Постанова Київський апеляційний суд № 693/1410/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а Номер апеляційного провадження: №22-ц/824/4229/2022 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2022 року м. Київ Справа № 693/1410/19 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді-доповідача Ящук Т.І., суддів Махлай Л.Д., Немировської О.В., за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 вересня 2021 року, ухвалене у складі судді Василишина В.О., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Зазимська сільська рада Броварського району Київської області, як орган опіки та піклування, про негайне відібрання малолітньої дитини та передачу її матері, встановив: У листопаді 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом, в якому просила усунути перешкоди у вихованні нею малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом відібрання дитини у ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та передачі матері. 27 травня 2020 року ОСОБА_3 подала до суду позовну заяву (зміна позовних вимог), в якій просить постановити рішення про негайне відібрання у баби ОСОБА_1 та діда ОСОБА_4 малолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та передачу її матері ОСОБА_3 , а також стягнути понесені судові витрати. В обґрунтування вимог зазначала, що позивач є матір`ю малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З метою належного матеріального забезпечення малолітньої дитини після її народження, позивач з 2013 року влаштувалася на роботу в іншому населеному пункті, залишивши при цьому малолітню дитину у своїх батьків - відповідачів у справі у селі Літки Броварського району Київської області. На той час між сторонами існувала домовленість про те, що у разі належного облаштування позивач забере доньку до себе. Таким чином, з 2013 року малолітня ОСОБА_5 проживала з відповідачами, а позивач постійно приїжджала до доньки, утримувала її, проводила з нею вільний час. Крім того, залишила банківську картку, на яку щомісячно надходили державні виплати на дитину у розмірі - 3000 грн. Починаючи з 2016 року позивач намагалася забрати доньку до себе, однак її батьки неодноразово вмовляли залишити дитину у них, пояснюючи це недоцільністю відвідування дитячого садочку. У 2019 році позивач повідомила про те, що забере дитину, оскільки її потрібно готувати до школи та оформляти документи для зарахування до першого класу. Однак по приїзду відповідачі відмовитися віддавати дитину, внаслідок чого між сторонами виник конфлікт. Позивач вважає, що донька повинна проживати разом з нею, оскільки не існує жодних законних підстав для їх окремого проживання, вона як мати дитини має переважне право на її виховання та утримання. Необхідність у негайному відібранні дитини та передачі її матері вбачається у тому, що у спосіб утримання дитини відповідачі позбавляють її права на освіту, профілактичні щеплення та отримання медичної допомоги. Позивач є єдиним законним представником дитини, при цьому відповідачі перешкоджають їй у реалізації батьківських обов`язків, грубо порушуючи права самої малолітньої дитини на материнську турботу та зв`язок з рідною людиною. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 вересня 2021 року позов задоволено. Відібрано ОСОБА_5 від її баби ОСОБА_1 та діда ОСОБА_4 . Передано ОСОБА_5 її матері ОСОБА_3 . Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що з моменту переїзду до іншого місця проживання та до 2019 року позивач взагалі не цікавилася дитиною, не спілкувалася регулярно з батьками, фактично раз на рік бачилася з дитиною, не брала участі ні у вихованні, ні в утриманні дитини, не допомагала матеріально батькам. Позивач почала вимагати передати дитину їй, оскільки влаштувала своє особисте життя, проживає у чоловіка, і дитина має жити з нею у селі Соколівка Жашківського району Черкаської області. При цьому жодних фактів, що дитина не хоче їхати з села, де провела все свідоме життя, має коло друзів та спілкування, мати дитини не брала до уваги. Звертає увагу, що дитина не відчуває потреби та бажання у спілкуванні з мамою, оскільки такого спілкування була фактично позбавлена весь час свого життя. Саме з бабою та дідом у дитини виникли сімейні стосунки, і вона сприймає їх як батьків, відповідальних та відданих її інтересам. Вказує, що за останній рік позивач двічі намагалась силоміць забрати дитину за допомогою поліції. Однак, ОСОБА_5 сама відмовилася від того, щоб їхати з мамою і працівники поліції не мали повноважень та підстав для вилучення дитини та передачі її матері за таких умов. Наприкінці літа 2020 року позивач всупереч інтересам дитини забрала документи дитини з Літківського навчально-виховного об`єднання ім. М.