Постанова Закарпатський апеляційний суд № 301/380/21

Справа № 301/380/21 Закарпатський апеляційний суд П О С Т А Н О В А І м е н е м У к р а ї н и 23.06.2022 м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд в особі судді Стана І.В., розглянувши апеляційну скаргу, яку подав ОСОБА_1 , ВСТАНОВИВ: Постановою судді Іршавського районного суду Закарпатської області від 08 квітня 2021 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , пенсіонера, громадянина України, визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 600 (шестисот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 10 200 (десять тисяч двісті) гривень із позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні. Відповідно до змісту постанови, 11 лютого 2021 року, приблизно 14 год 55 хв, ОСОБА_1 , у с. Луково, по вул. Центральній, керував транспортним засобом марки «Фольсваген Т4», д. н. з. « НОМЕР_1 » з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя, нестійка хода. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 відмовився у присутності двох свідків, чим порушив вимоги п. 2. 5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП. В апеляційній скарзі особа, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 не погоджується з висновками місцевого суду, вважає постанову незаконною та необґрунтованою. Зазначає, що у суді першої інстанції вину свою не визнав, а навпаки заперечував законність дій працівників поліції під час оформлення протоколу про адміністративне правопорушення. Стверджує, що у матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом, допущених ним порушень ПДР та законних підстав для зупинки автомобіля. Зазначає, що безперервний відеозапис з місця події відсутній, оскільки відеофіксація здійснювалась вибірково. Вважає, що порушення водієм ОСОБА_1 правил дорожнього руху є надуманими, оскільки автомобіль ОСОБА_1 не перетинав лінії виїзду з другорядної вулиці на головну, а навпаки рухався лише в межах своє приватної території, тим самим ОСОБА_1 не міг допустити надумані інспектором порушення ПДР. Апелянт зазначає, що процедура проведення огляду на стан сп`яніння відбулася з порушеннями приписів ст. 266 КУпАП, оскільки поліцейський обмежився лише пропозицією пройти медичний огляд на стан сп`яніння за відсутності двох свідків на місці події. Стверджує, що свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не є очевидцями події, оскільки були присутні лише при оформленні матеріалів справи. Їх підписи, на думку апелянта, є сфальсифіковані. Просить оскаржувану постанову скасувати, а провадження у справі закрити за відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши зібрані у справі докази, апеляційний суд доходить висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Справа про адміністративне правопорушення розглядається за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , який належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується довідкою про доставку SMS - повідомлень від 03.05.2022; приймаючи рішення про розгляд справи апеляційний суд враховує і те, що від апелянта не надходило ні заяв, ні клопотань про відкладення судового засідання на інший день, а тому, з огляду на те, що розгляд справи декілька разів відкладався: 05.10.2021, 13.10.2021, 21.04.2022, відтак, враховуючи положення ст. 294 КУпАП, апеляційний суд вважає, що неявка ОСОБА_1 , не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість постанови суду першої інстанції апеляційний суд відхиляє з огляду на таке. Апеляційний суд переглядає справу виключно у межах апеляційної скарги згідно з положеннями ст. 294 КУпАП. Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданнями провадження у справах про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом. Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення, зобов`язаний, зокрема, з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність особи, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винуватість особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, як наголошується в ст. 251 КУпАП. Суд, у відповідності до приписів ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Апеляційний суд вважає, що вищевказані вимоги закону при розгляді матеріалів за протоколом про адміністративне правопорушення судом першої інстанції дотримані і висновок суду про визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП є правильним, а зміст постанови відповідає вимогам, передбаченими ст. 283 КУпАП, оскільки в ній наведені докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення ОСОБА_1 цього адміністративного правопорушення. Як убачається зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №088796, 11 лютого 2021 року, приблизно 14 год 55 хв, у с. Луково, по вул. Центральній, ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Фольсваген Т4», д. н. з. « НОМЕР_1 » з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя, нестійка хода. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 відмовився у присутності двох свідків, чим порушив вимоги п. 2. 