Постанова Хмельницький апеляційний суд № 682/2529/21

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2022 року м. Хмельницький Справа № 682/2529/21 Провадження № 22-ц/4820/913/22 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Талалай О. І. (суддя-доповідач), Корніюк А. П., П`єнти І. В., секретар судового засідання Козак І. О., з участю представника позивача Горщара Б. А. (в режимі відеоконференції) розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 березня 2022 року (суддя Маршал І. М., відомості про дату складення повного судового рішення відсутні) у справі за позовом ОСОБА_1 до Славутської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно. Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд у с т а н о в и в : У листопаді 2021 року ОСОБА_1 , звертаючись до суду із вказаним позовом, зазначав, що він є переможцем аукціону від 27 квітня 2010 року з продажу нерухомого майна - одноповерхової будівлі складу-ангару, що розташована по АДРЕСА_1 . 10 травня 2010 року був укладений договір купівлі-продажу цього приміщення з ВАТ «Державний ощадний банк». За придбання майна сплатив встановлену ціну. Проте рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Славутської міської ради Хмельницької області № 60229532 від 08.09.2021 йому відмовлено у реєстрації права власності на нерухоме майно у зв`язку з тим, що право власності на нього не було зареєстровано попереднім власником. Крім того, відмовлено у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди для обслуговування приміщення складу-ангару з підстав відсутності правовстановлюючих документів на будівлю. Відповідно до висновку експерта від 15 квітня 2019 року склад-ангар є капітальною будівлею, що тісно пов`язана із земельною ділянкою. Тому позивач просив відповідно до статті 392 ЦПК України визнати за ним право власності на одноповерхову будівлю приміщення складу-ангару площею 241,7 кв. м, що розташована по АДРЕСА_1 . Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 березня 2022 року в позові відмовлено. ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Посилається на порушення норм матеріального та процесуального права. Суд безпідставно визнав неналежним відповідачем у справі Славутську міську раду. З ВАТ «Державний ощадний банк» спір відсутній, оскільки між ними досягнуто згоди щодо усіх істотних умов та укладений договір купівлі-продажу майна. Позов заявлено до Славутської міської ради у зв`язку з тим, що саме рішенням державного реєстратора відмовлено у реєстрації права власності. Відповідно до судової практики, якщо право власності на будівлю ще не зареєстроване, проте не визнається, то належним відповідачем є землевласник, а правильним способом захисту права - позов про визнання права власності (справа № 916/1608/18). Крім того, звертаю увагу суду на фактичне визнання позову відповідачем. У засіданні апеляційного суду представник позивача апеляційну скаргу підтримав. Славутська міська рада подала заяву про розгляд справи без участі представника. Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Відповідно до пунктів 3 і 4 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відмову в позові суд першої інстанції мотивував пред`явленням позову до неналежного відповідача. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду. Установлено, що 10 травня 2010 року ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі Славутського відділення № 2906 і ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу приміщення складу-ангару загальною площею 241,7 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1 , який зареєстрований на Товарній біржі «Дніпро». Цей договір нотаріально не посвідчений і не проведена його державна реєстрація (а.с. 5-9). Рішенням державного реєстратора Славутської міської ради № 60229532 від 08 вересня 2021 року позивачу відмовлено у державній реєстрації права приватної власності на будівлю складу-ангару, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Відмова обґрунтована тим, що право власності на склад-ангар не було зареєстровано за попереднім власником ВАТ «Державний ощадний банк України». Договір купівлі-продажу нерухомого майна підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації (а.с. 19). Наведені обставини справи підтверджуються матеріалами справи. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 317 ЦК України). За змістом частини 1 і 2 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Частиною 1 статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом. Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 прийшла до висновку, що при вирішенні спору про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу необхідно враховувати те, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи. За позовом про визнання права власності на будівлю, споруду, право на яку ні за ким не зареєстроване, належним відповідачем є власник земельної ділянки, на якій така будівля, споруда розташована. Зазначений висновок апеляційний суд враховує на підставі часини 4 статті 263 ЦПК України при застосуванні наведених норм права до спірних правовідносин. ОСОБА_1 позов про визнання права власності на нерухоме майно пред`явив до власника земельної ділянки, на якій це майно розташоване. У зв`язку з наведеним вище заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо пред`явлення позову до належного відповідача. Разом з тим, позовні вимоги задоволенню не підлягають з таких підстав. На підставі статті 328 ЦК України, у редакції чинній на час укладення договору, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до частини 3 статті 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Згідно з частиною 4 статті 656 ЦК України у редакції, чинній на час укладення договору, до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Статтею 657 ЦК України у редакції, чинній на час укладення договору, передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Закон України «Про товарну біржу» у редакції, чинній на час укладення договору, статтею 15 якого передбачено, що біржова угода підлягає реєстрації на товарній біржі і не підлягає нотаріальному посвідченню не підлягає застосуванню, оскільки він є спеціальним нормативним актом щодо визнання правових умов створення і діяльності товарних бірж на території України та загальним стосовно укладення договорів. Спеціальними є норми, закріплені в Цивільному кодексі України. Крім того, положення вищезазначеного Закону повинні застосовуватися з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше. Відповідно до пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року, вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов`язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін. Отже, укладений між ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі Славутського відділення № 2906 і ОСОБА_1 договір купівлі-продажу нерухомого майна (приміщення складу-ангару), який зареєстрований на товарній біржі і не посвідчений нотаріально та не проведена його державна реєстрація, не має ніякої юридичної сили і не тягне за собою будь-яких правових наслідків. Доводи апеляційної скарги про визнання позову відповідачем, що є підставою для задоволення позовних вимог, апеляційний суд відхиляє, оскільки у відзиві на позов від 12 січня 2022 року Славутська міська рада просила відмовити у позові. Крім того, відповідно до частини 4 статті 206 ЦПК України визнання відповідачем позову не повинно суперечити вимогам закону. З огляду на викладене рішення суду першої інстанції необхідно змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Оскільки апеляційний суд змінює судове рішення у частині мотивів його ухвалення, то розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 березня 2022 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 23 червня 2022 року. Суддя-доповідач О. І. Талалай Судді А. П. Корніюк І. В. П`єнта