Постанова Одеський апеляційний суд № 947/7878/21

Номер провадження: 22-ц/813/4654/22 Справа № 947/7878/21 Головуючий у першій інстанції Луняченко В. О. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21.06.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Таварткіладзе О.М., суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О., за участю секретаря судового засідання: Дубрянської Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 вересня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Управління патрульної поліції в Одеської області Департаменту патрульної поліції, Головного управління національної поліції в Одеської області, третя особа: Національна поліція України, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: У березні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулась до Київського районного суду м. Одеси до Управління патрульної поліції в Одеської області Департаменту патрульної поліції, Головного управління національної поліції в Одеської області, третя особа: Національна поліція України, з позовом, який в подальшому уточнювали, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Позов мотивований тим, що родина позивачів є єдиним власником будинку та надвірних споруд за адресою: АДРЕСА_1 , та користується земельною ділянкою за вказаною адресою. З 08.04.2020 року та по час звернення на території вказаного домоволодіння незаконно перебувають та користуються приміщеннями без відповідних законних підстав, не сплачуючи комунальні послуги, невідомі особи, у зв`язку із чим порушуються права позивачів, як власників. Тому, з метою захисту прав і свобод та забезпечення безпеки, припинення порушень права володіння, користування і розпорядження власністю, позивачами було зроблено 22 повідомлення про правопорушення оператору «102» та подано 3 заяви до Київського ВП ГУНП в Одеській області, проте, відповіді від правоохоронних органів позивачі не отримали. Такими незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю співробітників Управління патрульної поліції в Одеської області Департаменту патрульної поліції та Головного управління національної поліції в Одеської області при розгляді чисельних звернень позивачів щодо захисту та поновленню прав від незаконних посягань позивачам спричинено матеріальну та моральну шкоду. За таких підстав позивачі звернулися до суду та просили суд солідарно стягнути з рахунків відповідачів матеріальну шкоду у розмірі 47 345,82 гривень та моральну шкоду у розмірі 500 000 гривень, у рівних частках кожному позивачу. Розмір матеріальної шкоди обґрунтовано розміром податків, відрахованих із заробітної плати ОСОБА_2 за період з липня 2019 року по серпень 2021 року, так як сплачуючи відповідні податки державі, позивачі вважають неналежними дії держаних органів, які надають їм послуги по захисту їх прав та законних інтересів, які порушують права позивачів як «споживачів» послуг державних органів, оплачених зазначеними податками. Розмір моральної шкоди, яка на думку позивачів, полягає у душевних стражданнях, які вони зазнали у зв`язку із неналежним виконання своїх обов`язків державними та правоохоронними органами, та яка підлягає відшкодуванню незалежно від вини посадових осіб, обґрунтована непритягненням до кримінальної відповідальності правопорушників та у не захисті прав та інтересів позивачів, що вимушує їх звертатись до суду, витрачаючи на це свій особистий час, що порушує життєві важливі зв`язки та приводить до нервових стресів. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28 вересня 2021 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 вересня 2021 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення на таких підставах. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає. Відмовляючи у позові ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Управління патрульної поліції в Одеської області Департаменту патрульної поліції, Головного управління національної поліції в Одеської області, третя особа: Національна поліція України, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з недоведеності вимог позивачів про наявність порушення їх прав як власників домоволодіння діями або бездіяльністю патрульної поліції або співробітників поліції по розгляду їх заяв в рамках кримінального провадження, а тому суд вважає недоведеним належними та допустимими доказами наявність матеріальної та моральної шкоди завданої позивачам вищевказаними органами та їх посадовими особами. Такий висновок районного суду відповідає встановленим у справі обставинам та заснований на законодавстві. Судом встановлено, матеріалами справи підтверджується, що: - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мешкають у будинку АДРЕСА_1 ; - співвласниками частини вищевказаного будинку були ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які померли, та після їх смерті зазначеним майном користуються родичі померлих, зокрема ОСОБА_5 , які, як вважають позивачі не мають на це законних підстав, не отримували зазначене майно в якості спадщини та на вимоги не надають правовстановлюючі документи; - позивачі неодноразово звертались із викликами патрульної поліції для припинення «протизаконних» (на їх думку) дій, але з боку патрульної поліції дані дії не були припинені, звернення до національної поліції із заявами про протизаконні дії вищевказаних