Постанова 4809 № 399/199/21

ПОСТАНОВА Іменем України 23 червня 2022 року м. Кропивницький справа № 399/199/21 провадження № 22-ц/4809/86/22 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Голованя А. М., Карпенка О. Л., учасники справи: позивач Акціонерне товариство «Таксомбанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянув в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження, без повідомлення учасників справи, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 21 липня 2021 року у складі судді Лях М. М. і В С Т А Н О В И В : В березні 2021 року Акціонерне товариство «Таксомбанк» (далі АТ «Таксомбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 та просило стягнути на свою користь заборгованість за кредитним договором № 9584209581 від 30 вересня 2019 року, яка станом на 01.03.2021 становить 107 631 грн 88 коп, та понесені судові витрати. Позовна заява мотивована тим, що 30 вересня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» (далі ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та відповідачем був укладений кредитний договір, за яким ОСОБА_1 було надано кредитні кошти в розмірі 91 840 грн строком користування 60 місяців, зі сплатою річних процентів в розмірі 0,01 % від суми боргу за договором та щомісячних процентів в розмірі 3,00 % від суми кредиту. Відповідач підтвердила свою згоду на отримання кредиту та інших послуг, що підтверджується її підписом у заяві-анкеті. Відповідно до п. 2. 2. кредитного договору цей договір, паспорт кредиту № НОМЕР_1 та Умови отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» в редакції від 18.09.2019 складають єдиний кредитний договір. Одночасно, 30 вересня 2019 року ОСОБА_1 була письмово повідомлена про те, що між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та АТ «Таскомбанк» укладений договір про відступлення прав вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016, у відповідності до умов якого та витягу з Реєстру прав вимоги до договору про відступлення права вимоги позивач є новим кредитором боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 9584209581 від 30 вересня 2019 року. Кредитор свої зобов`язання виконав в повному обсязі та належним чином шляхом безготівкового перерахування коштів у спосіб, зазначений у п. 4 кредитного договору. Проте, відповідач умови вищезазначеного кредитного договору не виконала, кредитні кошти у встановлені договором (графіком погашення кредиту) строки не повернула, у зв`язку з чим станом на 01.03.2021 виникла заборгованість у розмірі 107 631,88 грн, яка складається з наступного: -84 559,46 грн заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена); -0,60 грн заборгованість по річним процентам; -23 071,82 грн заборгованість по щомісячним процентам. Рішенням Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 21 липня 2021 року позов АТ «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» заборгованість за кредитним договором № 9584209581 від 30 вересня 2019 року в сумі 81 200,88 грн, що складається із заборгованості по тілу кредиту в сумі 81 200,88 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» судові витрати по справі в сумі 1 712, 56 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що відповідачем були порушені умови кредитного договору щодо своєчасного погашення заборгованості та сплати обумовлених договором платежів, що призвело до виникнення перед кредитором заборгованості. Суд першої інстанції вважав, що, відповідачем не надано даних, що свідчать про погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку, а доводи ОСОБА_1 про те, що вона не знайомилась з умовами кредитування, кредитні кошти згідно договору не отримувала не знайшли свого підтвердження. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 21 липня 2021 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог АТ «Таксомбанк» відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що при винесенні оскаржуваного рішення, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права, що потягнуло за собою винесення незаконного рішення. Відповідач зазначає, що вона фактично тримала грошові кошти в розмірі 57 400 грн, замість 91 840 грн, а тому банк виконав свої зобов`язання не у повному обсязі і неналежним чином. Крмі того, ОСОБА_1 до суду першої інстанції надавала копії квитанцій, відповідно до яких загальна сума сплачених нею коштів в рахунок погашення заборгованості по кредиту становить 