П. Стельмаха Броварського району Київської області, де дитина навчалася протягом 2019-2020 років і закінчила перший клас, та зарахувала до Соколівського ОЗЗСО 1-3 ступенів Соколівської сільської ради. У зв`язку з чим, директор Літківського навчально-виховного об`єднання не зміг прийняти на навчання дитину без наявності особової справи та оригіналів документів, в тому числі і свідоцтва про народження. Через дії матері дитина не могла ходити до школи, тим самим мати здійснювала перешкоду у належному навчанні дитини, що суперечить інтересам дитини. Бабуся та дід неодноразово зверталися до відповідних служб та відділів Броварської РДА, проте ніякого вирішення проблеми не вдалося досягнути, дитина займається з репетиторами. Однак, судом першої інстанції не було досліджено вказаних обставин та не надано повної оцінки належним доказам, що свідчать про те, що мати умисно і цілеспрямовано перешкоджає нормальному розвитку своєї дитини, попри всі розумні міркування. Судом першої інстанції не було враховано дані обставини, та не надано належної оцінки тому факту, що відповідачам відома особа співмешканця позивача, який має специфічну репутацію за місцем проживання. Вважає, що існує об`єктивна загроза розвитку і здоров`ю дитини, якщо вона буде мешкати разом з матір`ю та цим чоловіком у с. Соколівка. Зазначає, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки висновку Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, як органу опіки та піклування, щодо визначення місця проживання дитини про недоцільність відібрання дитини від баби та діда. Судом безпідставно враховано висновок попередньої Служби у справах дітей Броварської районної державної адміністрації у Київської області (як органу опіки та піклування) про доцільність відібрання дитини, яку було розформовано та вона не була належною юридичною особою, яка б мала вплив на вирішення справи, а тим самим суд не може брати до уваги їх висновок. Також висновок попередньої Служби у справах дітей недостатньо обґрунтований та суперечить інтересам дитини. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 - ОСОБА_7 , вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим та таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду залишити без змін. В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення. Позивач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_7 заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили рішення суду залишити без змін. Відповідач ОСОБА_4 та представник третьої особи Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, як орган опіки та піклування, в судове засідання не з`явилися, будучи повідомленими про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку. Враховуючи вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважала можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, що не з`явились в судове засідання. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що право матері на проживання з її малолітньою дитиною має бути захищене, й у правовідносинах, що складаються між матір`ю і дитиною, бабою, дідом й дитиною, вона має переважне право на проживання з дитиною. Позивач має позитивну характеристику з місця проживання, матеріально та житлом забезпечена, для проживання дитини за місцем проживання матері створені належні умови. Позивач не позбавлена батьківських прав. Недоцільність застосування такого крайнього заходу підтверджена висновком органу опіки та піклування Броварської районної державної адміністрації Київської області від 15 жовтня 2019 року. Звернення відповідачів у лютому 2021 року до суду із позовом про позбавлення батьківських прав суд до уваги при розгляді даної справи не взяв. Позивач вчинила дії спрямовані на забезпечення малолітній доньці умов для її проживання, навчання та контролю за станом здоров`я, що свідчить про намір ОСОБА_3 забрати дитину до себе для постійного проживання. Жодних доказів протиправної поведінки матері щодо малолітньої доньки судом не встановлено. Права та інтереси матері дитини є пріоритетними порівняно з правами та інтересами інших родичів. Суд першої інстанції зазначив про те, що з висновком органу опіки та піклування погодитися не може з огляду на ті обставини, що він фактично прав дитини не забезпечує та не вирішує суті даного питання, при цьому за наявності конфлікту між сторонами позбавляє малолітню ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , материнської турботи, права на освіту, яка відповідно до Закону України «Про освіту» є обов`язковою, а також права на відповідне медичне обслуговування. Суд враховував, що впродовж 2020/2021 навчального року дитина не відвідувала школу, зарахування до Літківської загальноосвітньої школи відбулося із порушенням встановленого порядку. Доказів, які б свідчили, що малолітня ОСОБА_5 отримувала освітні послуги у 2020/2021 навчальному році, відповідачі до суду не надали. З метою дотримання балансу інтересів дитини, матері, діда та баби, суд дійшов висновку про доцільність відібрання дитини та передачу її матері. Також суд вважав недоцільним застосовувати негайне виконання рішення щодо відібрання дитини, оскільки це може негативно позначитися на самій дитині, її емоційному стані, а тому необхідне вжиття попередніх та поступових заходів, спрямованих на адаптацію дитини до відновлення стосунків, а також підготовки для проживання дитини разом із матір`ю. З вищевказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, вважає їх обґрунтованими, і такими, що відповідають матеріалам справи та нормам матеріального права. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Києві, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві. Мати - ОСОБА_3 , батько - ОСОБА_9 . Відповідно до довідки-характеристики, виданої виконавчим комітетом Соколівської сільської ради Жашківського району Черкаської області 02 жовтня 2019 року № 549, ОСОБА_3 , зареєстрована та проживає у селі Соколівка Жашківського району Черкаської області, проживає зі співмешканцем ОСОБА_10 у його будинку. За час проживання у селі проявила себе як ввічлива у поведінці та врівноважена, має дружні стосунки із сусідами та жителями села, скарг та нарікань з боку жителів села не надходило. З довідки № 1 від 03 квітня 2020 року, виданої ТОВ БС ОІЛ , вбачається, що ОСОБА_3 офіційно працевлаштована у ТОВ БС ОІЛ на посаді помічника менеджера із закупівель. Місце роботи - основне, розмір заробітної плати згідно із штатним розписом підприємства - 4750 грн. Згідно із довідкою № 186 від 02 жовтня 2019 року, виданою Жашківською центральною районною лікарнею, ОСОБА_3 , 1988 року народження, у Жашківський наркологічний кабінет не зверталася, на диспансерному обліку у лікаря-нарколога не перебуває. З довідки № 208 від 02 жовтня 2019 року, виданої психоневрологічним кабінетом Жашківської центральної районної лікарні, вбачається, що ОСОБА_3 , 1988 року народження, у Жашківський психоневрологічний кабінет не зверталася, на диспансерному обліку не перебуває. Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 02 жовтня 2019 року, ОСОБА_3 проживає зі своїм співмешканцем ОСОБА_10 у його будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Будинок просторий, опалюється газом, проведена вода, є окремі кімнати для спальних місць дорослих і дитини. Кімната для дитини обладнана необхідними речами. Співмешканець ОСОБА_10 висловлює бажання про те, щоб неповнолітня дитина проживала з ними. Для дитини створені всі необхідні умови для повноцінного розвитку та навчання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 03 жовтня 2019 року ОСОБА_3 підписала декларацію № 001-81Н0-7600 із комунальним некомерційним підприємством Центр первинної медико-санітарної допомоги Жашківського району про вибір лікаря щодо надання медичної допомоги ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно із довідкою Соколівського опорного закладу загальної середньої освіти I-III ступенів від 23 березня 2020 року № 01-21/331, позивач зверталася до навчального закладу з приводу зарахування малолітньої доньки до 1 класу на 2019/2020 навчальний рік. 28 серпня 2020 року матір`ю дитини передано особову справу із заявою про зарахування ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 2-го класу Соколівського опорного загального закладу середньої освіти І-ІІІ ступенів Соколівської сільської ради, але станом на 03 вересня 2020 року дитина не з`явилася до школи. Згідно із довідкою від 31 серпня 2021 року дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зарахована до 3-го класу Конельськохутірської філії 1 ступеня Соколівського опорного загальноосвітнього закладу середньої освіти І-ІІІ ступенів Жашківської міської ради. Згідно із довідкою № 756 від 16 серпня 2019 року, виданою виконавчим комітетом Літківської сільської ради Броварського району Київської області ОСОБА_5 , 2012 року народження, не зареєстрована, але постійно проживає у АДРЕСА_2 з дідусем та бабусею ОСОБА_1 , 1967 року народження. Відповідно до довідок № 533 та № 540 від 20 листопада 2019 року, виданих Літківською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів імені М.П.Стельмаха, ОСОБА_5 дійсно навчається у 1-а класі Літківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів імені М.П.Стельмаха Броварського району Київської області з 29 серпня 2019 року по даний час (на момент видачі довідки). За час навчання ОСОБА_5 у закладі освіти, її мати ОСОБА_3 жодного разу не була у школі, не цікавилася навчанням своєї доньки, не спілкувалася із класним керівником. ОСОБА_5 постійно опікується у школі, приводить і забирає зі школи бабуся ОСОБА_1 , яка і забезпечує всім необхідним для навчання. Завдячуючи бабусі дівчинка відвідує гуртки та є активною учасницею хореографічного колективу «Престиж». Крім того, питання щодо позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було предметом розгляду на засіданні органу опіки та піклування Броварської районної державної адміністрації Київської області. Відповідно до висновку № 1543/01-12 від 15 жовтня 2019 року орган опіки та піклування Броварської районної державної адміністрації Київської області вважає за недоцільне позбавляти батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно малолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Встановлено, що у лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав. Ухвалою