Постанова Миколаївський апеляційний суд № 490/2186/21

27.06.22 22-ц/812/609/22 Єдиний унікальний номер судової справи: 490/2186/21 Провадження №22-ц/812/609/22 Постанова Іменем України 27 червня 2022 року м. Миколаїв Справа № 490/2186/21 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Самчишиної Н.В., суддів: Лисенка П.П., Серебрякової Т.В., із секретарем судового засідання Калашник А.О., за участю:представника відповідача - прокурора Добрікової І.В., переглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Офісу Генерального прокурора про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями і діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду за апеляційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 лютого 2022 року, ухвалене у складі головуючого судді Саламатіна О.В., в приміщенні цього ж суду, встановив: У березні 2021 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Ярошевського Г.В., звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Офісу Генерального прокурора про стягнення моральної шкоди у розмірі 5 000 000 грн., завданої незаконними рішеннями та діями органу досудового слідства, прокуратури. Свої вимоги обґрунтовував тим, що в період із 14 лютого 2017 року до 15 лютого 2021 року, тобто протягом сорока восьми місяців і одного дня, безпідставно притягався до кримінальної відповідальності, зокрема підозрювався та обвинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 191, та статтею 219 КК України. В період досудового слідства йому обиралися запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою, домашнього арешту, особистого зобов`язання, із встановленням відповідних обов`язків, передбачених частиною 5 статті 194 КПК України, а також накладався арешт на його та його доньки майно, допитувався його син. Вироком Корабельного районного суду м. Миколаєва від 13 травня 2020 року, залишеним без змін ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 191 КК України та виправдано його на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад даного кримінального правопорушення, а також визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 219 КК України та виправдано його на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КК України у зв`язку з недоведеністю вчинення ним даного кримінального правопорушення. Внаслідок незаконного перебування під слідством та протягом судового розгляду кримінального провадження за вказаний період йому завдана значна моральна шкода, яка полягала у позбавленні його права на вільний вибір місця проживання, вибір лікаря, обмеженні у пересуванні у зв`язку з обранням запобіжних заходів. Незаконне притягнення до кримінальної відповідальності призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, враховуючи його бездоганну ділову та суспільну репутацію, біля 34 років пропрацював на різних посадах у галузі суднобудування, у тому числі 30 років на керівних посадах (керував ДП «Суднобудівний завод ім. 61 Комунара», ДАХК «Чорноморський суднобудівний завод», ПАТ МСЗ «Океан»), нагороджений державною нагородою «Орден Знак Пошани», беззаперечний авторитет у трудових колективах, поважний, похилий вік, оскільки сам факт притягнення до кримінальної відповідальності в якості підозрюваного, обвинуваченого був відомий його родичам та знайомим, перебіг кримінального провадження висвітлювався в засобах масової інформації, в повідомленнях яких згадувалося його прізвище, що негативно вплинуло на його стосунки з людьми та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Негативним висвітленням подій було знищено авторитет, престиж та ділову репутацію. Також незаконне кримінальне переслідування завдало серйозного психологічного стресу, який негативно вплинув на його психоемоційний стан. Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь 5 000 000 грн. моральної шкоди, заподіяної незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури. Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 08 лютого 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету Украйни моральну шкоду, завдану незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, суду у сумі 500 000 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Суд першої інстанції виходив із того, що мінімальна сума компенсації моральної шкоди має бути не меншою ніж 312 000 грн. (48 місяців х 6 500 грн.). Суд зазначав, що враховуючи характер правопорушення, яке ставилось позивачу в провину, строк обраного щодо нього запобіжного заходу, виконання якого проводилось в тому числі в умовах СІЗО, глибину фізичних і душевних страждань завданих позивачу, наявність погіршення можливостей останнього у реалізації своїх життєвих планів під час перебування під слідством та судом і в умовах ізоляції, виходячи із засад розумності і справедливості, дійшов висновку, що відшкодування позивачу моральної шкоди у сумі 500 000 грн., є достатньою компенсацією спричинених моральних страждань. У березні 2022 року Офіс Генерального прокурора звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржене судове рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Апеляційна скарга аргументована тим, що суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні спору. Суд необґрунтовано визначив розмір моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, не врахував законодавство про відшкодування шкоди, унаслідок чого розмір морального відшкодування безпідставно завищено. Заявник зазначав про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, у постановах Верхового Суду від 21 жовтня 2020 року у справі №754/8730/19, від 03 березня 2021року у справі №638/509/19, від 14 квітня 2021 року у справі №520/144448/18. У клопотанні/заяві представник позивача адвокат Ярошвський Г.