58 110 грн 30 коп, що не було взято до уваги судом першої інстанції. У виписці з особового рахунку, який позивач надав до суду першої інстанції, вказані реквізити зовсім не такі, як в кредитному договорі, а у самій виписці вказана сума 91 840 грн, що не відповідає дійсності, оскільки гроші були передані відповідачу особисто через касу банку в сумі 57 400 грн. В позовній заяві АТ «Таксомбанк» вказувало, що надані кредитні кошти ОСОБА_1 складалися із грошових коштів в розмірі 57 400 грн, які були нею безпосередньо отримані, а також з суми страхового платежу в розмірі 32 718 грн, проте, відповідач жодного страхового договору не укладала, а матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження вказаних обставин. Відповідач також вважає, що АТ «Таксомбанк» додано до матеріалів справи письмові документи, які не відповідають встановленим цивільним процесуальним законодавством нормам, адже надані документи не містять ні заповнених реквізитів, ні даних сторін, а також підписів, які б підтверджували факт ознайомлення з ними. Відзивів на апеляційну скаргу не надходило, що згідно вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК У країни не перешкоджає перегляду оскарженого судового рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою. За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки, ціна позову становить 107 631 грн 88 коп, тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму (станом на 01.01.2022 становить 248 100 грн), апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке. З урахуванням вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що 30 вересня 2019 року між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» в особі директора з продажу Раковського Д. В., який діє на підставі довіреності, та відповідачкою ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, за яким ОСОБА_1 було надано кредит на наступних умовах: сума кредиту 91 840 грн, строк користування 60 місяців, річні проценти 0,01 % від суми боргу за договором, щомісячні проценти 3,00 % від суми кредиту, що підтверджується її особистим підписом. Відповідач підтвердила свою згоду на отримання кредиту та інших послуг, що підтверджується її підписом у заяві-анкеті. Одночасно, 30 вересня 2019 року відповідачка була письмово повідомлена про те, що між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та АТ «Таскомбанк» укладений договір відступлення прав вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016, у відповідності до умов якого та витягу з Реєстру прав вимоги до договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 01.10.2019 позивач є новим кредитором боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 9584209581 від 30 вересня 2019 року. Згідно платіжного доручення № 206436391 від 30.09.2019 ОСОБА_1 було переказано до запитання грошові кошти в сумі 57 400 грн, надання кредиту зг. КД № 9584209581 від 30.09.2019. Згідно заяви на видачу готівки № 772504731 від 01.10.2019 ОСОБА_1 отримала в касі банку Кременчуцького відділення АТ «Таскомбанк» грошові кошти в сумі 57 400 грн. 25.01.2021 АТ «Таскомбанк» було надіслано листа ОСОБА_1 з вимогою достроково повернути кредит у зв`язку з виникненням заборгованості станом на 25.01.2021. Згідно наданих відповідачем копій квитанцій нею на рахунок АТ «Таскомбанк» внесено наступні суми: 5000, 00 грн згідно з квитанцією № 9186599 від 24.10.2019; 8579, 30 грн згідно з квитанцією № 9552620 від 05.12.2019; 1000, 00 грн згідно з квитанцією № 10430410 від 12.03.2020; 200,00 грн згідно з квитанцією № 10487076 від 20.03.2020; 9300, 00 грн згідно з квитанцією № 10698484 від 07.05.2020; 200, 00 грн згідно з квитанцією № 11505644 від 08.09.2020; 1000, 00 грн згідно з квитанцією № 10430410 від 12.03.2020; 200, 00 грн згідно з квитанцією № 10487076 від 20.03.2020; 200,00 грн згідно з квитанцією № 11543374 від 14.09.2020; 500,00 грн згідно з квитанцією № 11680077 від 02.10.2020; 500,00 грн згідно з квитанцією № 11846772 від 28.10.2020; 500,00 грн згідно з квитанцією № 12012108 від 23.11.2020; 1000,00 грн згідно з квитанцією № 12225570 від 23.12.2020; 1000,00 грн згідно з квитанцією № 12402372 від 22.01.2021; 500,00 грн згідно з квитанцією № 12633129 від 26.02.2021; 2000,00 грн згідно з квитанцією від 13.01.2020; 500,00 грн згідно з квитанцією від 17.02.2020; 500,00 грн згідно з квитанцією № 12826226 від 31.03.2021; 25931,00 грн згідно з квитанцією № 12982366 від 23.04.2021. Відповідно до розрахунку заборгованості по спірному кредитному договору станом на 01.03.2021 заборгованість відповідача становить 107631,88 грн, та складається з наступного: 84559,46 грн заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена); 0,060 грн заборгованість по річним процентам; 23 071, 82 грн заборгованість по щомісячним процентам, що підтверджується відповідним розрахунком. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 були порушені умови кредитного договору щодо своєчасного погашення заборгованості та сплати обумовлених договором платежів, що призвело до виникнення перед кредитором заборгованості, а відповідачем не надано даних, що свідчать про погашення заборгованості. Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, з огляду на таке. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК). Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень»). Умови договорів приєднання розробляються товариством, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим товариство має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг товариства) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між товариством та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року N 1023-XII "Про захист прав споживачів" (далі - Закон N 1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону N 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року N 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 11 липня 2013 року у справі N 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Принцип змагальності під час розгляду справи судом визначає можливості й обов`язки сторін щодо доказування. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина першастатті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини першоїстатті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 61-28582ск18. Звертаючись до суду з позовомпросило стягнути на свою користь заборгованість за кредитним договором № 9584209581 від 30 вересня 2019 року, яка станом на 01.03.2021 становить 107 631 грн 88 коп, яка складається: 84 559, 46 грн заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена); 0, 60 грн заборгованість по річним процентам; 23 071, 82 грн заборгованість по щомісячним процентам. На підтвердження розміру заборгованості, позивачем було надано до суду першої інстанції письмові докази, зокрема: 1) копію заяви-анкети на отримання кредиту та інших послуг в ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» від 30.09.2019 (том 1 а.с. 8, 219, 232); 2) копію кредитного договору № 9584209581 від 30.09.2019 (том 1 а. с. 9, 210, 221, 228); 3) копію паспорту кредиту від ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» № 4209581 (том 1 а. с. 10-13, 211-214, 222-225, 229-231); 4) копію Умов отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» в редакції від 18.09.2019 (том 1 а. с. 15-18). 5) копію розрахунку заборгованості по кредитному договору № 9584209581 від 30.09.2019, укладеного з позичальником ОСОБА_1 станом на 01.03.2021 (том 1 а. с. 23-34, 140-142, 169-171). Обгрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Таксомбанк» нарахованої заборгованості за річними та щомісячними процентами, позивач посилався на Паспорт кредиту № 4209581, як на частину кредитного договору. Матеріалами справи підтверджується, що в заяві-анкеті 30.09.2019 тав кредитному договорі № 9584209581 від 30.09.2019 відсутні положення щодо можливості нарахування річних відсотків від суми боргу за договором та щомісячних відсотків від суми кредиту у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Частина 4 ст. 263 ЦПК України передбачає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду Верховного Суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20) дійшла висновку про те, що «під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту». З огляду на викладене, наданий позивачем Паспорт кредиту є лише рекламою споживчого кредиту і передує укладенню самого договору, та містить узагальнену інформацію про умови кредитування, орієнтовану загальну вартість кредиту та максимальний строк, на який надається кредит. За таких обставин, саме по собі підписання відповідачем Паспорту кредиту не може свідчити про погодження стронами розміру відсотків, а також порядку їх нарахування. З навденого вбачається, що позивачем не доведено, що сторонами було погоджено умови договору, зокрема, в частині сплати річних та місячних