Жашківського районного суду Черкаської області від 28 травня 2021 року відкрито провадження у справі. Відповідно до статті 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства, дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом із батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Право дитини на отримання належного сімейного виховання виникає у неї від народження. Згідно статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Відповідно до ч. 2 ст.150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Згідно з ч.2 ст.155 СК України, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Згідно з ч. 1 ст. 151 СК України, батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання малолітніх дітей . Відповідно до статті 163 СК України, батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам. Права батьків, у тому числі тих, хто живе окремо від дитини, на виховання дитини і спілкування з нею можуть бути обмежені лише законом (статті 153 і 157 СК України). Якщо дитина утримується особою не на законних підставах, суди можуть за позовом батьків постановити рішення про відібрання та повернення дитини, якщо буде встановлено, що це не суперечить інтересам дитини (статті 162 та 163 СК України). Місце проживання неповнолітніх дітей визначає ЦК України та СК України. Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Згідно з ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Системний аналіз положень статті 29 ЦК України, статей 163, 170 СК України дає підстави стверджувати, що саме батьки мають переважне право на визначення з ними місця проживання малолітньої дитини. Лише у разі позбавлення батьків дитини батьківських прав стосовно неї, інші близькі родичі набувають переважних прав порівняно з іншими особами на визначення місця проживання дітей з ними. Згідно зі ст.257 СК України, баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення. Спір щодо участі баби, діда, прабаби, прадіда, брата, сестри, мачухи, вітчима у вихованні дитини вирішується судом відповідно до статті 159 цього Кодексу (стаття 263 СК України). З огляду на викладене, сімейним законодавством встановлено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання малолітніх дітей та на те, щоб вони проживали з ними. Разом з тим, сімейне законодавство визнає бабу та діда повноцінними членами сім`ї, які серед іншого мають право виховувати своїх онуків, спілкуватись з ними, тобто фактично у цій частині мають права батьків у разі, якщо батьки позбавленні батьківських прав. У постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19 (провадження № 61-19210св20), що виник з подібних правовідносин (спір між батьком та бабою), суд касаційної інстанції зазначав, що закон закріплює переважне право батьків на проживання разом з малолітньою дитиною. Таке переважне право полягає в тому, що таке суб`єктивне право надає його носієві можливість пріоритетно перед іншими особами набути інше або здійснити існуюче суб`єктивне сімейне право. Внаслідок цього переважне право на проживання разом з дитиною (а) спрямовано на набуття (відновлення) немайнового права на сім`ю, (б) виникає разом із певним суб`єктивним правом та перебуває в пасивному стані до настання юридичних фактів передбачених в законі, (в) реалізується, як правило, за участю іншого суб`єкта, внаслідок чого носій переважного права може набути суб`єктивне право, (г)захищається шляхом переведення або відновлення прав та обов`язків, набутих третьої особою всупереч перевагам, які має суб`єкт переважного права, на нього. Законом прямо допускається, що батькам може бути відмовлено в реалізації переважного права, якщо це буде суперечити інтересам дитини. Оскільки СК України не визначає зміст категорії «інтереси дитини», то розкрити зміст цього поняття можна через підхід, що застосовує Європейський суд з прав людини. Так, при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: 1) у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо не придатною або явно неблагополучною; 2) у найкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному середовищі, що не є неблагополучним (пункти 78, 100 рішення ЄСПЛ у справі «Mamchur v. Ukraine» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09). Такий алгоритм має бути врахований при вирішенні питання про відібрання дитини з огляду на норми частини третьої статті 163 СК України, у тому числі у спорі між батьком дитини та бабою, в якої дитина проживала довгий час, оскільки взаємини між дідом/бабою та онуками, які спільно проживають тривалий час, підпадають під дію статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вирішення питання про відібрання дитини у відповідача (баби малолітнього онука), як і вирішення питання про неможливість відібрання дитини на користь позивача (батька дитини) становить втручання у право кожної із сторін у справі на повагу до їх сімейного життя. Втручання у право на повагу до сімейного життя не є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно (а) здійснено згідно із законом, (б) відповідає