 січня 2021 року ОСОБА_1 ознайомився з наказом про звільнення і отримав копію наказу, що стверджується його підписом. Як вбачається з журналу обліку трудових книжок і вкладишів до них ОСОБА_1 отримав копію трудової книжки, що також підтверджується його особистим підписом. Наведені обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки відсутністю передбачених законом підстав для поновлення його на роботі. При цьому суд виходив з того, що при звільненні позивача у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі п.1 ст.40 КЗпП України відповідачем були дотримані вимоги трудового законодавства щодо порядку та процедури звільнення позивача, встановлені КЗпПУ. Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону. Згідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпПУ трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Відповідно до положень ст.42 КзпПУ при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України. Згідно ст.492 КзпПУ про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови - 6 - працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до ст.48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Вимоги ч.ч.1-3 цієї статті не застосовуються до працівників, які вивільняються у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, пов`язаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період. Відповідно до роз`яснень п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. За таких обставин, з огляду на те, що при звільненні позивача відповідачем було дотримано вимоги закону, зокрема позивач був попереджений про заплановане вивільнення (звільнення) у зв`язку зі скороченням штату та чисельності працівників у передбачений законом двомісячний строк, йому були запропоновані усі наявні вакантні посади, на які він не погодився, відповідач звернувся до профспілки і отримав згоду на звільнення, а також підстав, які б давали позивачу переважне право залишення на роботі не встановлено, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення його позову. Доводи апеляційної скарги про те, що суд не дослідив чи дійсно відповідачем були дотримані усі норми трудового законодавства при звільненні позивача, спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що позивача у встановлений законом термін було попереджено про наступне вивільнення, а саме 13 жовтня 2020 року і запропоновано посади для подальшого працевлаштування згідно вимог ст.492 КЗпП України, проте останній відмовився від запропонованих посад. Наведене у свою чергу свідчить про дотримання роботодавцем гарантій встановлених законом для працівників при їх вивільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва чи скороченням чисельності. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачу 13 серпня 2020 року була запропонована посада начальника відділу охорони центрДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця», на яку він погодився, про що подав заяву і що судом залишено поза увагою, безпідставні та спростовуються повідомленням про наступне вивільнення та про наявність вакантних посад. Як вище вказувалося, запропонований ОСОБА_1 перелік включав 20 посад, серед яких відсутня посада начальника відділу охорони підприємства. Доводи апеляційної скарги про те, що у повідомленні про наступне вивільнення йому запропонували посади, які не відповідають його фаховим знанням і територіально віддалені від місця проживання не спростосвують висновків суду про дотримання вимог закону при звільненні позивача та відсутність підстав для його поновлення. Встановлено, що 13 серпня 2020 року позивачу запропоновано перелік посад для подальшого працевлаштування, який включав 20 посад, в тому числі посади начальника - 7 - відділу транспорту, інженера з охорони праці та техніки безпеки, охоронця, які відповдали його рівню кваліфікації. Отже позивачу було запропоновано всі наявні вакантні в ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця», посади як за відповідною професією та спеціальністю, так і інші посади, що на думку суду є правильним і свідчить про можливість обрання відповідачем найбільш прийнятної для нього пропозиції. Враховуючи відсутність згоди позивача стосовно запропонованих йому вакансій для подальшого працевлаштування, відповідач правомірно звільним його. Доводи скарги щодо неврахування судом, що за день до попередження позивача про наступне вивільнення відповідач змінив назву його посади з начальника СБ на начальника відділу СБ хоча ніякої необхідності в цьому не було і зроблено метою маніпулювання терміном перебування на посаді безпідставні і не спростовують висновків суду щодо дотримання процедури вивільнення при скороченні чисельності та штату. Аргументи скарги про те, що жодних реальних змін в організації виробництва і праці у відповідача не відбулося, а техніко-економічне обгрунтування таких дій відсутнє колегія суддів відхиляє як необгрунтовані. Судом встановлено, що Фондом державного майна України, як уповноваженим суб`єктом eправління, затверджено нову організаційну структуру ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» (№ 10-57-12813 від 30 червня 20202 року) та наказом відповідача № 26-о від 08 липня 