відсотків, а тому позовні вимоги у вказаній частині не можуть бути задоволені. Разом з тим, з наданих позивачем доказів вбачається, що ОСОБА_1 висловила однозначне бажання скористатися запропонованими позивачем банківськими послугами, що слідує з підписаної нею заяви-анкети та кредитного договору від 30.09.2019. Відповідно до п. 1.2. кредитного договору від 30.09.2019 сума кредиту становить 91 840 грн. За змістом умов п. 1.4. кредитного договору від 30.09.2019 підписавши цей договір, позичальник доручає крелитодавцю сплатити за рахунок отриманого кредиту 57 400 грн АТ «Таксомбанк» (призначення платежу переказ на користь ОСОБА_1 згідно кредитного договору № 9584209581) та 32 718 грн ПАТ «СК «ТАС» (призначення платежу оплата стархового платежу за договором стархування № 9584209581-С від 30.09.2019). Проте, матеріали справи не містять доказів про те, що між ПАТ «СК «ТАС» та відповідачем 30 вересня 2019 року був укладений договір страхування та як наслідок, відповідач доручила ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» перевести кошти у розмірі 32 718 грн на користь страхової компанії, а також відсутні докази перерахування позивачем вказаних коштів. Таким чином, не знайшли свого підтвердження посилання позивача на отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 32 718 грн. Схожі за змістом висновки викладені в постанові Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 552/1471/19 (провадження № 61-22760 св 19). Разом з тим, згідно заяви на видачу готівки № 772504731 від 01.10.2019 ОСОБА_1 отримала в касі банку Кременчуцького відділення АТ «Таскомбанк» грошові кошти в сумі 57400 гривень (том 1 а. с. 81). Факт отримання коштів в розмірі 57 400 грн не заперечується відповідачем. Згідно наданих до суду першої інстанції копій квитанцій на рахунок АТ «Таскомбанк» ОСОБА_1 внесено наступні суми: 5 000 грн згідно з квитанцією № 9186599 від 24.10.2019; 8 579,30 грн згідно з квитанцією № 9552620 від 05.12.2019; 1 000 грн згідно з квитанцією № 10430410 від 12.03.2020; 200 грн згідно з квитанцією № 10487076 від 20.03.2020; 9 300 грн згідно з квитанцією № 10698484 від 07.05.2020; 200 грн згідно з квитанцією № 11505644 від 08.09.2020; 1 000 грн згідно з квитанцією № 10430410 від 12.03.2020; 200 грн згідно з квитанцією № 10487076 від 20.03.2020; 200 грн згідно з квитанцією № 11543374 від 14.09.2020; 500 грн згідно з квитанцією № 11680077 від 02.10.2020; 500 грн згідно з квитанцією № 11846772 від 28.10.2020; 500 грн згідно з квитанцією № 12012108 від 23.11.2020; 1 000 грн згідно з квитанцією № 12225570 від 23.12.2020; 1 000 грн згідно з квитанцією № 12402372 від 22.01.2021; 500 грн згідно з квитанцією № 12633129 від 26.02.2021; 2 000 грн згідно з квитанцією від 13.01.2020; 500 грн згідно з квитанцією від 17.02.2020; 500 грн згідно з квитанцією № 12826226 від 31.03.2021; 25 931 грн згідно з квитанцією № 12982366 від 23.04.2021 (том 1 а.с. 85-90). Таким чином, загальна сума сплачених відповідачем в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором платежів становить 58 110,30 грн, що свідчить про відсутність заборгованості відповідача перед банком, а навпаки наявна переплата в розмірі 710,30 грн. З огляду на те, що відповідачем було повністю повернуто, надані АТ «Таксомбанк», яке є правонаступник ТОФ «ФК «Центр фінансових рішень», кошти, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову АТ «Таксомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у зв`язку з його недоведеністю та безпідставністю. На викладене суд першої інстанції уваги не звернув та не надав належну оцінку наданим сторонами доказам, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог. Неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права відповідно до п. п. 1,3, 4 ч. 1ст. 376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог, в порядку розподілу судових витрат, з АТ «Таксомбанк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 3 405 грн судового збору, сплаченого відповідачем за подання апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 21 липня 2021 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Таксомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства «Таксомбанк» (код ЄДРПОУ 09806443) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 3 405 (три тисячі чотириста п`ять) грн судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий суддя С. І. Мурашко Судді А. М. Головань О. Л. Карпенко