одній чи кільком законним цілям, що визначені пунктом 2 статті 8 Конвенції, (в) є необхідними у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей. На питання, чи передбачене втручання у право сторін законом, закон (стаття 163 СК України) відповідає ствердно, оскільки закріплює переважне право батьків на проживання разом з малолітньою дитиною, але закон допускає, що батькам може бути відмовлено в цьому, якщо це буде суперечити інтересам дитини. На питання, чи відповідає втручання у право однієї із сторін цілям, про яке йдеться в пункті 2 статті 8 Конвенції, суд знаходить, що таке втручання спрямоване на захист прав і свобод дитини і відповідно вона має законну мету у значенні пункту 2 статті 8 Конвенції. Визначаючи, чи був захід із втручання у право однієї із сторін необхідним у демократичному суспільстві, суд, беручи до уваги справу в цілому, має розглядати підстави, наведені для виправдання застосування заходу, на предмет їх відповідності та обґрунтованості відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції. Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме ретельної оцінки низки факторів, і залежно від обставин справи вони можуть відрізнятися. Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги як першочергове міркування при прийнятті відносно неї будь-яких дій або рішень як у державній, так і у приватній сфері. Найкраще забезпечення інтересів дитини - це право, принцип і правила процедури, які засновані на оцінці усіх елементів, що відображають інтереси дитини у конкретних обставинах. При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини з метою прийняття рішення про застосування тієї чи іншої конкретної міри належить діяти в наступному порядку: 1) з урахуванням конкретних обставин справи слід визначити, в чому полягають відповідні елементи оцінки найкращих інтересів, наповнити їх конкретним змістом і визначити значимість кожного з них у співвідношенні з іншими; 2) з цією метою необхідно слідувати правилам, що забезпечують юридичні гарантії та належну реалізацію цього права. При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню наступні базові елементи: (а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини, (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров`я, (е) право дитини на освіту. Возз`єднання дитини з біологічним батьком є важливим позитивним обов`язком держави, і право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя. Право батька на проживання з його малолітньою дитиною має бути захищене, й у правовідносинах, що складаються між батьком і дитиною, бабою і дитиною, він має переважне право на проживання з дитиною. У даній справі спір виник між бабусею та матір`ю дитини, фактично, з приводу її місця проживання, а тому суд апеляційної інстанції, враховуючи положення ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при вирішенні подібного спору приймає до уваги висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19. Встановлено, що позивач ОСОБА_3 не позбавлена батьківських прав відносно своєї дитини, має позитивну характеристику, належні умови для проживання дитини, постійне місце роботи та дохід, а тому спроможна забезпечити належні умови для фізичного, духовного, соціального розвитку та матеріального забезпечення малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дії матері, які спрямовані на забезпечення своїй донці належних умов для її проживання, навчання та контролю за станом здоров`я дитини, свідчать про її намір забрати свою дитину до себе для постійного проживання та виконувати свої батьківські обов`язки щодо виховання та утримання дитини. При цьому, судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з її матір`ю ОСОБА_3 суперечитиме інтересам дитини та створюватиме реальну небезпеку для життя та здоров`я дитини. За таких обставин, вирішуючи даний спір, суд першої інстанціїправильно встановив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права, які їх регулюють, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про відібрання дитини від її баби та діда та передачу її матері, оскільки права та інтереси матері є пріоритетними порівняно з правами та інтересами інших родичів, адже сімейним законодавством встановлено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання малолітніх дітей та на те, щоб вони проживали з ними. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки висновку Зазимської сільської ради Броварського району Київської області про недоцільність відібрання дитини від баби та діда, колегія суддів відхиляє, враховуючи наступне. З висновку Зазимської сільської ради Броварського району Київської області від 17 серпня 2021 року № 609 вбачається, що орган опіки та піклування не вбачав загрози життю та здоров`ю малолітньої ОСОБА_5 та вважав недоцільним негайне відібрання дитини у діда та баби і передачу її матері. Також рекомендовано ОСОБА_3 почати спілкуватися з донькою частіше: телефонувати, приїздити до неї тощо. Під час вирішення питання та надання висновку щодо негайного відібрання дитини, служба в справах дітей та сім`ї звернулась до практичного психолога КЗ ДО «Академія дитинства» ОСОБА_12 для проведення бесіди та з`ясування думки дитини. Бесіда була проведена у присутності начальника ССДС Шалевої І.Ю . Малолітня дитина ОСОБА_5 з урахуванням її вікових особливостей, емоційного стану, індивідуально-психологічних властивостей рівня розумового розвитку та умов мікросоціального середовища надала оцінку відношення до бабусі та матері, та виявила прихильність до проживання з бабусею ОСОБА_1 . Згідно з ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Судом встановлено, що на час надання висновку дитині ОСОБА_5 виповнилося 9 років 7 місяців. Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є бабою та дідом ОСОБА_5 , які піклуються про неї з дитинства, є значимими людьми в її житті, оскільки більшу частину часу дитина проводить саме з ними та знаходиться під їх впливом. Разом з тим, мати малолітньої дитини відповідно до статті 151, 163 СК України та статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» має переважне право на виховання дитини та відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, оскільки позивач не позбавлена батьківських прав щодо дитини, та не встановлено, що проживання дитини з матір`ю буде суперечити її інтересам, тому позивач має пріоритетне право на особисте виховання дитини та проживання з нею, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, навчання та здобуття освіти. При цьому колегія суддів звертає увагу, що у даному висновку органу опіки та піклування досліджувалось питання саме про негайне відібрання дитини, тоді як положення статті 163 СК України, які у даному випадку є спеціальними та встановлюють право батьків на відібрання малолітньої дитини від інших осіб, не передбачають можливості «негайного відібрання». Підставою для відмови у відібранні дитини від інших осіб і передачі її батькам або одному з них закон визначає лише ті обставини, якщо буде встановлено, що це суперечить інтересам дитини. Разом з тим, надаючи вказаний висновок, органом опіки та піклування не було досліджено визначальні обставини, сформовані у ст. 163 СК України як підстави для відмови матері у відібранні дитини від інших осіб, натомість орган опіки та піклування вказав на необхідність відмови у відібранні дитини від діда та баби з підстав відсутності загрози життю та здоров`ю малолітньої ОСОБА_5 . Проте зазначені обставини є визначальними у випадках, встановлених ч. 2 ст. 170 СК України ( у виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя і здоров`я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків), яка не регулює спірні правовідносини. За викладених обставин зазначений висновок органу опіки та піклування не може бути підставою для відмови у позові ОСОБА_3 , тому правильно не прийнятий до уваги судом першої інстанції. Ухвалюючи оскаржуване рішення щодо відібрання дитини, суд першої інстанції правильно застосував положення ст. 163 СК України, яка не передбачає негайного відібрання дитини. При цьому врахував конкретні обставини справи ( що малолітня ОСОБА_5 , 2012 року народження, тривалий час проживає з дідом та бабою, які займаються її вихованням) та не допускав негайного виконання рішення відповідно до ст. 430 ЦПК України. Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв такий висновок до уваги, оскільки він фактично прав дитини не забезпечує та не вирішує суті даного питання, при цьому за наявності конфлікту між сторонами позбавляє малолітню дитину материнської турботи, права на освіту, яка відповідно до Закону України «Про освіту» є обов`язковою, а також права на відповідне медичне обслуговування. Встановлено, що впродовж 2020/2021 навчального року дитина не відвідувала школу, зарахування до Літківської загальноосвітньої школи відбулося із порушенням встановленого порядку, доказів, які б свідчили, що малолітня дитина отримувала освітні послуги у 2020/2021 навчальному році, відповідачами надано не було. Оскільки обов`язкових підстав для розлучення дитини з матір`ю на даний час не встановлено, позивач не позбавлена батьківських прав щодо дитини ОСОБА_5 , враховуючи вік дитини, стан її здоров`я, необхідність у навчанні та якнайкращі інтереси дитини, давши належну правову оцінку обставинам у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відібрання малолітньої ОСОБА_5 у баби та діда та передання матері. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, які висновків суду не спростовують. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки оскаржуване рішення ухвалене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, то апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374- 376, 381-383 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - залишити без задоволення. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 вересня 2021 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 24 червня 2022 року. Суддя - доповідач: Ящук Т.І. Судді: Махлай Л.Д. Немировська О.В.