5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП. З протоколу також убачається, що у ОСОБА_1 тимчасово вилучено документи, а саме посвідчення водія серії НОМЕР_2 від 13.12.2017. Відмову ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у медичному закладі підтвердили свідки події, громадяни ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які у своїх поясненнях засвідчили цей факт (а. с. 2, 3). На відеозаписі, який міститься на DVD- диску зафіксовано момент керування водієм ОСОБА_1 автомобілем та його відмову на законну вимогу працівників поліції від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у закладі охорони здоров`я. З відеоматеріалу убачається, що працівник поліції, за наявності у водія ОСОБА_1 ознак алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, нестійка хода, запропонував ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп`яніння у медичному закладі, однак, цю пропозицію водій відхилив, посилаючись на те, що у цьому немає необхідності, оскільки він тверезий. Вищенаведені докази, які є належними й допустимими, зібрані відповідно до вимог КУпАП, адже жодних порушень при їх збиранні під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено, у своїй сукупності підтверджують порушення ОСОБА_1 вимог, передбачених п. 2.5 ПДР та винуватість у вчиненні передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення. Під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено даних, які би давали підстави вважати, що поліцейський Дудла О. І. був упереджений під час зупинки, пропозиції направлення водія ОСОБА_1 на проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, а відтак при складанні протоколу за ознаками передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення; що у нього були підстави для фальсифікації цього документу чи обмови ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, у підтвердження таких даних відсутні які-небудь належні докази як у матеріалах справи, так їх не додано до апеляційної скарги, і на такі не посилається сторона захисту в апеляційній скарзі. У матеріалах справи про адміністративне правопорушення також відсутні будь-які відомості, які би свідчили про зацікавленість поліцейського Дудла О. І. у результатах розгляду справи, - у підтвердження цього немає жодних доказів не лише у матеріалах справи, такі не додано до апеляційної скарги й на такі не посилається сторона захисту в апеляційній скарзі. Не встановлено під час розгляду апеляційної скарги й будь-яких даних про застосування щодо ОСОБА_1 незаконних методів, примусу чи інших дій під час зупинки та оформлення щодо нього матеріалів адміністративного правопорушення, на такі дані також не вказується в апеляційній скарзі. Суд також вважає, що підстави не довіряти або мати сумніви щодо правдивості та об`єктивності показів свідків - громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відсутні, оскільки свідки були ознайомлені зі своїми обов`язками та правами, визначеними ст. 63 Конституції України, їх покази є послідовними та логічними і не спростовуються іншими доказами у справі. Суд апеляційної інстанції встановив, що матеріали справи свідчать про те, що працівники поліції при виконанні своїх посадових обов`язків діяли виключно у відповідності до підзаконних нормативних актів, які регламентують порядок та процедуру проведення огляду, зокрема такими. Диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції…, та відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Ознакою об`єктивної сторони вказаного адміністративного правопорушення крім іншого є відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого законом порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Фактично відмова від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП є підставою для притягнення такої особи до адміністративної відповідальності за вказаною статтею. Твердження апелянта про те, що поліцейські порушили вимоги ст. 266 КУпАП та приписи Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженою наказом МВС України, МОЗ України від 9 листопада 2015 року № 1452/735 (далі - Інструкція), запропонувавши водію пройти освідування у закладі охорони здоров`я за відсутності двох свідків, апеляційний суд відхиляє. У контексті цього звертає увагу на те, що підстави, умови та порядок проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння визначені ст. 266 КУпАП та Інструкцією. Згідно з пунктом 12 розділу ІІ Інструкції, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані алкогольного чи іншого сп`яніння, або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє таку особу до найближчого закладу охорони здоров`я. З матеріалів справи убачається, що водій ОСОБА_1 , маючи очевидні ознаки алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя, нестійка хода), відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння. Факт вчинення водієм ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП підтверджується належними доказами, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями свідків, відеозаписом, що міститься на DVD диску, які у своїй сукупності свідчать про відсутність бажання у ОСОБА_1 пройти огляд з метою визначення стану алкогольного