осіб не були розглянуті належним чином, про що свідчать чисельні ухвали слідчих суддів Київського районного суду м. Одеси якими встановлювались бездіяльність посадових осіб Київського відділу поліції в м. Одесі та було зобов`язано внести до ЄРДР відомості про кримінальні злочини; - з позовами про захист своїх прав у порядку цивільного або адміністративного судочинства до осіб, які, на думку позивачів, незаконно мешкають у частині будинку співвласниками якого є позивачі, останні не звертались, пояснивши у судовому засіданні, що використовують своє право на захист їх прав у порядку кримінального провадження. Крім того, згідно з поясненнями ГУНП України в Одеській області вбачається, що 08.04.2020 року до чергової частини Київського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області надійшла заява ОСОБА_1 про вчинення відносно її майна самоуправства. Дана заява була зареєстрована в ЖЄО Київського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області за № 9212 та в той же день розгляд заяви доручено ДІП Київського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області, які прийняли рішення про списання матеріалів внаслідок відсутності складу злочину. 19.06.2020 року до чергової частини Київського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області надійшла ухвала слідчого судді Тонконоженка М.М. щодо зобов`язання внести відомості до ЄРДР по факту, який міститься у заяві ОСОБА_1 від 08.04.2020 року. В той же день 19.06.2020 року слідчим Татаровою В.К. до ЄРДР внесені відомості за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ст. 356 ЦК України. 30.06.2020 року слідчим СВ Київського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області Татаровою В.К. кримінальне провадження за заявою ОСОБА_1 від 08.04.2020 року закрито відповідно до п. 2 ч.1 ст. 284 КПК України. 17.12.2020 року до чергової частини Київського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області надійшла заява ОСОБА_2 , який мешкає у будинку АДРЕСА_1 , про те, що 13.12.2020 року невстановлена особа шляхом пошкодження замків незаконно проникла до його будинку чим порушила недоторканість житла. Дана заява17.12.2020 року була зареєстрована в ЖЄО Київського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області та прийнято рішення про списання матеріалів внаслідок відсутності складу злочину. 06.01.2021 року до чергової частини Київського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області надійшла ухвала слідчого судді Федулеєвої Ю.О. щодо зобов`язання внести відомості до ЄРДР по факту, який міститься у заяві ОСОБА_2 від 17.12.2020 року. 07.01.2021 року інспектором сектору дізнання Київського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області Воробей В.О. внесені відомості за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 162 ЦК України. 12.01.2021 року інспектором сектору дізнання Київського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області Воробей В.О. кримінальне провадження за ОСОБА_6 від 17.12.2020 року закрито відповідно до п. 2 ч.1 ст. 284 КПК України. Відомості про скасування прокуратурою або судом цих постанов про закриття кримінальних проваджень за заявами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на час розгляду даної справи відсутні. Колегія суддів виходить з наступного. Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Статтею 11 ЦК України регламентовано підстави виникнення цивільних прав та обов`язків, серед яких, зокрема, є завдання моральної шкоди іншій особі. У статті 56 Конституції України проголошено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (стаття 1174 цього Кодексу). Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19). Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Як вже зазначалося, розмір вимог про стягнення майнової шкоди складає 47 345,82 грн. позивачами визначений з огляду на сумарний розмір утриманих з доходів ОСОБА_2 за період липня 2019 року по серпень 2021 року податку з доходів фізичних осіб 43 703,83 грн. та військового збору 3 641,99 грн. (а.с. 167-168; 172). Моральна шкода у розмірі 500 000 грн. мотивована душевними стражданнями позивачів через протиправну бездіяльність поліції щодо належного розгляду поданих ними заяв про скоєні кримінальні правопорушення родичами померлого ОСОБА_7 , які, як вважають позивачі незаконно займають частину будинку, яким на праві спільної часткової власності володіють позивачі, і не сплачують комунальні послуги, що порушує права позивачів. При цьому бездіяльність поліції продовжується незважаючи на ухвали слідчого судді, якими неодноразово були задоволені скарги позивачів на бездіяльність органів поліції. Позивачі вказують, що виклик патрульної поліції та звернення до національної поліції вже є способом захисту даного права власності, який вони обрали на власний розсуд. Оцінюючи правовідносини, які склалися між сторонами і обраний позивачами спосіб захисту шляхом звернення до органів поліції з огляду на існуючий спір щодо незаконного на думку позивачів займання родичами ОСОБА_7 частини будинку по АДРЕСА_1 і без сплати за отримані комунальні послуги, суд першої інстанції вірно зазначив, що позивачам достеменно відомі конкретні особи, які, як позивачі вважають, незаконно користуються частиною їх будинку без оплати за комунальні послуги, та набув обґрунтованого висновку, що ефективним способом порушеного права власності є звернення до суду із відповідним позовом щодо захисту порушеного права, тобто правовідносини, які виникли між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 з одного боку та ОСОБА_5 з іншого боку мають ознаку реального спору пов`язаного за захистом права власності і за своєю правовою природою є цивільно-правовими, а тому підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства України. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, виходячи з встановлених у справі обставин та подій, а також враховуючи вказані норми матеріального права, правильно визначився з правовідносинами, що склалися між сторонами та дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги про стягнення з Управління патрульної поліції в Одеської області Департаменту патрульної поліції, Головного управління національної поліції в Одеської області майнової та моральної шкоди до задоволення не підлягають у зв`язку з їх недоведеністю, оскільки позивачами не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної їм шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача. Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Відповідно до змісту частини першої статті 303 КПК України під час досудового розслідування може бути оскаржено бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна. Позивачі реалізували своє право на оскарження бездіяльності посадових осіб Київського ВП в м. Одесі, ГУНП України в Одеській області і за наслідками їхніх скарг слідчим суддею були постановлені відповідні ухвали про визнання бездіяльності посадових осіб Київського ВП в м. Одесі, ГУНП України в Одеській області такою, що не відповідає вимогам ст. 214 КПК України та зобов`язання внести відповідні відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Звертаючись до суду, позивачі не довели належними і допустимими доказами факт завдання їм майнової та моральної шкоди внаслідок бездіяльності посадових осіб Київського ВП в м. Одесі, ГУНП України в Одеській області щодо не проведення кримінального розслідування відносно осіб, що займають частину будинку, де мешкають позивачі, які не визнають за цими особами наявність у них права користування частиною будинку і вказують на протиправну несплату цими особами комунальних послуг, причинний зв`язок між такою бездіяльністю посадових осіб Київського ВП в м. Одесі, ГУНП України в Одеській області та настанням тих негативних наслідків, на які посилалися ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Саме по собі задоволення скарг позивачів і не внесення у відповідності до ст. 214 КПК України посадовими особами Київського ВП в м. Одесі, ГУНП України в Одеській області відповідних відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР не є з огляду на встановлені у справі обставини, якими мотивований позов, беззаперечною і достатньою підставою для відшкодування заявникам заявленої майнової та моральної шкоди. Права заявників на розгляд поданих заяв відновлені у тому числі ухвалами слідчих суддів Київського районного суду м. Одеси, що є достатньою сатисфакцією за обставин розглядуваної справи і обставин, які наведені позивачами, оскільки ухвали слідчих суддів виконані поліцією своєчасно і відомості за поданими заявами внесені до ЄРДР, розпочато розслідування кримінальних проваджень, за наслідками яких прийняті процесуальні рішення про закриття кримінальних провадження за заявами позивачів, відомості про скасування яких, як незаконних позивачами до справи не додано. Крім того, колегія суддів погоджується з висновком районного суду, що згідно п. 6.1 ст. 6 Податкового кодексу України податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу, а тому не може вважатись оплатою безпосередньої роботи правоохоронних органів, державних органів та органів досудового слідства, а тому сам факт здійснення сплати податку не визначає суб`єкта оподаткування як споживача послуг у розумінні Закону України « Про захист прав споживачів» та не може бути визначено як розмір матеріальної шкоди внаслідок неналежного виконання, або невиконання своїх обов`язків органами державної влади або їх посадовими особами. Тобто розмір утриманого з ОСОБА_2 податку з доходу фізичних осіб та військовий збір за період з липня 2019 року по серпень 2021 року на загальну суму 47 345,82 грн. не доводить, що це є майновою шкодою і що такий розмір утриманих з ОСОБА_2 податків та зборів є тотожнім майнової шкоди визначеної позивачами внаслідок не внесення у відповідності до ст. 214 КПК України посадовими особами Київського ВП в м. Одесі, ГУНП України в Одеській області відповідних відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР згідно поданих ними заяв. Доводи апеляційної скарги зведені лише до незгоди з висновком райсуду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Так, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунт овувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29). Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи, які є підставою для скасування рішення, не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, внаслідок чого апеляційна скарга задоволенню не підлягає. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений: 27.06.2022 року. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: А.П. Заїкін С.О. Погорєлова