В. просив розглянути апеляційну скаргу за відсутності позивача та його представника, проти задоволення апеляційної скарги заперечував та вважав рішення суду першої інстанції законними та обґрунтованим. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Суд встановив і таке підтверджується матеріалами справи, що Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні №42014150020000020 від 20 березня 2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 191, ст. 219, ст. 356, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 364-1, ч. З ст. 365-2 КК України. За результатами досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_1 , 14 лютого 2017 року повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ст. 219 КК України. У подальшому з кримінального провадження № 42014150020000020 від 20 березня 2014 року виділено кримінальні провадження №42017000000000567 від 01 березня 2017 року та №43017000000001815 від 06 вересня 2017 року, обвинувальний акт у якому скерований до суду. У кримінальному провадженні №42017000000000567 від 01 березня 2017 року ОСОБА_1 про підозру не повідомлялося. Як вбачається зі змісту листа від 20 квітня 2018 року за №15/1/1-28550-17, в ході досудового розслідування кримінального провадження №42014150020000020 за місцем проживання ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 проведено обшук, в ході якого було вилучено особисті речі і документи. 15 лютого 2017 року постановою слідчого ГПУ оголошено розшук ОСОБА_1 . Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 16 лютого 2017 року дозволено затримання ОСОБА_1 з метою його приводу для участі у розгляді клопотання про застосування стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києві від 20 квітня 2017 року встановлено, що підстав для оголошення ОСОБА_1 в розшук не було. 31 травня 2017 року, ОСОБА_1 затримано співробітниками СБУ в Миколаївській області та під конвоєм супроводжено до м. Київ. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 01 червня 2017 року до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Як вбачається зі змісту клопотанням захисника про організацію проведення медичного обстеження від 16 червня 2017 року, відповіді слідчого ГПУ від 20 червня 2017 року, протоколу допиту підозрюваного від 12 червня 2017 року, скарги ОСОБА_1 від 09 червня 2017 року, заяви захисника на адресу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 16 червня 2017 року та відповіді вказаного органу, під час знаходження під вартою позивач скаржився на погіршення стану здоров`я та ОСОБА_1 , під час проведення слідчих дій в ГПУ, викликалася бригада швидкої медичної допомоги. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03 липня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з-під варти в залі суду та застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, заборонивши залишати місце проживання в період часу з 22 години до 07 години наступної доби. Вказаною ухвалою визнано, що підстав для оголошення ОСОБА_1 у розшук не було. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 06 липня 2017 року відносно ОСОБА_1 продовжено строк запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, що полягає у забороні підозрюваному залишати житло з 22 години до 07 години. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 04 вересня 2017 року відносно ОСОБА_1 продовжено строк запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, що полягає у забороні підозрюваному залишати житло з 22 години до 07 години. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 08 вересня 2017 року відносно ОСОБА_1 продовжено строк запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, що полягає у забороні підозрюваному залишати житло з 22 години до 07 години. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 07 листопада 2017 року відносно ОСОБА_1 продовжено строк запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, що полягає у забороні підозрюваному залишати житло з 09 години до 22 години наступної доби, чим безпідставно змінено встановлені попередніми судовими рішеннями обмеження. 22 листопада 2017 року слідчим ГПУ було відмовлено ОСОБА_1 у виїзді на санаторне лікування за медичними показниками. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 01 грудня 2017 року відносно ОСОБА_1 продовжено строк запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, що полягає у забороні підозрюваному залишати житло з 22 години до 06 години. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 30 січня 2018 року відносно ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, із встановленням відповідних обов`язків, передбачених ч.5 ст. 194 КПК України. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 28 лютого 2018 року ОСОБА_1 продовжено строк дії покладених на нього обов`язків, передбачених ч.5 ст. 194 КПК України. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 26 квітня 2018 рок у ОСОБА_1 продовжено строк дії покладених на нього обов`язків, передбачених ч.5 ст. 194 КПК України. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 23 травня 2018 року ОСОБА_1 продовжено строк дії покладених на нього обов`язків, передбачених ч.5 ст. 194 КПК України. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 14 червня 2018 року ОСОБА_1 продовжено строк дії покладених на нього обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19 червня 2018 року накладено арешт на майно: - житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який належить на праві власності доньці ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ; - земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності доньці ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ; - земельну ділянку АДРЕСА_3 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 . Як вбачається з повісток про виклик 04 липня 2017 року, 31 серпня 2017 року, 07 вересня 2017 року, 20 квітня 2018 року та 15 травня 2018 року слідчий ГПУ викликав ОСОБА_1 для проведення слідчих дій та 15 травня 2018 року слідчий ГПУ викликав сина ОСОБА_1 - ОСОБА_3 для проведення слідчих дій у кримінальному провадженні відносно його батька. Вироком Корабельного районного суду м. Миколаєва від 13 травня 2020 року ОСОБА_1 , визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 191, ст. 219 КК України у зв`язку з недоведеністю в діях складу злочину, передбаченого ч.5 ст. 191 КК України та недоведеністю вчинення правопорушення, передбаченого ст.219 КК України. Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 15 лютого 2021 вирок суду першої інстанції залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року вирок Корабельного районного суду міста Миколаєва від 13 травня 2020 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін. Обґрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_1 посилався на те, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності йому заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув у зв`язку з постановленням виправдувального вироку суду. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. Згідно з частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина. Згідно з пунктами 1, 1-1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода. Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»). Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12 (частина перша статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»). Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди є вищим за мінімальний розмір та за встановлених фактичних обставин справи відповідає правилам Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди. У справі, яка є предметом розгляду, суд встановив, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом 48 місяців та один день, з яких перебував під вартою 1 місяць та 3 дні, під домашнім арештом 6 місяців, іншими обмеженнями 5 місяців та 13 днів. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув у зв`язку з постановленням випробувального вироку суду, як за недоведеністю в його діянні складу злочину, так і недоведеністю вчинення ним злочину, інкримінованих органом досудового розслідування. При визначенні розміру морального відшкодування суд першої інстанції, з висновком якого погоджується апеляційний суд, урахувавши обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, тривалість перебування позивача під слідством і судом, з урахуванням засад розумності та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 500 000 грн, яка визначена з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, та з урахуванням всіх обставин справи і не є завищеним. Апеляційний суд враховує те, що розмір відшкодування моральної шкоди визначається із урахуванням встановлених обставин у кожній справі індивідуально. Принципове значення у таких категоріях справ має те, що розмір відшкодування моральної шкоди, завданої особі внаслідок незаконного перебування під слідством та судом, не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом, як визначено законом. Обмеження щодо граничного розміру можливого відшкодування моральної шкоди у зв`язку із незаконним перебуванням під слідством та судом законом не встановлено. Тому доводи апеляційної скарги в частині розміру відшкодування моральної шкоди колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вони зводяться до незгоди заявника з висновками суду та пов`язані з переоцінкою судом доказів. Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року). Не заслуговують на увагу й посилання заявника на неврахування судом першої інстанції висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, у постановах Верхового Суду від 21 жовтня 2020 року у справі №754/8730/19, від 03 березня 2021року у справі №638/509/19, від 14 квітня 2021 року у справі №520/144448/18, оскільки оскаржуване судове рішення не суперечать викладеним у вказаних постановах висновкам й, відповідно, не свідчать про порушення судом норм матеріально та процесуального права. Інші наведені в апеляційній скарзі аргументи також не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі заявник. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав, визначених ст. 376 ЦПК України, для скасування рішення суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду, що є підставою для залишення без задоволення апеляційної скарги та залишенню без змін оскаржуваного судового рішення. За результатами висновку суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без задоволення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на заявника. Керуючись ст. ст. 367, 374-375, 381-382 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 лютого 2022 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Н.В. Самчишина Судді: П.П. Лисенко Т.В. Серебрякова Повний текст постанови складено 28 червня 2022 року.