сп`яніння у закладі охорони здоров`я. Твердження апелянта про те, що зупинка транспортного засобу, за кермом якого перебував ОСОБА_1 є безпідставною, адже ОСОБА_1 правил дорожнього руху не порушував, апеляційний суд визнає такими, що не впливають на висновки місцевого суду про порушення Повхом вимог п. 2.5 ПДР та вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Визнаючи доводи у цій частині недоцільними, апеляційний суд констатує, що проходження особою на вимогу поліцейського огляду на стан сп`яніння та керування транспортним засобом у стані сп`яніння, жодним чином не пов`язане з причиною зупинки транспортного засобу під її керуванням. При цьому, незгода водія щодо причин зупинки поліцейськими його транспортного засобу не може бути причиною відмови від виконання або обґрунтуванням ухиляння законних, неодноразових вимог поліцейського, що виконує свої службові обов`язки, зокрема у встановленому законом порядку, пройти огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння. Доводи апелянта про те, що відеозапис не слід вважати належним доказом, адже він є роздільним, відеофіксація не є безперервною, - апеляційний суд відхиляє і вважає, що відеоматеріал з бодікамер поліцейських, який досліджений у суді першої інстанції та перевірений апеляційним судом, відповідає вимогам п. 5 Інструкції про застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, затвердженої наказом МВС України 18. 12. 2018 № 1026, згідно з яким, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних із виникненням у поліцейського особистого приватного становища. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, констатуючи, що роздільні відеозаписи, та відеофіксація, яка не здійснювалася безперервно, не свідчать про порушення працівниками поліції процедури освідування та не слугують підставою вважати, що такі докази є недопустимими. Адже ст. 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, зокрема і показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису. Необґрунтованими апеляційний суд визнає доводи про те, що свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не є очевидцями події, оскільки були присутні лише при оформленні матеріалів справи, а їх підписи, на думку апелянта, є сфальсифіковані. Відхиляючи твердження апелянта у цій частині, апеляційний суд перш за все враховує те, що жодних доказів, на підтвердження того, що пояснення свідків не можна вважати належним доказом у справі, ОСОБА_1 не надав у суді першої та апеляційної інстанцій. Те, що ОСОБА_1 заперечує свою вину у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, апеляційним судом розцінюється як лінія захисту з метою ухилення від адміністративної відповідальності. На інші доводи, які могли б слугувати підставою для скасування чи зміни судового рішення в апеляційній скарзі не вказується, під час розгляду справи в апеляційному суді такі не встановлені. Апеляційний суд окремо звертає увагу на правові позиції, викладені у рішенні від 29.06.2007 у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O'Halloran and Francis v. the United Kingdom), заяви № 15809/02 і № 25624/02), де ЄСПЛ наголосив, що «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі». Отже, апеляційний суд доходить висновку, що місцевим судом ОСОБА_1 обґрунтовано визнаний винуватим у вчиненні передбаченому ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративному правопорушенні; що адміністративне стягнення на нього накладено згідно зі ст. ст. 33 - 35 КУпАП, є таким, що відповідає як характеру та ступеню адміністративного правопорушення, так і особі правопорушника, а також передбаченій ст. 23 КУпАП меті адміністративного стягнення. Тому, на думку апеляційного суду, оскаржувана постанова, як законна та обґрунтована, підлягає залишенню без зміни, а подану стороною захисту апеляційну скаргу, доводи якої не знайшли свого підтвердження та є безпідставними, слід залишити без задоволення. Приймаючи рішення беруться до уваги положення передбаченого нормативно-правовими актами України принципу диспозитивності, відповідно до якого сторони провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених нормативно-правовими актами; що суд, за відсутності клопотань, не вправі самостійно витребовувати докази, викликати свідків тощо; ст. 294 КУпАП у частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги; те, що до апеляційної скарги не додано належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та підтверджували доводи апеляційної скарги, і будь-яких обґрунтованих клопотань із цього приводу стороною захисту не заявлялось; що ОСОБА_1 , не з`явившись на розгляд справи, позбавив себе можливості довести обґрунтованість доводів апеляційної скарги та надати відповідні докази в їх підтвердження. Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу, яку подав ОСОБА_1 , - залишити без задоволення. Постанову судді Іршавського районного суду Закарпатської області від 08 квітня 2021 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП залишити без зміни. Постанова набирає законної сили негайно, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Іван Стан