20202 року затверджено новий штатний розпис, згідно якого підлягала скороченню посада начальника відділу СБ, яку займав ОСОБА_1 . Отже, судом незаперечно встановлено, що мали міце зміни в організації виробництва та зміни чисельності і штату працівників відповідача. Відхиляючи даний довід колегія суддів враховує, що відповідно до ст.19 Господарського кодексу України забороняється незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб`єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб. Статтею 6 ГК України визначено, що одним із загальних принципів господарювання в Україні є заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарські відносини. Згідно зі статтею 1 ГК України визначає, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Відповідно до ч.3 ст. 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Таким правом воно може скористатися в будь-який час, в т.ч. враховуючи потреби виробництва вносити відповідні зміни. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 686/15517/16-ц, де Верховний Суд зазначивщо визначення юридичної особи, поняття та порядок ліквідації чи реорганізації юридичної особи містяться у ст.ст.80, 104, 111 ЦК України, ст.ст.62,66,69,92 ГК України. Згідно з цими нормами підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Підприємство може складатися з виробничих або функціональних структурних підрозділів (виробництв, відділень, цехів, управлінь, бюро, служб тощо) та створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи. Як вище вказувалося у зв`язку із затвердженням Фондом державного майна України, як уповноваженим суб`єктом управління, затверджено нову організаційну структуру ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» Фондом державного майна - 8 - України, як уповноваженим суб`єктом eправління, затверджено нову організаційну структуру ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» Відповідно до затвердженого штатного розпису протягом жовтня - листопада 2020 року на підприємстві була запланована зміна чисельності та штату працівників, в тому числі підлягала скороченню посада начальника відділу СБ, яку займав ОСОБА_1 . Отже, судом незаперечно встановлено, що мали міце зміни в організації виробництва та зміни чисельності і штату працівників відповідача. Посилання у скарзі на невірне встановлення обставин справи щодо календарних дат, а саме, що позивача попереджено про наступне звільнення 13 травня 2020 року, що згоду профспілки на його звільнення отримано 27 лютого 2021 року необгрунтовані. Відповідно до положень ст.265 ЦПК України рішення суду складається із вступної описової, мотивувальної і резолютивної частини. Фактичні обставини справи, встановлені судом при розгляді справи, зазначаються у мотивувальній частині. Із оскаржуваного рішення суду вбачається, що в мотивувальній частині рішення судом встановлено, що 13 серпня 2020 року позивача ОСОБА_1 попереджено про скорочення займаної ним посади і наступне вивільнення, а також встановлено, що згоду профспілки на його звільнення отримано 27 січня 2021 року, що спростовує наведені оргументи про неправильне встановлення обставин. Таке дійсно має місце в іншій частині рішення, однак таке не є підставою для скасування судового рішення, а є підставою для виправлення описки. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем не отримано згоду профспілки на його звільнення, окільки згідно протоколу від 12 жовтня 2020 року профспілка ухвалила рішення про відмову у наданні згоди на його звільнення, а доказів, що 27 січня 2021 року проводилося засідання відповідачем не надано, спростовуються матеріалами справи в яких наявне повідомлення № 3 від 27 січня 2021 року первинної профспілкової організації про надання згоди на звільнення 27 січня 2021 року ОСОБА_1 згідно з п.1. ч. 1ст.40 КЗпП України. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем проігноровано приписи ст.492 КЗпПУ щодо порівняння продуктивності праці працівників, які залишилися на роботі, порівняно з ним, а суд не встановив і не провів аналіз чи дійсно він не мав переважного права на залишення на роботі та чи були працівники із більшою продуктивністю праці ніж він колегія суддів відхиляє як необгрунтовпапні. За змістом ст.42 КЗпП України при вивільненні працівників, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності прані перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України. Тобто,коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду. Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що при звільненні позивача не поставало питання про переважне право на залишення на роботі, оскільки посада, яку той займав, була єдиною як за назвою посади, так і за функціональними обов`язками, передбаченими для даної посади, та вимогами до спеціальності і кваліфікації. Водночас колегія суддів вважає, частково обгрунтованими доводи апеляційної скарги щодо порушень при його звільненні, яке відбулося в період тимчасової непрацездатності. Таке суперечить ч.3 ст.40 КЗпПУ, згідно якої не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п.5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. - 9 - При цьому посилання суду першої інстанції на те, що ОСОБА_1 27 січня 2021 року був на роботі, бо писав службову про видачц йому магнітного ключа від вхідних дверей та ознайомився з наказом про звільнення і не повідомив про перебування на лікарняному, недоречні та помилкові та не спростовують наявність лікарняноголистка тимчасової непрацездатності, щодо перебуванян його на лікарняному 27 січня 2021 року. При цьому колегія суддів звертає увагу на наступне. Спірні питання підтвердження тимчасової непрацездатності регулюються Положенням про експертизу тимчасової непрацездатності, затвердженим наказом МОЗ України № 189 від 9 квітня 2008 року, Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженою наказом МОЗ України № 455 від 13 листопада 2001 року, та Інструкцією про порядок заповнення листка непрацездатності, затвердженою спільним наказом МОЗ України, Мінпраці України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 3 листопада 2004 року № 532/274/136ос/1406 (всі документи в редакції на час виникнення спірних правовідносин). Згідно з п.1.3 Положення про експертизу тимчасової непрацездатності тимчасова непрацездатність - це непрацездатність особи внаслідок захворювання, травми або з інших причин, що не залежить від факту втрати працездатності (пологи, карантин, догляд за хворим тощо), яка має тимчасовий зворотний характер під впливом лікування та реабілітаційних заходів, триває до відновлення працездатності або встановлення групи інвалідності, а в разі інших причин - до закінчення причин відсторонення від роботи. Тимчасова непрацездатність застрахованих осіб засвідчується листком непрацездатності. Відповідно до п.5.3 Положення про експертизу тимчасової непрацездатності на лікарсько-консультативну комісію закладу охорони здоров`я покладається: контроль обгрунтованості видачі та продовження документів, що засвідчують тимчасову непрацездатніть громадян (п.5.3.4); здійснення розгляду клініко-експертних питань з якості ЕТН щодо дотримання чинного законодавства у випадках подання позовів і претензій медичних страхових організацій та фондів соціального страхування (п.5.3.10); наданя керівнику закладу охорони здоров`я за результатами аналізу якості ЕТН пропозиції про накладання дисциплінарних стягнень на лікарів та передачу справ у слідчі органи (п.5.3.15). Відповідно до п.8.3 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, за порушення порядку видачі та заповнення документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, лікарі несуть відповідальність згідно із законодавством України. Аналіз змісту вказаних нормативних актів (в редакції на час спірних правовідносин) дає підстави для висновку, що питання правильності видачі громадянам листків непрацездатності вирішується лікарсько-консультативною комісію закладу охорони здоров`я на підставі відповідної претензії фонду соціального страхування чи медичної страхової організації (п.5.3.10 Положення про експертизу тимчасової непрацездатності), за результатами розгляду якого ЛКК приймає відповідне рішення, в тому числі про надання керівнику закладу охорони здоров`я пропозиції про накладання дисциплінарних стягнень на лікарів та передачу справ у слідчі органи. Суд наведеного не врахував та прийшов до помилкового висновку щодо можливості ігнорування листка непрацездатності, щодо якого відсутнє рішення лікарсько-консультативної комісії про незаконність його видачі ОСОБА_1 . Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність - 10 - обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення (п.п.113,114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17). З огляду на надану оцінку аргументам учасників справи колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду скасувати і ухвалити нове про часткове задоволення позову, змінивши дату звільнення позивача з 27 січня 2021 року на 29 січня 2021 року, тобто на перший день після закінчення періоду непрацездатності. Віншій частині позову - відмовити. Такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18, де скасовуючи судові рішення і ухвалюючи нове про часткове задоволення позову, Велика Палата зазначила, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п.5 ст.40 КЗпПУ), а також у період перебування працівника у відпустці (перше речення ч.3 ст.40 КЗпПУ). Наслідки порушення гарантії, визначеної у першому реченні ч.3 ст.40 КЗпПУ, усуваються шляхом зміни дати припинення трудових відносин на перший день після закінчення періоду непрацездатності чи відпустки. Доводи апеляційної скарги про необхідність повнолення на роботі з огляду на звільненян в період лікарняного колегія суддів відхиляє з викладених вище підстав. Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування єдостатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково. Рішення Подільського районного суду м.Києва від 04 жовтня 2021 рокускасувати і ухвалити нове, яким позов задоволити частково. Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу служби безпеки Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-водиця»відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України, з 27 січня 2021 року на 29 січня 2021 року. В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Головуючий Судді: